І) Обсесивно-компульсивні особистості.

 

Капіталізація суспільства, домінування в їх житті технологій виводять на передній план людину здатну думати і діяти. Наукова раціональність і прагматизм у західних суспільствах ціняться сьогодні найбільше. Тобто, “думати і діяти” сьогодні настільки нормально, що не всі задумуються над глибинним змістом цих понять.

Там, де здатність “думати і діяти” є ведучим психологічним мотивом, де є диспропорція цих процесів і з її здатністю переживати, відчувати і інтуїтивно розуміти, слухати, мріяти і отримувати задоволення від творів мистецтва (тобто, де раціональне пізнання домінує над чуттєвим, предметно-образним) ми маємо справу з обсесивно-компульсивною особистістю. Власне кажучи, людей обсесивно-компульсивного спектру можна розділити на тих у кого домінують процеси “думання” (обсесивна організація) і тих, в кого домінує схильність “діяти” (компульсивна організація).

Люди з обсесивною структурою сприймаються як містеричні. Вперті, скупі (З. Фрейд), інші: як дисципліновані, пунктуальні, роботящі, схильні до роздумів. Ригідні, з низькими адаптативними можливостями, підкреслено добросовісні, люблять порядок і дисципліну, настирливі. Люди надійні, високих стандартів і моральних цінностей. В. Райх показує їх як “живі машини”.

Драйви, афекти і темперамент. З.Фрейд вважав, що обсесивниі і компульсивні люди в дитинстві відрізняються ректальною гіперсензитивністю (фіксація на анальній стадії розвитку). Він звернув увагу на те, що окремі риси харакеру цих людей (чистоплотність, впертість, пунктуальність, схильність до утримування і утаювання) відображають сценарій, при якому дитину привчають до туалету. З. Фрейд відкрив також анальну образність у мові, сновидіннях і фантазіях. Фрейд зіткнувся також з тим, що цих людей в дитинстві батьки привчали контролювати стілець або передчасно, або грубо, або проявляючи неодмінно інтерес до цього.

З. Фрейд пояснював: привчання до туалету є першою у житті ситуацією, коли дитина змушена відмовлятись від того, що природно, на користь того, що соціально прийнятно. Значимий дорослий і дитина, яку надто рано, чи надто строго привчають до туалету вступають у боротьбу за владу і дитина приречена на поразку. Стан, коли дитину контролюють, осуджують і примушують вчасно виконувати те, що вимагають, породжує у неї гнів і агресивні фантазії – нерідко зв’язані з дефекацією, яку дитина в кінцевому рахунку відчуває, як маленьку садистичну, брудну частину себе. Потреба почувати себе контрольованим, пунктуальним, чистим і розумним, обмежувати себе в проявах таких емоцій, як гнів і встид, стає суттєвим для підтримки самоідентичності і самоповаги. “Супер-Его”, яке діє по принципу “все, або нічого”, що породжуються подібним досвідом, проявляється в ригідній чутливості щодо моралі.

Базовий афективний конфлікт у обсесивних і компульсивних людей (підконтрольний) – гнів, що бореться зі страхом бути покараним. При чому цей афект глибоко захований різними захистами – пасивна (скрита) агресія. Єдині афекти, що переживаються ними - це гнів там, де він обгрунтований, і встид у вигляді легкої депресії.

Захисні і адаптаційні процеси. У обсесивних людей основний механізм захисту – ізоляція (афекту) і раціоналізація, інтелектуалізація, моралізація, зміщення афекту. У компульсивних – знищення зробленого. При їх комбінації дані захисти поєднуються.

Знищення зробленого: компульсивні люди знищують зроблене шляхом здійснення дій, які мають значення магічного захисту і знищення вини. Види компульсивної поведінки: зловживання психоактивними речовинами, схильність до азартних ігор і ін. Компульсивність відрізняється від імпульсивності стереотипним повторенням поведінки.

Реактивне утворення: добросовісність і старанність обсесивних і компульсивних людей як реактивне утворення, направлене проти бажання бути безвідповідальним, брудним, недисциплінованим. Раціональність обсесивних і компульсивних людей можна розглядати, як реактивне утворення проти міфічного мислення.

Об’єктні стосунки. Батьки і опікуни, що виховують таких дітей, задають високі поведінкові стандарти і вимагають, щоб діти з раннього віку їх виконували.

З точки зору об’єктних стосунків у обсесивних і компульсивних людей проблема контролю є на першому місці в їх сім’ях, тобто, мова іде про контроль на всіх стадіях розвитку. Має значення формування почуття встиду. Приблизний варіант умов формування обсесивних і компульсивних людей – мовна закинутість – ідеалізація критеріїв поведінки.

Власне “Я”. Обсесивні і компульсивні люди занепокоєні проблемами контролю і твердих моральних принципів. Вони досягають самоповаги за рахунок вимог інтерналізованих батьків чи ідеалізованих героїв. Для них завжди складним є вибір, особливо в значимих емоціях – “манія сумніву”, пошук “ідеального рішення” (без переживання тривоги і вини).

 

Розділ 2. ПСИХОСОМАТИЧНА МЕДИЦИНА (психодинамічний підхід)

 

 

1. Психосоматичні відносини в нормі і патології.

Психосоматична медицина (психосоматика) – це психіатрично-терапевтична галузь медицини, яка займається лише тими соматичними захворюваннями, які можна трактувати як результат теперішніх або минулих психологічних (емоційних) конфліктів. В широкому розумінні будь-яку хворобу можна розуміти як психосоматичну, коли можна розпізнати психічні впливи на соматичні хвороби, синдроми або симптоми. В вузькому значенні вважаються тільки такі хвороби психосоматичними, при яких хронічний конфлікт призводить – через вегетативну нервову систему – до соматичних змін в організмі.

Інше визначення: психосоматика – це психіатрично-терапевтичне (чи психіатрично-інтерністське) вчення про відношення між тілом і душею (джерело – Roche: Medizinlexikon). В сучасній медицині ці відносини десятиріччями якщо не ігнорувались, то їм не надавалось належної уваги. Сучасна медицина розвивається завдяки новітнім технічним досягненням як медицина органів. На передній план виступають тілесні, соматичні недуги.

Тому зовсім не тяжко уявити собі таку картину. Пацієнт приходить на прийом до такого “орієнтованого тільки на соматику” лікаря, такого “рафіновано-соматичного” доктора. Для нього немає нічого незрозумілого.

Ожиріння! – Ви мало рухаєтесь.

ІХС (ішемічна хвороба серця)? – Ви курите забагато!

Підвищений рівень холестерину в крові? – Викиньте з Вашого раціону яйця!

При обстеженні ніяких змін з боку органів і систем не виявлено? – Ви здоровий!

Але слід пам”ятати, що приблизно у 40 відсотків пацієнтів, які звернулись до лікарів з тілесними (соматичними) недугами, дані хвороби спровоковані психотравмами (гіпервимоги, сімейні конфлікти, конфлікти з партнерами, загальна соціальна криза і т.д.) Часто неможливо знайти будь-які зміни з боку внутрішніх органів. Але дані недуги слід сприймати абсолютно серйозно, адже пацієнти страждають від таких хворіб не менше, ніж від “чітко визначених” соматичних недугів. Таким пацієнтам можна допомогти лише в тому випадку, коли всі соматичні, психічні та соціальні співрозмірності будуть інтегративно (тобто сумарно) досліджуватись та коригуватись. Це і є психосоматика. Отже, психосоматика пропагує цілісний підхід до хворого.

В останні роки всі недоліки “чистої” органної медицини проглядаються все чіткіше, і тому в багатьох лікарів з’являється цілком зрозуміла боязнь і непевність, коли вони зіштовхуються з психічною стороною хвороби.

І ще один важливий момент, на якому варто зупинитися. Даний посібник не ставить за мету навчити Вас певних психотерапевтичних методик, коли і як їх застосовувати. Його мета – ознайомити Вас з основами психосоматики.

Лікар, який застосовує в своїй практиці психосоматичні підходи, концентрується не тільки на тілесні, соматичні недуги, він приймає до уваги також духовні та соціальні фактори, тобто він враховує по можливості всі хвороботворні фактори з соціального оточення пацієнта в діагностиці та лікуванні.

Але психосоматика ні в якому разі не означає, щоб тілесним недугам звертали менше уваги; - навпаки, слід більше цікавитись душевними, психічними конфліктами.

Будь-яку патологію можна (і потрібно) розглядати з різних сторін:

1. Соматична сторона (“бік”)

Пацієнт має соматичні скарги. Можна виявити патологічні зміни та порушення функцій певних органів.. Психічні симптоми не грають суттєвої ролі.

Лікування одного захворювання однозначно органічне (тобто спрямоване на органічні зміни в органах та системах).

2. Психічна сторона (“бік”):

А) Пацієнт має психіатричні скарги

Б) можна виявити патологічні зміни і порушення з боку психіки.

В) органічні симптоми (тобто симптоми ураження певних органів і систем) не грають суттєвої ролі.

Г) лікування – однозначне спрямування на подолання психіатричної симптоматики.

Психосоматична сторона.(“бік”)

А) пацієнт скаржиться на тілесні недуги

Але не можна виявити органічних порушень органів та систем. Психічні симптоми пригнічені.

Лікування мусить бути спрямоване на розкриття психічних (психіатричних) симптомів.

А) пацієнт скаржиться на тілесні недуги (надає велику кількість соматичних скарг)

Б) можна виявити патологічні зміни в певних органах.

Психічні симптоми пригнічені. Лікування мусить бути спрямоване на органічні зміни і мусить розкривати психічні взаємозв’язки.
Принципово будь-яке захворювання може мати душевні причини.

Психосоматичні відносини в межах норми давно відомі та доступні кожному, за власним досвідом та досвідом оточуючих. Ми можемо розрізняти 2 напрямки цих відношень.

1. Психосоматичний процес (P-S)

2. Соматопсихічний процес (S-P)

Вихідним пунктом психосоматичного процесу є певний психічний стан або зміна станів, які викликають фізіологічну реакцію організму. Найбільш вираженою ця реакція буває при емоційних відхиленнях та афектах, наприклад, при радості, гніві, страху. Деякі автори говорять про “мову органів”: “вхопило за серце”, “це розриває серце”, “впав камінь з серця”, “стислося серце”, “що в тебе на серці”, “він безсердечний”, “добре, м’яке серце”, ”сердечний”, “посинів від злості”, “зблід від жаху”, “почервонів від гніву”, “в ньому не було ані кровинки”, “почервонів від сорому”, “спалахнула з радощів”, “затаїв дихання”, “хватав разом повітря”, “в нього потекли слюнки”, “не зміг цього проковтнути (переварити)”, “я від тебе посивію”, “від жаху в нього волосся встало дибки на голові”, “заціпенів від жаху”, “у нього затремтіли коліна”, “людина без хребта”, “він облився холодним потом” і т.д.

Був проведений ряд експериментів, що виявляли соматичну реакцію на психічні емоційні процеси. Голлман “звинуватив” групу здорових студентів медичного факультету в недбайливому ставленні до навчання. У тих, хто реагував на це зауваження, він визначав почастішання пульсу, підвищення артеріального тиску (АТ), хвилинного об’єму крові. Пфейффер і Вольф спостерігали підвищення АТ групи здорових осіб під час дискусії про їх емоційні проблеми. Інші автори знаходили підвищення рівня холестеринів в крові під час екзаменів і т.д.

Однак є психосоматичні реакції, що не мають вираженого емоційного компоненту. Наприклад, вид лимона, тобто прямий подразник, що діє на органи чуттів, викликає слиновиділення. Але слиновиділення відбувається також при одному лише уявленні лимона. Обидва ці процеси відбуваються в функціональних структурах 1-ї сигнальної системи. Але вихідним пунктом може бути дія і через 2-гу сигнальну систему – словесне описання лимона, що вторинно викликає уявлення про нього. (Якщо студентам на лекції словесно описати розрізаний лимон, слиновиділення буде позитивним у 95-100% учасників).

В проведених прикладах ми маємо справу з результатами умовності: прямі подразники, уявлення та словесне описання викликають відповідні умовні рефлекси.

Фізіологічні реакції психічних процесів можуть відбуватися в різних областях та системах організму:

А) зміни з боку серцево-судинної системи: почастішання серцебиття, зміна АТ, в основному, підвищення його; звуження або розширення судин (поблідіння чи почервоніння шкіри).

Крім звичайної реєстрації зміни пульсу та АТ, застосовують плетизмографію для реєстрації зміни кровопостачання;

Б) зміни дихання: затримка, уповільнення або почастішання дихальних рухів (реєструється на пневмографі);

В) реакції травного тракту: посилена моторика шлунку, схильність до блювоти, підвищена перистальтика кишківника з прискореним пересуванням вмісту та можливою схильністю до проносів; уповільнена моторика з пригніченням шлунково-кишкової активності та закрепами. Підвищена секреція слини, або, навпаки, знижене слиновиділення з відчуттям сухості в роті. Але при виникненні слиновиділення відносну малу участь приймає емоційний компонент, який значно більше виражений при виникненні шлункових реакцій, як це підкреслює Барклі: “Шлунок є одним з найбільш чутливих органів тіла та реагує на всі емоції”.

Г) сексуальні реакції. Готовність до їх виникнення залежить від розвитку і стану гормональної готовності, одначе психічні процеси при цьому грають роль важливого пускового механізму. При виді сексуального партнера або при фізичному контакті з ним відбувається ерекція статевого члена, набухання клітора та секреція в генітальній області, поруч з іншими нейровегетативними супутніми явищами, такими, як зміни дихання, кровообігу та м`язневого тонусу. При більш сильному сексуальному тонусі для виникнення цих реакцій достатньо лише уявлення про сексуального партнера чи сексуальної дії.

Д) мимовільні м’язневі реакції, як наприклад, тремор (тремтіння, рос.- дрожание), які можна зобразити графічно, або зміни м’язневого напруження, які можна зафіксувати за допомогою електроміографії.

Є) пітливість (особливо долонь) є загальновідомою реакцією при емоційних відхиленнях. Вона грає суттєву роль в зміні шкірно-гальванічної реакції (ШГР), що реєструється психогальванометром.

3. Сомато-психічні процеси. (S-P). Їх вихідним пунктом є певний стан організму, що викликає психічну реакцію. Прикладом може бути почуття голоду, що призводить до відчуття невдоволення, напруги, втоми, але також – і до фізичної активності, що спрямована на насичення. На фізіологічному рівні мова йде про вплив гіпоглікемії на клітини ЦНС. Іншим прикладом може служити почуття спраги.