Правове регулювання кредитних відносин банків 1 страница

§ 1. Поняття та особливості правового регулювання бан­ківських кредитних відносин.

§ 2. Кредитування комерційних банків Національним ба­нком України.

§ 3. Іпотечне кредитування в Україні. § 4. Кредитування молодіжних житлових програм.

Список рекомендованої літератури

Закон України «Про банки і банківську діяльність» 7 грудня 2000 р. № 2121-111 // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 1—2. — Ст. 1.

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. №679-ХІ\/ // Офіційний Вісник України. — 1999. — №24 від 02.07.99.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001.№ 2346-ІИ // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 0. — Ст. 28.

Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в національ­ній валюті, затверджена постановою Національного банку України №110 від 17.03.2004.

Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, затверджене постановою Правління Національного банку України №118 від 26.03.1998 р.

Правила реєстрації кореспондентських рахунків банків Національним банком України, затверджені постановою Правління Національного бан­ку України №343 від 15.08.2001 року.

Коваль І., Гаврилюк В. Система електронних міжбанківських перека­зів НБУ // Вісник Національного банку України. — 2005. — № 1. — С. 8—10.

Савченко А., Бургіна Є. Виконання Базових принципів системно важ­ливих платіжних систем у Системі електронних міжбанківських переказів НБУ // Вісник Національного банку України. — Серпень, 2003. — С. 38—41.

§ 1. Поняття та особливості правового регулювання банківських кредитних відносин

Слово «кредит» походить від латинського «сгесіеге», що означає «вірити», «довіряти».

Поняттям кредиту охоплюється таке коло явищ:

1) товарний кредит, за якого оплата товару (або зустрічна по­
ставка (передача) у порядку оплати раніше отриманого товару)
здійснюється через певний проміжок часу після його отримання.
Про товарний кредит мова йде і у тих випадках, коли на умовах
відстрочення оплати виконується робота або надається послуга;

2) комерційний кредит, за якого здійснюється попередня оплата
належних до поставки товарів, виконання робіт або надання послуг;

3) позика, за якої речі, визначені родовими ознаками, переда­
ються у власність позичальнику за умови повернення позикодав­
цеві у визначений строк такої ж кількості речей. На умовах пози­
ки можуть передаватися і гроші;

4) податковий кредит' ⁹.

Визначення банківського кредиту міститься у спеціальному банківському законодавстві, а саме у Законі України «Про банки

 

242'

Ю. Є. ВАЩЕНКО

Очкуренко С. В. Правовое регулирование отношений, возникающих в процессє кредитной деятсльности банков // Дисс.... канд. юрид. наук. — К.: Киевский нацио-нальньїй университет имени Тараса Шевченко, 2000. — С. 13—14.

Банківське право

і банківську діяльність». Відповідно до статті 1 цього Закону ба­нківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повер­нення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату про­центів та інших зборів з такої суми. Безпосередньо кредитним операціям банків присвячена стаггя 49 Закону України «Про бан­ки і банківську діяльність». Згідно з цією статтею кредитними вважаються такі операції банків:

• розміщення залучених коштів від свого імені, на власних
умовах та на власний ризик;

• організація купівлі та продажу цінних паперів за доручен­
ням клієнтів;

• здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені
(включаючи андеррайтинг);

• надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від
третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

• придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошо­
вій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на
себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факто­
ринг);

• лізинг.

Проаналізувавши чинне законодавство, можна зробити висно­вок, що кредит можна розглядати у вузькому та широкому зна­ченні. У вузькому значенні під кредитом розуміються операції з розміщення банком коштів на підставі кредитного договору. У широкому розумінні до кредиту включаються також операції ба­нків, які, хоча і здійснюються на підставі договорів іншого виду (зокрема, договори лізингу та факторингу), але мають кредитний характер, у зв'язку з чим віднесені законодавцем до кредитних операцій.

Банківські кредитні правовідносини — це урегульовані нор­мами права відносини, які виникають у процесі здійснення бан­ками кредитної діяльності. Необхідно зазначити, що банківські кредитні відносини неоднорідні за своєю правовою природою і регламентуються нормами різних галузей права.

Зокрема, кредитні відносини комерційних банків між собою а також між комерційними банками та їх клієнтами регулюються нормами цивільного та господарського права. Правові засади ци­вільно-правових банківських відносин визначені у Цивільному кодексі України (ст.ст. 1054—1056). Зокрема, зазначеними нор-

Ю. В. ВАЩЕНКО

мами визначену цивільно-правову природу кредитного договору, його істотні умови, форму та інші суттєві моменти.

Господарсько-правові аспекти банківських кредитних відно­син врегульовані у Господарському кодексі України. Зокрема, у статті 345 Господарського кодексу України визначено, що креди­тні операції банків полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними ви­знаються банківські операції, визначені як такі законом про бан­ки і банківську діяльність. Тобто, норма має відсильний характер та направляє нас до норм спеціального (банківського) законодав­ства.

Згідно з цією ж статтею кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі пе­редбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальни­ка, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до статті 346 Господарського кодексу України для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:

• клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредит­
ної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк ко­
ристування нею;

• техніко-економічне обгрунтування кредитного заходу та
розрахунок економічного ефекту від його реалізації;

• інші необхідні документи.

Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальни­кові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господа­рювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

У статті 347 Господарського кодексу України визначені фор­ми та види банківського кредиту. Згідно з цією статтею у сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комер­ційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.

Кредити, які надаються банками, розрізняються за:

• строками користування (короткострокові — до одного року, се-
редньострокові —до трьох років, довгострокові — понад три роки);

Банківське право 245

• способом забезпечення;

• ступенем ризику;

• методами надання;

• строками погашення;

• іншими умовами надання, користування або погашення.
Відповідно до статті 348 Господарського кодексу України

банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного догово­ру, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредит­ним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кре­диту відповідно до договору.

Згідно зі статтею 349 Господарського кодексу України банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони можуть позича­ти один в одного на договірних засадах ресурси, залучати та роз­міщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами. У разі недостатності коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позички у Національного банку України. Кредитні ресурси Національного банку України становлять кошти статутного та інших фондів, інші кошти, що використовуються як кредитні ресурси відповідно до закону. За­гальні умови використання кредитних ресурсів визначаються Го­сподарським кодексом та іншими законами.

Верховною Радою України 25 червня 2005 р. було прийнято но­вий законодавчий акт, який має безпосереднє відношення до право­вого регулювання кредитних відносин, а саме Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» № 2704-ГУ. Метою цього Закону є врегулювання суспільних відносин, що ви­никають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та викорис­тання інформації про виконання особами грошових зобов'язань, функціонування інституцій, пов'язаних з обміном інформацією про грошові зобов'язання та забезпеченням прав та інтересів суб'єктів кредитної історії. Згідно із Законом кредитна історія — це сукуп­ність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифі­кує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними пра-вочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону. Збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію, є виключною діяльністю Бюро кредитних історій.

Проте не всі кредитні відносини в сфері банківської діяльності є цивільно-правовими чи господарсько-правовими. Суб'єктом

Ю. В. ВАЩЕНКО

банківських кредитних відносин може бути не лише комерційний банк, а й Національний банк України. По-перше, Національний банк України бере участь у банківських кредитних відносинах як орган державної влади, який здійснює регулювання в сфері бан­ківської діяльності в цілому, та у сфері кредитної діяльності ко­мерційних банків зокрема. Регулювання Національним банком України порядку здійснення кредитних операцій іншими банками здійснюється, зокрема, шляхом встановлення економічних нор­мативів, нормативів резервування для комерційних банків, а та­кож здійснення контролю за їх дотриманням, встановлення пра­вил здійснення кредитних операцій, обмежень щодо їх здійснення тощо. Хоча комерційні банки і здійснюють кредитні операції на власний ризик та на власних умовах, з метою зни­ження зазначеного ризику та захисту інтересів вкладників зако­нодавцем встановлено певні вимоги, яких комерційні банки обов'язково мають дотримуватися.

Зокрема, банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кре­дитуванням (про зазначений структурний підрозділ ми вже зга­дували при аналізі структури комерційного банку).

Також банкам забороняється прямо чи опосередковано нада­вати кредити для придбання власних цінних паперів. Викорис­тання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.

Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспро­можність позичальників та наявність забезпечення кредитів, до­держуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Крім того банки не можуть довільно встановити плату за ко­ристування кредитними коштами, а саме: банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної став­ки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що ви­плачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у ра­зі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Банк має право видавати бланкові кредити¹⁵⁰ за умов додер­жання економічних нормативів.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

•247

¹⁵⁰ Бланковими є кредити, які надаються банками без забезпечення. Банківське право

Законодавством передбачено, що Національний банк України є кредитором останньої інстанції для комерційних банків, що по­лягає у наданні комерційним банкам кредитів у випадку відсут­ності інших джерел фінансування.

Таким чином, банківські кредитні відносини за участю Націо­нального банку України за своєю правовою природою є фінансо­во-правовими та, відповідно, регламентуються нормами фінансо­вого права. На особливостях правового регулювання цих відносин ми зупинимося більш детально.

§ 2. Кредитування комерційних банків Національним банком України

Як ми вже знаємо з попередніх тем, однією з функцій Національного банку України є функція кредитора останньої ін­станції для банків та організація системи рефінансування (ст.7 Закону України «Про Національний банк України»). Слід зверну­ти увагу на те, що відносини, які виникають внаслідок реалізації Національним банком України цієї функції, за своєю правовою природою є фінансово-правовими.

Отже, комерційний банк або інша кредитна установа, у разі вичерпання інших можливостей рефінансування, може звернути­ся до Національного банку для отримання рефінансування. При цьому Національний банк України має право, але не зобов'я­заний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про Національний банк України» одним із основних економічних засобів і методів гро­шово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси, зокрема, через рефінансування комерційних банків.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України надає кредити комер­ційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визна­ченому Національним банком.

Види та порядок надання кредитів Національним банком України комерційним банками визначено у Положенні про регулю­вання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвер-

Ю. В. ВАЩЕНКО

дженому постановою Правління Національного банку України № 584 від 24.12.2003 р. (далі — Положення).

Згідно з цим Положенням для ефективного регулювання лік­відності банків, виконання функції кредитора останньої інстанції Національний банк з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує, зокрема, такі інструменти:

• операції рефінансування (постійно діюча лінія рефінансу­
вання для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансу­
вання строком до 14 днів та до 365 днів, операції прямого репо);

• надання стабілізаційного кредиту.

Отже, під рефінансуванням банків розуміють операції з на­дання кредитів Національним банком банкам у встановленому ним порядку з метою підтримання ліквідності банків.

Способами рефінансування є кредити овернайт, кредити рефі­нансування строком до 14 днів та до 365 днів і операції прямого

репо.

Кредит овернайт — це кредит, який наданий банку Націона­льним банком за оголошеною процентною ставкою через постій­но діючу лінію рефінансування строком на один робочий день за умови укладення генерального кредитного договору між банком і Національним банком.

Пряме репо — це кредитна операція, що ґрунтується на дво­сторонній угоді між Національним банком та банком про купів­лю Національним банком державних цінних паперів із портфеля банку або іноземної валюти (перша частина угоди репо) з пода­льшим зобов'язанням банку викупити державні цінні папери або іноземну валюту (друга частина угоди репо) за обумовленою ці­ною на обумовлену дату.

Стабілізаційний кредит — кредит Національного банку, що може надаватися банку на підтримку здійснення заходів фінансо­вого оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначе­ний Національним банком строк.

Слід звернути увагу, на те, що законодавством встановлені умови, виключно за наявності яких комерційний банк може пре­тендувати на рефінансування Національного банку України. Так, Національний банк може прийняти рішення про підтримання лі­квідності банку через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:

*249

• має ліцензію Національного банку на здійснення відповід­них банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;

Банківське право

• строк діяльності --не менше ніж один рік після отримання
ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій
і відповідного письмового дозволу;

• має активи, які можуть бути прийняті Національним банком
у заставу (крім кредиту овернайт (бланкового);

• виконує такі нормативи: мінімального розміру регулятивно­
го капіталу (НІ), адекватності основного капіталу (НЗ), максима­
льного розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

• сформував резерв для відшкодування можливих втрат за
кредитними операціями в повному обсязі відповідно до встанов­
лених вимог;

• здійснює своєчасне погашення одержаних від Національно­
го банку кредитів та сплачує проценти за користування ними;

• є учасником інформаційної системи міжбанківського креди­
тного ринку.

Національний банк може встановлювати додаткові вимоги до банків залежно від інструментів та строків рефінансування, а та­кож виду забезпечення кредиту рефінансування.

Банки, які не дотримуються вищезазначених вимог, можуть одержати від Національного банку кредит овернайт або кредит строком до 14 днів лише за умови надання в забезпечення креди­ту рефінансування державних цінних паперів, врахованого век­селя, авальованого іншим банком, або надання відповідно до за­конодавства України гарантії іншого банку, що визначений у переліку Департаменту банківського регулювання і нагляду На­ціонального банку, в обсязі наданої гарантії.

Національний банк здійснює рефінансування банків за проце­нтною ставкою, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку і яка протягом дії кредитного договору не підлягає коригу­ванню.

Національний банк здійснює рефінансування банків лише під забезпечення (крім кредиту овернайт (бланкового):

• державних цінних паперів (облігації внутрішньої державної
позики, облігації внутрішньої державної позики, що випущені
для погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку
на додану вартість, та облігації зовнішньої державної позики
України) й інших боргових зобов'язань держави України;

• векселів суб'єктів господарської діяльності — резидентів
України, що враховані банком за дисконтною ставкою не ниж­
чою, ніж облікова ставка Національного банку. Національний
банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування бан­
ків під забезпечення векселів нерезидентів, авальованих інозем-

Ю. В. ВАЩЕНКО

ними банками, з рейтингом, не нижчим, ніж «інвестиційний

клас»;

• подвійних складських свідоцтв, що містять складські свідо­
цтва та заставні свідоцтва, за умови надання банком кредиту під
їх забезпечення;

• іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю (лише

іменні документарні);

• облігацій підприємств, що вільно обертаються на ринку, або
облігацій підприємств з додатковим забезпеченням;

• облігацій місцевих позик, що вільно обертаються на ринку;

• застави майнових прав, що виникли в банку в результаті
укладення кредитного договору між ним та відповідним суб'єк­
том господарювання (тільки для кредитів рефінансування понад
14 днів). Національний банк приймає в заставу майнові права за
кредитами, які визначені як стандартні та під контролем відпові­
дно до нормативно — правових актів Національного банку з пи­
тань формування та використання резерву для відшкодування
можливих утрат за кредитними операціями банків.

Варто зазначити, що розмір рефінансування визначено у про­центному відношенні до забезпечення.

Банки мають здійснити оцінку майна, яке надається під забез­печення кредиту рефінансування, відповідно до законодавства

України.

Територіальні управління мають перевіряти правильність ви­значення банками справедливої вартості та корисності цінних паперів, які надані під забезпечення кредитів Національного бан­ку, відповідно до нормативно-правових актів Національного бан­ку, а також у разі необхідності вимагати від банків приведення у відповідність наданих цінних паперів до суми одержаного креди­ту рефінансування Національного банку.

Територіальні управління мають перевіряти правильність оформлення і збереження майна, наданого суб'єктом господарю­вання банку під забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, майнові права за яким передані банком під забезпечення кредиту рефінансування.

Особливості надання кредиту овернайт

З метою вирівнювання тимчасових коливань ліквідності бан­ків, «тонкого» регулювання грошово-кредитного ринку Націона­льний банк здійснює підтримку короткострокової (миттєвої) лік-

"251

Банківське право

бідності банку в національній валюті через постійно діючу лінію рефінансування (далі — лінія рефінансування).

Кредит через лінію рефінансування строком на один робочий день (далі — кредит овернайт) надається на умовах, які визнача­ються Положенням та генеральним кредитним договором. Кошти кредиту перераховуються в день отримання Національним бан­ком заявки від банку.

Національний банк може надавати банкам кредити овернайт:

• під забезпечення державними цінними паперами;

• без забезпечення (бланковий).

Обов'язковою умовою для подання банком заявки на одер­жання кредиту овернайт є укладення генерального кредитного договору з Національним банком про використання банком лінії рефінансування.

Банки можуть подавати заявки до Національного банку на одержання кредиту овернайт під забезпечення державних цінних паперів за умови, що вони перебувають у власності банку — клі­єнта депозитарію державних цінних паперів (або депонента — клієнта депозитарію) Національного банку і не обтяжені будь-якими зобов'язаннями.

Заявку на одержання кредиту овернайт (бланкового) банк мо­же подавати до Національного банку за умови дотримання вище­зазначених загальних вимог для рефінансування, та якщо креди­ти (крім кредитів строком понад один рік), що отримані банком на міжбанківському ринку України, не перевищують 20 процен­тів, а ті, що надані іншим банкам, — не перевищують 15 процен­тів від загальної суми зобов'язань банку на останню звітну дату, що передує даті звернення.

Розмір процентної ставки за кредитом овернайт (бланковим) установлюється не нижчим, ніж облікова ставка Національного банку плюс два процентних пункти.

Генеральний кредитний договір (додаток 1 до вищезазначено­го Положення) про надання Національним банком через лінію рефінансування кредитів овернайт укладається банком з відпові­дним територіальним управлінням на відповідний календарний рік незалежно від періодичності користування таким кредитом та наявності забезпечення.

Цей договір має передбачати також обов'язкові умови щодо:

• безспірного списання Національним банком заборгованості
(суми основного боргу та процентів за користування кредитом) з
кореспондентського рахунку банку відповідно до статті 73 Зако­
ну України «Про Національний банк України» у разі неповер-

Ю. В. ВАЩЕНКО

нення банком кредиту та процентів за користування ним до 14-ї години наступного після отримання кредиту робочого дня;

• перерахування коштів за умови надання/повернення кредиту
овернайт під забезпечення державних цінних паперів з одночас­
ним блокуванням/розблокуванням відповідних державних цінних
паперів на рахунках у цінних паперах банків згідно з порядком,
визначеним нормативно-правовими актами Національного банку
з питань депозитарної діяльності;

• задоволення вимог за рахунок отриманої гарантії або врахо­
ваного векселя, авальованого іншим банком.

Національний банк здійснює рефінансування банків строком до 14 днів та до 365 днів шляхом проведення кількісного або процентного тендера. Порядок проведення тендера визначений у Положенні.

Особливості надання стабілізаційного кредиту

Для отримання стабілізаційного кредиту банк подає до тери­торіального управління клопотання і затверджену Радою банку програму фінансового оздоровлення, яка відповідає вимогам но­рмативно-правових актів Національного банку з питань регулю­вання діяльності банків в Україні. Після здійснення аналізу фі­нансового стану банку і його програми фінансового оздоровлен­ня територіальне управління надсилає відповідні пропозиції Де­партаменту банківського регулювання і нагляду.

Департамент банківського регулювання і нагляду готує про­позиції на розгляд Правління Національного банку щодо можли­вості надання банку, який перебуває в стані фінансового оздоро­влення або взяв на себе борг банку, що перебуває в стані фінансового оздоровлення, стабілізаційного кредиту.

Національний банк може надавати стабілізаційний кредит за плату, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку,

таким банкам:

"253

• фінансово стабільному банку, який узяв на себе борг банку, що перебуває в стані фінансового оздоровлення, за умови цільо­вого його використання та укладення з Національним банком до­говору застави державних цінних паперів або інших цінностей. Такий банк за згодою кредиторів банку-боржника має укласти договір (який додається до програми фінансового оздоровлення) про переведення боргу банку-боржника, що перебуває в стані фі­нансового оздоровлення;