Від операційної діяльності 8 страница

Залучення коштів в будь-якій формі сприяє розгортанню інфляційних процесів. Але найбільш значний вплив здійснюється за умов використання коштів центрального банку. Значення має також за рахунок яких ресурсів центральний банк фінансує уряд. Це можуть бути емісійні кошти. Вони мають місце за умов, коли центральний банк надає кредити або купує державні облігації за рахунок збільшення грошової бази (друкування грошей). Іншим варіантом є надання допомоги уряду за рахунок резервів центрального банку. В такому разі додаткова емісія не проводиться, а тому такі операції не супроводжуються монетизацією дефіциту (збільшенням грошової бази).

 

Лекція 7. Бюджетний дефіцит

 

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Причини дефіциту бюджету:

- зниження доходів в умовах кризового стану економіки;

- зменшення приросту національного доходу;

- зменшення акцизних податків, які надходять в державний бюджет;

- збільшення бюджетних витрат;

- непослідовна фінансово-економічна політика.

 

Державне бюджетне обмеження:

B = B + rB + T – Tr – (G + I)

 

Де:

B - чисті фінансові активи в n-му році;

B - чисті фінансові активи держави в (n-1)-му році;

r - проценти по чистим фінансовим активам В попереднього року;

T - податки в n-му році;

Tr – трансферти в n-му році;

G - державні споживчі витрати в n-му році;

I - державні інвестиційні витрати в n-му році

 

Бюджетний дефіцит (DEF) – це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Види державного дефіциту:

1. Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань.

2. Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).

Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

1. Збільшення оборонних видатків.

2. Зростання виплат по державному боргу.

3. Збільшення трансфертних платежів.

4. Зниження податків.

 

Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах.

Фінанси – загальна назва системи методів, які використовуються для управління доходами і витратами органів державної влади і господарських організацій.

Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на розв’язання важливих завдань, тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом.

Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів.

Бюджетний дефіцит – перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) фундаментальне фінансування.

Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху.

У минулому зростання державного боргу було зв’язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге, уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.

Серйозними проблемами, зв’язаними з державним боргом є такі:

- виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;

- виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;

- виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;

- запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування.

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками.

Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обгрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

1. Скорочення бюджетних витрат;

2. Пошук джерел додаткових доходів;

3. Випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

4. Позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит.

У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян.

А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом.

Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам.

Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд. дол., а в деякі роки – 200 млрд. дол..

Заходи, щодо знидження бюджетного дефіциту:

1. Конверсия;
2. Перехід від фінансування до кредитування;
3. Ліквідація дотацій збитковим підприємствам;
4. Зниження витрат на управління державою;
5. Зміна системи оподаткування;
6. Підвищення ролі місцевих бюджетів.

Методи оптимізації бюджетного дефіциту.

Взаємозв’язок бюджетного дефіциту та економічної динаміки.

 

Прийняття Державного бюджету України або бюджету Автономної Республіки Крим, міського бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей, визначених Бюджетним кодексом.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.

У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування дефіциту бюджету.

Такими джерелами є:

– державні внутрішні та зовнішні запозичення;

– внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим;

– внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, передбачених Законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Витрати на погашення зобов'язань з боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачених у Законі про Державний бюджет України на ці цілі, міністр фінансів України негайно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України негайно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

У ст. 72 Бюджетного кодексу врегульовані питання дефіциту місцевих бюджетів.

Бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку.

Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень

Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів із дефіцитом не допускається.

Таким чином, оскільки бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів у державі, то його стан визна­чає фінансовий стан держави і значною мірою рівень суспіль­ного добробуту в цілому. Стан бюджету може характеризувати­ся трьома показниками: балансом доходів і видатків, перевищенням доходів над видатками (профіцитом) або, навпа­ки, видатків над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.

Нормальним явищем є збалансованість доходів і видатків. Перевищення доходів над видатками означає економічну і фі­нансову стабільність в державі. Найскладнішим явищем є бюд­жетний дефіцит, який притаманний бюджетам більшості країн світу, в тому числі й високорозвинених.

Існують глибинні, загальні, причини бюджетного дефіциту, то властиві будь-якій державі, в якій видатки бюджету переви­щують доходи, і конкретні, особливі причини, що мають місце в окремій країні. Глибинними причинами бюджетного дефіци­ту в Україні є спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей економіки і підприємств, невиважена со­ціально-економічна політика в державі.

Конкретними особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють дефіцит бюджету, є:

– структурна розбалансованість економіки та несвоєчасне ї неефективне проведення структурних перетворень;

– збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;

– неефективний механізм оподаткування суб'єктів госпо­дарювання;

– значний обсяг тіньової економічної діяльності;

– невідповідна наявним фінансовим можливостям держави структура бюджетних витрат;

– нецільове і неефективне використання бюджетних коштів;

– втрати, розбазарювання виробленої продукції, крадіжки, приписки і т. ін., що не стало об'єктом ефективного державно­го фінансового контролю [6, 90].

Бюджетний дефіцит негативно впливає на економіку, зок­рема стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом еконо­мічного зростання держави, не кажучи вже про його негатив­ні соціальні наслідки. Однак у науковій літературі зустрічаються твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися тільки частково, тому що не сам де­фіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. В тих країнах, де добре розвинений ринок дер­жавних цінних паперів, величина бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на стан економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково буде впливати на господарсь­ке життя в майбутньому.

Тому бездефіцитний бюджет – об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

Якщо фактичний дефіцит є зовнішнім виявленням розбалансованості дохідної та видаткової частин бюджету, то струк­турний і циклічний дефіцити є його внутрішніми складовими, Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, видатки бюд­жету і дефіцит за певний період. Структурний дефіцит – це де­фіцит за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів. Циклічний дефіцит – це наслідок недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних ко­ливань в економіці. В загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.

За критерієм впливу на економіку бюджетний дефіцит по­діляється на активний і пасивний.

Активний бюджетний дефі­цит є наслідком свідомого збільшення державних видатків, що спричинює неможливість збалансувати бюджет.

Відмінність між структурним і активним дефіцитом полягає в тому, що останній виникає в результаті проведення політики дефіцитного фінансування з метою стимулювання досягнення максимальної зайнятості наявних виробничих ресурсів, що спонукає економіку розвиватись відносно незалежно від цик­лічних коливань Отже, активний дефіцит своїм імпульсним змістом відрізняється від структурного дефіциту.

Пасивний дефіцит бюджету зумовлюється економічною ко­н'юнктурою як першопричиною накопичення запланованого обсягу бюджетних ресурсів. Таким чином, пасивний дефіцит можна ототожнити з циклічним бюджетним дефіцитом. Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошу­ку шляхів його подолання і в ідеалі збалансування доходів і витрат бюджету.

Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюдже­ту. З цією метою необхідно [6, 91]:

1) вдосконалити податкову систему, забезпечити оптималь­ний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької ді­яльності;

2) посилити відповідальність суб'єктів господарювання та їх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджет­ними фондами;

3) удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;

4) забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розробки і виконання цільових програм роз­витку малого і середнього підприємництва;

5) запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів;

6) перейти від бюджетного фінансування до системи надан­ня субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господа­рювання;

7) запровадити науково обґрунтовану систему прогнозуван­ня показників, що беруться за основу формування доходів і ви­датків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

 

 

Лекція 8. Державний кредит

Державний кредит.

Основні форми державного кредиту.

Державний кредит - одна з важливих форм державних фінансів. З допомогою державного кредиту залучаються фінансові ресурси з метою фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу країни, забезпечення програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи та ін.

Державний кредит - це залучення державними органами управління грошових коштів на умовах позики. З боку держави суб'єктами державного кредиту виступає уряд, а також центральний банк та державні цільові фонди. Державний кредит має місце і за умов залучення грошових коштів урядом АР Крим та місцевими органами виконавчої влади.

До джерел фінансування кредиту відносяться: грошові кошти юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), іноземних держав, міжнародних фінансових організацій, центральних та провідних комерційних банків. Фінансові ресурси, залучені шляхом використання державного кредиту направляються до державного бюджету, центрального банку, або державного цільового фонду для фінансування визначених програм. Залучені кошти використовуються за умов позики (платності, повернення, забезпечення та ін.).

Залучення ресурсів за умов державного кредиту передбачає використання різних форм. Вибір форм і методів кредитування здійснюється державними органами управління в процесі визначення умов кожної конкретної позики. При цьому враховується як інтереси держави, так і кредиторів. У світовій практиці використовуються різноманітні підходи щодо кредитування, які враховують певні конкретні ситуації.

До основних форм державного кредиту відносяться:

1. Державні позики, які надаються на підставі кредитних угод.

2. Позики, що залучаються державними органами управління шляхом емісії і розміщення державних боргових цінних паперів.

3. Держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення кредитних ресурсів.

4. Вклади громадян в ощадні банки країни.

5. Інші форми.

Державні позики, що одержують на підставі кредитних угод, можуть бути внутрішніми і зовнішніми. За строками погашення вони бувають короткостроковими, середньостроковими і довгостроковими. За забезпеченням позики поділяються на заставні (забезпечені заставою) та беззаставні. У якості застави виступають матеріальні цінності, грошові кошти, що знаходяться у власності держави, або будуть одержані в майбутні періоди, та ін. Беззаставні позики не мають певного забезпечення. Їх надійність гарантується фінансовою стійкістю держави.

Позики, що залучаються з використанням державних цінних паперів, також виконуються в різних варіантах. Це можуть бути цінні папери, що пропонуються внутрішнім і зарубіжним інвесторам. Вони, в свою чергу, можуть бути неринковими (тобто не підлягають обігу на фінансових ринках) і ринковими. Державні цінні папери також можуть бути процентними, виграшними і дисконтними.

Державні гарантії за кредити підприємствам і установам також включаються до державного кредиту. Вони не передбачають залучення коштів до державного бюджету. Проте їх раціональне використання сприяє стабілізації розвитку підприємницької діяльності і, тим самим, збільшення надходжень до державного бюджету. Державні гарантії можуть бути внутрішніми (надаються резидентам) і зовнішніми (нерезидентам). Неповернення гарантованих позик у строки, передбачені кредитними угодами призводе до необхідності їх погашення за рахунок коштів державного бюджету.

Вклади громадян в ощадні банки не завжди відносяться до державного кредиту. Такі кошти розглядаються як державний кредит тільки в тому разі, коли вони спрямовуються до державного бюджету. А ці явища мають місце лише у випадках, коли кошти ощадних банків використовуються для придбання державних цінних паперів. До інших форм державного кредиту відносяться грошові лотереї, які проводяться державними установами, фінансові зобов'язання, що оформлюються державними векселями (податкові векселі, казначейські векселі, векселі міністерств) та ін. Схематично склад державного кредиту показано на рис. 8.1.

 

 

Рис. 8.1. Форми державного кредиту

 

 

Амортизація та обслуговування позик і способи їх проведення.

 

Важливим елементом державного кредитування є амортизація і обслуговування позик. Під амортизацією позик розуміють погашення суми позики. Обслуговування позики – це виплата доходів за її використання. Амортизація та обслуговування позик, залучених за умов державного кредиту, здійснюється за рахунок таких джерел:

- доходів державного бюджету;

- доходів, одержаних від інвестицій, проведених за рахунок позик;

- кредитів, одержаних від центрального банку;

- коштів, одержаних від проведення додаткових емісій боргових цінних

паперів;.

- проведення реструктуризації позик.

Порядок проведення амортизації та обслуговування позик визначається в період емісії цінних паперів або угодами про надання кредитів уряду. Такі операції проводяться згідно плану, який є додатком до умов позики, або кредитної угоди. Планом може бути передбачено проведення погашення позики одноразово, тобто в кінці строку використання. Амортизація може проводитись також частинами (ануїтетами).

Як правило, використовуються такі способи амортизації та обслуговування позик:

1. Погашення позик рівними строковими виплатами.

2. Амортизація шляхом проведення рівних виплат основного боргу.

3. Погашення позик змінними виплатами основного боргу.

Вибір способу амортизації проводиться з урахуванням умов угоди або емісії, інтересів кредиторів і заємників. Розглянемо кожен зі способів. 1. Погашення позик рівними строковими виплатами передбачає проведення виплат з погашенням основного боргу і процентних платежів таким чином, що загальна їх сума в кожному розрахунковому періоді є величиною постійною. Виплати проводяться в кінці кожного періоду. З метою розрахунку плану амортизації позики спочатку визначається сума строкової виплати (Сн), яка включає суму, що направляється на погашення основного боргу (Дн) і величину процентних виплат (Пн) за кожний період.

Сн = Дн + Пн

Величина строкової виплати в кожному періоді не змінюється, тому

С1 = С2 = С3 = ……..= Сн

Розрахунок строкової виплати проводиться за формулою:

Де: Д- загальна сума боргу за позикою

Р - ставка проценту за умови позики

Н - кількість періодів виплати.

Далі розраховується сума, яка виплачується кредитору у вигляді відсоткових платежів (Пн)

Пн = Дз * Р

Де: Дз - сума залишку боргу

 

i = 1, …., n

 

Сума, яку залучено на погашення основного боргу (Дн)

Дн = Сн - Пн

2. Другий спосіб погашення позики - це амортизація шляхом проведення виплат основного боргу рівними платежами. В такому випадку, по-перше, розраховується Дн (сума, яка направляється на виплату основного боргу в кожному періоді).

Умовою при використанні цього способу є:

Д1 = Д2 = Д3 = ……… Дн

Залишок боргу в кожному розрахунковому періоді (Дз) визначається таким чином: Дз = Д - Дн (К-1)

Де: К - номер розрахункового періоду.

А сума строкової виплати (Сн) розраховується за формулою:

Сн = (Д - (К-1)) * Р + Дн

3.Третій спосіб - погашення позики змінними виплатами основного боргу.

При цьому можливі два варіанта зміни: зростаючими платежами, або виплатами, сума яких зменшується. Крім того, такі зміни можуть проводиться як в арифметичній, так і в геометричній прогресії.

Розглянемо порядок проведення розрахунків при прийнятті змін в арифметичній прогресії. Спочатку визначається сума, що направляється на виплату боргу в першому періоді (Д1) для зростаючої прогресії.

 

для прогресії, що зменшується:

де: - величина зміни суми виплати основного боргу.

Сума, яка використовується для погашення основного боргу в кожному наступному періоді, розраховується шляхом збільшення (зменшення) попередньої виплати на величину д.

Дн = Д1 + (п - 1) * д

-

За умови зміни сум, які направляються на погашення боргу, в геометричній прогресії розрахунки проводяться таким чином:

- для зростаючої прогресії.

Де: К - коефіцієнт змін виплат з основного боргу.

- для прогресії, що зменшується.

Кожний з розглянутих способів має свої переваги і недоліки, які

враховуються при проведені амортизації позик. Зокрема, порівняння амортизації та погашення позик першим і другим способами виявляє такі відмінності. Сума процентних платежів за умов використання другого способу є меншою, відповідно і величина строкових річних виплат зростає. Разом з тим, вартість залишку боргу в кожному наступному періоді буде більшою за умов використання першого способу.

 

Державні гарантії та умови їх надання

 

В умовах переходу до ринкової економіки особлива роль в процесі кредитування підприємств і установ належить державним гарантіям. Гарантія надається з метою забезпечення надійності повернення кредитів. В ситуації, коли позичальник неспроможний виконати передбачені платежі, гарант зобов’язаний провести необхідні розрахунки за власні кошти. У разі, коли гарантом виступає держава, обсяги кредитування підприємств і установ значно зростають.

Державна гарантія – це зобов’язання держави (в особі уряду) повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником зобов’язань за одержаними позиками. Гарантії надаються органам державної влади (АР Крим, місцевим громадам та ін.) та суб’єктам підприємницької діяльності. Надання державних гарантій за кредитами суттєво зменшує кредитний ризик, що супроводжується зниженням процентних ставок за кредитами. Та з іншого боку, механізм надання державних гарантій повинен бути зваженим, оскільки неповернення позичальником позик приводе до витрачання коштів державного бюджету. Формою надання державних гарантій є поручительство - це зобов’язання виконати передбачені платежі в разі невиконання їх позичальником (частково або в повному обсязі).

Надані державою гарантії можуть бути внутрішніми та зовнішніми.

Внутрішні гарантії – це гарантії уряду перед резидентами країни.

Зовнішні - перед нерезидентами. У разі невиконання боржником своїх кредитних зобов’язань гарантія уряду, по суті перетворюється в дотацію підприємству. А за умов наявності гарантій нерезидентам – такі дотації надаються у ВКВ, що зумовлює зростання державного зовнішнього боргу. До того ж, внаслідок наявності бюрократичного механізму надання державних гарантій, далеко не завжди вони використовуються з метою фінансування найбільш перспективних проектів. Схему надання державних гарантій відображено на Рис.

Прийняття рішення про надання державних гарантій в Україні передбачає проведення експертизи проектів. Вона здійснюється Кабінетом Міністрів України, зокрема, для експертної оцінки залучається Національне агентство реконструкції і розвитку; Валютно-кредитна рада, Міністерство економіки, Фонд державного майна України, Міністерство фінансів, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків. Остаточне рішення про надання державних гарантій затверджується постановою Кабінету Міністрів України. З метою забезпечення виконання державних гарантій уряд визначає банка-агента.

Гарантії за іноземними кредитами надаються Центральним банком країни. Так, Національний банк України може виступати гарантом кредитів, що надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності з боку іноземних банків та міжнародних фінансових організацій. Гарантії надаються під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна. У випадках, коли погашення кредиту передбачається за рахунок бюджетних коштів, суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності повинен одержати гарантійний лист від КМУ. На основі одержаного листа НБУ здійснює резервування валютних коштів уряду, що приймаються як застава під гарантію банка. НБУ веде облік наданих гарантій, забезпечує зарахування валютних коштів на рахунки банка, здійснює оперативне управління валютними коштами, що використовуються як застава, та забезпечує (в разі виникнення відповідних умов) оплату заборгованості перед іноземними кредиторами.

Урядом прийнято декілька способів повернення коштів державного бюджету, виплачених внаслідок надання державних гарантій за кредитами. До них, зокрема, відносяться:

1. Реструктуризація заборгованості.

2. Примусове відшкодування витрат держави за гарантійними зобов’язаннями.

а) Стягнення заборгованості за рахунок продажу майна боржника (через

арбітражний суд).

б) Порушення справи про банкрутство позичальника.

3. Оформлення заборгованості перед державним бюджетом векселями і

продаж їх на біржовому фондовому ринку.

Способи повернення коштів державного бюджету за наданими гарантіями відображено на рис.8.2.

 

 

 

Рис. 8.2. Схема надання державних гарантій підприємствам

Згідно з прийнятими правилами державні гарантії можуть бути одержані тільки за умов наявності зустрічних безумовних гарантій банків.