Тема 2. Східні словяни на території України.

1.

Словяни вийшли на історичну арену в І ст. н.е. Це одна із найчисельніших груп давньоєвропейського населення. Ще в ІІ тис до н.е. праслав"янські племена виділилися з індоєвропейської спільноти (тишинецька, комарівська, білогрудівська археологічні культури). У І тис. до н.е. праслав"янські племена були під впливом скіфів і сарматів.

У ІІІ ст. н.е. германські племена готів з південного узбережжя Балтики рушили на південь. Пройшовши через територію балтів (предків литовців, латвійців, прусів) і слов"ян, готи осіли у Північному Причорномор"ї. Цей похіж германців остаточно розділив слов"ян на східних та західних. Усі слов"яни досі називають германців "німцями", тобто "німими", такими, що говорять на незрозумілій мові. Напевно, тоді, у ІІІ ст., на противагу "німцям" і з"Йявилась сама назва "словени" – слов"яни, тобто люди, що володіють словом, членороздільною мовою. Слов"яни багато перейняли у войовничих германців, Перш за все зброю та її назви: меч, шолом, щит, а також термін князь та ін.

Готський історик Йордан писав, що творець держав готів Германаріх (загинув у 375 р.), рушив свої війська на венетів і підпорядкував собі цей численний, але погано озброєний народ. Від венетів, за словами Йордана, який жив у УІ ст., пішли анти і склавіни (слов"яни). Зокрема, Йордан повідомляє: "починаючи від місця народження Вістули (Вісли), на безмежних просторах розташовувалося багатолюдне плем"я венетів. Хоч їхні найменування тепер змінюються відповідно до різних років і місцевостей, все ж переважно низиваються склавінами і антами… Ці венети походять від одного кореня й сьогоднц відомі під трьома іменами: венетів, антів, склавінів".

Слід зауважити, що слов"яни себе не називали ні венетами, ні антами. І назви ці не слов"янські. Анти – слово найімовірніше іранського (сарматського) походження. Воно означає – "ті, що живуть з краю (на межі)", тобто слов"яни найближчі до степу.

Зіставивши повідомлення Йордана, візантійських джерел і дані археології, учені роблять висновок, що венеди (праслов"яни) поділились на західних (славінів) і східних (антів) слов"ян.

Після розгрому готів у ІУ ст. прибульцями зі сходу – гуннами, слов"яни розселилися до Дунаю і далі на захід. Тут вони зіткнулися з Візантійською імперією. З того часу (середина І тис. н.е.) повідомлення про слов"ян починають часто траплятись у візантійських документах.

Основним заняттям слов"ян було землеробство. Найдавнішим способом вирощування зернових культур у лісостеповій зоні було підсічне землеробство. Селяни спалювали повалені втром на окремих ділянках сухі дерева таким чином проводили підготовку землі під посіви. Згодом – спалювали дерева,спеціально зрубані сокирою. Нерідко перед вирубанням лісу дерева підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному стані. Тоді – валили і спалювали. Попіл був добривом, він же розпушував грунт. Після трьох років використання землю залишали й освоювали нову ділянку.

У лісостеповій зоні слов"яни мали постійні місця проживання. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі грунти для обробітку. Ранні слов"яни використовували тут перелогову систему обробітку грунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки ці землі давали хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато і слов"яни мали завжди добрі врожаї. Вирощували слов"яни пшеницю, просо і ячмінь. Археологічні знахідки того часу говорять нам, що слов"яни користувалися досить добрими знаряддями праці, зокрема, у них був залізний серп, мотики, кістяні і дерев"яні сохи з металевими наконечниками.

Слов"яни займалися також тваринництвом. Вони вирощували велику рогату худобу, коней, свиней.С. полювали на хутрових звірів, хутра були цінним товаром. А ще вони займалися рибальством, бортництвом, збирали гриби і ягоди.

У с. було розвинене ремесло. Найбільше було поширене ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.

Свої житла с. споруджували, в основному, з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю, Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовували печі – для обігрівання житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили "по-чорному", дим виходив через отвори у даху. Печі у житлах відрізняють слов"янські поселення від їхніх північних сусідів угро-фінів і південних степових кочовиків. У них посередені житла було відкрите вогнище, над яким пдвішувався казан. Недалеко від будинку обов"язково споруджувалася яма-льох, де слов"яни зберігали зерно та інші продукти.

Слов"яни жили первісною сусідською общиною. Існували великі патріархальні сім"ї, в яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили в близьких поселеннях, що називалися "гніздами". Група таких "гнізд" об"єднувалася у плем"я. Пізніше такі племена починають об"єднуватися в союзи племен.

Давні слов"яни мали релігійн і вірування. Їхня релігія називалася язичництво. Слов"яни обожнювали сили природи. Вони мали свій поховальний обряд, в основу якого була покладена віра у потойбічне життя. Померлих спалювали і ховали у спеціальних ямах. У могили клали речі померлого, знаряддя праці посуд,їжу, інколи зброю.

Крім цього, у с. існувала віра в різних духів.

Найдавніші писемні повідомлення про вірування с. належать візантійському історику УІ ст. Прокопію Кесарійському. Він писав, що с. вважають "володарем усього" одного з богів – творця блискавок (Перун). Йому приносять в жертву биків та інших тварин. Слов"яни вклоняються також рікам, русалкам, німфам, мавкам та іншим божествам. Складають їм жертви і під час жертвоприношень ворожать. Німфи в античній міфології – духи природи (джерел, гір і т.ін.). Отже, слов"яни окрім вищих богів, які уособлювали сили природи (грім, блискавку, вітер та ін.). вклонялись і духам (німфам). Крім Перуна, до нас дійшли такі назви слов"янських богів: Велес, Даждьбог, Стрибог, Род, Мат та ін. Місця поклоніння богам називаються капища, де встановлювались ідоли певних богів. До наших днів зберігся Збручанський ідол.

Починаючи з УІ ст. кількість писемних відомостей про східних слов"ян збільшується. Візантійські автори характеризують слов"ян як численний народ, що має вплив на історичні події Південної та Південно-Східної Європи. Слов"ян вони подають під трьома назвами: венеди (або ж венети), анти, склавіни. Маврикій Стратег пише, що анти живуть у лісах і болотах. Тобто їх поселення сягають до Полісся, умови якого відповідають цій характеристиці.

За Йорданом, анти займали землі між Дніпром та Дністром, а склавіни – від Дністра на захід. Археологи ототожнюють антів з Черняхівською культурою.

Найбільшої могутності анти досягають у першій половині УІ ст., коли ведуть загалом переможні війни з Візантією в Придунав"ї та на Балканах. Але в 60-х роках УІ ст. вони зазнали поразки від кочівників- аварів. Остання згадка про антів в письмових джерелах стосується подій 602 р. За припущенням істориків, анти іноземних джерел – це поляни давньоруських літописів, яких потім називають русами. Визначний укрїнський історик М.Грушевський обґрунтував погляд на антів як на безпосередніх предків давніх русів та через них українців. Загалом, держава антів проіснувала три століття (кінець ІУ – початок УІІІ ст.), а власне, Антське царство _ УІ ст.

Археологічні дослідження показують, що у У-УІ ст. у лісостеповій зоні України найбільш поширені слов"янські поселення. У цей час розпочинаються процеси великого розселення слов’ян. Із межиріччя Дніпра і Дністра вони просуваються в придунайські землі і там діляться на дві групи. Одна йде на південь, на Балканський півострів, інша – вздовж течії Дунаю. У колишній Югославії відомі сотні відповідників географічним назвам України: Житомир. Малин, Болярка, Бараші, Радичі тощо. Там є один Київ, два Київці, п"ять поселень з назвою Києво. Ці назви пов"язані з переселенням на Балкан слов"янського населення з території України.

Слов’яни лівобережжя України поступово заселяють нові землі на півночі і на північному сході, до цього зайняті балтами та угро-фіннами.

На великій території – від Карпат до верхів"я Волги – формуються східнослов"янські племена й племінні об"єднання. Ці нові утворення, на відміну від попередніх – склавінів і антів, включають у себе вже 15 різних племінних груп.