Завдання і шляхи розвитку сучаного гувернерства в Україні

На межі тисячоліть гувернери також поділяються на домашніх наставників і домашніх вчителів. Проте наявні деякі відмінності: існують домашні наставники (наставниці) з широкою спеціалізацією, які мають право і виховувати і навчати дітей, і домашні наставники (наставниці) з вузькою спеціалізацією, які можуть тільки виховувати. Домашні вчителі (вчительки) навчають дітей певних предметів, зокрема до категорії вчителів належать репетитори. З метою прищеплення дітям відповідної статі стереотипу поведінки, виховання хлопчиків доручалося й доручається нині переважно гувернерам, а виховання дівчаток - переважно гувернанткам (боннам). На гувернерів-чоловіків нерідко також покладається обов’язок охоронця дитини.

Сучасна гувернантка – це домашня вихователька, яка займається навчанням дітей. До її обов’язків входять і послуги няньки, і виховання дитини: розвиток її мислення, знайомство з оточуючим світом, відвідування театрів, виставок, музеїв, гуртків. Із школярем вона повинна також виконувати домашні завдання. Інколи, за бажанням батьків, гувернантка може виконувати одночасно і роль репетитора – поглиблено вивчати з дитиною іноземну мову, математику або музику. Практика свідчить, що гувернантку сьогодні частіше за все наймають дошкільникам, щоб підготувати їх до майбутнього навчання; рідше – школярам і зовсім рідко – старшокласникам.

Практика XX – початку XXI століття доводить, що гувернерство є життєво необхідною галуззю педагогіки, без якої неможливо обійтись. Аналіз організації домашнього виховання й навчання в різних країнах у різні епохи дає як науковцям, так і педагогам-практикам, підстави для серйозних роздумів про перспективи розвитку гувернерства в Україні. Масштабне поширення гувернерської практики в сучасному світі відчутно впливає на моральне та інтелектуальне формування націй, від чого значною мірою залежить майбутнє кожної держави.

Послуговуючись досвідом економічно розвинених країн, оптимальними шляхами розвитку гувернерства в Україні у XXI столітті дослідниками вбачається:

1) робота з розумово відсталими дітьми, з дітьми-інвалідами. Ця категорія гувернерів вважатиметься працівниками реабілітаційних центрів чи районних соціальних служб;

2) гувернери, які займаються вихованням і підготовкою дітей до школи, індивідуально працюють з обдарованими учнями, такими, що відстають, допомагають школярам виконувати домашні завдання і перебувають з ними кілька годин на добу, поки батьки знаходяться на роботі. Таких гувернерів і домашніх вчителів оптимально було б реєструвати в районних відділах освіти і закріплювати за школою чи дошкільним закладом за місцем проживання дитини;

3) батьки, які хотіли б доручити виховання своєї фізично і психічно здорової дитини няні чи гувернерові, - щодня, на кілька днів, на тиждень чи на період своєї відпустки - могли б звертатись до спеціального інформаційного центру при районному відділі освіти. Звіти гувернерів та відгуки батьків про їхню діяльність могли б стати підставою для визначення результатів педагогічної атестації, присвоєння категорій і звань. Робота гувернера має фіксуватись у трудовій книжці і зараховуватись до педагогічного стажу;

4) діяльність сучасних гувернерів у ролі батьків-вихователів у дитячих будинках сімейного типу. Цей напрям роботи в Україні законодавчо урегульований. Суттєве доповнення, яке має внестися до „Положення про дитячі будинки сімейного типу”, – обов’язкове проходження майбутніми батьками-вихователями курсів підготовки гувернерів, оскільки саме методика роботи гувернера, найбільше придатна для створення оптимальних виховних і розвиваючих умов у цих педагогічних мікроустановах [4, с. 234-235].

З огляду на зазначене вище, можна зробити висновок про те, що сім’я як соціальний інститут за всіх часів виконує найважливішу роль у становленні і формуванні людської особистості та пристосуванні її до умов життя. І сьогодні, нарешті, спостерігаємо період поступового відродження на державному рівні родини як основного осередку соціального виховання, на допомогу якому у вихованні і навчанні дітей приходить така соціальна інституція, як гувернерство. Завдання сучасного інституту гувернерства полягає у задоволенні освітніх і виховних потреб, що виникли на сучасному етапі в окремих сім’ях, але є вельми значущими для суспільства у цілому.

Сучасні суспільні перетворення, становлення гуманістичної парадигми утворення, прийняття нових законодавчих актів, визначення стратегії розвитку дошкільної освіти зробили проблему домашнього виховання знов актуальною і започаткували визначення стратегії розвитку дошкільного виховання знову актуальної і почали новий етап розвитку гувернерства - 90-і роки ХХ - нач. ХХІ століття. XXI століття.

Його особливістю є відродження інтересу і виникнення потреби в діяльності домашнього педагога, здійснення його підготовки в системі професійної педагогічної освіти.

Вивчення та аналіз нормативно-правових документів у галузі освітньої Вивчення й аналіз нормативно-правових документів в області освітньої політики в Україні і Росії, ознайомлення з результатами соціологічних досліджень дозволяє виявити актуальну потребу в підготовці нового фахівця, орієнтованого на освітньо-виховну діяльність в умовах сучасної сім'ї. Діяльність гувернера серед професій в області дошкільного виховання є сьогодні запитуваною на ринку освітніх послуг.

Аналіз матеріалів соціологічних опитувань дозволяє говорити про визначені розбіжності у вимогах соціального і державного замовлення, констатувати зацікавлення певних груп населення спеціальністю саме вихователя-гувернера, що відрізняється від вихователя дошкільного закладу кількома показниками, що задовольняють замовника (широке право вибору статі, віку, освітньої підготовки спеціаліста тощо).

Так, для 55% стать гувернера не має істотного значення (19% і 25% відповідно обирають гувернера-чоловіка і гувернантку-жінку). Більш потрібними за віком є гувернери середнього і молодого віку (відповідно 54% та 33%); у невеликій мірі – ті, хто старше 50 років (8%).

Аналіз вимог до професійного діяльності гувернера дозволяє відмітити, що 68% респондентів довіряють виховання дітей гувернерам з вищою освітою (63% з них – з педагогічною); 17% - із середньою спеціальною; 3% - педагогам, що мають вчений ступінь; а для 7% цей показник не є основним (А.Ганічева).

І ці дані не можна вважати остаточними, оскільки соціально-економічна ситуація на ринку освітніх послуг постійно змінюється (і не завжди на краще).

Дослідники знайшли ті особливості освітньої діяльності сучасного гувернера в умовах родини, що роблять саме цю професію найкращою для замовника: гнучкість графіка роботи і режиму дитячої діяльності, що забезпечує адаптацію вихованця до умов оточуючого середовища (особливо для дітей, що потребують відповідної корекції);

можливість розширення освітнього простору, використання особистісно-орієнтованої моделі навчання, що дозволяє створити оптимальні умови для розвитку особистісних новоутворювань дитини дошкільного віку;

технології підготовки гувернера до освітньої діяльності можуть моделюватися з урахуванням ціннісних орієнтацій сім'ї та національних виховних традицій;

відкритість і постійно діюча система контролю за діяльністю гувернера, що має потребу у формуванні установки на саморозвиток та самоосвіту як одного з показників професійної компетенції.

Специфіка домашнього виховання на сучасному етапі в порівнянні з минулим має свої особливості: всебічна освіта дітей повинна здійснюватися сьогодні не автономно, а в зв'язку з державними навчально-виховними закладами; вимоги, висуваються до гувернера, не обмежуються його особистими якостями, а передбачають фахову підготовку такого спеціаліста, спрямовану на оволодіння професійними знаннями, вміннями та навичками (діагностичних, корекційних технологіями),

в умовах твердження нової освітньої парадигми взаємодія педагога і вихованця будується на принципах суб'єкт-суб'єктних відносин, у межах діяльності співробітництва, що дозволяє враховувати індивідуально-психологічні характеристики особистості дитини;

ріст потреби в послугах гувернера зв'язується з можливістю надання родини багатопрофільних послуг (догляд за хворою дитиною, діагностика і корекція індивідуального психічного розвитку, формування та розвиток здібностей тощо);

освітня діяльність гувернера має інтеграційний характер: європеїзація, з однієї боку, та стійкий потяг до збереження національної своєрідності, з іншого (Є.Арнаутова, С.Купріянов, А.Ганічева, О.Звєрева).