Кредитна система та її структура. Кредитні гроші.

Другою складовою фінансової системи є кредитна система.

Кредитна система — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. У структурі кредитної системи вирізняють банківську систему та небанківські кредитно-фінансові установи. В загальному вигляді структура кредитної системи подана на рис.1.
Кредит (лат. – позичка, борг, походить від credo – вірю, тобто позичка під довіру) – це система економічних відносин, за допомогою якої мобілізуються тимчасово вільні кошти і здійснюється їхнє спрямування на потреби розширеного відтворення.

Поняття кредиту пов’язане з передачею вартості у вигляді суми матеріальних ресурсів, готових виробів чи грошових коштів однієї особи у тимчасове користування іншої на обумовлених засадах.

Становлення кредиту налічує багато тисячоліть. А історично першою формою його був лихварський кредит.

Виділимо далі об’єктивні причини, що зумовлюють необхідність кредиту:

1) особливості співвідношення між часом виробництва і періодом обороту продукції;

2) величина робочого часу;

3) характер виробленої продукції;

4) характер споживаної сировини;

5) сезонність виробництва;

6) рівень цін і їх рух.

Щоб кредит міг виникнути, необхідні такі економіко-правові умови:

1) наявність матеріальної відповідальності учасників кредитних угод, виконання взятих угод;

2) збіг економічних інтересів кредитора і позичальника;

3) узгодження конкретних параметрів позички.

Суб’єктом кредитного відношення виступають кредитор, що надає вартість у тимчасове користування, і позичальник, який отримує позичку.

Об’єктом кредитної угоди виступає позичена вартість. Джерелом коштів для позичок можуть бути як власні кошти кредитора, так і позичені.

Звернемо увагу курсантів також на принципи кредиту:

а) економічність;

б) комплексність;

в) диференційованість.

Кредит буває товарний і грошовий.

Слід виділити також функціональні форми кредиту:

1) комерційний – продаж товарів з відстрочкою платежу;

2) банківський – у вигляді грошових позик, під заставу;

3) споживчий – торгівля у розстрочку;

4) державний кредит – позичковий капітал, що реалізується через розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів;

5) міжнародний – в сфері міжнародних економічних відносин.

Також виділяють національний і міжнародні кредити.

Найпоширенішою формою кредиту є комерційний кредит.

В самостійній роботі курсантів над цією темою слід привернути увагу до функцій кредиту:

1) перерозподіл наявних грошово-фінансових ресурсів і зосередження їх на пріоритетних сферах;

2) утворення додаткової купівельної спроможності;

3) капіталізація вільних грошових доходів фізичних та юридичних осіб;

4) грошове обслуговування кругообігу капіталу в процесі його виробничого відтворення;

5) прискорення концентрації та централізації капіталів на основі акцій, облігацій;

6) обслуговування інноваційного процесу, малих і середніх виробничих структур, підготовка кадрів;

7) інструмент регулювання ринкової економіки.

Знаряддям кредиту виступають кредитні гроші – знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредиту. Представниками кредитних грошей є вексель (боргове зобов’язання), банкнота (основний вид паперових грошей), чек (документ для здійснення безготівкових платежів) та інші платіжно-розрахункові документи, пов’язані з оформленням і здійсненням кредитних операцій.

Кредитні гроші мають переваги над паперовими:

1) не знецінюються;

2) в обігу перебувають визначений час;

3) скорочують потребу в готівкових грошах;

4) зменшують витрати обігу і прискорюють його.

Кредитні гроші, з одного боку, забезпечені товарами, золотом, іноземною валютою, а з іншого – не мають самостійної вартості. Ця двоїстість кредитних грошей не допускає ототожнення їх з паперовими.

Вся сукупність кредитних відносин разом з формами та методами кредитування, фінансовими та комерційними установами, що їх обслуговують, становить кредитну систему.

В кредитній системі України існують певні проблеми, для вирішення яких потрібно:

1) відійти від практики надання кредитів, не забезпечених матеріальними цінностями;

2) Національний банк повинен бути банком банків;

3) всі комерційні банки повинні працювати на основі самоокупності, самофінансування;

4) створювати нові комерційні банки, формувати умови для їх конкуренції.