Завдання 2. Визначення величини максимального об’єму видихуваного й вдихуваного повітря в

1 СЕКУНДУ (ПНЕВМОТАХОМЕТРІЯ)

Мета роботи: ознайомитися з методикою пневмотахометрії й оцінити величину максимального об’єму повітря при форсованих вдиху й видиху.

Технічні умови. Для роботи необхідний портативний
пневмотахометр Б. Я. Вотчала типу ПТ-1 або ПТ-2 (мал. 3). Дія приладу заснована на зміні різниці статичних тисків, що виникають у датчику при максимально форсованому вдиху або видиху через нього. Датчик приладу являє собою трубку з діафрагмою діаметром 20 мм (для сильного подиху) або 10 мм (для слабкого подиху). Трубка має два штуцери, розташованих по обох сторонах діафрагми й з'єднаних гумовими трубками зі стрілочним мембранним диференціальним манометром. Мембранна коробка, вкладена в герметичний корпус, реагує на різницю тисків усередині й зовні трубки. Різницевий тиск відображається на стрілці манометра, що зміщається по шкалах, градуйованих в одиницях витрати повітря в 1 сек. Шкала приладу при користуванні датчиком, призначеним для сильного подиху, має межу 9 л/сек, для слабкого подиху - 2 л/сек.

Стрілка на ручці приладу вказує положення, при якому досліджують потужність вдиху або видиху.

Методика проведення роботи. Для роботи зі здоровими дорослими людьми беруть датчик з діафрагмою діаметром 20 мм. Після ознайомлення із приладом випробуваний проробляє пробні спроби максимально форсованого вдиху й видиху через трубку (при цьому оцінюється й записується крайнє положення стрілки по шкалі в л/сек), потім 10-кратний максимально форсований вдих й 10-кратний максимально форсований видих з інтервалом між кожним визначенням в 5 секунд. Визначення максимальної витрати повітря при вдиху й видиху дозволяє побічно судити про здатності дихальних м'язів до інтенсивної роботи.

Варто звернути увагу на стійкість показань приладу при повторних вдихах і видихах, відзначаючи загальний висхідний, спадний або стійкий рівень цих показань.

Середні кількісні показники:

витрата повітря при максимально форсованому вдиху - 5-6 л/сек;

витрата повітря при максимально форсованому видиху - 5-6 л/сек.

Результати роботи. Максимальні величини витрати повітря при вдиху й видиху, отримані в досвіді, порівнюють із середніми даними. У спортсменів звичайно величина витрати повітря в секунду більше, ніж у людей, що не тренуються. Варто звернути увагу на зв'язок максимальних пневмотахометричних даних зі спортивною спеціалізацією випробуваного. Високі показники звичайно бувають у велосипедистів, веслярів, бігунів на довгі дистанції, плавців. Прямої залежності величини витрати повітря в секунду від величини життєвої ємності легенів не визначено. У процесі тренування максимальна витрата повітря звичайно зростає, особливо при вдиху. У добре тренованих спортсменів пневмотахометричні показники при вдиху більше, ніж при видиху. В ослаблених людей й у дітей «потужність» подиху може бути значно меншою. Для них застосовується інший датчик - зі шкалою, градуйованою до 2 л/сек.

 

Контрольні питання:

1. Поясніть значення дихання для життєдіяльності людини.

2. Назвіть повітроносні шляхи дихальної системи людини.

3. Охарактеризуйте особливості будови та функцій легень.

4. Назвіть основні етапи процесу дихання.

5. Опишіть механізм газообміну в легенях та тканинах.

6. У чому полягає дихальна функція крові?

7. Як визначається об'єми повітря в легенях?

8. Що характеризує спірограма?

9. Назвіть види спірографів.

10. Яку функцію виконує залишковий об'єм повітря в легенях?

11. З яких компонентів складається життєва ємність легень (ЖЄЛ)?

12. Які чинники впливають на об'єм легень?

13. Що характеризує пневмотахометрія?

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Солодков А.В., Сологуб Е.Б. Физиология человека: Общая.Спортивная.

Возрастная.- М.: «Терра – Спорт», «Олимпия –Пресс», 2001.- 520 с.

2. Бабский Е.Б., Зубков А.А., Косицкий Г.И., Ходоров Б.И. Физиология человека.- М.: “Медицина”, 1992. – 655 с.

3. Кучеров І.С., Шабатура М.Н., Давиденко І.М. Фізіологія людини. – К.:

“Вища школа”, 1991. – 340 с.

4. Кучеров І.С. Фізіологія людини і тварин.- К.: “Вища школа”. –1991.- 320 с.

5. Фомин Н.А. Физиология человека. - М.: “Просвещение”, 1982.

6. Физиология человека / Под.ред. Н.В. Зимкина./- М.: “Фізкультура и спорт”, 1975. – 382 с.

7. Ноздрачев А.Д. Общий курс физиологии человека и животных, т.1,2 – М.: “Высшая школа», 1991.- 417 с.

8. Нормальная физиология / Под.ред. А.В.Коробкова./- М.: «Высшая школа», 1980.- 412 с.

9. Хрипкова А.Г., Антропова М.В., Фарбер Д.А. Возрастная физиология и школьная гигиена - М.: «Просвещение», 1990. – 423 с.

10. Леонтьева Н.Н., Маринова К.В. Анатомия и физиология детского организма. М.: «Просвещение», - 1986. – 278 с.

11. Старушенко Л.І. Анатомія та фізіологія людини.- К.: «Вища школа», 1992.- 378 с.

12. Хрипкова А.Г. Вікова фізіологія. – К.: «Вища школа» – 1982. – 290 с.

13. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология. – М.: «Высшая школа.» – 1986.- 420 с.

14. Физиология человека / Под ред. Р.Г. Шмидта и Г. Тевса/ –М.: «Мир», 1985.,Ч.1-4, - 530 с.