Місцеві фінанси, їх сутність і значення в економічному розвитку

Місцеві фінанси — система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів з метою забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних так і делегованих.

До складу фінансів місцевих органів влади як системи входять кілька основних взаємопов'язаних структурних елементів: видатки, доходи, способи формування доходів (місцеві податки та збори, комунальні платежі, трансферти тощо), інститути системи (громадські послуги, комунальна форма власності, місцеві податки і збори, самостійні місцеві бюджети тощо), суб'єкти (міські, селищні та сільські ради тощо) й об'єкти системи (фінансові ресурси у фондовій та не фондовій формах) та відносини між суб'єктами системи, системою й іншими ланками фінансової системи держави взагалі.

Розглянемо основні форми впливу місцевих органів влади, їх фінансів на економіку та соціальну сферу держави.

1. До фінансових систем місцевих органів влади мобілізується значна частина валового внутрішнього продукту.

2. Місцеві фінанси є фіскальним інструментом, що дає змогу забезпечувати за допомогою ресурсів вирішення завдань, що покладаються на місцеві органи влади.

3. Місцеве самоврядування, як і держава, — і нструмент, який надає громадські послуги.

Крім зазначених форм впливу на економіку та соціальну сферу, є й інші, наприклад, пов'язані з виконанням делегованих повноважень центральної влади, а саме проблеми громадської безпеки, охорони правопорядку, оборони, дотримання законності, державного нагляду і державної реєстрації та ін. Отже, фінанси цих органів влади — інструмент забезпечення частини функцій, які виконує держава.

2. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки

Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території.

Місцеві бюджети слід розглядати у двох аспектах:

1) як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування;

2) як систему фінансових відносин, що виникають між: місцевими бюджетами й господарськими структурами, що функціонують на певній території; бюджетами й населенням цієї території; бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів; місцевими і державним бюджетами.

До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети.

Місцевий бюджет може складатися із загального й спеціального фондів.

Загальний фонд — надходження з поточного або реєстраційного рахунку фінансового органу на поточний або реєстраційний рахунок установи платіжним дорученням. Ці надходження призначені для забезпечення видатків і не спрямовуються на конкретну мету. Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.

Місцевий бюджет поділяється на поточний (адміністративний) бюджет і бюджет розвитку (капітальний або інвестиційний).

За джерелами надходження розрізняють такі доходи місцевих органів влади: податкові та неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позикового капіталу), а також трансферти від центральної влади й органів влади вищого територіального рівня.

За економічною сутністю виокремлюють власні, закріплені та регульовані доходи місцевих органів влади.

Власні доходи — це доходи, мобілізовані місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів і позик.

Перелік закріплених доходів визначено у бюджетному законодавстві та законодавстві про місцеве самоврядування. Закріплені доходи — одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довготерміновій основі.

Регульовані доходи — також одна із форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня.

Структура доходів місцевих бюджетів така: міжбюджетні трансферти, власні доходи, закріплені законодавством на довгостроковій основі та регулювальні доходи.

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотації вирівнювання та субвенції.

Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, що виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегова­них повноважень місцевих органів влади.

Видатки місцевих органів влади, залежно від їхніх завдань, у більшості країн поділяються на: обов'язкові, факультативні та на фінансування делего­ваних повноважень.

Обов'язкові видатки спрямовані на виконання обов'язкових завдань, що покладаються на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах усієї країни, а також видатки, пов'язані з їх борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками.

Факультативні видатки здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних та факультативних обов'язків.

Ще один вид видатків – видатки для реалізації делегованих (доручених) центральною владою завдань.

3. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання.

У складі факторів, що визначають структуру бюджетної системи країни, розрізняють такі форми державного устрою, як унітарна або федеративна.

Бюджетний унітаризм — така форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначає центральна влада. Місцева та регіональна влади при цьому, як правило, відіграють досить пасивну роль.

Бюджетний федералізм представлений такою організацією бюджетних відносин, яка дає змогу в умовах самостійності й автономії кожного бюджету забезпечувати на території всієї країни її населенню рівний і гарантований державою перелік суспільних послуг (безпека, соціальний захист, освіта та ін.), а для цього поєднувати фіскальні інтереси держави з інтересами її суб'єктів; розрізняти бюджетні повноваження, бюджетні видатки і доходи; розподіляти і перерозподіляти бюджетні ресурси між державним бюджетом і бюджетами місцевих органів влади, вирівнюючи бюджетну забезпеченість територій, які перебувають у різних соціально-економічних, географічних, кліматичних та інших умовах.

Розрізняють дві основні групи моделей бюджетного федералізму — децентралізовані та кооперативні.

Децентралізовані моделі бюджетного федералізму характеризуються значною фіскальною автономією регіональних та місцевих влад, слабкістю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Ця модель бюджетного федералізму характерна, насамперед, для США.

Для кооперативних моделей бюджетного федералізму, навпаки, властиві тісна співпраця різних рівнів влади, активна політика центральної влади з подоланням фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав, зокрема для ФРН та Австрії.

У бюджетній системі України, до складу якої входить майже 12 тис. бюджетів, обов'язково виникають взаємовідносини між різними бюджетами, яким притаманні великі за обсягами зустрічні потоки бюджетних коштів.

Основа міжбюджетних відносин — розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи, здійснене відповідно до розподілу повноважень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Проте розмежування доходів, виконане на єдиних засадах для бюджетів відповідного рівня, не дає змоги збалансувати абсолютно всі бюджети. Причина цього полягає в значних відмінностях у формуванні доходів та у складі й обсягах видатків бюджетів територіальних утворень.

Остаточне збалансування бюджетів одного рівня не можна здійснити лише розмежуванням їхніх доходів і видатків. Це досягається за допомогою перерозподільних процесів у межах бюджетної системи:

— надання коштів «бідним» у фінансовому розумінні територіям. Форми фінансової допомоги — дотації, субсидії та субвенції;

— вилучення коштів у відносно «багатих» у фінансовому розумінні територій. Форми вилучення — внески з відповідних бюджетів до державного.

Міжбюджетні відносини становлять сутність поняття «бюджетне регулювання», яке полягає у збалансуванні бюджетів, що входять до складу бюджетної системи. Це досягається шляхом перерозподілу бюджетних ресурсів.

Фінансове вирівнювання належить до процедур бюджетного регулювання. Фінансове вирівнювання — приведення витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікацією) у відповідність до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, усунення значних диспропорцій у здійсненні видатків окремих територій.

Традиційно в бюджетній практиці України використовуються такі методи бюджетного регулювання:

— метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів, які надходять на території місцевого бюджету;

— надання фінансової допомоги бюджетам на певну визначену суму (бюджетні трансферти).

Трансферти у практиці зарубіжних країн трактуються як «передавальні платежі», «односторонні перекази», характерними ознаками яких є те, що рух коштів у вигляді трансфертів не супроводжується зустрічним одержанням товарів, послуг або грошей.

У кожній країні є своя специфіка у наданні субсидій, проте всі їх різноманітні види можна об'єднати у дві основні групи: безумовні (або загальні) й умовні (спеціальні) субсидії.

Субсидії загального призначення (на практиці їх називають дотаціями) надаються місцевим бюджетам з метою їх збалансування; механізм надання не потребує цільового використання коштів, тому ці субсидії не обмежують самостійність місцевих властей.

На відміну від субсидій загального призначення субсидії спеціального призначення (субвенції) передбачають цільове використання одержаних коштів.

Один із видів трансфертних платежів у зарубіжних країнах — бюджетні гранти. Головна відмінність грантів від субсидій полягає в тому, що вони мають одноразовий епізодичний характер, тоді як для бюджетних субсидій властива систематичність надання і вони є постійною невід'ємною складовою процесу бюджетного регулювання.

 

Питання для самоконтролю

1. Визначте сутність поняття «місцеві фінанси».

2. Наведіть завдання та функції місцевих органів влади.

3. Охарактеризуйте основні форми впливу місцевих органів влади, їх фінансів на економіку та соціальну сферу держави.

4. Що таке місцеві бюджети? Охарактеризуйте їх склад.

5. Дайте визначення загального й спеціального фондів місцевих бюджетів.

6. Охарактеризуйте доходи місцевих органів влади за джерелами й економічною сутністю.

7. Структура доходів місцевих бюджетів.

8. Що представляю собою видатки місцевих бюджетів.

9. Дайте характеристику основним видам видатків місцевих бюджетів.

10. Розкрийте сутність понять «бюджетний унітаризм» та «бюджетний федералізм».

11. Охарактеризуйте основні групи моделей бюджетного федералізму.

12. В чому полягає сутність поняття «бюджетне регулювання»?

13. Що представляє собою бюджетне вирівнювання. Дайте характеристику його видам.

14. Охарактеризуйте основні напрями бюджетного регулювання.

15. Охарактеризуйте основні методи бюджетного регулювання.

16. Види бюджетних трансфертів.