Особливості класифікації лідерства та її сутнісні ознаки

Сучасна наукова думка представлена широким спектром досліджень, присвячених осмисленню тих чи інших складових сутності феномена лідерства.

Варто зазначити, що в західній, особливо американській науковій думці у підходах до вивчення лідерства не акцентують увагу на сфері його застосування, а, навпаки, ряд дослідників указує на спільні принципи реалізації лідерства в політиці, економічних галузях чи церковних об’єднаннях; вони акцентують увагу на розмаїтті підходів у спільній діяльності лідера та його послідовників при досягненні стратегічної мети групи.

Базовим у даному відношенні є відома класифікація типів правління, яку представив свого часу М. Вебер. За М. Вебером[16], їх доцільно розрізняти за типовою для них претензії на легітимність. Він визначає три основних види легітимності: «по-перше, це авторитет «вічно вчорашнього»: авторитет вдач, освячених одвічною значущістю і звичною орієнтацією на їх дотримання, — традиційне панування, як його здійснювали патріарх і патримоніальний князь старого типу. Далі, авторитет незвичайного особистого дару(харизми), повної особистої відданості і особистого довір'я, що породжується наявністю якостей вождя у певної людини: одкровень, героїзму і інших, — харизматичне панування, як його здійснюють пророк, або — в області політичного — вибраний князь-воєначальник, або вибраний загальним голосуванням видатний демагог і політичний партійний вождь. Нарешті, панування через «легальність», через віру в обов'язковість легального встановлення і ділової «компетентності», обґрунтованої раціонально створеними правилами, тобто, орієнтацією на підкорення при виконанні встановлених правил - панування в тому вигляді, в якому його здійснюють сучасний «державний службовець» і всі ті носії влади, які схожі на нього в цьому відношенні». Згідно із запропонованою класифікацією, у сучасній науковій думці визначають три основних типи лідерства, які стали основою для наступної класифікації - традиційне, харизматичне та бюрократичне або адміністративне.

Традиційне лідерство - передбачає віру підлеглих у те, що влада є законною, оскільки була і є завжди; Авторитет традиційного лідера визначається уявленням про спадкоємність влади. Такий тип лідерства характерний для династичних монархій, в яких особа визнається лідером не завдяки визначним якостям, конституції, а лише через те, що вона є представником правлячої династії.

Бюрократичне лідерство здійснюється через демократичні процедури шляхом надання лідеру повноважень, певній державній посаді, передбаченій конституцією, які обмежуються законодавством і контролюються виборцями.

Харизматичне лідерство засноване на вірі в талант лідера, коли влада ґрунтується на вірі у дар, особливі магічні здібності лідера, який, на думку підлеглих, покликаний виконувати певну, наперед визначену місію; у політичному процесі. Такий тип лідера передбачає некритичне ставлення мас до нього. Проте у випадку невдач такого лідера маси глибоко розчаровуються в ньому, авторитет лідера різко падає.

В сучасній науковій думці лідерство як складний соціально-психологічний процес групового розвитку диференціюється за різними ознаками, серед яких найпоширенішими є наступні:

1. За змістом діяльності: лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки; лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятої програми; лідер, який одночасно є і натхненником, і організатором.

2. За характером діяльності: універсальний, що постійно проявляє свої якості лідера; ситуаційний – якості лідера проявляються лише в певних, специфічних ситуаціях. В цьому контексті американський дослідник А. Маслоу подає наступну класифікацію лідерів – «адміністративний» та «функціональний». Інший американський дослідник Р. Джойнер характер діяльності зумовлює відповідно до мети та способів її досягнення, і виділяє два основних типи лідера – активний та консервативний. Згідно з його класифікацією, «активний лідер» - це той, що прагне відразу осягнути декілька цілей, той, хто вміє використовувати невдачі задля досягнення нових висот; їх життєве кредо – усе, або нічого. Основною помилкою такого лідера є здатність до хибних рішень та самовпевненість. «Консервативний лідер» - той, хто завжди зважено вибирає стратегію досягнення мети, прагне до стабільності. Основною помилкою такого лідера є невміння адекватно відгукнутися на вимоги часу та скористатися представленими можливостями.

3. За стилем лідерства: авторитарний, демократичний, ліберальний.

При авторитарному (диктаторському) стилі лідер володіє достатньою владою, щоб нав’язувати свою волю підлеглим і без коливань проводити в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Для лідера авторитарного типу характерне жорстке ухвалення рішень, що стосуються групи, слабкий інтерес до працівника як до особи. Тобто авторитарному стилю притаманна висока концентрація влади в руках керівника, причому він одноосібно розв’язує всі питання управління виробництвом, не враховуючи думки про це підлеглих, часто втручається в дії керівників нижчого рівня, утримує їх ініціативу. При цьому стилі управління лідер користується серед підлеглих головним чином формальним авторитетом. Тому авторитарний стиль керівництва не може вважатися оптимальним, він повинен знаходити обмежене застосування лише при деяких обставинах, які вимагають швидких і категоричних рішень. Дуглас Макгрегор, відомий в області лідерства, назвав передумови авторитарного керівника по відношенню до працівників теорією “Х”[17].

Демократичний стиль характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Лідер демократичного типу прагне до вироблення конкретних рішень, демонструючи при цьому інтерес до неформального людського аспекту відносин. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. За таких умов лідер користується не тільки службовим, але і високим авторитетом у підлеглих, панує дух співробітництва і розвиваються управлінські навички у підлеглих. У практичній діяльності демократичний лідер виходить з того, що люди мотивуються не тільки матеріальними, але й більш високими потребами, тому він намагається зробити обов’язки підлеглих більш привабливими. Тобто створити ситуацію, за якої люди до деякої міри самі себе мотивують, тому що їх робота сама є винагородою. У високій мірі керівник сприяє тому, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи схвалення або допомоги. У той же час керівник витрачає багато зусиль на створення атмосфери довіри і відкритості з тим, щоб, коли підлеглим буде потрібна допомога, вони могли б звернутися до керівника. Він старається навчити підлеглих вникати в проблеми підприємства, надає для цього відповідну інформацію і показує, як шукати рішення.

При ліберальному стилі лідерства підлеглим надається велика самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Цей стиль знаходить обмежене поширення, він властивий головним чином науковим установам. В американській літературі подібний стиль називають стилем невтручання, несуперечення або потурання, коли лідер повністю покладається на підлеглих і іноді дотримується позиції простого члена групи.

З позиції керівного впливу лідерство характеризується неоднозначно:

1) Лідерство є різновид влади, специфікою якої є спрямованість зверху вниз, і носієм такої влади виступає не більшість, але одна людина або невелика група осіб — лідерство-влада, яка здійснюється одним або декількома індивідами;

2) Лідерство є управлінський статус, соціальна позиція, пов’язана з ухваленням рішень, це керівна посада. Суспільство є складна, ієрархічно організована система соціальних статусів і відповідних їм соціальних ролей. Соціальний статус керівника припускає і навіть, вимагає виконання соціальної ролі в манері лідера; лідерство – це положення в суспільстві, яке характеризується здатністю особи, що займає його, направляти і організовувати колективну поведінку деяких або всіх його членів;

3) Лідерство – це вплив на інших людей, але не будь-яке, а що відповідає наступним умовам:

а) постійність впливу – це не разова короткочасна дія (терорист, що захопив літак, не може вважатися лідером);

б) широта впливу – дія здійснюється на всіх членів групи;

в) явний пріоритет у впливі, відносини лідера і відомих асиметричні, одностороння спрямованість від лідера до членів групи;

г) організаційний лідер спирається не на пряме застосування сили, а на авторитет або на визнання правомірності керівництва.

4) Лідерство — природний соціально-психологічний процес в групі, побудований на впливі особистого авторитету людини на поведінку членів групи. Під впливом розуміють таку поведінку людини, яка вносить зміну до поведінки, відносин, відчуттів іншої людини. Вплив можна робити через ідеї, усне і письмове слово, через навіювання, переконання, емоційне зараження, примушення, особистий авторитет і приклад.

5) Лідерство постає неформальним явищем, це символ емоційно-психологічної спільності групи і зразок поведінки для її членів.

6) Лідерство – складний соціально-психологічний процес групового розвитку. Його результатом стає виникнення, стабілізація і розвиток групової структури, її оптимізація і вдосконалення. Крім того, лідерство є одним із способів одночасної структуризації і диференціації групи. Кожен член проявляється в ній індивідуально, з усіма своїми діловими і особовими якостями, а група визнає його заслуги і здатність чинити вплив на оточення. Вивчення природи лідерства в соціальних спільностях показує, що лідери, як правило, мають ряд чітко виявлених якостей. По-перше, спосіб життя лідера передбачає тісне поєднання кар’єри і особистого життя. По-друге, лідер ніколи не зупиняється у своєму розвитку. Здібності, честолюбність, талант, знання стимулюють лідера до подальшого розвитку і удосконалення їх. По-третє, лідер знаходить своє справжнє покликання у застосуванні успадкованих здібностей та набутих навичок, розуму, знань, таланту як способу самореалізації саме у керівництві іншими людьми[18].

Російський дослідник Б.Д. Паригін диференціює лідерів відповідно до особливостей їх діяльності за трьома основними ознаками:

1. За змістом діяльності – лідер - програміст – “творець” ситуації, не тільки що створює, але і що в більшості випадків вирішує її, і лідер - “виконавець”, тобто пристосованець, що чуйно уловлює групові настрої і що приходить на зміну лідерові, - “програмістові” лише після того, як ситуація створена.

2. По стилю керівництво – авторитарний лідер, що орієнтується на себе, і демократичний, такий, що орієнтується на групу.

3. По характеру діяльності (лідер ситуативний, тобто що уміє створювати і вирішувати тільки певні, схожі ситуації, або ж універсальний, такий, що справляється з обов’язками організатора в різних ситуаціях, не схожих один на одного).

У сучасній політології виділяють чотири збірні образи лідера:

1. Лідера - прапороносця відрізняє власне бачення дійсності, наявність ідеї, що захоплює маси.

2. Лідер - служитель прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників, орієнтується на їх думку і діє від їх імені.

3. Лідер - торговець здатний привабливо піднести свої ідеї і переконати людей в їх перевазі.

4. Лідер - пожежник орієнтується на вирішення найбільш актуальних проблем в суспільстві, насущні вимоги моменту.

У реальному житті ці чотири образи лідерства зазвичай зустрічаються в поєднанні у різних людей в різних пропорціях.

Можливо виділити також соціально-історичний підхід до класифікації лідерства (за Г.Ашиним):

- принцип історизму. Лідер, як будь-яка особа взагалі, – продукт соціального середовища, отже, характер лідерства залежить від характеру епохи;

- масштабність лідерства, рівень вирішуваних завдань (загальнонаціональні лідери, лідери певного класу або соціальних груп);

- принцип класовості в класово-діфференційованих суспільствах (представниками якого класу – прогресивним або реакційним – являються лідери);

- відношення лідерів до існуючої соціальної системи (“функціональні” або “дисфункціональні” вони постають щодо існуючої системи, або є конформістами, тобто пристосовуються до неї);

- принцип особових рис (лідери видатні або рядові, висунені силою обставин);

- тривалість перебування в ролі лідера (тимчасовий або постійний);

- ініціація соціального руху (лідери-ініціатори і лідери-продовжувачі);

Відповідно до наслідків діяльності існує ділення лідерів на «реальних» і «великих» (як великих героїв, так і великих лиходіїв). Реальні лідери не залишають слід в історії, не змінюють звичайного ходу подій, і вважається, що тільки лідери – герої (або лиходії) визначають хід історії.

Близький до вищезазначеного є поділ лідерів за типом характеру, коли лідерів поділяють на «активно - позитивних» і «активно - негативних», а також на «пасивно - позитивних» і «пасивно-негативних».

Відповідно до психологічних характеристик лідера також можливо виділити такі психологічні типи лідерів як «гравці» і «відкриті».

Лідери - «гравці» зовні виглядають ефектними, надійними, гнучкими. Вони уміють швидко змінювати позиції, слідуючи виключно своїм інтересам. На ділі вони не уміють працювати з повною віддачею, погано справляються з проблемами. Це – політикани, що прагнуть будь-якими засобами захопити владу і якомога довше при ній утриматися. «Відкриті» лідери не такі помітні, але вони послідовні. Вони беруться за будь-які важкі справи, прагнуть сумлінно вникати у суть проблеми, чим завойовують довіру і пошану на довгий час. Вони теж гнучкі і діють з урахуванням обставин, але живуть не сьогоднішнім днем, а спрямовані в майбутнє. Влада в їх руках залишається надовго, і саме вони постають як дійсні лідери, що володіють незаперечним авторитетом у своїх підлеглих.

 

[1] Кравченко С.А. Социологический энциклопедический англорусский словарь / С.А.Кравченко. – М.: РУССО, 2002. – С.267

[2] Большой энциклопедический словарь: философия, социология, религия, эзотеризм, политэкономия / [Главн. науч. ред.. и сост. С.Ю. Солодовников]. – Мн.: МФЦП, 2002. – С.436

[3] Социологическая энциклопедия: в 2 т. – Т.1. – М.: Мысль, 2003. – С. 561

[4] Джери Д. Большой толковый социологический словарь (Collins) / Д.Джери. - в 2 т. – Т.1(А - О). – М.: Вече, АСТ, 1999. – С.372

[5] Философский энциклопедический словарь / [Редкол.: С.С. Зверинцев, Э.А.Араб – Оглы, Л.Ф. Ильичев и др.]. – 2-е изд. – М.: Сов. Энциклопедия, 1989. – С.312

[6] Социология: энциклопедия /[Сост. А.А.Грицанов, В.Л.Абущенко, Г.М.Евелькин, Г.Н.Соколова, О.В.Терещенко]. – Минск: Книжный дом, 2003. – С.507

[7] Вызов бросают лидеры / Дж. Кузес, Б. Познер; [пер. с англ. А.В. Савинова]. — М: АСТ: ЛЮКС, 2005. – С.41

[8] Джойнер Р. Лидерство и творческий потенциал в жизни / Р. Джойнер; [Пер. с англ.] — К.: Скобелкін, 2003. — С.9

[9] Карлоф Б. Вызов лидеров [ Текст]/ Б.Карлоф, С.Седерберг; [пер.со швед]. – М.: Дело, 1996. – С.17

[10] Зуб А. Т., Смирнов С. Г. Лидерство в менеджменте. — М.: ГЖО "Воскресенье", 1999. — 212с. - с. 57

[11] Соціологія: словник термінів і понять. – К.: Кондор, 2006. – С.159

[12] Кравченко С.А. Социологический энциклопедический англорусский словарь / С.А.Кравченко. – М.: РУССО, 2002. – С.267

[13] Азаров А.А.Большой англо-русский словарь религиозной лексики / А.А.Азаров. – М.: Наука, 2004. – С.427

[14] Кардел Ф. Психотерапия и лидерство [ Текст]/ Ф.Кардел. – СПб.: Изд. «Речь», 2000. – С.12

[15] Зуб А. Т., Смирнов С. Г. Лидерство в менеджменте. — М.: ГЖО "Воскресенье", 1999. — 212с. - С.92

[16] Вебер М. Типы господства [Электронный ресурс] / М.Вебер. – Режим доступа: http://www.vusnet.ru/biblio/archive/weber_tipu/

 

[17] Мескон, М. Х. Основы менеджмента [Текст] / М. Х.Мескон, М. Альберт; [пер с англ. М. А. Майорова]. – М.: “Дело”, 1992. –702 с.

 

[18] Хміль, Ф. І. Менеджмент [Текст]: підручник / Ф. І. Хміль. – К.: Вища шк., 1995. – 351 с.