Психологія окремих категорій злочинів

При вивченні окремих категорій злочинців велика увага приділяється насильницькому типу злочинця (хуліган, ґвалтівник, убивця). У літературних джерелах робилися спроби встановити найбільш загальні риси насильницьких злочинців: 1) егоїзм, що нерідко переходить в егоцентризм, при якому вся поведінка особи підкоряється лише її інтересам, бажанням і потягам; примітивноанархічна позиція: "що хочу, те і роблю"; 2) тісно пов'язана з егоїзмом (а нерідко і прямо ним обумовлена) зневага до інтересів і думок окремих членів суспільства, у тому числі навіть найближчих цій людині; 3) відсутність здатності, а часто і бажання поставити себе на місце потерпілого, звідси — відсутність почуття жалю до потерпілого, високий чи низький ступінь жорстокості; 4) переважно афективний характер поведінки, при якій бажання, що виникають в особи, потреби і спонукання відразу ж реалізуються, у тому числі і злочинним шляхом. Деякі вчені (М. І. Єнікєєв) до основних характерних рис насильницького типу злочинця відносять: дефектність соціальної ідентифікації, емоційну тупість, імпульсивну агресивність. [3,53]
Вчинення насильницьких злочинів пов'язане з агресією. У психології агресія розглядається як поведінка або дія спрямована на заподіяння фізичної чи психічної шкоди або на знищення іншої людини. Готовність окремої особистості до агресії виявляється як негативна риса — агресивність.
Необхідно зазначити, що "агресія" означає напад. Агресивні злочини мають злісний, деструктивний характер, а їх метою є заподіяння потерпілому шкоди. В основі кримінальної агресії — ворожнеча і прагнення руйнування. Вона посягає на найважливіші людські блага — життя, здоров'я, честь, гідність, права людини. Агресія спрямовується на заподіяння людині страждань і перешкоджає здійсненню її намірів. Об'єктами агресивних дій бувають також речі і природа — середовище життя людей. [7,170]
Насильницький тип злочинця пов'язаний з тим, що вирішення конфлікту визначається наявністю агресивності особистості, обумовленої такими якостями індивіда, як соціальне відчуження, знижена толерантність, озлобленість, егоцентризм та ін. Для насильницьких злочинців характерний низький рівень загальної культури й освіченості.
Розрізняють випадкових злочинців і стійкий ("злісний") тип насильницького злочинця. Для злісного типу характерна агресивна спрямованість особистості, прагнення вирішити конфлікт за допомогою фізичної сили, жорстокості.

Особливий тип насильницького злочинця — вбивця. Існують різні типи вбивць: "випадкові" вбивці, сексуальні вбивці, вбивці-хулігани, вбивці-терористи, вбивці-найманці та ін.

Позбавлення життя іншої людини має серйозні психологічні наслідки для особи, яка його вчинила. "Не убий" твердить шоста заповідь Закону Божого. І це пов'язано не лише із захистом життя людини, але і з прагненням захистити від страждань (певних психічних станів) особу, яка вчинила вбивство, адже вчинення вбивств призводить до деформації всієї структури особистості.

Специфіка сексуальних убивств полягає у необхідності урахування сексопатологічних даних. Так, насильство серійних сексуальних садистів детерміноване психолого-психіатричними закономірностями (такий садизм є аномальною формою вирішення різноманітних індивідуально значущих інтра- та інтерперсональних конфліктів і подолання хронічних фрустрації, підвищення самооцінки). Таку категорію вбивств (сексуальних) вчиняють чоловіки. Явища садизму в жінок трапляються вкрай рідко, а садистські вбивства і некрофілія не трапляються. Віковий склад злочинців є таким: неповнолітні — 9 %, від 18 до 30 років — 56 %, від 30 до 50 років — 30 %, більше 50 років — 5 %. Картина сексуальних убивств уражає своєю зовнішньою протиприродністю, "психічною ненормальністю", патологічністю. Тут можна виділити злочинця, що "маскується" і "раптового" злочинця, "душителя" (який вчиняє вбивство шляхом удушення чи удавлення) і "потрошителя" (який убиває шляхом нанесення колото-ріжучих поранень)[18].

Серйозну соціальну небезпеку становлять убивства на замовлення. Психологія вбивства на замовлення характеризується складним ланцюгом взаємодій: замовник — виконавець, або замовник — посередник — виконавець, або замовник — кілька посередників — виконавець. Є різні типи виконавців убивства на замовлення (кілерів). Вони можуть бути поділені на виконавців-дилетантів і виконавців-професіоналів. Наймані вбивці-професіонали у свою чергу поділяються на вбивць-одиночок, які виконують замовлення час від часу, і вбивць, які перебувають на постійному утриманні того або іншого злочинного угруповання. Вони вчиняють убивство групою по два-три чоловіки.

Психологічні особливості має особистість виконавця вбивства на замовлення, для якої основний мотив діяльності не лише користь, але і досягнення професійного результату. Професійних виконавців убивств на замовлення пропонувалося умовно позначити як: 1) "соціопатичних", до яких належать особи з явними дефектами психічної діяльності, у суміжних станах; 2) "категорія інфернального досвіду" — ветерани бойових дій, колишні засуджені з низьким соціальним статусом.

Убивця-професіонал йде на справу, якщо почуває 99-відсоткову гарантію власної безпеки. Він має досить високі навички в "мистецтві" вбивати людей, використовує найсучаснішу техніку спостереження і радіозв'язку, виконує заходи щодо підготовки вбивства. Ніхто і ніколи не повинен запідозрити у ньому ліквідатора. Він повинен бути неяскравим, непомітним, таким, що розчиняється у натовпі.

Сьогодні злочинці роблять спроби до зміни типового образу кілера. Останнім часом у вчиненні вбивств на замовлення намітилися нові тенденції: до таких убивств стали залучати жінок. Зокрема, у Києві була затримана Л., 22 років, киянка, яка проживала з коханцем. За нею два невдалих замахи на убивства (від замовника одержала за перший злочин — 2 000 доларів, за другий — 450 доларів) [12]

Специфічною є особистість хулігана. Відомі різні версії походження одного з найрозповсюдженіших у світі позначень порушення громадського порядку (хуліганства). Звичайно його пов'язують із прізвищем однієї ірландської родини, що проживала в Лондоні наприкінці ХVІІІ ст. і відрізнялася особливим буйством. Але корені явища, позначеного ним, — у глибині століть, в агресивній природі людини. [7,186]
Хуліган прагне продемонструвати владу, відчуває насолоду від безкарності, прояву самоствердження. У процесі хуліганства спостерігається явна невідповідність приводу і реакції на нього. Майже всі прояви хуліганства відбуваються у стані алкогольного сп'яніння чи наркотичного збудження. Серед вуличних дебоширів переважають молоді люди, які діють, як правило, групами. Дії хулігана часто супроводжуються руйнуванням або знищенням майнових цінностей. Йдеться про вандалізм — безглуздо жорстоке руйнування історичних пам'яток, культурних цінностей, будинків, споруджень, майна. За своєю психологічною сутністю вандалізм агресивний.
Широке коло осіб охоплює корисливий тип злочинця: злодії, розкрадачі, шахраї та ін. Злодій — злочинець, який займається крадіжками. Саме зі злодіями пов'язане виникнення злочинних традицій, злодійських "законів" і "правил поведінки" у кримінальному світі. Розрізняють злодіїв: "домушників", "кватирників", "кишенькових злодіїв" та ін. У злодіїв порушується система моральної орієнтації, з'являються негативні якості особистості: жадібність, прагнення до наживи, нечесність та ін. Як Зазначає В.О. Коновалова, від злодійства необхідно відрізняти клептоманію — імпульсивно виникаюче (нездоланне) прагнення взяти ту чи іншу річ без корисливої мети. [11].

До корисливого типу особи злочинців належать шахраї. Процес економічних перетворень, розвиток ринкових відносин пов'язані з проникненням шахрайства в усі сфери суспільства. З погляду психології більшість шахраїв мають хорошу уяву, їм притаманний сугестивний вплив і вміння переконувати. До особистих якостей і властивостей шахрая належать його хитрість, облудність, уміння привертати до себе навколишніх, знання способів підробки документів. За своїм зовнішнім виглядом — це звичайно солідні люди, які "вміють себе подати", мають певні знання у галузі психології, досить хорошу спостережливість і швидко реагують на обстановку, що змінюється. Шахраї використовують можливості перевтілення, встановлюють контакт із людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки. Шахраїв поділяють на групи: 1) "нові" шахраї, які використовують механізми ринкових відносин, можливості кредитно-банківських операцій, фіктивних фірм, страхової, інвестиційної і довірчої діяльності; 2) шахраї-гастролери, які постійно роз'їжджають і негайно ховаються з місць вчинення злочинних діянь; 3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (карткові шулери, "катали", "червові валети" та ін.); 4) шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неодноразово засуджені за шахрайство та інші злочини; 5) шахраї, які вчиняють злочини вперше, з легкодумства, під впливом інших осіб чи ситуації; 6) шахраї-одиночки і шахраї, які вчиняють злочин групою, у тому числі і з розподілом ролей.

Шахраї можуть заволодіти майном за допомогою сугестії або інших видів впливу. Так, у період з 2001 по липень 2002 р. керівники і члени громадського благодійного фонду "Д." шляхом шахрайських дій заволоділи коштами громадян. Допитані у кримінальній справі особи, визнані потерпілими, показали, що в ході проведення зборів з прийому нових учасників до громадського благодійного фонду "Д." на осіб, які претендували на вступ у члени фонду, справлявся вплив з метою примусити внести вступний внесок у фонд у сумі 2 300 доларів США. А саме: голосна музика у приміщенні, в якому проводилися збори; постійні овації присутніх на зборах; вигуки, свист і голосні промови з залу присутніх на зборах і менеджерів; велика кількість осіб, які перебували у приміщенні; тривалий час зборів (від 6 до 8 годин). М.І. Єнікєєв наводить свою типологію корисливих злочинців, яка створена за мотиваційним критерієм.

Серед них він виділяє наступні типи:
1. "Той, що самостверджується", до нього відносяться особи, сенсом злочинної поведінки яких є ствердження себе, своєї особистості на соціальному, соціально-психологічному чи індивідуальному рівнях.
2. "Дезадаптивний" (чи "асоціальний") тип включає в себе осіб, у яких порушена соціальна адаптація, т. б. пристосованість до умов соціального середовища.
3. "Алкогольний" тип дуже наближений до "безадаптивного", але не зливається з ним. Критерієм для виділення цього типу є скоєння корисливих злочинів заради отримання засобів для купівлі спиртних напоїв.
4. "Ігровий" тип особистості корисливих злочинців досить складний з психологічної точки року. Між тим він досить часто зустрічається серед злочинців, і особливо серед крадіїв. Представників "ігрового типу" відрізняє постійна потреба у ризику, пошук гострих відчуттів, які пов'язані з небезпекою, включення до емоційних збуджених ситуацій, прагнення приймати участь у різного роду операціях, несподіваних контактах і т.д.
5. "Сімейний тип" корисливих злочинців; він виділяється у зв'язку з тією величезною, в тому числі стимулюючою, роллю, яку відіграє сім'я. Цей тип зазвичай зустрічається серед грабіжників та хабарників. Його представники характеризуються тим, що грабіж здійснюють не стільки для самого себе, скільки для досягнення необхідного, на їх думку і думку близьких та значних для них людей, рівня забезпеченості матеріальними та духовними благами сім'ї і окремих її членів. [3]

Типологія злочинців може розроблятися не тільки для пояснення причин злочинної поведінки. Типологічні угрупування злочинців і злочинів можуть бути створені і для інших практичних нужд боротьби зі злочинністю, наприклад для організації роботи по їх виправленню та перевихованню, розробки питань диференціації кримінальної відповідальності.

Висновки

Розглянувши дану тему, можна зробити наступні висновки. Особистість злочинця – це сукупність типологічних якостей індивіда, які зумовлюють скоєне ним злочинне діяння певного виду.
Злочини скоюються не через задатки індивіда до злочинної поведінки і навіть не через те, що індивід не хоче або не розуміє, що потрібно жити за законом, а в результаті того, що у даної людини вкоренилась система змістовних утворень, яка зумовлює її викривлене ставлення до певної сторони соціальної дійсності.
Оцінюючи особистість людини, яка скоїла злочин, потрібно виявити домінуючі спонукання та узагальнені способи її життєдіяльності, які утворюють загальну схему її поведінки та стратегію життєдіяльності. Людська поведінка організується певними вихідними ціннісними позиціями особистості.
У психіці людини не існує якихось особливих "злочинних рис". Ще великий психолог А.Ф. Лазурський у своїх працях підкреслив, що викривлений розвиток людської особистості пов'язаний не з відсутністю чи недостатністю тих чи інших психічних якостей (розуму, волі, емоцій), а більшою мірою з невідповідністю між особливостями психіки і тими зовнішніми умовами, в яких відбувається розвиток людини.
Вивчення особистості злочинців і законослухняних громадян дозволяє зробити висновок про те, що злочинці гірше засвоюють вимоги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільства і його соціальних цінностей, від малих груп — сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість. Злочинці відрізняються від законослухняних людей не "злочинними рисами" їх психіки, а тими негативними рисами характеру, тою спрямованістю особистості, які склалися в умовах їх життя, навчання і діяльності. Для злочинця характерні агресивність в поведінці та імпульсивність в діях, відчуженість від суспільних цінностей і духовної культури, високий рівень тривожності і невпевненості в собі. Всі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біологічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, — свідчення її морально-психологічних недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадібність та ін.).

Причини злочинної поведінки закладені в особистості злочинця, для того, щоб їх зрозуміти, необхідно вивчити цю особистість, виявити ті зовнішні по відношенню до неї соціальні явища та процеси, які сформували її криміногенні риси. Саму ж злочинну поведінку потрібно вивчати не тільки для її запобігання чи присікання, але й для розуміння її причин. Можливо було б уникнути багатьох помилок, якби практичні органи — попереднього слідства, суд, установи, в яких відбувають покарання, — в центр уваги та професійних зусиль завжди ставили особистість, а не тільки умови її життя, той чи інший вплив не неї.

Якщо прослідкувати генезис злочинної поведінки від її витоків до настання наслідків, можна констатувати, що вона є низкою багатогранної взаємодії між особистістю і середовищем, точніше — результатом такої взаємодії, незалежно від того, про який злочин йдеться і яка поведінка йому передувала. Але при цьому завжди очевидні відмінності передкримінальності умисних злочинів та злочинів із-за необережності і неоднозначність особистості самого злочинця.
В особистісній структурі злочинця як типа особистості містяться елементи, які є психологічними передумовами злочинної поведінки. У духовному світі злочинця на свідомому та підсвідомому рівнях виявляються такі особливості, які формують мотиви злочинів та приводять до їх реалізації. Любий злочин не є випадковим по відношенню до особистості того, хто його скоює: в своїй основі він підготовлений всім розвитком її соціальних та психологічних властивостей.
Кримінологічна типологія особистості злочинця допомагає виявити причини злочинної поведінки, а це значить, з більшою ефективністю попередити злочини. Отже, в кінцевому результаті вона повинна підкорятися загальним задачам боротьби із злочинністю.

Список використаної літератури і джерел

1. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.—К.: Каннон, А.С.К., 2001.—1104 с.
2. Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Кондратьєва Я.Ю. Юридична психологія.—К.: Видавничий дім, 2000.—351 с.
3. Антонян Ю.М, Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследование преступлений.—М.: Юристъ,1996.—336 с.
4. Бедь М.М. Юридична психологія.—К.: Каравел, Л.: Новий світ—2000; Магнолія плюс, 2003.—376 с.
5. Дубягин Ю. П. Следующая жертва ты! Непридуманные криминальные сюжеты и азбука безопасности. — М.: Печатное дело, 1995. — 416 с.
6. Еникеев М. И. Юридическая психология: Учебник.—М.: Издательская группа "НОРМА—ИНФРА • М", 1999.— 517с.
7. Зелинский А. Ф. Криминальная психология.—К.: Юринком Интер, 1999.—237с.
8. Ковалев А. Г. Психологические основы исправления правонарушителя. — М.: Юрид. лит., 1968.
9. Кондрашков Н.И., Кудрявцев В.Н., Лейкина Н.С. и др. Личность преступника: Монографія.— М.: Юрид. лит., 1971. — 356 с.
10. Коновалова В. Е. Правовая психология: Учеб.пособие. — X.: Основа, 1990. — 198 с.
11. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія. Академічний курс.—К.: Видавничий дім, 2004.—421 с.
12. Корчинский А. "Леди-киллер" стреляет неважно, но часто // Киевские ведомости. — 1997. — 19 сент. — С. 21.
13. Лазурский А. Ф. Классификация личностей. — Пг., 1921.
14. Петрова А. С. Психологическая классификация личностей. — М., 1927.
15. Пирожков В. Ф. Криминальная психология. — М.: Ось-89, 2001. —704с.
16. Познишев С. В. Основы пенитенциарной науки. — М., 1923.
17. Фэрри Э. Уголовная антропология и социализм // Проблеми преступности. — X., 1924. — Сб. 2-й.
18. Фомина А.С. Расследовние убивств, совершаемых по сексуальним мотивам // Расследование преступлений против личности: Учеб. Пособие/ Под ред. О.Я. Баева.—Воронеж: Изд-во Воронеж, гос. Ун-та, 1998.

кримінальної відповідальності.