Спорт, медіатизація спорту, соціокультурна інтеграція, діаспора: основний категоріальний апарат дослідження

Вивчення різноманітних аспектів української діаспори, її місця і значення у соціально-економічному та суспільно-політичному житті у країни її проживання, неодмінно потребує окреслення основних термінів, якими ми послуговуємося в цій роботі.

Поняття «спорт» є ключовим у цьому дослідженні. Існує доволі багато різноманітних трактувань цього терміну. В найбільш буквальному розумінні, с порт, згідно із «Словником української мови», тлумачиться як «фізичні вправи (гімнастика, атлетика, спортивні ігри, туризм і т. ін.), які мають на меті розвиток і зміцнення організму» [76, с. 576]. Як об’єкт наукового інтересу, в рамках суспільствознавчих дисциплін, спорт цікавить соціологію, культурологію, психологію, філософію та історію. Лише із розглядом смислового поля цього терміну в ракурсі суспільствознавчих наук виникають багатші дослідницькі можливості.

До осмислення та вивчення спорту в рамках соціології, яка розглядала його як соціальну інституцію [70], соціальний ліфт [69], або ж як механізм соціальної мобільності [2, с. 55], звертались багато дослідників. Одним із перших соціологів, хто вивчав спорт був німецький дослідник Г. Люшен, який визначив спорт як інституалізований вид змагальної фізичної активності, яка знаходиться на проміжку між грою та світом. Він наголошував на тому, що неодмінною характеристикою спорту має бути фізичне навантаження. Пізніше дослідники Ніксон та Фрей, спираючись на визначення Люшена, визначили спорт як «інституалізовані фізичні змагання, які відбуваються в формально організованій чи кооперованій структурі». Те, що вони виділяли нормативний статус структури, виділяли у спорті соціальні ролі та соціальні стосунки, свідчить про інституціальний характер спорту [96, с. 10]. Сьогодні спорт являє собою соціальний інститут «глобальних видовищ», в які залучені як окремі поділені на команди підготовлені професіонали, глядачі та субкультури фанатів. У свою чергу Дж. Коаклі визначає спорт як інституалізовану змагальну активність, яка включає обов’язкове фізичне напруження чи комплекс фізичних навичок учасниками, мотивованими зовнішніми або внутрішніми дивідендами. Таким чином, дослідник знову ж таки наголошує на обов’язковості фізичної напруги, але в той же час зазначає, що це може бути «комплекс фізичних навичок», що робить, наприклад, гольф, де немає сильних фізичних навантажень, також включеним до цього списку [96, с. 11].

За словами А. Киласова, сьогодні спортом називають абсолютну більшість відомих ігор та змагань. Говорячи про соціокультурну значущість спорту, російський дослідник підкреслював, що він сприймається як невід’ємна складова світової та національної культур, оскільки до нього відносяться не тільки сучасні розваги з використанням новітніх досягнень науково-технічного прогресу, в тому числі і засобів масової комунікації, а й традиційні ігри, пов'язані з національними укладами і звичаями. Відповідно, відкривається ще одна сторона спорту: він виступає як важлива частина культурної спадщини народів світу і форма етнокультурної само ідентифікації [60].

У культурологічному вимірі поняття «спорт» отримує вже не лише суто вузькопрофесійний або узагальнено-соціальний зміст, а статус культурологічної категорії, що виражає здатність втілювати різні види вправ та змагань в ритуально-обрядові форми, відповідно до етичних уявлень про естетику тіла і мову рухів тіла. На думку А. Киласова, спорт несе в собі фундаментальну ідею еволюції культурних форм: від усталених, традиціоналістських і навіть «архаїчних» – античного атлетизму в Олімпії, колективних обрядів і ритуалів сучасного олімпізму, сакральних практик індійської йоги, канонів буддистських гімнастики і єдиноборств, – до вільних актів індивідуального самовираження. В останньому випадку мова йде не лише про етнічні ігри та змагання, сучасні розваги – екстремальні, ігрові, логічні, а й про суспільну складову та наслідки масовості спортивних практик [60].

На думку російської дослідниці В. Звєрєвої, спорт слід розглядати як банк стійких соціокультурних смислів, і як місце для апробацій соціокультурних нововведень. За словами дослідниці, для спорту «(…) властива транснаціональність, комерціалізація, медійність» [43, с. 64]. Завдяки цьому, спорт розуміється не лише як прояв фізичної діяльності людини, а розглядається в політико-ідеологічному, економічному, соціальному та медійному вимірах.

У розгляді впливу діаспорної періодики на процеси, пов’язані із становленням та розвитком організованого спорту в середовищі української діаспори в США, ми виокремлюємо поняття «медіатизація». Слід уточнити, що досі ще немає однозначного та загальноприйнятого визначення поняття «медіатизація». У науковій літературі можна зустріти поняття «медіація», «медіазація» та «медіатизація», які описують, по-суті, одне явище. Ми послуговуємося найбільш поширеним терміном «медіатизація», який утворений від англійського дієприкметника «mediated», що, на нашу думку, найбільш точно передає суть цього явища. Цей термін використовувався у багатьох працях для позначення впливу медіа на різні явища.

Під терміном «медіатизація» розуміють, як правило, процес розвитку медіасфери і супутні йому трансформації традиційних культурних і соціальних форм під впливом засобів масової інформації та комунікації [92]. Загалом, як зазначає Є. Нім, терміном «медіатизація» намагаються охарактеризувати вплив медіа на різноманітні явища, а також для його використовують для визначення ролі медіа в соціальних трансформаціях. Медіатизація характеризується процесами медіавпливу, що відбуваються на макрорівні (інституціональному, соцієтальному, глобальному) [67, с. 317].

Коли мова йде про глибокий вплив мас-медіа на суспільну свідомість, а відтак і поведінку, дехто з дослідників схильний вбачати в цьому негативні наслідки, які призводять до «внутрішньої колонізації», «фрагментації», «зубожінню» ментальних уявлень людського досвіду, руйнування багатьох конструктивних елементів в традиційній структурі людського досвіду [70, с. 36].

У розвиток спорту в середовищі української діаспори США в досліджуваний період ми схильні вбачати конструктивний внесок явища медіатизації. На думку Я. Якуби, медіатизація спорту привела до значної трансформації його ігрової складової як культурного феномену. Дослідниця підкреслює, що завдяки цьому глядачів стало набагато більше, ніж учасників, що значно трансформувало спорт. Саме фактор масовості українського спорту в середовищі української діаспори США, на нашу думку, сприяв тому, що він проявив себе як чинник соціокультурної інтеграції [92].

Відтак, медіатизація спорту – це процес трансформації спорту внаслідок інформаційного впливу ЗМІ, що позначається на суспільній поведінці учасників спортивних практик, особливостях роботи спортивних установ, способах взаємодії «аудиторії» (поціновувачів спорту, вболівальників) та спортивних діячів (спортсменів, команд, спортивних товариств) та інших суспільно-культурних процесах.

Влив спорту на різноманітні аспекти функціонування суспільства проявляється у його здатності об’єднувати та задіювати численні маси людей. Для окреслення можливостей спорту об’єднувати суспільство, як в межах одного народу, так і в міжнаціональної взаємодії, ми послуговуємося терміном «соціокультурна інтеграція».

Поняття «соціальна інтеграція» було введено французьким вченим Е. Дюркгеймом, який під цим має на увазі «сильне почуття залежності, в якому знаходиться індивід, від суспільства; він привчається оцінювати себе згідно істинної цінності, тобто розглядати себе тільки як частина цілого, як орган організму». Е. Дюркгейм вважає, що на процес інтеграції впливає ряд соціальних та культурних факторів: колективні уявлення, соціальні течії, вірування, прагнення та звичаї групи [69]. Як бачимо, процес інтеграції неодмінно супроводжуються не лише соціальною, а й культурною складовою. В залежності від того, які системи ми розглядаємо із терміном «інтеграція» (соціальна, культурна, політична, етнічна тощо) [10, с. 55], значення може відповідно змінюватися. Ми послуговуємося терміном «соціокультурна інтеграція», що означає розгляд в рамках інтеграції українців в США в середині ХХ ст. соціальних та культурних процесів як всередині української спільноти (внутрішня), так і в освоєнні соціокультурного простору країни, де вона проживала (зовнішня – безпосередня взаємодія з американцями).

Дослідження різноманітних аспектів життя українців, які проживають поза межами України потребують визначення категорій «еміграція» та «діаспора». Різниця цих термінів має принципове значення для визначення предмета дослідження. У статті «Українське поселення і його проблеми» І. Кедрин писав: «…ми вже не є емігрантами, але поселенцями» [46, с. 94] і образно схарактеризував відмінність між цими категоріями, оскільки «емігрантів можна посадити на валізках, як людей, а поселенці вросли корінням в ґрунт».

У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» діаспора розуміється як «релігійні та етнічні групи, що живуть у нових для себе районах як національно-культурні меншини» [20, с. 128].

На думку українського дослідника Н. Трохима, емігранти (навіть з американським паспортом, тобто громадяни США) ще мали надію повернутися на рідні землі. Він вважає, що «еміграція і діаспора мають різну мету, це різні концепції існування», а тому терміни «еміграція» та «діаспора» – різні за змістом. [84, с. 92]. За його словами, українці, які постійно проживають за межами України та етнічними межами поселення українців, та є організованою єдністю варто називати діаспорою. В свою чергу, діаспора – це наслідок, результат еміграції (добровільної або вимушеної, насильницької).

Узагальнюючи різні трактування поняття «діаспора», М. Алієва відзначає, що можна дати такі характеристики: етнічна самоідентифікація, що передбачає наявність етнокультурного зв’язку з етнічною батьківщиною і з країною проживання; наявність інститутів, спроможних забезпечити збереження та розвиток діаспори; співпраця з державними інститутами як країни проживання, так і титульної нації; ностальгія за батьківщиною предків, вплив середовища існування діаспори. Важливо розуміти, як наголосила Алієва, сучасні діаспори – це не лише етнокультурна, але й етнополітична спільнота, яка впливає не лише на культурні процеси, що відбуваються в світі, але й на внутрішній розвиток держав [63]. Відтак, в цьому контексті наукове осмислення різноманітних соціокультурних явищ в українській діаспорі актуалізується.

РОЗДІЛ 2