Управління розвитком організації

В період оновлення системи освіти в Україні великого значення набувають пошуки принципово нових механізмів взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу. Одним із шляхів реформування управлінської ланки визначене “наукове обгрунтування нової системи управління освітою, відпрацювання інноваційних моделей управління”[17]. Такою новою моделлю управління можна вважати управління розвитком навчального закладу.

Технологія управління розвитком освітньої організації запозичена із виробничого та соціальнго менеджменту. 60-ті – 80-ті роки пов’язані із пошуком нових підходів до управління організацією за умов нестабільних, динамічно змінюючихся факторів внутрішнього та зовнішнього середовища. Р.Берхад дав визначення розвитку організації як цілеспрямованої роботи, що здійснюється вищим керівництвом для збільшення ефективності і життєздатності організації засобами планових змін в процесах, які протікають в ній, використовуючи при цьому знання і методи науки про поведінку людей і науку управління. Провідна роль у розвитку організації належить керівникові.

В середині 90-х років вчені засвідчили той факт, що кризові явища в освіті спостерігаються не тільки в Росії та країнах бувшого Радянського Союзу: “... про кризу школи говорять у всіх цивілізованих країнах – США, Англії та ін., причому ознаки кризи повсюди більше чи менше однакові: зниження престижу знань, рівня успішності, значний процент функціональної неграмотності, невисока кваліфікація вчителів тощо.” В.С.Лазарєв вказує на основні недоліки традиційної школи: учнів не вчать вчитись, більшість школярів просто не хоче вчитись, у них не формується ціннісне ставлення до свого розвитку, а відтак і до освіти. І пов’язує вчений ці фактори передусім із тим, чому і як вчать [47].

Відомий російський вчений М.М.Поташник доводить, що школа – це живий організм, що постійно розвивається. Вона має: свою індивідуальну поведінку, свої манери реагування на різні події, зміни зовнішнього середовища;свої можливості; рівень компетентності та професіоналізму; свій темперамент, емоційний настрій; свою історію, біографію, долю; свою систему моральних цінностей; вона розвивається завдяки своїм особливостям, внутрішнім закономірностям. Тобто школа має свою філософію організації [95].

Розуміння навчального закладу та сутності змін – це основа для успішного розвитку. Підхід до аналізу навчального закладу ґрунтується на уявленні його як особливої соціальної організації, складної відкритої системи. Школа створюється суспільством (як і інші соціальні організації); покликана виконувати соціально визначені цілі та завдання; вона не може існувати без постійного зовнішнього притоку людей (учні, викладачі, технічні працівники); не може здійснювати свою діяльність без фінансування; не може не реагувати на зовнішню ситуацію (економіка, політика, культура); не є єдиним фактором якості навчання та виховання школярів. В свою чергу школа, як соціально–педагогічна система, впливає на освітню політику та суспільство в цілому.

За Кунцем Г. та О’Доннелом С., задача управління полягає в тому, щоб спроектувати та підтримувати таке середовище, в якому люди під час сумісної діяльності мотивуються працювати ефективно в напрямі досягнення спільних цілей. Проте необхідно, по – перше, уточнити, як слід розуміти поняття “розвиток навчального закладу”, та, по – друге, пояснити сутність поняття “управління розвитком”.

Змістовне обґрунтування цих понять здійснили такі вчені, як М.М.Поташник, В.С.Лазарєв, І.М.Моісєєв та ін.[95] Вони доводять, що сучасні суспільні науки, до яких належать педагогіка та управління, під час аналізу явища і сутності розвитку виходять із вчення Гегеля про діалектику. В ньому механізми і рушійні сили розвитку зумовлені законами боротьби та єдності протилежного, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечуваного.

Процеси перетворень в освітній установі починаються, як правило, як поодинокі, локальні, окремі, не пов’язані між собою. Це ж стосується і педагогічної творчості окремих педагогів. Згодом перетворення охоплюють певні навчальні блоки, ланки діяльності, групи педагогів, або в цілому всю навчально–виховну систему. Таким чином, дія закону переходу кількісних змін у якісні чітко прослідковується в закладах освіти, які розвиваються.

Яскравим проявом закону боротьби та єдності протилежного є процес впровадження нововведень, які руйнують старі норми, традиції та створюють нові, що викликає протирічливі почуття та дії майже у всіх учасників навчально–виховного процесу. З одного боку, є усвідомлення необхідності, доцільності змін, оновлення, а з іншого – не бажання щось змінювати у звичному режимі роботи, змісті навчального матеріалу, стосунках із колегами та студентами тощо.

Закон заперечення заперечуваного реалізується перед усім через удосконалення навчально–виховного процесу, під час якого нове формується, засвоюється, але на підґрунті старого.

Засвідчує проблеми розвитку освітньої установи дарвінівська тріада принципів: мінливості, спадковості та відбору.

Мінливість – це основа, джерело різних підходів до розвитку навчального закладу. Цей принцип стимулює руйнування попереднього одноманітного змісту, форм, методів організації навчально–виховного процесу, низьковартісного управління закладом освіти.

Принцип спадковості знаходить прояв у “просіюванні” минулого, відбору цінного, ефективного, що може працювати за нових умов. Збереження окремих прогресивних традицій, передового досвіду сприяють ефективному розвитку нового.

Фактор відбору змушує заклад освіти відмовлятись від неефективного, дозволяє адаптуватись до нового середовища чи замовлення на освіту, вимагає постійно тримати в полі зору свій імідж та систему цінностей.

Найбільш ґрунтовно дослідили проблему розвитку освітнього закладу російські вчені, а саме: В.С.Лазарєв, М.М.Поташник, А.М.Моісєєв, А.Є.Капто, В.І.Єрошин, О.І.Хомерікі, А.В.Лорєнсов та інші [95]. Вивчення першоджерел дало нам можливість зробити висновок, що розвиток освітньої установи слід розуміти як закономірну, доцільну, еволюційну, керовану, позитивну зміну закладу (його цілей, змісту, методів, форм організації педагогічного процесу та її керівної системи, яка призводить до досягнення якісно нових результатів освіти.

Тепер необхідно зіставити поняття “ управління навчальним закладом” та “управління розвитком навчального закладу”.

Управління навчальним закладом – це цілеспрямована, активна взаємодія керівника з іншими учасниками освітнього процесу з метою забезпечення координації зусиль щодо оптимального функціонування установи та переведення її на більш високий якісний рівень.

Управління розвитком освітнього закладу – це вид управлінської діяльності, який спрямований на переведення установи в режим розвитку та забезпечення якісно нових освітніх результатів.

Таким чином, управління функціонуванням навчального закладу покликане забезпечити використання наявного потенціалу. Його об’єктом виступає навчально–виховний процес та інші системи, які його забезпечують: матеріально–технічна, кадрова, фінансова тощо. Управління розвитком повинно забезпечувати збільшення потенціальних можливостей закладу за рахунок засвоєння певних нововведень. Тому об’єктом управління розвитком виступають інноваційні процеси та процеси, що їх забезпечують. Управління функціонуванням орієнтоване на сьогоденні потреби, а управління розвитком – на майбутні.

Порівняння режимів функціонування та розвитку закладу освіти та відповідної управлінської діяльності представлено М.М.Поташником [95] у таблиці 1.

Таблиця 1. Порівняння режимів функціонування та розвитку