В структурі управлінської діяльності

7.1 Професіоналізм і компетентність

керівника

Розвиток особистості та розкриття її творчого потенціалу найбільш активно відбуваються в професійній діяльності. Тому одним з істотних завдань сучасної психології є дослідження проблем становлення й розвитку людини як професіонала в різних сферах діяльності.

Однією з таких сфер є управлінська діяльність. Як особливий вид діяльності, вона водночас тісно пов'язана з безпосередньою професійною діяльністю фахівця. Ця двоїстість породжує особливі труднощі у формуванні структури професіоналізму керівника, у становленні й розвитку особистості професіонала, у досягненні ним його акме (вершини професіоналізму). Із цими труднощами пов'язана необхідність виділення спеціального розділу в структурі психології — управлінської психології, предметом якої є вивчення процесу досягнення вершини професійної майстерності в управлінській діяльності, максимальної творчої самореалізації керівника та досягнення вищої життєвої самореа-лізації в зрілому віці.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Ще донедавна роль керівника в управлінській системі визначали чітко й досить однозначно. Ця роль базувалася на функції, яка не викликала сумнівів, що давало змогу без зайвого клопоту вирішувати безліч проблем.

У 40—50-ті роки минулого століття в порядку речей було висувати керівників шляхом автоматичного підвищення, беручи до уваги стаж роботи. Уявлення керівників того часу про мистецтво управління спиралися, як правило, на традиційну ієрархічну модель організації. Успіх керівника часто визначався його сильним характером чи спеціальними знаннями. Гарний фахівець автоматично вважався гарним керівником.

40—50-ті роки XX ст. були періодом економічного піднесення, і багато відповідальних керівників могли працювати успішно лише тому, що їх управлінські помилки були в цілому завуальовані сприятливими умовами. Уповільнення зростання виробництва змінило стан справ, і всі помилки спливли на поверхню. Багато керівників стали жертвами зовнішніх факторів.

У 60—70-ті роки особистість керівника було дещо відсунуто на задній план, а передові позиції посіли різні системи управління. Оволодіння методами управління й визнаний авторитет означали велику ймовірність досягнення вищих сходинок в управлінській ієрархії.

До керівників 80-х років ставилися нові вимоги — відкритість управління, мистецтво співробітництва. Критерієм успіху керівника стало вміння організувати злагоджене функціонування всіх підрозділів і домогтися, щоб люди самі прагнули до співробітництва.

Від сучасного керівника все більшою мірою вимагається вміння зосереджувати увагу на проблемах майбутнього. Він повинен бути готовим до стрімких змін і володіти все більшим арсеналом умінь. Зв'язок із зовнішнім світом і залежність від нього посилюються настільки, що успішному керівнику доводиться все більше уваги й часу приділяти зовнішнім факторам. Готовність до ризику та здатність швидко приймати рішення також є визначальними факторами успішної діяльності керівника. Отже, у першому десятилітті XXI ст. основним типом керівника стане творча, спрямована в майбутнє