Фромм Е. Утеча від свободи. - М, 1989 – С. 8, 144-145, 159, 212-213.

Віктор Франкл – відомий фахівець з питань психології особистості і психотерапії, автор філософських, психологічних, медичних книг. Його логотерапія й екзистенціальний аналіз допомагають в ході психотерапевтичної бесіди з лікарем пацієнту знайти у своєму житті значимий зміст і, завдяки цьому, позбутися більшості своїх психологічних проблем. Філософські основи екзистенціального аналізу розкриваються ним у збірнику робіт під назвою «Людина у пошуках смислу».

Запитання:

1. Чому в житті людини виникає екзистенціальний вакуум?

2. Для чого людині необхідно знайти сенс свого життя?

3. Які шляхи смисложиттєвих пошуків називає Франкл? Приведіть типологію смисложиттєвих цінностей за Франклом.

4. Перед ким і в якій формі несе людина відповідальність за реалізацію своєї смисложиттєвої програми?

 

У кожного часу свої неврози – і кожному часові потрібна своя психотерапія... Сьогоднішній пацієнт уже не стільки страждає від почуття неповноцінності, скільки від глибинного почуття втрати сенсу, що поєднується з відчуттям порожнечі, – тому я й говорю про екзистенціальний вакуум <...>.

Чи досяжний смисл? Чи можливо знову оживити загублені традиції чи навіть втрачені інстинкти? Чи був правий Новаліс, який зауважив якось, що повернення до наївності вже немає, і сходи, якими ми піднімалися, упали? <...>.

Сенс не тільки повинен, але й може бути знайдений, і в пошуках сенсу людину направляє її совість. Одним словом, совість – це орган сенсу. Її можна визначити як здатність знайти той єдиний смисл, що приховується в будь-якій ситуації <...>.

Ми живемо в століття поширюваної смисловтрати. У такий час виховання повинне бути спрямоване на те, щоб не тільки передавати знання, але й загострювати совість так, щоб людині вистачило чутливості розчути вимоги, що містяться в кожній окремій ситуації. У століття, коли 10 заповідей, очевидно, уже втратили для багатьох свою силу, людина повинна бути готовою до того, щоб сприйняти 10 000 заповідей, укладених у 10 000 ситуацій, з якими її зіштовхує життя <...>.

З усього цього слідує, що сенс, про який йдеться, повинен змінюватися як від ситуації до ситуації, так і від людини до людини. Однак смисл усюдисущий. Немає такої ситуації, в якій нам не була б надана життям можливість знайти сенс, і немає такої людини, для якої життя не мало б напоготові якоїсь справи <...>.

...людина не тільки шукає сенс у силу свого прагнення до смислу, але й знаходить його, а саме трьома шляхами. По-перше, вона може угледіти смисл у дії, у створенні чогось. Крім цього, вона бачить сенс у тому, щоб переживати щось, вона бачить сенс у тому, щоб когось любити. Але навіть у безнадійній ситуації, перед якою вона безпомічна, вона при відомих умовах здатна бачити сенс. Справа в позиції, в настанові, з якою вона зустрічає свою долю, якої вона не може уникнути чи змінити. Лише позиція й установка дають їй можливість продемонструвати те, на що здатна одна лише людина: перетворення, перетворення страждання в досягнення на людському рівні <...>.

Перший [шлях] – це те, що вона дає світові у своїх творах; другий – це те, що вона бере від світу у своїх зустрічах і переживаннях; третій – це позиція, яку вона займає стосовно свого складного становища в тому випадку, якщо вона не може змінити свою важку долю <...>.

Цінності, що реалізуються в продуктивних творчих діях, ми будемо називати «творчими». Крім творчих, існують цінності, реалізовані в переживаннях, – це «цінності переживання». Вони виявляються в нашій чутливості до явищ навколишнього світу, наприклад, у благоговінні перед красою природи чи творів мистецтва...

Можна також визначити і третю можливу категорію цінностей, оскільки життя залишається осмисленим, навіть коли воно марне у творчому сенсі і небагате переживаннями. Ця третя група цінностей полягає у відношенні людини до факторів, що обмежують її життя. Саме реакція людини на обмеження її можливостей відкриває для неї принципово новий тип цінностей, що відносяться до розряду вищих цінностей. Таким чином, навіть очевидно убоге існування – існування, бідне у відношенні і творчих цінностях, і цінностей переживання, – усе-таки залишає людині останню і насправді вищу можливість реалізації цінностей. Цінності подібного роду ми назвемо «цінностями відношення». Тому що дійсно значимим є відношення людини до долі, що випала для неї...

Як тільки список категорій цінностей поповнюється цінностями відношення, стає очевидним, що людське існування по суті своїй ніколи не може бути безглуздим. Життя людини повне смислу до самого кінця – до самого її останнього подиху. І поки свідомість не покинула людину, вона постійно зобов'язана реалізовувати цінності і нести відповідальність <...>.

Один умираючий, про останні події життя якого ми розповімо нижче, послідовно і драматично реалізовував усі три категорії цінностей. Ця молода людина лежала в лікарні з діагнозом неоперабельної пухлини головного мозку. Йому вже давно довелося залишити свою професію, він був паралізований і не міг працювати. Таким чином, у нього зовсім не залишилося можливості реалізовувати творчі цінності. Але навіть у такому важкому стані йому доступний був світ цінностей переживання.

Він проводив час в живих розмовах з іншими хворими – розважаючи, підбадьорюючи, утішаючи їх. Він читав гарні книги й особливо любив слухати по радіо гарну музику. Однак настав день, коли він уже не зміг переносити натиску звуку в навушниках, цілком паралізовані руки вже зовсім не тримали книги. Настав новий етап його життя; і якщо раніше від творчих цінностей він змушений був перейти до реалізації цінностей переживання, тепер він повинний був відступити ще далі – йому залишалися доступними лише цінності відношення.

Інакше його поведінку і не охарактеризуєш – адже тепер він прийняв на себе роль порадника, наставника хворих, що знаходяться поруч, і з усіх сил намагався своєю поведінкою бути для них прикладом. Він мужньо переносив свої страждання. За добу до смерті – а він передбачив день своєї смерті – він довідався, що черговому лікареві призначено було зробити йому вночі ін'єкцію морфію. І що ж зробив цей хворий? Коли лікар після обіду робив обхід, молода людина попросила його зробити цей укол увечері – щоб через нього лікар не переривав свого нічного відпочинку <...>.

Екзистенціальний аналіз визнає людину вільною, однак цей «вердикт» відзначений двома особливостями...:

1. Екзистенціальний аналіз лише умовно визнає людину вільною, оскільки людина не може робити усе, що вона хоче; людська воля аж ніяк не тотожна всемогутності.

2. Екзистенціальний аналіз не визнає людини вільною, не визнаючи її в той же час відповідальною. Це означає, що людська воля не тотожна не тільки всемогутності, але і сваволі <...>.

...відповідальність, на якій наголошує екзистенціальний аналіз, не зводиться до простої волі <...>. Інстанція, перед якою ми несемо відповідальність – це совість.

Франкл В. Людина в пошуках смислу. - М., 1991. – С. 24-43, 114-115, 173-175, 300.

 

Закінчення «холодної війни», з її реальною погрозою загибелі всього людства в ядерній війні, не вирішило всіх питань в області міжнародних відносин. Самюель Гантінгтон (1927 - 2008) – професор Гарвардського університету, директор Інституту стратегічних досліджень при Гарвардському університеті в роботі «Зіткнення цивілізацій» (1993) стверджує, що на зміну конфліктові національних держав, а потім ідеологічних систем приходить більш глибинний, а тому більш гострий і масштабний конфлікт цивілізацій.

С. Гантінгтон розглядає цивілізацію «як культурну спільність найвищого рівня, як самий широкий рівень культурної ідентичності людей. Цивілізації визначаються наявністю загальних рис об'єктивного порядку, таких як мова, історія, релігія, звичаї, інститути, а також суб'єктивною самоідентифікацією людей» (С. 34). Таким чином, вважає С. Гантінгтон, «образ світу буде значною мірою формуватися в ході взаємодії семи-восьми великих цивілізацій. До них відносяться західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, православно-слав’янська, латиноамериканська і, можливо, африканська цивілізації» (С. 35).

Після виходу у світ цієї роботи і визнання викладених у ній ідей С. Гантігтон вважається визнаним експертом в області міжнародних відносин. На підтвердження теорії «зіткнення цивілізацій» ним були приведені досить переконливі аргументи, з якими ви можете познайомитися на підставі приведеного нижче уривка з його роботи.

Питання:

1. Які аргументи на користь неминучості конфлікту цивілізацій приводить С. Гантінгтон?

2. Яку з зазначених причин зіткнення цивілізацій ви вважаєте найбільш істотною?

3. На яких рівнях, як вважає С. Гантінгтон, відбувається конфлікт цивілізацій?

 

Ідентичність на рівні цивілізації буде ставати усе більш важливою... Самі значні конфлікти майбутнього розгорнуться уздовж ліній розлому між цивілізаціями. Чому?

По-перше, відмінності між цивілізаціями не просто реальні. Вони – найбільш істотні. Цивілізації несхожі своєю історією, мовою, культурою, традиціями і, що найважливіше, – релігією. Люди різних цивілізацій по-різному дивляться на відносини між Богом і людиною, індивідом і групою, громадянином і державою, батьками і дітьми, чоловіком і дружиною, мають різні уявлення про співвідносну значимість прав і обов'язків, волі і примуси, рівності й ієрархії. Ці відмінності складалися століттями. Вони не зникнуть у зримому майбутньому. Вони більш фундаментальні, ніж відмінність між політичними ідеологіями і політичними режимами...

По-друге, світ стає більш тісним. Взаємодія між народами різних цивілізацій посилюється. Це веде до зростання цивілізаційної самосвідомості, до поглиблення розуміння відмінностей між цивілізаціями і спільності в рамках цивілізації. Північноафриканська іміграція у Францію викликала у французів вороже відношення, і в той же час зміцнила доброзичливість до інших іммігрантів – «добропорядних католиків і європейців з Польщі»...

По-третє, процеси економічної модернізації і соціальних змін у всьому світі розмивають традиційну ідентифікацію людей з місцем проживання, одночасно слабшає і роль нації-держави як джерела ідентифікації. Лакуни, що утворилися в результаті значною мірою заповнюються релігією, нерідко у формі фундаменталістських рухів...

По-четверте, зростання цивілізаційної самосвідомості диктується роздвоєнням ролі Заходу. З одного боку, Захід знаходиться на вершині своєї могутності, а з іншого, – і можливо саме тому, серед незахідних цивілізацій відбувається повернення до власних коренів. На вершині своєї могутності Захід зіштовхується з незахідними країнами, у яких досить прагнення, волі і ресурсів, щоб надати світові незахідний вигляд...

По-п'яте, культурні особливості і відмінності менш піддаються змінам, ніж економічні й політичні, і внаслідок цього їх складніше вирішити чи звести до компромісу. У колишньому Радянському Союзі комуністи можуть стати демократами, багаті перетворитися в бідних, а бідняки – у багатіїв, але росіяни при всьому бажанні не зможуть стати естонцями, а азербайджанці – вірменами.

У класових й ідеологічних конфліктах ключовим було питання: «На чиєму ти боці?» І людина могла вибирати – на чиєму вона боці, а також змінювати раз обрані позиції. У конфлікті ж цивілізацій питання ставиться інакше: «Хто ти такий?» Мова йде про те, що дано і не підлягає змінам... Людина може бути напівфранцузом і напіварабом, і навіть громадянином обох цих країн. Куди складніше бути напівкатоликом і напівмусульманином.

І нарешті, підсилюється економічний регіоналізм... З одного боку, успіх економічного регіоналізму зміцнює свідомість приналежності до однієї цивілізації. А з іншого боку, – економічний регіоналізм може бути успішним, тільки якщо він укорінений в спільності цивілізації <...>.

Таким чином, конфлікт цивілізацій розгортається на двох рівнях. На мікрорівні групи, що живуть уздовж лінії розламу між цивілізаціями, ведуть боротьбу, найчастіше кровопролитну, за землі і владу один над іншим. На макрорівні країн, що відносяться до різних цивілізацій, стають суперниками через вплив у військовій і економічній сфері, ведуть боротьбу за контроль над міжнародними організаціями і третіми країнами, намагаючись утвердити власні політичні і релігійні цінності.

Хантінгтон С. Зіткнення цивілізацій // Поліс - 1994 - № 1. –С. 35-37

 

З іншого уривка зі статті С. Гантінгтона «Зіткнення цивілізацій» ви довідаєтесь про виділені автором «лінії розламу між цивілізаціями», що стосуються європейського співтовариства.

Питання:

1. Які принципові «лінії розламу», конфліктів між цивілізаціями, виявляє автор?

2. Яка з розглянутих автором статті «ліній розламу» між цивілізаціями здається вам найбільш небезпечною для збереження геополітичної стабільності у світі?

3. Чи залучена, на вашу думку, Україна в зіткнення цивілізацій?

 

...як тільки був ліквідований ідеологічний поділ Європи, знову відродився її культурний поділ на західне християнство, з одного боку, і православ'я й іслам – з іншого. Можливо, що наважливішою розділовою лінією в Європі є, як вважає У. Уолліс, східна межа західного християнства, що склалася на 1500 р. Вона пролягає уздовж нинішніх кордонів між Росією і Фінляндією, між прибалтійськими країнами і Росією, розсікає Білорусію й Україну, звертає на захід, відокремлюючи Трансільванію від іншої частини Румунії, а потім, проходячи по Югославії, майже в точно збігається з лінією, що нині відокремлює Хорватію і Словенію від іншої Югославії. На Балканах ця лінія, звичайно ж, збігається з історичною межею між Габсбурзькою й Османською імперіями.

Північніше і на захід цієї лінії проживають протестанти і католики. У них – загальний досвід європейської історії: феодалізм, Ренесанс, Реформація, Просвітництво, Велика Французька революція, промислова революція. Їхнє економічне становище, як правило, набагато краще, ніж у людей, що живуть на схід. Зараз вони можуть розраховувати на більш тісне співробітництво в рамках єдиної європейської економіки і консолідацію демократичних політичних систем. На схід і південніше цієї лінії живуть православні християни і мусульмани. Історично вони відносилися до Османської або царської імперії, і до них докотилася лише луна історичних подій, що визначили долю Заходу. Економічно вони відстають від Заходу, і, схоже, менш підготовлені до створення стійких демократичних політичних систем. І зараз «оксамитна завіса» культури замінила «залізну завісу» ідеології в якості головної демаркаційної лінії в Європі. Події в Югославії показали, що це лінія не тільки культурних розходжень, але часом і кривавих конфліктів.

Уже 13 століть тягнеться конфлікт уздовж лінії розламу між західною й ісламською цивілізаціями. Просування, що почалося з виникненням ісламу, арабів і маврів на Захід і на Північ завершилося лише в 732 р....

По закінченню Другої світової війни настала черга відступати Заходові. Колоніальні імперії зникли. Заявили про себе спочатку арабський націоналізм, а потім й ісламський фундаменталізм. Захід потрапив у тяжку залежність від країн Перської затоки, що постачали його енергоносіями, – мусульманські країни, багаті нафтою, багатіли грішми, а якщо бажали, то і зброєю...

Ці відносини ускладнюються і демографічними факторами. Стрімке зростання населення в арабських країнах, особливо в Північній Африці, збільшує еміграцію в країни Західної Європи. У свою чергу напливи емігрантів, що відбуваються на тлі поступової ліквідації внутрішніх кордонів між західноєвропейськими країнами, викликав гостре політичне неприйняття. В Італії, Франції і Німеччині расистські настрої здобувають усе більш відкриту форму, а починаючи з 1990 р., постійно наростають політична реакція і насильство у відношенні арабських і турецьких емігрантів.

Обидві сторони бачать у взаємодії між ісламським і західним світом конфлікт цивілізацій...

Хантінгтон С. Зіткнення цивілізацій // Поліс. - 1994 - № 1. –С. 37-38

 

 

«Кінець історії і остання людина», 1992 – одна з найвідоміших робіт філософа і футуролога Френсиса Фукуями (народ. 1952).

Він вважає, що капіталістична ліберальна демократія є кінцем історії у звичному для нас її спрямуванні. Сучасні технології все більше сприяють гомогенізації різних культур, досягнення індивідуальні превалюють над колективними. Результатом стає своєрідна «капіталістична утопія» – ідеальне суспільство споживання, що припинило історичний розвиток, замкнувшись всередині себе. Пропонуються деякі фрагменти з його роботи.

Питання:

1. Які ідеї визначали оптимізм ХІХ ст.?

2. Які чинники обумовили песимізм ХХ ст. і появу тоталітарних держав?

3. В чому проявляється слабкість ліберальної ідеї?

4. Що розумієте Ф.Фукуяма під «кінцем історії»?

... Самые серьезные наши мыслители заключили, что не существует такого понятия, как История, – то есть осмысленного порядка в широком потоке событий, касающихся человечества...

... Пессимизм ХХ ст. составляет резкий контраст с оптимизмом предыдущего. Для оптимизма были две крепкие основы. Первая – вера, что современная наука улучшит людям жизнь, победив бедность и болезни. Природа будет покорена современной технологией и поставлена на службу счастью людей. Вторая – что свободное демократическое правление будет распространяться, захватывая одну страну за другой. «Дух 1776 года», или идеалы Французской революции, сокрушат тиранов, автократов и суеверных попов. Слепое повиновение власти будет заменено разумным самоуправлением, в котором все люди, равные и свободные, будут подчиняться не хозяевам, а себе самим.

... Своим крайним пессимизмом наше столетие по крайней мере частично обязано той жестокости, с которой реальность разбила эти ранние ожидания. Первая мировая война явилась решающим событием, подорвавшим самоуспокоенность Европы...

... И осознание, что индустриальный прогресс Европы мог быть обращен на службу войне без морального смысла, привело к резкому отвержению всех попыток найти в истории систему или смысл. Так, известный британский историк Х.А.Л. Фишер мог в 1934 г. написать: «Люди более мудрые, чем я, различали в истории сюжет, ритм, заранее задуманную систему. Эти гармонии от меня скрыты. Я вижу только поток бедствий, следующих одно за другим, как волны»...

... современная политика создала государство беспрецедентной власти, для которого придумано было и новое слово – тоталитаризм. Опираясь на действенные полицейские силы, массовые политические партии и радикальные идеологии, стремившиеся взять под контроль все аспекты человеческой жизни, эти государства рвались к осуществлению мирового господства...

Конечно, бывали кровавые тирании и до ХХ ст., но Гитлер и Сталин поставили на службу злу современную технику и современную политическую организацию. У «традиционных» тиранов не было технической возможности планировать уничтожение целого класса людей, как евреев в Европе или кулаков в Советском Союзе. Эту работу сделали возможной лишь технический прогресс и общественные движения предыдущего столетия.

... В ХІХ в. теории прогресса связывали человеческое зло с отсталостью. Но пусть сталинизм возник в отсталой, полуевропейской стране, известной своим деспотическим режимом, – зато Холокост произошел в стране с отлично развитой промышленной экономикой и одним из самых культурных и образованных народов в мире... Если экономическое развитие, образование и культура не дают гарантии от такого явления, как нацизм, то в чем же смысл исторического прогресса?

Опыт ХХ ст. поставил под большой вопрос заявления о прогрессе на основе науки и техники, поскольку способность технического прогресса улучшапъ людям жизнь неотделима от параллельного морального прогресса человека.

Болезненные события двадцатого века послужили фоном и для глубокого кризиса мысли.

Большинство европейцев ХІХ в. думали, что прогресс – это движение в сторону демократии. Но в нашем столетии по этому вопросу уже нет консенсуса. Либеральной демократии бросили вызов два главных соперника – фашизм и коммунизм, – предложивших радикально отличные взгляды на хорошее общественное устройство.

... Саморазрушение в двух мировых войнах вскрыло ложность идеи о превалирующей рациональности Запада; различие между варварским и цивилизованным, столь очевидное для европейцев ХІХ ст., стало труднее определить после нацистских лагерей смерти. Вместо единого направления движения истории вдруг открылось столько направлений, сколько есть на Земле народов или цивилизаций, и у либеральной демократии среди этих направлений привилегий не оказалось.

Сравнительно недавно, в 1983 г., Жан-Франсуа Ревель заявлял, что «демократия может в конце концов оказаться всего лишь исторической случайностью, коротким просветом, который закрывается на наших глазах...»

... Среди отличий между авторитарными режимами правых и радикальным тоталитаризмом левах то, что первые «оставляют в покое существующее распределение богатств, власти и статуса», а также «почитают национальных богов и соблюдают традиционные табу». Радикальный тоталитаризм левых старается «взять под контроль общество в целом» и нарушает «интернализованные ценности и обычаи». Тоталитарное государство беспощадно контролирует общество, не поддается переменам или реформам.

Хотя наблюдалась определенная вера в динамизм тоталитарных стран, обусловленная глубоким дефицитом уверенности в демократии, о чем критически заявляет Токвиль, что демократиям очень затруднительно вести серьезную и долговременную внешнюю политику. Они стреножены самой своей демократической сутью: разноголосицей, сомнением в себе и критическим к себе отношением, которые характеризуют демократические дебаты. Следовательно: «При нынешнем положении вещей относительно мелкие неудобства разъедают, возмущают, расстраивают и парализуют демократии быстрее, чем опустошающий голод и постоянная нищета... Общетва, где постоянный критицизм является неотъемлемой чертой, – единственные, где можно жить, но они же и наиболее хрупкие»...

.. Современный пессимизм относительно возможности прогресса в истории был порожден двумя отдельными, но параллельными кризисами: кризисом политики ХХ ст. и интеллектуальным кризисом западного рационализма. В результате первого десятки миллионов людей погибли, а сотни миллионов были принуждены жить под гнетом нового и более грубого рабства; второй лишил либеральную демократию интеллектуальных ресурсов самозащиты...

... После масштабного процесса, развернувшегося после Второй мировой войны, авторитарные диктатуры всех видов, правые и левые, рушились. В некоторых случаях они освобождали место процветающим и стабильным либеральным демократиям, в других на место авторитаризма приходила нестабильность или иная форма диктатуры...

 

Семінарське заняття 14 - 15 (4 год)

Проблема суб’єкта історії

План

1. Свобода як умова людської діяльності. Свобода економічна, політична, духовна.

2. IIонятия «народ», «нація», «маса», «натовп».

3. Вікрите суспільство К.Поппера.

4. Характеристики «людини – маси» (Г.Тард, Г.Лебон).

5. Х. Ортега-і-Гассет «Повстання мас»

Основні поняття: суб’єкт історії, народ, нація, клас, маса, натовп, «закрите суспільство», «відкрите суспільство», людина – маса, «бунт мас»,

 

Література:

Канeтrи Э. Масса и власть / Пер. с нем // Человек нашего столетия / Э. Канетти. – М.: Ad Marginem, 1997. – 528 с.

Канетти Э. Власть и личность // Социс. – 1986. – № 4.

Канетти Э. Превращение // Проблема человека в западной философии. – М., 1988.

Канетти Э. Человек нашего времени / Пер. с нем. – М., 1990.

Лебон. Г. Психология народов и масс / Г. Лебон. – Мн.: Харвест, М.: ACT, 2000. – 320 с.

Лебон Г.Психология социализма. – СПб., 1995.

Московичи С. Век толп: Исторический трактат по психологии масс / Пер. с фр. – М.: «Центр психологии и психотерапии», 1996. – 480 с.

Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас / пер. з ісп. В. Бурггарта // Ортега-і-Гасет. Вибрані твори. – К.: Основи, 1994.– С.15 – 139.

Ортега-и-Гассет X. История как система// Воир. Философии. – 1996. – №6.

Тард Г. Социальная логика/ Пер. с фр. – СПб., 1996.

Тард Г. Общественное мнение и толпа / пер. с фр. // Психология толп. – М, 1998. – С. 257 - 408.

Дружинин В.Н. Лебон и Тард: два взгляда на развитие общества // Психология толп. – М., 1998.

Хевеши М.А. Феномен «толпы» в трактовке философии XX в. // Философские науки. – 1999. – №Х2І-2.

Хевеши М А. Политика и психология масс// Вопросы философии. – 1999. – №12.

Хевеши МЛ. Массовое общесто в XX веке // Социс. – 2001. – К» 7.

Филиппов А.Ф. Пространство власти и конструкция массы: Канетти и политическая соціологія // Вопр. Филос – 2007. – №3.

ХХХ

Поппер К. Открытое общество и его враги. – М., 1992.

Хайек Ф.А. Дорога к рабству // Вопросы философии. – 1990. – № 10, 11, 12.

Хаксли О. О дивный новый мир: роман /пер. с англ. О.Сороки.–М.:АСТ, 2014 – 284 с.

Фромм Э. Иметь или быть? М., 1990

Брэдбери Р. 451* по Фаренгейту: роман / пер. с англ. – М.: Эксмо; СПб: Домино, 2013. – 240 с.

Оруэлл Дж. 1984. Роман / пер с англ. Д.Иванова. – Пермь: «КАПИК», 1992. – С.5 – 230.

Ритцер Д. Макдональдизация общества / пер. с англ. – М.: Праксис, 2011. – 592 с

Уельбек М. Покора: роман / пер. з англ. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 254 с.

Павлова Н.С. Масса в персонажах романа Канетти "Ослепление" // Вопр. Филос – 2007. – № 3

Хабермас Ю. Концепт человеческого достоинства и реалистическая утопия прав человека // Вопр. Филос. – 2012. – №2.

 

Запитання:

1. Які чотири ознаки нації?

2. В чому відмінність «маси» від «нації»?

3. Як некласична філософія історії трактує поняття «суб’єкт історії»?

4. Як в історії змінювалось трактування суб’єкта історії?

5. Які риси натовпу і за яких умов можуть бути конструктивними, а які деструктивними?

6. Які соціальні умови спричинили появу людини маси?

7. За яких умов людині вигідніше бути людиною маси?

8. Поясніть відношення людина і суспільство, людина і маса.

9. Чим відрізняється трактування еліти Х.Ортега-і-іГассом?

10. Який характер відношень між більшістю і меншістю в теоріях А.Тойнбі, Г.Лебона, Х.Ортеги-і-Гассета?

 

Тексти для читання