Сутність, значення, форми соціального партнерства

Соціальне партнерство в найзагальнішому трактуванні — це система відносин у соціально-трудовій сфері, що спрямована на узгодження та захист інтересів найманих працівників і роботодав­ців.

Соціальне партнерство означає спільну діяльність суб'єктів відносин у сфері праці, що спрямована на погодження інтересів і вирішення наявних проблем.

Соціальне партнерство передбачає постійний діалог між суб'єктами відносин у сфері праці, переговорний, договірний процеси узгодження інтересів. Тому соціальне партнерство — це особливий тип відносин у соціа­льно-трудовій сфері, який передбачає застосування різноманіт­них форм і методів погодження інтересів найманих працівників, роботодавців і їхніх представницьких органів прагненням до спі­льних домовленостей договору, досягненням консенсусу, опра­цюванням і спільною реалізацією заходів з різноманітних напря­мів соціально-економічного розвитку. Для ширшої характеристики сутності соціального партнерства, розуміння його ролі та місця в сучасній економічній системі принципово важливим є врахування таких обставин:

1. Наймані працівники й роботодавці та їхні представни­цькі органи мають не лише спільні, але й відмінні, іноді проти­лежні соціально-економічні інтереси.

2. Соціальне партнерство правомірно розглядати як важ­ливий чинник формування інститутів громадянського суспільст­ва, а саме: об'єднань роботодавців, найманих працівників; започаткування та розвитку постійного діалогу між суб'єктами со­ціально-трудових відносин.

3. Соціальне партнерство є взаємовигідним процесом взаємодії сторін соціально-трудових відносин та органів, що представляють їхні інтереси. Постійний діалог між ними має на меті забезпечення оптимального балансу інтересів і створення сприятливих економічних, політичних, соціальних умов для ста­більного соціально-економічного розвитку.

4. Соціальне партнерство не можна розглядати як традицію чи специфічний складник механізму формування й ре­гулювання соціально-трудових відносин в окремих країнах. Вона є об'єктивною вимогою, тобто притаманною економіці ринково­го типу формою погодження інтересів суб'єктів трудових відно­син.

5. Відносини між соціальними партнерами можуть бути прогресивними або деструктивними, регресивними, залежно від установок, якими керуються сторони соціального діалогу та ар­сеналу методів регулювання взаємних відносин, які вони викори­стовують.

6. Соціальне партнерство є альтернативою диктатури в соціально-трудових відносинах, оскільки передбачає засто­сування цивілізованих методів погодження інтересів — прове­дення переговорів, досягнення компромісу, консенсусу, згоди.

Соціальне партнерство з функціонального погляду слід роз­глядати як систему правових і організаційних норм, принципів, структур, процедур (заходів), які спрямовані на забезпечення вза­ємодії між найманими працівниками, роботодавцями, державни­ми органами влади в регулюванні соціально-трудових відносин на національному, галузевому, регіональному рівнях та рівні під­приємств (організацій). Його метою, як і на перших етапах станов­лення, є досягнення соціального миру в суспільстві, забезпечення балансу соціально-економічних інтересів трудящих і робо­тодавців, сприяння взаєморозумінню між ними, запобігання конф­ліктам і вирішення суперечностей для створення необхідних умов поступального економічного розвитку, підвищення життє­вого рівня трудящих.

Соціальне партнерство може бути ефективним методом регу­лювання соціально-трудових відносин, якщо воно здійснюється у формах та функціонує на принципах, що обґрунтовані наукою та дієвість яких підтверджена практикою. На рівні підприємства (орга­нізації) соціальне партнерство між суб'єктами соціально-трудо­вих відносин має здійснюватися в таких формах:

• спільних консультацій;

• колективних переговорів і укладення колективних договорів;

• спільного опрацювання політики доходів, зайнятості, інших складників предмета соціально-трудових відносин та соціально-економічної політики підприємства в цілому;

• спільного розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організації примирних та арбітражних процедур;

• участі найманих працівників в управлінні виробництвом;

• участі представників сторін у роботі органів соціального партнерства;

• участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором;

• обміну необхідною інформацією;

• контролю за виконанням спільних домовленостей.

Формуючи сучасну систему соціального партнерства, важливо визначитися з принципами, на яких мають будуватися відносини між партнерами. Соціальне партнерство на рівні орга­нізації має функціонувати на базі таких принципів:

• поваги й урахування інтересів учасників переговорів; повноважності соціальних партнерів і їхніх представників; повноти представництва сторін;

• рівноправності сторін і довіри у відносинах;

• невтручання в справи один одного;

• свободи вибору й обговорення питань, що входять до предмета соціального партнерства;

• соціальної справедливості як прояву відповідності між роллю певних суб'єктів (осіб) і їхнім соціальним станом; між їхніми правами й обов'язками; трудовим внеском і винагородою за послуги праці, суспільним визнанням;

• добровільності прийняття зобов'язань на базі взаємного погодження;

• пріоритетності примирних методів і процедур погодження інтересів;

• регулярності проведення консультацій і переговорів з питань, що належать до предмета соціального партнерства;

• реальності забезпечення зобов'язань, які прийняті соціальними партнерами;

• обов'язковості виконання досягнутих домовленостей;

• систематичності контролю за виконанням прийнятих рішень;

• відповідальності сторін, їхніх представників за невиконання з їхньої вини прийнятих зобов'язань.

Сторони й суб'єкти соціального партнерства:

Роботодавець – юридична чи фі­зична особа, що є власником засобів виробництва, створює ро­бочі місця, використовує найману працю згідно з трудовим дого­вором, який від роботодавця — юридичної особи вповноважений укладати керівник підприємства (організації), а від роботодав­ця — фізичної особи — безпосередньо ця особа.

Найманий працівник — це особа, яка уклала трудовий до­говір (контракт) на виконання певної трудової функції.

Найманий працівник — це фі­зична особа (громадянин), яка перебуває в трудових відносинах з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору (конт­расту) і безпосередньо виконує трудову функцію відповідно до існуючих регламентів.

Держава в соціальному партнерстві виконує багатоманітні функ­ції, виступаючи одночасно чи поперемінно в декількох ролях - роботодавця, законодавця, іні­ціатора соціального діалогу, арбітра, посередника, примірювача, гаранта прав і свобод членів суспільства.

Державу слід розглядати і як гаранта конституційних, законодавчих прав усіх сторін соціального партнерства, і як організато­ра, координатора, незалежного регулятора соціально-трудових відносин. Ці функції реалізуються як наданням чинності законо­давчим, нормативним актам, так і ініціюванням розвитку соціа­льного партнерства, прийняттям державних програм удоскона­лення соціально-трудових відносин, участю в підготовці кадрів для соціального сектору, координацією наукових досліджень у цій сфері.

Суб'єкт соціального партнерства — це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними правами в соціально-трудових відносинах.

Виділяють чотири групи суб'єктів соціально-тру­дових відносин, а отже, і суб'єктів соціального партнерства.

Перша група — це первинні носії прав і інтересів (наймані пра­цівники, роботодавці, держава, місцеве самоврядування). Друга група — це представницькі організації та їхні органи. Вони є но­сіями делегованих повноважень (об'єднання роботодавців, про­фесійні спілки, органи влади й управління). Третя група — орга­ни, через які реалізується соціальний діалог (Національна рада соціального партнерства, інші постійні або тимчасові органи в галузях, регіонах, на підприємствах (організаціях).

Четверта група — це органи, які покликані мінімізувати нас­лідки можливих конфліктів, попереджувати загострення соціаль­но-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, неза­лежні експерти, арбітри тощо), а також навчальні, інформаційні, консультативні та інші формування.

Суб'єкти соціального партнерства, що належать до перших двох груп, реалізуючи первинні або делеговані їм повноваження, є сторонами переговорів, угоди (договору), колективного чи інди­відуального трудового спору.