Зародження буржуазних відносин XIX – XX століття

Культура XIX століття є культурою сформованих буржуазних відносин. До кінця XVIII ст. капіталізм як система повністю сформувався. Він охопив усі галузі матеріального виробництва, що спричинило відповідні перетворення у невиробничій сфері (політиці, науці, філософії, мистецтві, освіті, побуті, суспільній свідомості).

Духовна культура XIX століття розвивалася і функціонувала під впливом двох найважливіших факторів: успіхів у галузі філософії та природознавства. Провідною домінантою культури XIX століття була наука.

Різні ціннісні орієнтації грунтувалися на двох вихідних позиціях: встановлення та затвердження цінностей буржуазного способу життя, з одного боку, та критичному неприйнятті буржуазного суспільства, з іншого. Звідси - поява настільки несхожих явищ в культурі XIX століття: романтизму, критичного реалізму, символізму, натуралізму, позитивізму і т.д.

1. Суспільна думка

Важливим зрушенням в культурі Західної Європи стало затвердження в ідеології, мистецтві, філософії принципу реалізму. Міфологічне і релігійне світосприйняття заміщається визнанням дійсності, яка вимагає врахування обставин і подолання ілюзій. Стверджувалося утилітарне мислення, тісно прив'язана до потреб реального життя. У соціальному житті сформувалася автономія церкви і державно-політичної влади, встановилися стійкі буржуазні відносини у кожному соціальному шарі.

Протягом XIX - XX ст. в буржуазному суспільстві відбувається вироблення спеціалізованих ціннісних орієнтації і впровадження в суспільну свідомість високого престижу підприємництва. В ідеологічних установках затверджується імідж успішної людини, що втілює дух підприємливості, рішучості, прагнення до ризику, сполученого з точним розрахунком, а з'єднання духу підприємництва з національним духом виявляється важливим засобом згуртованості суспільства. Утвердження національної єдності означало згладжування внутрішніх відмінностей, бар'єрів, кордонів. На державному рівні здійснюються різні програми, спрямовані на пом'якшення наслідків соціального розшарування, на забезпечення виживання та збереження статусу малозабезпечених верств населення.

Міждержавні відносини європейських країн прагнули до соціокультурного плюралізму, хоча боротьба за самостійність і автономні права призводила до тривалих і кровопролитних воєн. Іноді суперництво переносилося на колоніальні простору.

Поступово знижувався рівень централізації, політичної та духовної монополії, що у результаті і сприяло посиленню плюралізму. Взаємодія різних центрів впливу створювало таку плюралістичну систему, в якій регулювання відносин вироблялася на основі взаємного співвідношення прав і обов'язків. Така система сприяла знищенню анархії, авторитаризму і формування механізму правового регулювання відносин.

Принципи демократії здійснювалися насамперед у державному житті, поширюючись і на інші сфери суспільства.

Складний механізм промислово розвиненої системи вимагає для підтримки не тільки відповідної соціальної структури, яку поділяє насамперед на різні категорії, але і пріоритету цінностей, притаманних буржуазному індустріальному суспільству, таких як: досягнення і успіх, приватна власність, індивідуалізм, право, активність і працю, споживацтво, універсалізм, віра в прогрес, повага до науки і технології.

Ці цінності активно затверджуються всією системою духовного впливу на маси населення.

Формування нових принципів регулювання соціокультурного життя відповідало тим змінам в західноєвропейському суспільстві, які супроводжують його на пізньому етапі розвитку, званому зазвичай модернізацією. [1]

Відчуження стало однією з найважливіших характеристик індустріального суспільства. Зі сфери виробничих відносин відчуження поширилося і на соціальні норми.

Підпорядкування більш відсталих країн з метою експлуатації їх ресурсів не обмежилося встановленням політичного й економічного панування, а супроводжувалося придушенням локальних культур в ім'я універсалізму західної індустріальної цивілізації. Це викликало рух за національне визволення, яке придбало великомасштабний характер.