Механізми всмоктування у травному каналі

Слизовою оболонкою рота всмоктуються переважно деякі лікарські пре­парати (валідол, нітрогліцерин тощо) і вже через кілька хвилин виклика­ють ефект. Дуже швидко (протягом секунд) тут всмоктуються деякі високо­токсичні речовини, наприклад, синильна кислота та її солі.

У шлунку всмоктуються алкоголь і невелика кількість інших речовин. У товстій кишці всмоктується вода і завершується всмоктування невели­кої кількості продуктів гідролізу вуглеводів, білків та жирів. Завдяки цьому можуть всмоктуватись компоненти, які входять до складу живильних клізм (глюкоза, вітаміни, вода та ін.)

Структурною основою всмоктування є ворсинка, вкрита ентероцитами. Кожна ворсинка має артеріолу, яка розгалужується на капіляри, вену, лімфатичну судину та гладком'язові клітини (завдяки ним ворсинки періо­дично скорочуються).

Всмоктування відбувається завдяки пасивному транспорту речовин без затрат енергії (дифузія, осмос, фільтрація) і активному – з її витратами. Велика роль у процесах всмоктування належить інтенсивності кровотоку. Якщо до їди через слизову оболонку тонкої кишки протікає близько 200 мл крові за 1 хв, то в процесі травлення кровотік зростає до 500-600 мл за 1 хв. Одні речовини всмоктуються активно в ентероцит, а потім пасивно – в міжклітинну рідину і кров. Інші проходять по проміжках між ентероцитами. Певне значення для переходу речовин через ентероцит має їх розчинність у ліпідах мембран. Сполуки, які всмоктались у шлунку та тонкій кишці, відтікають через портальну вену в печінку і лише потім потрапляють у загальний кровообіг. Лише від слизової оболонки рота та від прямої кишки речовини відразу надходять у загальне русло, обминаючи печінку. Сюди ж вливається й лімфа, теж минаючи печінку.

 

 

Всмоктування води й мінеральних солей

Вода всмоктується переважно у верхніх відділах тонкої кишки завдяки осмосу, якщо осмотичний тиск хімусу нижчий, ніж плазми крові. Всмоктуван­ня вуглеводів, амінокислот, а особливо мінеральних солей сприяє одночас­ному всмоктуванню води. Разом із водою всмоктуються й водорозчинні ві­таміни. Вирішальна роль у перенесенні води через мембрани і міжклітинні проміжки належить іонам Nа⁺ і Сl^-. Біля апікальної мембрани створюється значний концентраційний градієнт Na⁺, завдяки якому цей іон через апіка­льну мембрану пасивно переходить із хімусу в ентероцит. Крім концентра­ційного має значення й електричний градієнт – різниця електричних по­тенціалів в середині клітини і зовні її. З Na⁺ за електрохімічним гра­дієнтом надходять іони Сl^- і НСО₃^-. Мінералокортикоїд альдостерон сприяє всмоктуванню Na⁺ I H₂O. Двовалентні іони всмоктуються повільніше від одновалентних. Багато двовалентних іонів всмоктуються активно за допо­могою транспортних систем. Мg²⁺ всмоктується тими ж системами, що й Са²⁺, і вони взаємно конкурентні. Залізо, всмоктуючись активно, в ентероцитах з'єднується з транспортним білком – апоферитином. Звичайно всмоктується невеликий процент заліза, яке міститься в їжі, але при інтенсивному кро­вотворенні у зв'язку з ростом потреб організму в цьому мікроелементі процес всмоктування посилюється.

 

 

Всмоктування вуглеводів

Вуглеводи всмоктуються у вигляді моносахаридів. Найактивніше всмокту­ються глюкоза і галактоза. Їх всмоктування забезпечується тісно пов'я­заним із Nа⁺ трансмембранним транспортом. У апікальній мембрані місти­ться особливий білок-переносник Na⁺ та глюкози. У разі відсутності Na⁺ або при блокаді помпи глюкоза всмоктується у 100 разів повільніше. При цьому, діє механізм простої дифузії. На швидкість всмоктування вуглеводів впливає дієта. Деякі амінокислоти гальмують всмоктування глюкози, а глюкокортикоїди, тироксин, інсулін, серотонін посилюють його. Гістамін і соматостатин гальмують всмоктування. Парасимпатичні нерви стимулюють, а симпатичні гальмують цей процес.

Всмоктування білків

Амінокислоти й олігопептиди всмоктуються, головним чином, шляхом зв'я­заного з Na⁺ вторинного активного транспорту. Кількість амінокислот, що всмоктується шляхом простої дифузії, незначна. Швидкість всмоктування різних амінокислот різна.

Розрізняють п'ять білків-переносників у апікальній мембрані ентероциту: для основних, кислих, нейтральних, бета- та альфа-амінокислот і для проліну. Кожен із них переносить лише один тип амінокислот.

Шляхом вторинного активного транспорту всередину ентероцитів може також надходити деяка кількість олігопептидів. Тут вони під впливом пептидаз цитозолю розщеплюються до амінокислот. Через базальну та латеральну мембрани амінокислоти за градієнтом концентрацій переходять у міжклітинну рідину, а потім у кров. Через слизову оболонку тонкої кишки всмоктується незначна кількість деяких невеликих пептидів. Це особливо виражено у новонароджених, коли ще не досить активні протеолітичні ферменти шлунка та підшлункової залози. Всмоктування відбувається шляхом піноцитозу. Таким чином у організм дитини з молоком матері надходять антитіла, що забезпечують імунні реакції.

Продукти гідролізу білків, всмоктавшись у кров, потрапляють у ворітну вену, що впадає в печінку.

Для дітей характерна підвищена проникність стінок кишечника. У зв'язку з цим у них з кишечника всмоктуються натуральні білки молока, яєчний білок. Надмірне надходження в організм дитини нерозщеплених білків призводить до шкірних висипань. Сторонні речовини, кишкові отрути, які утворюються в процесі гниття, продукти неповного перетравлювання можуть всмоктуватись у дітей з кишечника в кров і спричиняти токсикози.

 

 

Всмоктування жирів

Жири всмоктуються в проксимальних відділах тонкої кишки. Продукти гідролізу жиру - жирні кислоти, моногліцериди, фосфоліпіди, холестерин –утворюють разом з солями жовчних кислот у порожнині кишки міцели. Коли міцела контактує з апікальною мембраною ентроцита, солі жовчних кислот залишають міцелу, виконавши транспортну роль. Інші складові час­тини міцели шляхом дифузії проникають у ентроцит, і в його ендоплазма­тичній сітці та апараті Гольджі відбувається синтез нових тригліцеридів, притаманних даному організму. Тут утворюються хіломікрони – дуже дрібні структури, до складу яких, крім тригліцеридів, входять фосфоліпіди, холестерин та інші ліпіди. З ентероцитів хіломікрони проникають у лімфатичні судини шляхом піноцитозу. Таким чином, у лімфу потрапляє 80-90 % жиру, що всмоктався. Через 3-4 год. після вживання жирної їжі, коли лімфа по­чинає надходити в кров, плазма крові завдяки присутності хіломікронів стає подібною до молока.

Секретин, гормони кори надниркових, щитовидної залоз, гіпо­фіза посилюють всмоктування жиру. Парасимпатичні нерви стимулюють, а симпатичні гальмують цей процес.

Всмоктування жиророзчинних вітамінів (А, Д, Е, К) зв'язане із всмоктуванням жирів.

 

ФІЗІОЛОГІЯ ВИДІЛЕННЯ