Тема 8. пожежна безпека у будівельній галузі

 

Система пожежної безпеки – це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збитків від неї. Пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися системою запобігання пожежі, системою протипожежного захисту і системою організаційно-технічних заходів. Потрібний рівень пожежної безпеки людей за допомогою вказаних систем не повинен бути меншим за 0,999999 відвернення впливу на кожну людину, а допустимий рівень пожежної небезпеки для людей не може перевищувати 10^-6 впливу небезпечних факторів пожежі, що перевищують гранично допустимі значення на рік в розрахунку на кожну людину.

Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів – це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь.

Будівельні матеріали класифікують за такими показниками пожежної небезпеки: горючістю, займистістю, поширенням полум’я поверхнею, димоутворювальною здатністю та токсичністю продуктів горіння (згідно з ДБН В.1.1.7 – 2002 «Пожежна безпека об’єктів будівництва».

За спалимістю будівельні матеріали поділяють на неспалимі (НС) та спалимі (С). Неспалимі будівельні матеріали за іншими показниками пожежної небезпеки не класифікують

Спалимі будівельні матеріали поділяють на чотири групи: С1 (низької спалимості); С2 (помірної спалимості); С3 (середньої спалимості); С4 (підвищеної спалимості). Спалимість будівельних матеріалів з віднесенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.2.7-19.

Спалимі будівельні матеріализа займистістю поділяють на три групи: В1 (важкозаймисті); В2 (помірно займисті); В3 (легкозаймисті). Займистість будівельних матеріалів з віднесенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.1.1-2.

Спалимі будівельні матеріали за інтенсивністю поширення полум’я поверхнею поділяють на чотири групи: РП1 (не поширюють); РП2 (локально поширюють); РП3 (помірно поширюють); РП4 (значно поширюють).

Групи будівельних матеріалів за інтенсивністю поширення полум’я поверхнею визначають для поверхневих шарів конструкцій покрівель, підлог, зокрема килимових покривів, і встановлюють за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.2.7-70.

Спалимі будівельні матеріали за димоутворювальною здатністю поділяють на три групи: Д1 (з малою димоутворювальною здатністю); Д2 (з помірною димоутворювальною здатністю); Д3 (з високою димоутворювальною здатністю).

Групи будівельних матеріалів за димоутворювальною здатністю встановлюють залежно від значення коефіцієнта димоутворення, який визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.

Спалимі будівельні матеріализа токсичністю продуктів горіння поділяють на чотири групи: Т1 (малонебезпечні); Т2 (помірнонебезпечні); Т3 (високонебезпечні); Т4 (надзвичайно небезпечні). Групи будівельних матеріалів за токсичністю продуктів горіння встановлюють залежно від значення показників токсичності продуктів горіння, які визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.

Будівельні конструкції класифікують за вогнетривкістю та здатністю поширювати вогонь.

Показником здатності будівельної конструкції поширювати вогонь є межа поширення вогню (М).

За межею поширення вогню будівельні конструкції поділяють на три групи:

М0 (межа поширення вогню дорівнює 0 см);

М1 (М £ 25 см – для горизонтальних конструкцій; М £ 40 см – для вертикальних і похилих конструкцій);

М2 (М > 25 см – для горизонтальних конструкцій; М > 40 см – для вертикальних і похилих конструкцій).

Показником вогнетривкості є межа вогнетривкості конструкції, що визначається часом (у хвилинах) від початку вогневого випробування за стандартним температурним режимом до настання одного з граничних станів конструкції: втрати тримальної здатності (R); втрати цілісності (Е); втрати теплоізолювальної спроможності (І).

Значення межі вогнетривкості будівельних конструкцій визначають шляхом випробувань за ДСТУ Б В.1.1-4, за стандартами на методи випробувань на вогнетривкість будівельних конструкцій конкретних видів або за розрахунковими методами відповідно до стандартів і методик, затверджених або узгоджених з центральним органом державного пожежного нагляду.

За вогнетривкістю усі будівлі та споруди діляться на вісім ступенів - 1, 2, 3, 3а, 3в, 4, 4а, 5.

До конструкцій 1-го ступеню вогнетривкості належать будівлі з тримальними конструкціями та конструкціями огородження із природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону або залізобетону із застосуванням листових та плитових негорючих матеріалів. Будівлі 2-го ступеню вогнетривкості, такі самі, але у їх покриттях допускається застосовувати незахищені сталеві конструкції.

Ступінь вогнетривкості 3 - будівлі з тримальними конструкціями та конструкціями огорожі з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону або залізобетону. Для перекриття допускається використання дерев’яних конструкцій, захищених штукатуркою, вогнетривкими листовими або плитовими матеріалами. До елементів покриття не висувають вимог щодо меж вогнетривкості та поширення вогню, при цьому елементи покриття горища із деревини підлягають вогнезахисному оброблянню.

Ступінь вогнетривкості 3а - будівлі переважно з каркасною конструкційною схемою. Елементи каркасу 0, із сталевих незахищених конструкцій. Конструкції огорожі із сталевих профільованих листів або інших негорючих листових матеріалів із вогнетривким утеплювачем.

Ступінь вогнетривкості 3в - будівлі переважно одноповерхові з каркасною конструкційною схемою. Елементи каркасу - із суцільної або клеєної деревини, після вогнезахисного обробляння, яка забезпечує потрібні вимоги для межі поширення вогню. Конструкції огородження - із панелей або напівелементної збірки, виконані із застосуванням деревини або матеріалів на її основі. Деревина та інші горючі матеріали конструкцій огородження підлягають вогнезахисному оброблянню або мають бути захищені від впливу вогню та високих температур для забезпечення вимог щодо меж поширення вогню.

Ступінь вогнетривкості 4 - будівлі з тримальними конструкціями та конструкціями огорожі із суцільної або клеєної деревини та інших горючих або вогнетривких матеріалів, захищених від впливу вогню та високих температур штукатуркою або іншими листовими або плитовими матеріалами. До елементів покриття не висувають вимог до вогнетривкості та меж поширення вогню, для елементів покриття горища із деревини не потрібно проводити вогнезахисне обробляння.

Ступінь вогнетривкості 4а - будівлі переважно одноповерхові з каркасною конструкційною схемою. Елементи каркасу - із сталевих незахищених конструкцій. Конструкції огородження - із сталевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з горючим утеплювачем.

Ступінь вогнетривкості 5 - будівлі, до тримальних конструкцій огорожі яких не висувають вимог щодо меж вогнетривкості та меж поширення вогню.

Мінімальні межі вогнетривкості будівельних конструкцій і максимальні межі поширення вогню по них регламентують згідно з СНиП 2.01.02-85. Наприклад, максимальні межі вогнетривкості тримальних стін зменшуються з 2,5 години для 1 ступеня вогнетривкості до 0,5 годин для 4 ступеня, а максимальні межі поширення вогню по них становлять 0 для 1, 2, 3, 3а ступенів і 40 см для ступенів 3б, 4, 4а. Для 5 ступеня показники вогнетривкості усіх типів будівельних конструкцій не нормують.

Основні показники пожежонебезпечних властивостей речовин різного агрегатного стану, які використовують для визначення категорій вибухонебезпечності приміщень та вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон у приміщеннях і поза ними, наступні.

t_сп – температура спалаху – це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань над її поверхнею утворюється пара або гази, що здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще не достатня для усталеного горіння, тобто має місце тільки с палах – швидке згоряння горючої суміші, що не супроводжується утворенням стиснутих газів.

t_займ – температура займання – це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань речовина виділяє горючу пару або гази з такою швидкістю, що після їх запалювання від зовнішнього джерела спостерігається спалахування — початок усталеного полуменевого горіння.

Температура спалаху та займання легкозаймистих рідин (ЛЗР) відрізняється на 5-15°С. Чим нижча температура спалаху рідини, тим меншою є ця різниця, і, відповідно, більш пожежонебезпечною ця рідина. Температуру займання використовують для визначення групи горючості речовин, для оцінення пожежної небезпеки устаткування та технологічних процесів, пов’язаних із перероблянням горючих речовин, під час розробляння заходів щодо забезпечення пожежної безпеки.

t_сзайм – температура самозаймання – це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних об’ємних реакцій, що приводить до виникнення полуменевого горіння або вибуху за відсутності зовнішнього джерела полум’я.Температура самозаймання речовини залежить від ряду факторів і змінюється у широких межах. Найбільш значною є залежність температури самозаймання від об’єму та геометричної форми горючої суміші. Із збільшенням об’єму горючої суміші за незмінної її формі температура самозаймання зменшується, тому що зменшується площа тепловіддавання на одиницю об’єму речовини та створюються більш сприятливі умови для накопичення тепла у горючій суміші, що реагує.

Для кожної горючої суміші існує критичний об’єм, в якому самозаймання не відбувається внаслідок того, що площа тепловіддавання, яка припадає на одиницю об’єму горючої суміші, настільки велика, що швидкість теплоутворення за рахунок реакції окислення навіть за дуже високих температур не може перевищити швидкість тепловідведення. Цю властивість горючих сумішей використовують для створення перешкод під час поширення полум’я.

Температура самозаймання горючої суміші значно перевищує t_сп і t_займ – на сотні градусів.

НКМПП та ВКМПП – відповідно, нижня і верхня концентраційні межі поширення полум’я – це мінімальна та максимальна об’ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окисником, за яких можливе займання (самозаймання) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.

Характерним для процесу горіння спалимих рідин є те, що самі рідини не горять, а горить їх пара у суміші з повітрям. Якщо над поверхнею спалимої рідини концентрація пари буде менше НКМПП, то запалити таку рідину від зовнішнього джерела запалювання неможливо, не довівши температуру рідини до значення, більшого за t_НКМ. Отже, горіння рідин пов’язане з переходом їх з одного агрегатного стану (рідини) до іншого (у пару).

За t_сп (у закритому тиглі) спалимі рідини поділяються на 5 класів:

1. t_сп < 13°С;

2. t_сп = 13-28°С;

3. t_сп = 29-61°С;

4. t_сп = 62-120°С;

5. t_сп > 120°С.

Перші 3 класи рідин умовно відносять до легкозаймистих (ЛЗР). 4-й і 5-й класи рідин за t_сп відносять до горючих (ГР).

Деякі речовини за певних умов мають здатність до самозагоряння – без нагрівання їх зовнішнім джерелом до tсзайм. Виділяють три види самозагоряння: - теплове; - хімічне; - мікробіологічне.

Суть теплового самозагоряння полягає у тому, що схильні до такого самозагоряння речовини під час їх нагрівання до порівняно незначних температур (60-80°С), за рахунок інтенсифікації процесів окислення і недостатнього тепловідведення, саморозігріваються, що, у свою чергу, приводить до підвищення інтенсивності окислення і, як наслідок, до самозагоряння.

До хімічного самозагоряннясхильні речовини, до складу яких входять неорганічні (ненасичені) вуглеводні – речовини, до складу яких входить тільки вуглець і водень за наявності подвійних і потрійних зв’язків між атомами вуглецю. Для таких вуглеводнів характерним є приєднання по лінії цих зв’язків окисників, у тому числі і галогенів, що супроводжується підвищенням температури речовини та інтенсивності її подальшого окислення. За певних умов цей процес може закінчуватись самозайманням. Хімічному самозайманню сприяє наявність у речовині сполук сірки.

Вугільний пил з підвищеним вмістом сполук сірки і тканини, просякнуті нафтопродуктами, до складу яких входять з’єднання сірки, особливо небезпечні до самозаймання.

До мікробіологічного самозаймання схильні продукти рослинного походження – трава, подрібнена деревина, зерно тощо. За певних умов вологості і температури в рослинних продуктах виникає павутинний глет – специфічний, ниткопавутиноподібний білий грибок. Його життєдіяльність пов’язана із підвищенням температури. За температури 80-90°С павутинний глет перетворюється у тонкопористі вуглинки, схильні до подальшого самоокислення з підвищенням температури до самозагоряння.

Необхідною умовою для розглянутих видів самозагоряння є наявність схильних до самозаймання речовин, окисника і недостатнє відведення супутнього процесам окислення тепла у довкілля.

Запобігти утворенню горючого середовища можна наступними загальними заходами або їх комбінаціями:

· максимально можливе використання негорючих та важкогорючих матеріалів замість горючих;

· максимально можливе за умови технології та будівництва обмеження маси та об'єму горючих речовин, матеріалів та найбільш безпечні способи їх розміщення;

· ізоляція горючого середовища (використання ізольованих відсіків, камер, кабін, тощо);

· підтримання безпечної концентрації середовища відповідно до норм і правил безпеки;

· достатня концентрація флегматизатора в повітрі захищуваного об'єму (його складової частини);

· підтримання відповідних значень температур та тиску середовища, за яких поширення полум'я унеможливлюється;

· максимальна механізація та автоматизація технологічних процесів, пов’язаних з використанням горючих речовин;

· установлення та розміщення пожежонебезпечного устаткування в ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках;

· застосування пристроїв захисту устаткування з горючими речовинами від пошкоджень та аварій, встановлення вимикальних та відсікальних пристроїв;

· видалення пожежонебезпечних відходів виробництва;

· замінення легкозаймистих та горючих рідин на пожежобезпечні технічні мийні засоби.

Найбільш радикальним заходом запобігання утворення горючого середовища є замінення використовуваних горючих речовин і матеріалів на негорючі та важкогорючі.

Але горючі речовини, матеріали, вироби з них реально присутні в абсолютній більшості наявних житлових, громадських, виробничих та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, а їх повне замінення практично неможливе.

Тому запобігання виникнення в горючому середовищі або внесення до нього джерел запалювання є головним стратегічним пріоритетом у роботі щодозапобігання пожежам. Джерелом запалювання може бути нагріте тіло чи екзотермічний процес, які здатні нагріти деякий об'єм горючої суміші до температури, коли швидкість тепловиділення ініційованого нагріванням процесу окислення перевищує швидкість тепловідведення із зони реакції.

До основних груп джерел запалювання належать: відкритий вогонь, розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні, тепловий прояв електричної енергії, тепловий прояв механічної енергії, тепловий прояв хімічної реакції, тепловий прояв сонячної енергії та інші джерела запалювання.

Запобігти утворенню в горючому середовищі джерел запалювання можна наступними засобами або їх комбінаціями:

¨ використанням машин, механізмів, устаткування, пристроїв, за експлуатації яких не утворюються джерела запалювання;

¨ використанням швидкодійних засобів захисного вимкнення можливих джерел запалювання;

¨ улаштуванням блискавкозахисту і захисного заземлення будівель, споруд та устаткування;

¨ використанням технологічних процесів і устаткування, що задовольняє вимогам статичної іскробезпеки;

¨ підтриманням температури нагрівання поверхні машин, устаткування, пристроїв, речовин і матеріалів, які можуть увійти в контакт з горючим середовищем, нижче гранично допустимої, яка не повинна перевищувати 80% температури самозаймання горючого середовища;

¨ унеможливлення появи іскрового розряду в горючому середовищі з енергією, яка дорівнює або перевищує мінімальну енергію запалювання;

¨ використанням інструменту, під час роботи якого з легкозаймистими речовинами та горючими газами не виникає іскор;

¨ ліквідацією умов теплового, хімічного, мікробіологічного самозаймання речовин та матеріалів, виробів і конструкцій, унеможливлення їх контакту з відкритим полум'ям;

¨ зменшенням розміру горючого середовища, яке є визначальним, нижче гранично допустимого за горючістю;

¨ усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин;

¨ виконанням вимог чинних стандартів, норм та правил пожежної безпеки;

¨ використання електроустаткування, що відповідає за своїм виконанням пожежонебезпечним та вибухонебезпечним зонам, групам та категоріям вибухонебезпечних сумішей.

Пожежна безпека на будівельному майданчику забезпечується відповідно до вимог Закону України «Про пожежну безпеку», НАПБ А.01.001, НАПБ Б.07.005, ДБН В.1.1-7 та інших нормативних документів.

На кожному об’єкті роботодавець створює і несе відповідальність за функціонування системи пожежної безпеки. Роботодавець зобов’язаний призначити особу, яка повинна забезпечувати виконання правил пожежної безпеки на будівельному майданчику.

На кожному об’єкті мають бути загальнооб’єктові інструкції про заходи пожежної безпеки та інструкції для всіх або вибухопожеженебезпечних та пожеженебезпечних приміщень (дільниць, цехів, складів тощо). Для всіх технологічних матеріалів і речовин (рідин, розчинів, порошків, гранул тощо), що застосовуються на будівельному майданчику, мають бути визначені показники пожежної небезпеки відповідно до ГОСТ 12.1.044.

Працівники можуть бути допущені до роботи тільки після проходження протипожежного інструктажу (згідно з НАПБ Б.02.005), а у разі змінення специфіки роботи - після проходження відповідного навчання.

Залежно від особливостей виробництва, будівельного майданчика, розмірів і умов експлуатації приміщень, наявного обладнання і кількості робочих місць, а також максимально можливої чисельності присутніх людей необхідно передбачити належну кількість первинних засобів пожежегасіння.

На будівельному генеральному плані повинна бути визначена схема транспортних шляхів, місце знаходження вододжерел, засобів пожежегасіння та зв’язку.

До всіх будівель і споруд будівельного майданчика, у тому числі – об’єктів прилеглої забудови, майданчиків складування матеріалів тощо має бути вільний доступ, а протипожежні розриви між ними повинні відповідати вимогам будівельних норм.

Для умов щільної забудови допускається прийняття окремих рішень з пожежної безпеки, що відповідають умовам конкретного будівництва, які зобов’язані бути погоджені з органами державного пожежного нагляду згідно НАПБ Б.02.014.

Дозвіл на роботи у пожеженебезпечних та вибухонебезпечних зонах оформлюється нарядом-допуском, у якому передбачають укомплектованість засобами пожежогасіння і засобами контролю та оперативного оповіщення про загрозливу ситуацію.

За ширини будівель більше 18,0 м проїзди повинні бути забезпечені з двох повздовжніх сторін. Максимальна відстань від краю дороги до стін будівель і споруд повинна бути не більше 25,0 м.

У місцях, де розміщені горючі чи легкозаймисті матеріали, паління заборонено, а користування відкритим вогнем допускається тільки на відстані понад 50 м від зазначених матеріалів.

Заборонено накопичувати на майданчиках спалимі речовини (жирні замаслені ганчірки, стружку, відходи пластмас тощо); їх потрібно зберігати в закритих металевих контейнерах у безпечному місці.

Засоби протипожежного захисту повинні перебувати у справному, працездатному стані. Проходи до технічних засобів протипожежного захисту повинні бути вільними і позначеними відповідними знаками.

На робочих місцях, де застосовують чи виготовляють клеї, мастики, фарби та інші матеріали, що виділяють вибухонебезпечні чи шкідливі речовини, не допускаються дії з використанням вогню або такі, що сприяють іскровиникненню. Ці робочі місця повинні провітрюватися. Електроустановки в таких приміщеннях (зонах) повинні бути у вибухобезпечному виконанні. Крім того, повинні бути вжиті заходи, що запобігають виникненню і накопиченню зарядів статичної електрики.

Усі об’єкти (споруджувані будівлі, тимчасові споруди, підсобні приміщення, будівельні майданчики тощо) повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння (згідно з НАПБ А.01.001, НАПБ Б.03.001), засобами контролю і оперативного оповіщення в разі виникнення надзвичайної ситуації.

Для забезпечення безпечної евакуації людей мають бути передбачені заходи, спрямовані на:

- створення умов для своєчасної та безпосередньої евакуації людей у разі виникнення пожежі або інших небезпек;

- захист людей на шляхах евакуації від дії небезпечних факторів.

Кількість, розташування, розміри шляхів евакуації і виходів визначаються залежно від характеру робіт, облаштування і розмірів будівельного майданчика і приміщень, а також від максимально можливої кількості наявних там осіб.

Шляхи евакуації повинні бути вільними від сторонніх предметів і бути якнайкоротшим шляхом до безпечного місця. Евакуаційні виходи, шляхи евакуації повинні мати позначення з використанням знаків пожежної безпеки за ДСТУ ISO 6309. Двері евакуаційних виходів повинні закриватися так, щоб кожна особа у випадку аварії могла відкрити їх легко, без затримки, без ключа.

Розміщення виробничих, складських та допоміжних будівель і споруд на території будівництва повинно відповідати затвердженому в установленому порядку будгенплану, опрацьованому в складі проекту організації будівництва.

Будівлі, що зводяться, тимчасові споруди, підсобні приміщення, а також будівельні майданчики повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння.

На кожній тимчасовій будівлі та споруді вивішують таблички із зазначенням її призначення, інвентарного номера, прізвища відповідального за її експлуатацію та пожежну безпеку.

У разі збереження наявних споруд належить опрацювати відповідні протипожежні заходи щодо забезпечення їх пожежної безпеки.

До всіх споруджуваних будівель, допоміжних споруд, у тому числі тимчасових, місць відкритого зберігання будівельних матеріалів, конструкцій та устаткування потрібно забезпечити вільний під'їзд.

У разі зберігання на відкритих майданчиках спалимих будівельних матеріалів, виробів, конструкцій із горючих матеріалів, а також обладнання в горючій упаковці, їх розміщюють у штабелях чи групами площею не більше 100 м². Розриви між штабелями (групами) та відстань від них до будівель і споруд, що зводяться, підсобних будівель і споруд належить приймати не менше 24 м.

Круглий ліс потрібно укладати в штабелі не більше 1,5 м заввишки з установленням між рядами упорів, які перешкоджають розкочуванню колод, а пиломатеріали - у штабелі заввишки не більше половини ширини штабеля у разі рядового укладання та не більше ширини штабеля в разі укладання в клітки.

Спалимі будівельні відходи необхідно щодня прибирати з місць виконання робіт та з будівельного майданчика у спеціально відведені місця.

Усі роботи, пов'язані із застосуванням відкритого вогню, проводять до початку застосування спалимих і важкоспалимих матеріалів. У наряді-допуску на такі роботи повинно бути зазначено: час, технологічна послідовність, способи виробництва, конкретні протипожежні заходи, відповідальні особи і термін його дії.

Використання агрегатів для наплавлення рулонних матеріалів із потовщеним шаром дозволено лише у разі улаштування покрівель на залізобетонних плитах та покриву із застосуванням негорючого утеплювача.

Заправляти паливом агрегати на покрівлі необхідно у спеціальному місці, забезпеченому вогнегасниками та ящиком із піском.

На ділянках електропрогрівання бетону необхідно розмістити попереджувальні плакати та написи «Небезпечно. Під напругою».

Для опалення мобільних (інвентарних) будівель слід використовувати парові й водяні калорифери, а також ТЕНи (електронагрівачі) заводського виготовлення з урахуванням вимог Правил пожежної безпеки в Україні (НАПБ А.01.001-2004)

Сушіння одягу та взуття повинно проводитись у спеціально пристосованих приміщеннях, будівлях чи спорудах із центральним водяним опаленням або із застосуванням водяних калориферів.

У будівлях із металевих конструкцій з полімерними утеплювачами на час виконання будівельних робіт дозволяється використовувати лише системи повітряного чи водяного опалення із розташуванням топкових приміщень за межами будівель (на відстані не менше 18 м) або за протипожежною стіною 2-го типу.

Відстань від трубопроводів із теплоносієм до огороджувальних конструкцій має бути не менше 0,1 м.

У разі використання для опалення та сушіння тимчасових опалювальних пристроїв і тепловироблювальних установок заходи пожежної безпеки повинні бути викладені в проекті виконання робіт.

У тимчасових побутових та адміністративних приміщеннях (спорудах), де неможливе влаштування центрального опалення, дозволено мати пічне опалення, яке відповідає вимогам будівельних норм і Правила пожежної безпеки в Україні (НАПБ А.01.001-2004).

Пересувні й стаціонарні установки з пальниками інфрачервоного випромінювання повинні бути обладнані автоблокуванням, яке припиняє подавання газу в разі згасання пальника, та в разі установлення їх на підлозі мати спеціальну стійку підставку.

Балон із газом необхідно розміщувати на відстані не менше 1,5 м від установки з пальниками інфрачервоного випромінювання та інших опалювальних приладів, а від електролічильника, вимикачів та інших електроприладів - на відстані не менше 1,0 м.

Спалимі рідини необхідно зберігати в окремо збудованих будівлях з негорючих матеріалів, обладнаних вентиляцією, а також у спеціально призначених для цієї мети контейнерах. Заборонено зберігати спалимі рідини разом з іншими речовинами і матеріалами, у підвальних приміщеннях, а також у відкритій тарі.

Заборонено застосовувати ЛЗР і ГР для знежирення (протирання) будівельних конструкцій, устаткування, чищення килимових покриттів підлог та ін.

Приміщення і робочі зони, у яких працюють з горючими рідинами, що виділяють вибухонебезпечні пари повинні бути забезпечені примусовою, природною чи припливно-витяжною вентиляцією. У ці приміщення не повинні допускатися особи, які не беруть участь у безпосередньому виконанні робіт, а також не повинні виконуватися роботи і знаходитися люди в сусідніх приміщеннях.

До роботи з рулонними, плитковими матеріалами і з нанесення епоксидних смол, мастик допускають осіб, які пройшли навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму і проінструктовані про заходи пожежної безпеки перед початком робіт.

Роботи з пожежонебезпечними речовинами і полімерними матеріалами дозволено проводити тільки з письмового дозволу особи, відповідальної за протипожежний стан будівництва, і тільки після виконання всіх заходів, що забезпечують пожежну безпеку.

Котли для варіння і розігрівання ізоляційних і бітумних мастик повинні бути у справному стані і мати кришки, що щільно закриваються.

Під час установлення бітумного котла на відкритому повітрі над ним необхідно обов'язково улаштувати негорючий навіс, а біля нього розмістити комплект протипожежних засобів (вогнегасники, лопата, сухий пісок). Місце установлення котла повинно бути обнесено земляним валом заввишки 0,3 м.

Встановлювати бітумоварильні котли ближче 20 м від будівель заборонено. Заборонено користуватися відкритим вогнем у радіусі 50 м від місця змішування бітуму з розчинниками (бензином, скипидаром та ін.).

Освітлювальні прожектори на території будівельного майданчика необхідно установлювати на окремих опорах.

До початку основних будівельних робіт належить забезпечити протипожежне водопостачання будови від пожежних гідрантів на водогінній мережі або з резервуарів (водойм).

Під час проведення будівельно-монтажних робіт заборонено:

- розміщувати на території будівництва споруди з відхиленнями від обов'язкових вимог чинних норм, правил і затвердженого будгенплану;

- розміщувати у споруджуваних будівлях, тимчасові склади, майстерні та адміністративно-побутові приміщення з незахищеними тримальними металевими конструкціями й панелями з горючими полімерними утеплювачами;

- розводити на території будівництва багаття, палити в місцях зберігання й застосування горючих речовин і матеріалів, а також у тимчасових адміністративно-побутових приміщеннях і спорудах;

- закривати (утеплювати) конструкції риштувань горючими матеріалами (фанерою, пластиком, плитами ДВП, брезентом тощо);

- виконувати всередині будівель і споруд роботи із застосуванням горючих речовин і будівельних матеріалів груп горючості ГЗ та Г4 одночасно з будівельно-монтажними роботами, пов'язаними із застосуванням відкритого вогню (зварювання, відігрівання труб тощо);

- заливати бітумною мастикою ребра профільованого настилу під час наклеювання пароізоляційного шару та потовщувати шари мастики з відхиленнями від проекту;

- улаштовувати сушарні в тамбурах та інших приміщеннях, розташованих біля виходів із будівель;

- застосовувати відкритий вогонь, а також використовувати вогневі та електричні калорифери й газові пальники інфрачервоного випромінювання в тепляках;

- використовувати для просушування та обігрівання приміщень саморобні нагрівальні прилади, жаровні, мангали, електроприлади з відкритими нагрівальними елементами;

- зберігати горючі та важкогорючі речовини й матеріали, а також проводити інші види робіт у місцях, де працюють установки з газовими пальниками інфрачервоного випромінювання;

- застосовувати горючі матеріали для м'якої вставки між корпусом електрокалорифера та вентилятором;

- установлювати прожектори на покрівлях із горючих матеріалів та на будівлях із полімерними утеплювачами в огороджувальних конструкціях;

- зберігати паливо для заправляння агрегатів, а також порожню тару з-під палива на покрівлі.