Типові моделі психологічних реакцій організму при екстремальних ситуаціях

Природні фізіологічні системи захисту. Імунітет. Адаптація

Під впливом змін умов навколишнього середовища в організмі людини формується інформація про необхідність зміни організації життєвих процесів з метою запобігання ушкодження та загибелі організму.

Організм людини це сукупність тілесних (соматичних) і фізіологічних систем: нервової, серцево-судинної, кровообігу, травлення, дихання, сенсорної, опорно-рухової та ін. Однією з найважливіших систем людини є нервова система, що пов'язує між собою всі системи і частини тіла в єдине ціле. Центральна нервова система бере участь у прийомі, опрацюванні та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При виникненні перевантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує захисно-адаптаційні реакції. Антропологи і фізіологи відзначають надзвичайно важливу фізіологічну особливість людського організму; його великі потенційні і часто незатребувані життям можливості.

Еволюція забезпечила людський організм високими резервами стійкості та надійності, що зумовлено взаємодією всіх систем, цілісністю, спроможністю до адаптації і компенсації у всіх ланках і станом відносної динамічної стабільності.

Імуніте́т (з латин. вільний, захищений) — це сукупність захисних механізмів, які допомагають організму боротися з чужорідними чинниками: бактеріями, вірусами, сторонніми тілами тощо. У вузькому значенні несприйнятливість організму до інфекційних та неінфекційних агентів та речовин: бактерій, вірусів та інших продуктів, які чужі для організму. Загалом — здатність організму підтримувати нормальне функціонування під впливом зовнішніх факторів. Розрізняють вроджений і набутий імунітет. Вроджений імунітет передається спадково, як і інші генетичні ознаки. Набутий імунітет (може бути активно або пасивно набутим) виникає внаслідок перенесеної хвороби або вакцинації і спадково не передається.

Здатність живих організмів протистояти дії агресивних агентів, зберігаючи свою цілісність і біологічну індивідуальність. Спадкоємний імунітет обумовлений вродженими здібностями організму. В хребетних і людини є здатність набувати активний імунітет як відповідь на інфекцію, або введення вакцин. Він обумовлений функцією клітин імунної системи, центральне місце серед яких займають лейкоцити. Набутий пасивний імунітет передається дитині з молоком матері або при штучному введенні антитіл.

Адаптація в біології — анатомічна структура, фізіологічний процес, або реакція в поведінці організму, яка розвинулась за деякий проміжок часу в процесі еволюції таким чином, що стала підвищувати довготривалий репродуктивний успіх даного організму. Термін «адаптація» також інколи використовується як синонім природного відбору, але більшість біологів не схвалюють такого використання.

Організми, що адаптовані до свого оточуючого середовища, здатні до наступних дій:

· Отримувати повітря, воду, їжу та поживні речовини;

· Пристосовуватись до фізичних характеристик оточуючого середовища, таких як температура, освітленість та вологість;

· Захищатись від природніх ворогів;

· Розмножуватись;

· Реагувати на зміни оточуючого середовища.

Адаптація — це спосіб, завдяки якому живий організм відповідає на вплив навколишнього середовища.

Типові моделі психологічних реакцій організму при екстремальних ситуаціях

При непатологічних психоемоційних /фізіологічних/ реакціях у людини зберігаються працездатність /в більшості - знижена/, можливість спілкування, критична оцінка того, що діється, та здатність до цілеспрямованої діяльності. Характерними є відчуття тривоги, страху, подавленості, переважання психомоторних, психовегетативних проявів та ін. Тобто те, що в сучасній психології визначається як ситуаційне психічне напруження, або стрес.

За даними К.К.Платонова /1984, с. 170/, надзвичайними ситуаціями або "екстремальними /лат. extremum - крайне/ звуться умови, які викликають реакції організму та особистості, котрі перебувають на грані патологічних зрушень, що, зокрема, призводять до стресу".

При раптовому розвитку життєнебезпечних ситуації, основною емоцією, що моделює психічні зрушення, в страх, детермінуючий як непсихотичні, так і досить часто в цьому випадку швидкоперебігаючі психотичні форми психогенних реакцій.

Гострі психоемоційні реакції на стрес посідають значне місце в Міжнародній класифікації хвороб /МКХ, 1982/.

Це „швидко перехідні непсихотичні розлади будь-якого характеру, як реакція на екстремальну психічну ситуацію або фізичне навантаження, таку, як стихійне лихо або бойові дії, і котрі звичайно щезають через декілька годин або днів" /МКХ 9-го перегляду, 1982/. До них віднесені: паніка, страх, тривога, депресія, афективне звуження свідомості з втечею, рухливого збудження або гальмування та ін., тобто різні психічні реакції на гостру стресову ситуацію. Поряд з раптовими тяжкими подіями в особистому житті /нещасний випадок, розлучення, загибель близьких тощо/ причиною психоемоційних розладів можуть бути стихійні лиха, техногенні аварії і катастрофи, війна і таке інше.

Щодо динаміки психоемоційних та психогенних розладів при життєнебезпечних ситуаціях, то, за даними Національного інституту психічного здоров'я в США, ці розлади розділяються на чотири фази:

· фаза героїзму /продовжується декілька годин, характерна героїчна /часто без особливих підстав/ поведінка;

· фаза "медового місяця" /3-6 місяців, ті, хто вижив, задоволені і сподіваються на краще/;

· фаза розчарування /до 1-2 років, надії швидкого відновлення того, що було, ще не реалізовані/;

· фаза відбудови /ті, хто вижив, уже розуміють, що треба самим вирішувати проблеми, котрі виникли/.

Стрес — це неспецифічна реакція організму на будь-яку вимогу ззовні (Г. Селье, 1974).

Психоемоційний стан людини, зумовлений виникненням надто сильного напруження, викликаного реальною загрозою життю, страхом, тривогою, гнівом, потребою нагального прийняття відповідального рішення, - визначається як стрес (І.С.Вітенко, 1994).

Психоемоційні напруження (стрес) (від англ. stress – напруга) - це стан психічного напруження, що виникає у людини в складних умовах повсякденного життя та при особливих екстремальних обставинах.

Стрес — це сильна несприятлива для організму фізіологічна або психологічна реакція на дію стрессора.

Отже, в нормальному здоровому організмі людини існує механізм, направлений на боротьбу з несприятливим чинником, дія якого може привести до загибелі організму. Цей механізм і одержав назву стрес-реакції, або загального адаптаційного синдрому.

Розрізняють наступні види стресу:

· стрес гострий, або короткочасний,

· хронічний (тривалий).

У зв'язку з особливостями подразника, що викликає стрес, розрізняють також:

· фізичний стрес,

· емоційний стрес.

Еустресс (дослівно — хороший стрес; синонім — конструктивний стрес) є захисною реакцією організму, яка протікає без істотних «втрат» для нього, тобто з мінімальними витратами. Певною мірою, стресова активація нерідко є позитивною силою, що збагатить людину усвідомленням своїх реальних можливостей.

Дистрес (дослівно надмірний стрес; синонім — деструктивний стрес, перебування в стані обмеження або утиску) позначає захисну реакцію організму, яка протікає зі шкодою для організму, з ослабленням його можливостей.

Стресори. Під цим терміном розуміють всі чинники зовнішнього або внутрішнього середовища, які можуть порушувати здоров'я людини або тварини і наявність яких викликає стрес-реакцію. Інакше кажучи, стресор — це стимул, що викликає стресову реакцію.

Три стадії стресу (тривоги, резистентності і виснаження). Активація трьох ендокринних механізмів — адренокортікального, соматотропного і тиреоїдного — є загальним адаптаційним синдромом або стрес-реакцією. Згідно Г. Селье, в цій реакції слід виділяти три стадії:

1) тривоги,

2)резистентності,

3) виснаження.

Ці три стадії відображають динаміку відповіді організму на тривало діючий стрессор.

Стадія тривоги (стадія бойової тривоги, або стадія аларма) є «закликом до зброї», мобілізацією всіх захисних механізмів організму. Ця стадія триває приблизно 6-48 годин.

Стадія резистентності (синоніми: стадія опору, або стійкості) виникає у разі тривалої дії стресора. У цей період зростає стійкість організму до даного стресору, одночасно зростає стійкість до інших агентів (перехресна резистентність). Цю стадію відрізняє максимально високий рівень опірності організму до дії шкідливих чинників.

Стадія виснаження є фінальною стадією стрес-реакції. Вона виникає при дії стресора, що продовжується, в умовах, при яких «енергія адаптації», тобто адаптивні механізми, що беруть участь в підтримці стадії резистентності, вичерпують себе.

Ю.М.Забродин та ін. /1985/ на основі дослідження напруження функціонального стану людей при стресі наводять чотири види його субсиндромів:

· когнітивний субсиндром стресу /змінення сприйняття та усвідомлення особою інформації в екстремальній ситуації/;

· емоційно-поведінковий субсиндром /виникнення емоційно-чуттєвих реакцій на екстремальні умови/;

· соціально-психологічний субсиндром /зміна спілкування людей і самоізоляція або згуртованість в стресогенних ситуаціях/;

· вегетативний субсиндром /виникнення хвороб стресу або адаптації до його елементів/.

Фобії – нав’язливі страхи, які людина не в змозі переборювати.

Виявляються при окремих психічних захворюваннях, неврозах, великій фізичній чи нервовій перевтомі, після стресових ситуацій. Частіше виявляються в індивідів зі слабкою волею, схильних до нав’язливих станів. Окремі фобії трапляються і у психічно здорових людей (наприклад, страх перед темрявою, при виконанні діяльності, яка в минулому супроводжувалася невдачею, тощо), у деяких водолазів – при опусканні на велику глибину, у спортсменів – перед відповідальним стартом.

Фобії зазвичай виникають у людей з образним мисленням і в той же час з душевною інертністю, вегетативною нестійкістю. При кваліфікованому психотерапевтичному втручанні вони в основному проходять.

Фобії мають певні поведінкові прояви - нав’язливі, ритуалізовані дії, мета яких – зменшення страху або ж уникати предмета фобії.

Розрізняють:

1) нозофобії - страх захворювання (канцерофобії, кардіофобії та ін.);

2) соціофобії - страх публічних виступів, страх почервоніти та ін.;

3) страх простору: клаустрофобія - боязнь закритих приміщень, агорафобія - страх відкритого простору, та ін.

За даними З.Фрейда, один з суттєвих ознак фобій – те, що в них внутрішня небезпека переходить в зовнішню – невротичний страх перетворюється в той, що здається реальним. В фобіях потрібно бачити лише синдроми, що належать до різних неврозів, і їм не слід придавати значення особливих хворобливих процесів. В більшості випадків фобії виліковуються за допомогою психоаналіза або іншого кваліфікованого психотерапевтичного втручання.