Основні закони, на яких ґрунтується розвиток організації

Закон	Сутність закону
Закон онтогенезу (розвитку)	Кожна матеріальна система намагається досягти найбільшого сумарного потенціалу при проход­женні всіх чи частини етапів свого життєвого циклу
Закон композиції і пропорційності	Кожна матеріальна система намагається зберегти в своїй структурі всі необхідні елементи (ком­позицію), які знаходяться в заданому співвід­ношенні і заданому підпорядкуванні (пропор­ційності)
Закон самозбереження	Кожна матеріальна система намагається зберегти себе (вижити) і мобілізує для цього весь свій потенціал (ресурс)
Закон конкуренції	Об’єктивний процес вимивання організацій неспроможних утримувати конкурентні позиції на ринках товарів чи послуг

Джерело: складено за даними [14, с. 36–37; 180, с. 27–35].

Управління організаційним розвитком тісно пов’язане з врахуван­ням дії розглянутих законів, а їх знання дозволяє вибирати найефек­тивніші способи досягнення намічених цілей.

Тип відтворення у сільськогосподарських підприємствах впливає на результати виробництва і найважливіші характеристики відтворю­вального процесу, а отже, і на можливості подальшого прискорення темпів економічного розвитку. В.І. Мацибора [91, с. 173–174] виділяє два типи відтворення: просте і розширене.

При простому відтворенні виробництво матеріальних благ віднов­люється в попередніх розмірах, при розширеному відтворенні обсяги виробництва безпосередньо зростають. Просте відтворення є скла­довою частиною і основою розширеного відтворення. Здійснення розширеного відтворення в сільському господарстві передбачає систе­матичне використання певної частини додаткового продукту на збіль­шення обсягів виробництва, воно може відбуватися в двох формах – екстенсивній та інтенсивній.

При екстенсивному відтворенні розширення масштабів вироб­ництва здійснюється за рахунок залучення додаткових ресурсів при незмінному технічному рівні. Інтенсивне відтворення передбачає збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на основі зростання продуктивності праці, яка забезпечується вдосконаленням техніки, технології й організації виробництва, впровадженням інновацій.

Економічний тип розвитку В.Г. Андрійчук [5, с. 515] розглядає як поняття, що відображає певне динамічне співвідношення між зміною в часі величини авансованого капіталу й обсягу виробництва валової продукції. В залежності від ступеня впливу кожного з названих фак­торів на приріст валової продукції виділяють інтенсивний, екстенсив­ний, зрівноважений, переважно інтенсивний і переважно екстенсив­ний тип розвитку. Якщо приріст продукції підприємство одержує лише завдяки підвищенню ефективності використання авансованого капіталу, то має місце інтенсивний тип розвитку як найефективніший серед інших названих типів відтворення.

Екстенсивний тип розвитку має місце тоді, коли підприємства отримують приріст продукції лише за рахунок приросту ресурсів. При недостатньому забезпеченні господарства ресурсами спостерігається поєднання інтенсивного й екстенсивного типів розвитку.

Переважно екстенсивний тип розвитку формується в тих сільсько­господарських підприємствах, де має місце зворотне співвідношення ступеня впливу цих факторів. Такий тип розвитку виправданий, коли підприємству необхідно в короткі строки збільшити виробничі ресур­си, насамперед за рахунок розширення пасивної частини основних виробничих фондів, віддача від яких настає з певним запізненням (лагом).

За умови, що приріст продукції досягається однаковою мірою за рахунок приросту авансованого капіталу і підвищення ефективності його використання, виникає зрівноважений тип розвитку.

В кожному підприємстві, враховуючи стан розвитку економіки і специфічні умови його функціонування, повинна бути обґрунтована і реалізована система заходів, що забезпечує найбільш прийнятний на найближчу перспективу економічний тип розвитку та розширеного відтворення.

Головне завдання управління розвитком сільськогосподарських підприємств полягає у створенні передумов для ефективного вико­ристання їх потенціалу.

Термін «потенціал» (від лат. potentia) означає потужність, силу. «Большой экономический словарь» [21, с. 487] визначає потенціал як економічну категорію, що становить наявні можливості, ресурси, запаси, засоби, які можуть бути використані для досягнення, здійс­нення будь-чого.

Поширене трактування сутності потенціалу підприємства як сукуп­ності природних умов і ресурсів, можливостей, запасів і цінностей, що можуть бути використані для досягнення певних цілей [10, с. 246; 75, с. 7; 137, с. 263; 164, с. 11].

Поняття «потенціал» багатогранне і охоплює не тільки матеріальні джерела, засоби, запаси, які можуть бути приведені в дію, використані людиною для вирішення того або іншого завдання, а й духовні якості людей залучених до процесу праці, форм організації і взаємодії працівників, сам технологічний процес у часі і просторі [48, с. 103].

При формуванні та використанні потенціалу підприємства прово­диться його декомпозиція на компоненти, встановлюються їх функції і зв’язки, тобто здійснюється структуризація.

Чіткого та однозначного уявлення про структуру потенціалу підприємства поки що не сформовано. Це обумовлено тим, що дослідження з даної проблеми здійснюються у рамках окремих проявів потенціалу. В результаті накопичено багатий інструментарій оцінки ринкових, виробничих, фінансових можливостей підприємства, але водночас відчувається недолік повноти охоплення та систематизо­ваного підходу в представленні структури його сукупного потенціалу.

Тлумачення поняття «ресурсний потенціал» різними авторами наведено в табл. 1.5.

Таблиця 1.5

Тлумачення поняття «ресурсний потенціал»

Тлумачення поняття	Автор, джерело
Ресурсний потенціал АПК – сукупність техноло­гічно, економічно і екологічно взаємозбалан­сованих виробничих ресурсів (трудових, мате­ріально-технічних, природних і біологічних) спро­можних забезпечити високоефективне та еколо­гічно безпечне виробництво, переробку, зберіган­ня, транспортування і реалізацію агропродовольчої продукції	В.А. Борисова, [23, с. 196]

Продовж. табл. 1.5

Тлумачення поняття	Автор, джерело
Агроресурсний потенціал представляє – потен­ційна продуктивність трудових, природних і виробничих ресурсів, яка вимірюється виходом валової продукції на одиницю земельної площі	М.В. Гладій, [35, с. 20]
Ресурсний потенціал – це вся сукупність викорис­товуваних в процесі виробництва наявних ресурсів, які роблять його теоретично та практично можливим	В.В. Бобко, [20, с. 228]
Ресурсний потенціал – економічна категорія, що визначає сукупність органічно взаємопов’язаних ресурсів (земельних, трудових і матеріальних) та їх здатність забезпечувати виробництво продукції високої якості для гарантування продовольчої безпеки країни	С.В. Мартинов, [90, с. 306]
Ресурсний потенціал – витратна частина процесу виробництва, його вихідні передумови	І.М. Нацюк, [107, с. 132]
Ресурсний потенціал – складна інтегрована еконо­мічна категорія, яка означає сукупність первинних і вторинних ресурсів, спроможних забезпечити суспільне виробництво для задоволення мате­ріальних і духовних потреб людей	О.В. Ульянченко [177, с. 28]

Ми схильні поділяти думку ряду авторів [20, с. 228; 46, с. 25; 107, с. 132] і вважати, що поняття «ресурсний потенціал» та «вироб­ничий потенціал» не є тотожними.

Андрійчук В.Г. визначає виробничий потенціал як сукупність орга­нічно пов’язаних ресурсів сільськогосподарського виробництва, які дають можливість досягти при заданих умовах об’єктивно обумов­леного рівня господарських результатів [4, с. 8]. Кількісні й якісні параметри цих ресурсів, а також їх інтеграція визначають виробничі можливості суб’єкту господарювання.

Спірін В.С. [164, с. 121] елементами виробничого потенціалу підприємства вважає всі ресурси, які будь-яким чином пов’язані з функціонуванням і розвитком підприємства.

Ресурсна концепція розглядає потенціал як сукупність ресурсів підприємства, оцінка яких здійснюється за вартістю їхнього залучен­ня, а виробничий потенціал є здатністю виробничої системи забезпе­чити випуск продукції. Тобто ресурсний потенціал відображає вит­ратну сторону процесу виробництва, а виробничий потенціал – його результат.

Відповідно до ресурсної концепції, на наш погляд, доцільно розгля­дати потенціал підприємства як систему ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють досягнуті результати. Оскільки до елемен­тів потенціалу підприємства можна віднести все, що пов’язане з функціонуванням і розвитком підприємства, відбір найважливіших з них становить складну проблему. Так, Г.А. Ісаєв [62, с. 32] у складі ресурсів сільськогосподарського підприємства виділяє земельні, тру­дові, матеріальні та фінансові; В.В. Бобко [20, с. 229] – земельні, трудові та матеріально-технічні ресурси; С.В. Мартинов [90, с. 306] – вартість земель сільськогосподарського призначення, середньорічна вартість основних та оборотних фондів, вартість трудових ресурсів визначена за фондовим аналогом; О.В. Ульянченко [177, с. 10] – земельні та трудові ресурси, основні й оборотні матеріальні засоби, фінансові й інформаційні ресурси.

Гладій М.В. [35, с. 21] основною складовою частиною ресурсного потенціалу вважає трудові ресурси. Це співпадає із думкою Л.І. Ми­хайлової, яка вважає, що «люди є найціннішим активом організації [99, с. 255]».

Як зазначає Н.С. Краснокутська [75, с. 13–14], найбільше поширен­ня одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:

– технічних ресурсів (виробничі потужності, обладнання, матеріа­ли і т. ін.);

– технологічних ресурсів (технології, наявність конкурентоспро­можних ідей, наукові розробки й ін.);

– кадрових ресурсів (кваліфікаційний, демографічний склад пра­цівників, їхнє прагнення до знань і удосконалення, інтелектуальний капітал);

– просторових ресурсів (характер виробничих приміщень і тери­торії підприємства, розташування об’єктів нерухомості, комунікацій, можливості розширення й ін.);

– інформаційних ресурсів (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази і т. ін.);

– ресурсів організаційної структури та системи управління (харак­тер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів і ін.);

– фінансові ресурси (наявність і достатність власного і позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т. ін.);

– ділова репутація (наявність позитивного іміджу).

Оскільки не всі з перелічених складових піддаються кількісному виміру, то для визначенні величини ресурсного потенціалу в абсолют­ному виразі використаємо формулу, запропоновану В.Г. Андрійчуком [5, с. 353], внісши в неї певні корективи:

(1.1)

де Р_п – ресурсний потенціал підприємства;

Р_ф – вартість основних (за первісною вартістю) і оборотних фондів;

Р_т – вартість трудових ресурсів (капіталізований фонд оплати праці);

Р_з – вартість земельних ресурсів.

Зміни в підприємстві можуть відбуватися стихійно, еволюційним шляхом, або планомірно і цілеспрямовано під впливом свідомого управління цим процесом. Стихійний розвиток є результатом процесу поступового накопичення кількісних і якісних змін в підприємстві позитивного чи негативного змісту. Планомірність полягає у своєчас­ному визначенні проблем як різниці між бажаним та існуючим станом підприємства, встановленні меж системи, стосовно якої вони можуть вирішуватися (підприємство в цілому, окремі підрозділи, окрема функція тощо).

Будь-яке управління являє собою процес, тобто послідовність опе­рацій, прийомів, методів формування і здійснення впливу на керо­ваний об’єкт. Цей процес має природний закономірний зміст, що виз­начається суттю управління: аналіз і оцінка ситуації, перебування головної проблеми, постановка мети, прийняття і реалізація управ­лінського рішення у визначеній послідовності, паралельності і комбінації операцій і дій [28, с. 370].

Отже, ми можемо стверджувати, що управління розвитком сільськогосподарських підприємств – це системний, плановий, довго­строковий процес, спрямований на реалізацію стратегії розвитку підприємства, ефективне використання ресурсного потенціалу, опти­мізацію співвідношення формальної структури й організаційної куль­тури. Однією з складових процесу управління розвитком сільськогос­подарських підприємств є організаційне проектування.

Управління розвитком сільськогосподарських підприємств полягає у перетворенні їх в адаптовані до ринку соціоекономічні системи, центром яких є людина з її всебічними інтересами. З огляду на вступ України до СОТ необхідність вирішення проблеми забезпечення кон­курентоспроможності сільськогосподарських підприємств на націо­нальному і світовому ринках є по суті безальтернативною, оскільки неконкурентне виробництво буде витіснене, тобто знищене.

Нами розроблено алгоритм управління розвитком сільськогос­подарських підприємств, який схематично зображено на рис. 1.1.

 

Рис. 1.1. Алгоритм управління розвитком
сільськогосподарських підприємств

Джерело: власна розробка.

Місія організації (рис. 1.1) у широкому розумінні розглядається як констатація філософії й призначення, мети існування організації [122, с. 34].

У вузькому розумінні місія – це сформульоване твердження від­носно того, для чого чи з якої причини існує організація, тобто місію розуміють як твердження, яке розкриває зміст існування організації, в ньому проявляються відмінності даної організації від їй подібних [122, с. 35].

Правильно сформульована місія, хоч і має завжди загальний філо­софський зміст, проте обов’язково несе в собі щось, що робить її унікальною, характерною саме тій організації, в якій вона була вироблена (ми будемо розглядати місію у вузькому розумінні).

Якщо місія задає загальні орієнтири, напрямки функціонування організації, які виражають призначення її існування, то конкретний кінцевий стан, до якого прагне організація, фіксується в вигляді її цілей, тобто, цілі – це конкретний стан окремих характеристик організації, досягнення яких є для неї бажаним і на їх досягнення направлена її діяльність.

Цілі є вихідною точкою планування; вони лежать в основі побу­дови організаційних відносин; цілі є вихідним пунктом у процесі контролю й оцінки результатів праці окремих працівників, підрозділів і організації у цілому. На цілях базується система мотивації, яка існує в організації. Оскільки організація, як така «не може мати цілей, цілі можуть мати лише люди» [186, с. 6], то люди створюють організації для того, щоб із їх допомогою вирішувати свої проблеми. Правильно сформульовані цілі повинні відповідати наступним вимогам: досяж­ність, гнучкість, вимірність, конкретність, сумісність і прийнятність.

Визначення цілей передбачає проходження чотирьох обов’язкових фаз:

1) виявлення й аналіз тенденцій, які спостерігаються в оточенні;

2) установлення загальних для організації цілей;

3) побудова ієрархії цілей;

4) установлення індивідуальних цілей [186, с. 35].

Якщо цілі організації визначають те, до чого прагне організація, що вона хоче отримати в результаті своєї діяльності, то стратегія дає відповідь на питання, яким способом, за допомогою яких дій органі­зація зуміє досягти своїх цілей в умовах мінливого й конкурентного оточення.

Згідно з поглядами А. Чандлера, стратегія – «це визначення основ­них довгострокових цілей та задач підприємства, прийняття курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей [96, с. 319]».

Рамки формальної побудови аграрного підприємства його організа­ційна й управлінська структури задаються з допомогою організацій­ного проектування. Розроблений проект потребує матеріального, фінансового та соціального забезпечення, яке здійснюється з допомо­гою планування та певного зовнішнього оформлення – прийняттям рішень. Проте навіть найдосконаліші рішення, окрім організації їх виконання, потребують певних змін, уточнень та коригувань (опера­тивного регулювання), а також активізації дій виконавців (мотивації). Останнім кроком має стати контроль виконання рішень.

Таким чином, основними функціями управління розвитком сільськогосподарських підприємств є загальні функції менеджменту: планування, організація, регулювання, мотивація і контроль.

Отже, розвиток сільськогосподарських підприємств зумовлюють зміни зовнішнього та внутрішнього середовища, а управління цими процесами має бути спрямоване на забезпечення ефективного вико­ристання ресурсного потенціалу та знаходження оптимального спів­відношення між параметрами формальної структури організації й організаційної культури.