Майно підприємства та джерела його формування

 

Активи і пасиви як показники майна підприємства та джерел його формування.

Активи підприємства, їх сутність та класифікація. Види і характеристика необоротних та оборотних активів. Характеристика статей активів.

Власний капітал підприємства та його характеристика. Джерела залучених коштів підприємства та їх класифікація.

Сутність і загальна характеристика поточних та довгострокових зобов’язань, забезпечень наступних витрат і платежів та доходів майбутніх періодів.

Діяльність будь-якого підприємства повинна забезпечуватися засобами, що необхідні для задоволення його потреб. Сукупність засобів підприємства називають майном. Відповідно до Господарського Кодексу України (ГКУ) майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до осн овних засобів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними засобами виробничого та невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних засобів. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що відповідно до законодавства відноситься до оборотних засобів. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші в національній та іноземній валюті, призначені для реалізації товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарювання.

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання відповідно до Господарського Кодексу, можуть бути: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.

Для ефективного управління господарською діяльністю підприємства важливо знати, яким майном володіє підприємство, де воно використовується і за рахунок яких джерел створене.

За розміщенням засоби підприємств поділяються на засоби виробничої сфери, сфери обігу та невиробничої сфери. Таке групування дозволяє визначити, де використовується майно, яким володіє господарюючий суб'єкт.

Процес виробництва не може здійснюватися без наявності засобів виробництва, які включають засоби праці та предмети праці. До засобів праці належать знаряддя праці – машини, обладнання, інструменти тощо, а також будівлі, споруди та інші засоби, що створюють умови необхідні для здійснення процесу виробництва, – які в процесі виробництва діють на предмети праці, перетворюючи їх у продукти праці. Предметами праці є сировина й основні матеріали, що утворюють матеріальну основу продукції; допоміжні матеріали, що приєднуються до основних матеріалів або використовуються засобами праці чи сприяють робочим процесам; напівфабрикати; паливо; запасні частини тощо. Продукти праці – це матеріальні цінності, отримані в результаті виробництва, тобто готова продукція.

Засоби у сфері обігу складаються з предметів обігу, коштів, коштів у розрахунках і засобів, що обслуговують обіг. Засобами невиробничої сфери є засоби, що не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, а використовуються для житлового та культурно-побутового обслуговування працівників підприємства.

За функціональною роллю у процесі відтворення засоби підприємства поділяються на дві великі групи: 1) необоротні засоби; 2) оборотні засоби. До складу необоротних матеріальних засобів включають: основні засоби, незавершені капітальні вкладення, довгострокові фінансові інвестиції, обладнання до встановлення.

Основні засоби підприємства є сукупністю матеріальних цінностей, що тривалий час беруть участь у процесі виробництва, не змінюють своєї натуральної форми та переносять свою вартість на продукцію, що виготовляється підприємством, частинами у вигляді нарахованого зносу (амортизації). До них відносяться будівлі, споруди, передавальні пристрої, робочі та силові машини, обладнання, вимірювальні, регулюючі прилади та пристрої, обчислювальна техніка, транспортні засоби, багаторічні насадження й інші матеріально-майнові цінності строком експлуатації більше одного року.

Щодо процесу виробництва основні засоби поділяють на дві групи: виробничі та невиробничі. До виробничих основних засобів відносяться такі, які прямо чи опосередковано беруть участь у процесі виробництва (наприклад, машини та обладнання, виробничий і господарський інвентар), або які створюють необхідні матеріальні умови для здійснення виробництва (наприклад, споруди, будівлі, передавальні пристрої).

До групи невиробничих відносять основні засоби житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення, охорони здоров'я, фізичної культури, освіти, культури, мистецтва та інших галузей невиробничої сфери (будівлі клубів, будинки культури, гуртожитки, житлові будинки, меблі, обладнання і приладдя до нього тощо).

За майновою належністю основні засоби поділяються на власні та орендовані. До власних основних засобів відносяться об'єкти основних засобів, придбані (створені) підприємством або прийняті ним безоплатно на умовах переходу права власності, тобто у повне володіння, використання та розпорядження. Якщо об'єкт основних засобів взятий у тимчасове користування у іншого суб'єкта за договором оренди, він називається орендованим.

Незавершені капітальні вкладення – це вкладення коштів у незакінчені будівництвом об'єкти. Довгостроковими фінансовими інвестиціями називають інвестиції (внески) у цінні папери інших підприємств (акції акціонерних товариств, процентні облігації державних і міських позик) на строк більше одного року. До складу обладнання до встановлення включають обладнання, що потребує монтажу і призначене для встановлення на об'єктах, що будуються.

Невід'ємною умовою господарювання підприємства є наявність нематеріальних активів. До нематеріальних активів відносяться придбані підприємством ліцензії, торгові марки і товарні знаки, права на користування земельними ділянками, використання природних ресурсів, а також програмні продукти для ЕОМ, нові технології і технічні рішення, що приносять вигоду в процесі виробничої діяльності, організаційні витрати, що виникають в період створення підприємства тощо.

Оборотні засоби підприємства включають виробничі запаси, а також кошти та розрахунки, які можуть використовуватися у сфері виробництва та обігу. Виробничі запаси у сфері виробництва поділяються на:

- предмети праці (сировина, матеріали, комплектуючі вироби), призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

- незавершене виробництво (незакінчені технологічні процеси).

У сфері обігу оборотні активи поділяються на: грошові кошти; товари; готову продукцію; поточні фінансові інвестиції та дебіторську заборгованість.

Вільні грошові пошти підприємства зберігаються у банку на поточному рахунку. На цей рахунок надходить виручка від реалізації продукції, виконаних робіт та наданих послуг, одержані кредити банків, заборгованість від дебіторів тощо. Кошти з поточного рахунку підприємства використовуються для виплати заробітної плати, погашення своїх зобов'язань перед бюджетом, повернення банку заборгованості за кредитами, оплати рахунків підприємств та організацій за одержані товарно-матеріальні цінності та послуги, а також для здійснення інших платежів, пов'язаних з господарською діяльністю.

Готівку зберігають у касі підприємства. До каси кошти можуть надходити з поточного рахунку в банку для виплати заробітної плати, допомоги з тимчасової непрацездатності, пенсій, премій та на інші цілі й з інших джерел.

Під товарами розуміють товарно-матеріальні цінності, придбані підприємством з метою подальшого продажу, які не підлягають обробці.

Готова продукція – це продукція, виготовлена на підприємстві, що пройшла всі стадії обробки, призначена для продажу та відповідає технічним і якісним характеристикам, які передбачені договором або нормативними актами.

Поточні фінансові інвестиції – це внески (інвестиції) підприємства на строк не більше одного року в цінні папери інших підприємств, процентні облігації державних та місцевих позик, а також надані іншим підприємствам позики (на строк не більше одного року).

Дебіторська заборгованість – це заборгованість інших підприємств (установ, організацій) чи окремих осіб з платежів даному підприємству. Інші підприємства, установи та організації, а також окремі особи, за якими є дебіторська заборгованість, називаються дебіторами. Дебіторська заборгованість означає, що кошти даного підприємства тимчасово знаходяться у інших підприємств (організацій) чи осіб, але підлягають обов'язковому поверненню при закінченні певного строку. Кошти, які заборгували підприємству інші господарюючі суб'єкти, не беруть участі у господарському обороті підприємства, і тому наявність великої дебіторської заборгованості негативно впливає на його фінансовий стан.

Крім того, всі засоби підприємства залежно від їх здатності перетворюватися на грошові кошти, тобто ліквідності, можна поділити на: високоліквідні, швидколіквідні, повільноліквідні та неліквідні.

Високоліквідними та найбільш мобільними засобами підприємства є грошові кошти у касі та на рахунках у банку, тому що вони в будь-який час можуть бути використані для здійснення всіх господарських операцій, тобто вони мають абсолютну ліквідність. Менш ліквідними є дебіторська заборгованість, адже немає впевненості в строках її погашення. Наступними за рівнем ліквідності є товари, готова продукція і виробничі запаси, які можна придбати або використати в погашення заборгованості. Необоротні засоби підприємства, як правило, не передбачається реалізовувати або ліквідовувати, тому що за умови їх ліквідації зменшуються обсяги господарської діяльності. Відповідно такі засоби відносяться до четвертої групи – важколіквідні активи.

Джерела утворення господарських засобів в умовах ринкової економіки називають капіталом. На підприємствах різних організаційно-правових форм може бути два види капіталу: власний і залучений (позиковий).

Під власним капіталом розуміють загальну вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності та використовуються ним для формування активів. Власний капітал включає: статутний (зареєстрований) капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний (страховий) капітал і нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Власний капітал є одним з найважливіших показників функціонування підприємства, оскільки характеризує кредитоспроможність, платоспроможність та забезпеченість підприємства власними коштами.

У складі власного капіталу значне місце відведено статутному капіталу. На підприємствах, створених за рахунок коштів власників, він є сукупністю внесків засновників (учасників) господарських об'єднань, господарських товариств (в формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю тощо), держави.

Пайовий капітал формується з сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок, сільськогосподарських виробничих кооперативів (СВК) тощо. Він є сукупністю коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення господарської діяльності.

Додатковий капітал – джерело власних засобів, яке утворюється за рахунок:

- приросту вартості основних засобів при проведенні їх переоцінки у випадках, передбачених законодавством;

- емісійного доходу акціонерного товариства (перевищення продажної ціни власних акцій над їх номінальною вартістю, що утворюється в результаті їх продажу);

- безоплатного надходження необоротних активів від юридичних і фізичних осіб.

Резервний капітал також є джерелом власних засобів, що створюється як додатковий внутрішній фінансовий ресурс підприємства. Резервний (страховий) капітал – це сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку. Кошти резервного капіталу використовуються відповідно до напрямів, передбачених в установчих документах: як правило, у випадку недостачі прибутку за рахунок резервного капіталу покриваються непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації товариства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо.

Чинним законодавством передбачено створення в господарському товаристві резервного (страхового) капіталу у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 % статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) капіталу передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 % суми чистого прибутку.

Важливим джерелом власних господарських засобів є прибуток – це позитивний фінансовий результат діяльності підприємства. Він утворюється, головним чином, в процесі реалізації продукції (робіт, послуг), матеріальних цінностей, основних засобів і визначається як сума перевищення доходів над витратами підприємства, одержаних з початку року до танця звітного періоду.

Складовими власного капіталу є також неоплачений і вилучений капітал. Неоплачений капітал є заборгованістю власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Суми неоплаченого капіталу та вилученого капіталу зменшують розмір власного капіталу.

Крім власного капіталу, джерелами формування майна підприємства є залучені джерела. Вони надаються підприємству у тимчасове користування на визначений строк, по закінченні якого повертаються власникам.

Кредитом називають позику в грошовій або товарній формі, що надається кредитором (особою, що надає позику) позичальнику (особі, яка одержує позику) на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка. При кредитуванні відносини між кредитором і позичальником базуються на наступних принципах: строковості, платності, поверненості, забезпеченості та цільового використання. Позиковими коштами є залучені підприємством на договірних умовах кошти юридичних і фізичних осіб (крім банків та інших кредитно-фінансових установ).

Кредиторська заборгованість – це борги перед постачальниками та іншими кредиторами. Вона виникає, якщо товарно-матеріальні цінності надходять на підприємство раніше, ніж вони оплачені.

Постачальник – це фізична або юридична особа, що відвантажила матеріальні цінності. Відповідно до діючої системи розрахунків за матеріальні цінності між часом одержання цінностей і моментом їх оплати проходить певний строк, протягом якого підприємство, що одержало товарно-матеріальні цінності, але їх не оплатило, є боржником перед постачальниками. В результаті заборгованість перед постачальниками є тимчасовим джерелом відповідної частини коштів даного підприємства.

Крім того, всі зобов'язання підприємства можна згрупувати за строками їх погашення як найбільш термінові, короткострокові, довгострокові та постійні.

Найбільш термінові – це поточні зобов'язання підприємства перед постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій. Короткострокові зобов'язання визначаються строком погашення одержаних позикових коштів за період менше одного року. Довгострокові зобов'язання визначаються терміном погашення позикових коштів за період більше одного року. Постійні зобов'язання – це зобов'язання перед власниками суб'єкта господарювання в частині формування власного капіталу, які виникають за власним бажанням окремих власників або при ліквідації підприємства.

Основним правилом, на якому ґрунтується функціонування системи бухгалтерського обліку, є правило збалансованості або, як його ще називають, «балансовий метод». Балансовий метод вирізняє бухгалтерський облік з-поміж інших видів обліку. Балансовий метод полягає в тому, що всі господарські операції в бухгалтерському обліку реєструються двічі (тобто в основу принципу збалансованості покладено подвійність).

Таким чином, виникає питання: що ж таке подвійність та яка її природа? Подвійність господарської операції полягає у її тлумаченні з двох різних точок зору, тобто групування майна підприємства за:

- складом і функціональною роллю;

- джерелами утворення і цільовим призначенням.

Сутність балансового методу можна виразити за допомогою відповідних рівнянь, необхідних для опису явищ та процесів, що відбуваються у господарському житті підприємства. Як правило, частина засобів підприємства надається підприємству власником. Загальна сума внесених при створенні підприємства засобів називається капіталом. Отже, під капіталом розуміють внесені засновником засоби. Капітал часто називають власним капіталом. Якщо засоби внесені лише власником (власниками), то справедливим буде наступне рівняння:

Засоби = Капітал

З іншого боку, засобів, які вносять власники, може бути недостатньо для здійснення господарської діяльності, тому частина засобів підприємства також вноситься особами, які не є власниками. Заборгованість підприємства за ці ресурси називається зобов'язаннями. Зобов'язання складаються з коштів, які підприємство заборгувало за отримані товари, за понесені (здійснені) в його інтересах витрати, а також за користування наданими йому позиковими коштами, тобто засоби підприємства завжди дорівнюють сумі його зобов'язань та капіталу (власного капіталу). Тому вище наведене рівняння змінюється:

Засоби = Капітал + Зобов'язання

Бухгалтерський облік є своєрідною інформаційною системою, основним завданням якої є відображення інформації про господарську діяльність підприємства з метою її подальшого аналізування та прийняття управлінських рішень. Актив і пасив є основними поняттями бухгалтерського обліку. Саме вони дають змогу побачити, яким майном володіє підприємство та якими є джерела його формування.

Як відомо, одним з головних бухгалтерських документів підприємства є бухгалтерський баланс, в якому є розділи «актив» і «пасив». У розділі «актив» відображається все майно, яким володіє компанія – основні засоби, засоби виробництва, малоцінні предмети, гроші на рахунках і в касі, дебіторська заборгованість та інше. Всі активи є у розпорядженні підприємства і записуються в баланс після того, як проходять процедуру оцінювання, що розрізняється для кожного виду майна.

Очевидно, що жодна власність не може бути придбана безоплатно, без використання яких-небудь засобів. Саме тому розділ «пасив» включає в себе всі джерела формування активів компанії. Ці джерела можна розділити на дві великі групи: капітал підприємства (суми грошей і вартість майна, надана засновниками в якості первісних внесків) та його зобов’язання – кредиторська заборгованість, заборгованість по розрахунках з постачальниками, органами влади та найманими працівниками.

ТЕМА 4