Перевірка домашнього завдання

ЗАНЯТТЯ 9-10

Фундаментальні права та свободи людини.

Громадянське суспільство.

ПЛАН

1. Поняття прав і свобод людини.

2. Покоління прав людини.

3. Фундаментальні права і свободи людини,їх класифікація.

4. Права та відповідальність людини і громадянина.

5. Поняття громадянського суспільства.

6. Суть, атрибути та функції громадянського суспільства.

7. Громадянське суспільство в Україні.

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підручник «Людина і світ» Назаренко Н.В. та ін.. Харків, 2012. С.80-113

ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

1. Розкрийте значення понять «суспільство»,«соціальна стратифікація», «соціальна мобільність».

2. Які характерні риси суспільства ви знаєте?

3. Перерахуйте основні компоненти соціальної структури суспільства.

4. Дайте визначення поняття «соціальний статус особистості».

5. Які існують типи соціальної мобільності?

6. Які ви знаєте форми участі громадян у суспільному житті?

1.Права, свободи та відповідальність – це сполучний розчин, без якого не може бути споруджена жодна будівля соціальної організації – від сімейного колективу до держави. Проблема прав людини витікає з двох протилежностей: прагнення окремого індивіда до реалізації своїх потреб, бажань, інтересів, індивідуальної свободи (індивідуалізму) та необхідності збереження суспільства від розвалу внаслідок зіткнення індивідуальних свобод(колективізму).

Права і свободи людини – це невідчужувані права і свободи особи, які індивід отримує в силу свого народження. Права і свободи є ідентичними. Вони окреслюють соціальні можливості людини, які забезпечує держава. Термін «свобода» охоплює більш широкі можливості індивідуального вибору. Термін «право» визначає конкретні дії людини і громадянина.

Розрізняють також права людини і права громадянина. Під правами громадянина розуміють можливість брати участь в управлінні суспільними і державними справами: право на об’єднання в партії, в громадські організації, право вибирати та бути обраним до органів державної влади; право на соціальний захист.

 

2.В контексті історії прав людини можна відзначити певний змістовний зв’язок:

(робота в парах з книжками «Історія прав людини»)

Велика хартія вольностей(1215 р.)

Білль про права (1689р.);

Декларація незалежності США (1776 р.)

Конституція США (1787 р.)

Декларація прав людини і громадянина(Франція, 1789)

Загальна декларація прав людини (1948 р.)

Міжнародний пакт про економічні,соціальні та культурні права (1966 р.)

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права»(1966 р.)

 

Життя людини, її достоїнство ігнорувалися і порушувалися на протязі всієї історії. Ця картина принципово не змінилася і сьогодні. Проте, ідея застосування норм, єдиних для всіх людей, без будь-якої дискримінації народилася багато століть назад. Принцип рівності всіх членів людської спільноти притаманний кожній культурі і цивілізації, релігії і філософській традиції.

Як у грецькій філософії, так і в різних релігіях світу можна знайти принципи, на яких базується ідея прав людини. В епоху Просвітництва (18 століття) поняття прав людини витворюється, як окрема категорія, окремий правовий інститут. Саме у цей час починає побутувати думка, що природа наділяє людину певними невід'ємними фундаментальними правами, які можуть бути протиставлені державі, державній владі, але мають ними охоронятися. З цього часу і надалі права людини стали розглядати, як елементарні передумови гідного людського існування. Але ще задовго до цього в Європі було прийнято ряд правових документів, що кодифікували свободи. Це були своєрідні кроки до ідеї прав людини. Першою була Magna Charta Libertatum (Велика Хартія Вольностей) 1215 року.

Сам термін “права людини” вперше з'явився у французькій Декларації прав людини і громадянина (1789 р.).

Американська Декларація про незалежність від 4 липня 1776 року базувалася на принципі, що всі люди є рівними, в ній також були зазначені певні невід'ємні права, такі як право на життя, свободу та пошуки щастя. І французька, і американська декларації були задумані, як систематичний перелік прав людини.

Поняття "права людини" набуло поширення у міжнародному праві після Другої Світової Війни. Причину його появи слід вбачати у негативному "досвіді" людства, що був надбаний за роки війни. Міжнародне право у галузі прав людини виникає саме як відповідь на цей досвід "правового беззаконня", коли закони приймалися для узаконення порушень прав людини під час панування націонал-соціалізму в Європі. Цей процес розвитку міжнародного права у галузі прав людини супроводжується поширенням розуміння прав людини як мірила справедливості національних законів і політики окремих держав.
Положення про захист прав людини у міжнародному праві вперше з'явились у Статуті Організації Об'єднаних Націй, стаття 55 якого ставить перед ООН завдання сприяти дотриманню прав і основних свобод людини. Наступним кроком стало прийняття 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю Загальної декларації прав людини, в тридцяти статтях якої перелічуються фундаментальні і загальновизнані права і свободи людини.
Принципи поваги до прав людини, закріплені в Загальній декларації прав людини, були в подальшому конкретизовані і посилені в міжнародних договорах. Наступними за важливістю після Загальної декларації прав людини ідуть Пакт про громадянські і політичні права і Пакт про економічні, соціальні і культурні права. Обидва прийняті 19 грудня 1966 року, вони вступили в силу у 1976 році після їх ратифікації 35 державами, і є обов'язковими для виконання державами-учасницями. Разом із Загальною декларацією прав людини, ці два міжнародних Пакти складають, так званий Міжнародний білль (хартію) про права людини.

 

У результаті наукової систематизації прав людини в історичному огляді з’явилася теорія трьох поколінь прав людини.

Перше покоління прав людини було сформоване в кінці XVIII ст. - на початку XIX століття і зумовлене переходом від аграрного до індустріального суспільства. До нього відносяться громадянські і політичні права, такі як право на свободу думки, слова, свободу совісті, віросповідання, асоціацій, на рівність усіх перед законом, на справедливее судочинство, на участь у політичному житті суспільства тощо. Ці права були сформульовані в процесі здійснення буржуазних революцій.

Друге покоління прав людини включає соціальні, економічні та культурні права. Вони

сформувалися с кінця ХУШ до закінчення Другої світової війни у 1945 році, в процесі

боротьби народів за поліпшення економічного та соціальне становища, підвищення

культурного рівня. До прав другого покоління належать права на працю і вільний вибір

роботи, соціальне забезпечення і відпочинок, захист материнства і дитинства, освіту, участь у культурному житті суспільства.

Третє покоління прав людини охоплює солідарні (колективні) права, тобото, ті, що стосуються всього людства. Це право на мир, безпеку, незалежність, на здорову екологію, на спільну спадщину людства, а також право на комунікацію.

 

3. Основні(фундаментальні) права – це конституційні права. Їх не купують, не заробляють, не утримують у спадок, а називають невід’ємними, тому що вони притаманні кожній людині незалежно від раси, кольори шкіри, статі, мови, релігії, політичного становища або будь - яких інших обставин. Основні (фундаментальні) права людини включають: право на життя, на повагу до гідності, свободу та особисту недоторканність, свободу думки та віросповідання, свободу пересування тощо.

Без забезпечення цих прав не може існувати жодна людина.

На відміну від фундаментальних прав, громадянські права і свободи не надані людині від природи; люди виборюють, здобувають ці права, висуваючи відповідні вимоги до влади й домагаючись законодавчого закріплення їх в законах та конституціях.

В процесі розвитку суспільства поступово збільшувалась кількість прав людини, тож виникла потреба їх класифікації. Найбільш поширена – за сферою їх реалізації в суспільному житті. За цією класифікацією основні права і свободи людини і громадянина поділяють на:

· громадянські(особисті) права

· політичні права і свободи;

· економічні;

· соціальні;

· культурні права.

 

Основні права можуть бути обмежені лише для захисту прав іншої людини.

(робота в парах з книжками «Права людини» та з порівняльними таблицями)

В Україні, крім Конституції, діє ряд законів, які гарантують забезпечення прав громадян у сфері економіки (приватизація, власність, підприємництво), у галузі політики (громадянство, свобода преси, об’єднань громадян та інше), у соціальній сфері (захист прав споживачів, охорона праці тощо).

4.Один із важливих принципів права – це єдність прав і відповідальності (обов’язків). Права людини і громадянина не є безмежними, абсолютними, оскільки користування ними не повинно завдавати шкоди іншим людям, суспільству в цілому.

(Робота в парах з текстом Декларації прав людини (ст.29), Конституцією України (ст..23.)

До конституційних обов’язків громадян належать:

1. Обов'язок дотримуватися Конституції і законів України. Це один із найважливіших обов'язків людини і громадянина, передбачений ст. 68 Конституції України. Цей обов'язок має загальне значення і не має винятків. Він стосується всіх осіб, які розташовані на території України, як громадян, так і негромадян України.

При цьому незнання законів не є підставою і не звільняє нікого від юридичної відповідальності при їх невиконанні чи порушенні.

2. Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів.

3. Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовування завданих збитків передбачений ст. 66 Конституції України.

Цей конституційний обов'язок спрямований насамперед на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його культурний розвиток.

4. Обов'язок не заподіювати шкоди природі передбачається ст. 66 Конституції України. Необхідність забезпечити охорону довкілля є одним з найголовніших завдань як держави, так і кожної людини. Це пов'язано зі значними негативними наслідками, до яких призводить невиконання екологічних вимог..

5. Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи Дотримання цього обов'язку значною мірою унеможливлює конфлікти між окремими особами або мінімізує їх.

6. Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти. Нарівні з визначенням права кожної особи в Україні на освіту, ст. 53 Конституції України передбачає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту. Цей обов'язок забезпечується насамперед державою та батьками неповнолітніх дітей.

7. Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків передбачений у ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сімейним кодексом України передбачано обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дітей (ст. 150), обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей (ст. 180) і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги (ст. 198).