Пріоритети соціальної політики держави і загострення проблем соціального розвитку в період ринкових реформ.

Суспільне усвідомлення цінності людського життя, важливості повноцінного та гармонійного розвитку кожної особистості, її фізичних, моральних і духовних здібностей, а також необхідності створення умов для самореалізації людського потенціалу вимагають від науки і органів виконавчої влади об'єктивного та своєчасного визначення основних стратегічних напрямів та пріоритетів соціального розвитку України. Протягом тривалого трансформаційного періоду з властивими йому суперечностями і проблемами подолано глибоку соціально-економічну кризу, сформовано основи ринкового господарювання з відповідними засадами соціального розвитку, орієнтованими на утвердження принципів демократії, соціальної та політичної стабільності в суспільстві. Соціальні пріоритети повинні бути в усіх ланках сучасних трансформаційних перетворень, у тому числі в інноваційно-інвестиційних процесах, структурних та інституційних зрушеннях, сучасній політиці регіонального розвитку. У зв'язку з цим у монографії найбільш актуальні проблеми соціального розвитку досліджуються в широкому контексті основних стратегічних напрямів державотворення.

Підвищення якості життєдіяльності населення України є нагальною потребою, зумовленою необхідністю консолідації суспільства, об'єднання зусиль усіх його верств для реалізації цілей соціального розвитку з орієнтацією на досягнення високих соціальних стандартів та нормативів. Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. Основна ідея національного соціального розвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки в суспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтворення людського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави і владних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основі узгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади та місцевого самоврядування.

Тривале накопичення теоретичного та практичного досвіду трансформаційних перетворень зумовило еволюцію поглядів на сутність соціального розвитку, захисні функції держави, принципи і методи формування та реалізації її соціальної політики. Актуалізація цієї наукової проблематики відбувається в контексті євроінтеграційних намірів України та її самоідентифікації як майбутнього повноправного члена ЄС, поглиблення глобалізаційних процесів у світі, загострення проблем економічної та екологічної безпеки, подолання бідності населення. Йдеться про формування соціально орієнтованої ринкової економіки європейського типу, що відповідає міжнародним стандартам якості життя, формування середнього класу як гаранту стабільності в країні й ефективного фактора прискорення економічного зростання. У зв'язку з цим виникає необхідність розробки та наукового обґрунтування комплексної стратегії соціального розвитку України, пошуку нових механізмів та інструментів його забезпечення, зниження надмірної соціально-економічної диференціації регіонів та соціальної напруги.

Досвід розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення та активна державна соціальна політика повинні характеризуватися високим рівнем цільової спрямованості, їх принципи й методи — узгоджуватися із загальним курсом реалізації стратегічно важливих економічних реформ. Реальний соціальний успіх досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення, суспільному консенсусу щодо базових засад стратегії розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому на основі консолідації всього суспільства. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціального розвитку та зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства й успішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічного розвитку. В умовах глобалізованої економіки необхідно постійно оновлювати діючі моделі соціальної політики з урахуванням історичних традицій, соціокультурної ідентифікації населення, а також місця країни у світовому господарстві.

Поступальний та динамічний розвиток країни повинен орієнтуватися на соціалізацію економічної системи з найповнішим урахуванням потреб, інтересів населення, його стимулів до продуктивної трудової діяльності з метою реалізації власного професійно-кваліфікаційного потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідної винагороди за результати праці. Пріоритетність вирішення соціальних завдань логічно випливає з об'єктивної необхідності створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, їх оптимальної інтеграції до світового економічного простору, який висуває нові вимоги до процесу відтворення населення, формування соціально-трудових відносин, розвитку всіх сфер життєзабезпечення населення та його основної складової — робочої сили. У зв'язку з цим необхідно трансформувати функції держави в управлінні соціальним розвитком; еволюція сучасних методів державного регулювання повинна відбуватися у напрямі зростання їх гнучкості, зміщення акцентів з регламентуючих та обмежуючих заходів на суто стимулюючі.

Ця монографія акумулює результати багаторічних досліджень колективу науковців Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, присвячених найбільш актуальним проблемам сучасного соціального розвитку. На відміну від вузькоспеціалізованих видань, вона містить досить широке коло досліджуваних проблем, тісно пов'язаних із соціально-демографічним розвитком, зайнятістю та продуктивною трудовою діяльністю населення, його розселенням, трансформаційними змінами в соціальній сфері. При обґрунтуванні основних наукових положень та уявлень, визначенні методологічних і методичних підходів, розробці прогнозних оцінок щодо напрямів і перспектив соціального розвитку автори спиралися на власні теоретико-методологічні напрацювання, наукові здобутки вітчизняних та зарубіжних вчених з урахуванням чинних законодавчих та нормативно-правових документів України, а також на інформацію міжнародних організацій.
На сучасному етапі цивілізаційного розвитку особливої актуальності набуває дослідження соціально-демографічних проблем країни та її регіонів. Автори монографії першочерговим соціальним завданням вважають стабілізацію процесів відтворення населення на основі істотного збільшення демографічних інвестицій і реальних доходів населення, розгортання системи профілактичної та лікувально-діагностичної медичної допомоги населенню, підвищення її якості, насамперед у сільській місцевості; усунення негативного впливу забруднення навколишнього середовища на формування репродуктивного здоров'я майбутніх поколінь. Не менш важливими є такі соціальні аспекти сучасного розвитку, як визначення напрямів впливу структурно-динамічних зрушень у територіальній організації продуктивних сил на систему розселення; виявлення суперечностей процесу формування та розвитку територіальних систем розселення, трансформації їх структури; обґрунтування напрямів розвитку соціальної інфраструктури сільських поселень, вирішення соціальних проблем депортованих національних меншин.

Значна увага приділена актуальним проблемам формування та розвитку соціальної сфери, її трансформації до ринкових умов господарювання та вирішення завдань, пов'язаних із стимулюванням інноваційних зрушень, модернізацією та інтенсифікацією цієї сфери на принципово нових засадах. Висхідний вектор соціального розвитку повинна забезпечити освітньо-духовна сфера як джерело нагромадження нематеріальних активів, формування глобального ринку високорозвиненого людського капіталу. Інтелектуалізація економічного життя обумовлює істотне зростання ролі освіти, науки, культури, а також інвестицій у всебічний розвиток людини, що змінює традиційні уявлення про пріоритетність розвитку різних сфер суспільного буття. Необхідно на державному рівні створити передумови для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати та примножувати цінності національної культури і громадського суспільства, зміцнювати суверенну державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

Досягнення цілей соціального розвитку обумовлює необхідність трансформації сфери зайнятості населення відповідно до вимог формування конкурентоспроможної економічної системи. Враховуючи важливість цього завдання, автори здійснили докладний теоретико-методологічний аналіз структури зайнятості населення, запропонували стратегічно важливі напрями її досягнення в умовах структурних перетворень та відповідний організаційно-економічний механізм ефективного регулювання зайнятості на засадах інноваційного розвитку. Нині надзвичайно важливо виявити та об'єктивно оцінити реальні резерви продуктивного використання людських ресурсів з урахуванням завдань державної регіональної соціально-економічної політики та необхідності прискорення трансформаційних перетворень у країні.

Саме з огляду на це авторський колектив узагальнив накопичений науковий досвід, поглибив розробку фундаментальних та прикладних проблем соціального розвитку як одного з провідних чинників суспільного прогресу, виявив нові можливості у цій сфері, розробив науково обґрунтовані рекомендації із соціально значущих питань.