Ідеалізація партнера. Адаптація.

В первые годы брака (в особенности если период предбрачного знакомства был коротким) могут играть негативную роль последствия такого специфического для предбрачных отношений искажения восприятия, как идеализация партнера. Ссуществуют три точки зрения на проблему идеализации партнера:

1. Идеализация необоснованно завышает ожидания, предъявляемые к партнеру и к взаимодействию с ним. Осознание того, что реальный человек не соответствует идеальному образу, играет деструктивную роль, приводит к глубокой неудовлетворенности партнером, собой, отношениями в целом. В дальнейшем все это при неумении или нежелании наладить взаимодействие с учетом нового, уже более реального образа партнера приводит к распаду отношений.

2. Другую точку зрения на роль идеализации в предбрачных отношениях можно назвать конструктивной. Она заключается в том, что идеализация партнера является стимулом для развития его личности, определяя для него некоторую, условно говоря, «зону ближайшего развития» - кем он может стать.

3. Третья точка зрения - в рамках гуманистической психологии. У самоактуализирующихся личностей, то есть личностей, достигших самого высокого уровня развития - уровня реализации своих потенций, наиболее ярко выражены спонтанность и естественность. Идеализация не свойственна самоактуализирующимся личностям вовсе. Несомненно, что личностные характеристики опосредуют степень идеализации.

Начальный период брака характеризуется семейной адаптацией и интеграцией. Адаптация - это приспособление супругов друг к другу и к той обстановке, в которой находится семья. Психологическая сущность взаимной адаптации заключается во взаимоуподоблении супругов и во взаимном согласовании мыслей, чувств и поведения. Адаптация осуществляется во всех сферах семейной жизни. Материально-бытовая адаптация заключается в согласовании прав и обязанностей супругов в выполнении домашних дел и в формировании удовлетворяющей их обоих модели планирования и распределения семейного бюджета. Нравственно-психологическая адаптация основывается на совмещении мировоззрений, идеалов, интересов, ценностных ориентации, установок, а также личностных и характерных особенностей мужа и жены (максимально возможном для данной пары, но во всех случаях превышающем уровень, ниже которого совместное существование супругов оказывается невозможным). Интимно-личностная адаптация заключается в достижении супругами сексуального соответствия, предполагающего их взаимное не только физическое, но и морально-функциональное удовлетворение интимными отношениями.

Некоторые исследователи выделяют первичную и вторичную (негативную) адаптацию, соответственно, по первым двум стадиям жизни семьи: по совсем молодому и просто молодому бракам.

Первичная адаптация супругов осуществляется в двух основных видах их соотношений: ролевых и межличностных. Базовым для ролевых отношений выступает представление о целях супружеского союза (скрытых для сознания), в которых выражается мотивация супругов. Общая мотивация семейного союза включает в себя четыре ведущих мотива: хозяйственно-бытовой, нравственно-психологический, семейно-родительский и интимно-личностный.

Можно вступать в брак, в основном ориентируясь на него преимущественно как на хозяйственно-бытовой союз, искренне считая, что главное в семье - это хорошо налаженный быт и домоводство; как на союз нравственно-психологический - желая найти верного друга и спутника вашей жизни, хорошо понимающего именно вас; как на союз семейно-родительский, исходя из того, что главная функция семьи есть рождение и воспитание детей, или как на союз интимно-личностный - стремясь найти желанного и любимого партнера по любви. Следовательно, чтобы семья была благополучной, эти представления должны либо быть совместными, либо стать таковыми, чтобы поведение одного супруга в его семейной роли не противоречило представлениям другого супруга, и наоборот.

Если один супруг считает главной одну из них, а другой - другую (а домашние, вообще, третью), конфликты в семье неизбежны, особенно в острые, переломные, кризисные периоды семейной жизни, когда обнажаются главные бессознательные, истинные мотивы.

Ролі в родині.

Щоб краще зрозуміти роль кожної статі у суспільстві, потрібно враховувати деякі аспекти.

1.Наша цивілізація є переважно чоловічою, тому жінка, яка хоче мати в суспільстві вищий статус, змушена поводити себе як чоловік.

2.Жінка частіше є психологічним лідером, тобто прихованим, а чоловікза поведінкою, тобто вона ініціює, а вінвиконує.

3.Стреси гальмують репродуктивну функцію жінки, негативно впливають на плід, тому вагітним потрібен комфорт, віддаленість від соціуму.

4.Жінка відіграє важливішу роль у створенні мікроклімату в сім’ї, вихованні дітей, особливо синів (мати є вихователем сина, але вчителем доньки). Син рабині не може бути внутрішньо вільним, син деспотичної матері має слабку волю, саме під впливом матері у сина формується ідеал жінки.

5.По мірі росту та розвитку дітей батьки повинні віддаляти їх від сім’ї не лише фінансово, але й територіально, особливо синів, інакше підсвідома залежність від авторитету й енергетики матері не дозволить стати їм нормальними чоловіками своїх жінок.

6.Відношення подружжя в сім’ї будуються на основі тих ролей, які вони сприймали з дитинства: "чоловікбатько", "чоловікчоловік", "чоловіксин", "жінкамати", "жінкажінка", "жінкадонька". Кожен психотип (роль) має свою форму поведінки. Найбільш гармонійні союзи між 1) чоловік - батько й жінка - донька, 2) жінка-мати й чоловік-син, 3) чоловік-чоловік і жінка-жінка.

7.Біологічні та психологічні особливості чоловіків і жінок позначаються на соціальному аспекті їх діяльності, тому існує поділ на чоловічі й жіночі професії.

Нині сім'я переживає великі труднощі в матеріальному, духовному і психологічному плані. Поширюються такі явища, як громадянський шлюб, дуже раннє статеве дозрівання і ранне статеве життя. Усе це негативно відбивається на статевому вихованні.

Діти навчаються цінити особу в іншій людині, дивлячись перш за все на стосунки між батьками. Статеве виховання теж потрібно починати в сім’ї. Чим більше інформації дитина отримує в сім’ї, за допомогою мистецтва, тим впевненіше вона почуватиме себе в спілкуванні з протилежною статтю.

Школа теж впливає на сексуальне виховання дитини, воно проходить у три фази.

1.Споглядання. Пізнання світу, розуміння статей, їх призначення.

2.Формування уявлення про статеву культуру і власну сексуальну належність.

3.Завершення формування статевої культури.

Проблеми в статевому вихованні позначаються на загальній культурі людини. Формуються такі негативні якості характеру, як нерішучість, егоїзм тощо, які розглядаються як фактор ризику сексуальної дисгармонії майбутнього шлюбу.

Так, надмірна прихильність сина до матері (Едипів комплекс) або доньки до батька (комплекс Електри) не дозволять їм створити належну сім'ю.

Питання грамотного регулювання народження дитини має соціальне, економічне, біологічне і медичне значення. Воно залежить від матеріальних умов, ставлення суспільства до сім’ї.

Найбільш негуманним шляхом попередження появи на світ дитини є аборт. Він не лише має матеріальні та етичні наслідки, але й післядію на репродуктивне та загальне здоров'я жінки.

Тому молодій сім’ї слід знати, як планувати дітонародження, як запобігати небажаній вагітності. Найпоширенішим протизаплідним прийомом є використання контрацептивів. Контрацепція - це спосіб запобігти вагітності.

Проблема запобігання вагітності дуже давня, їй приділяли увагу в єгипетських папірусах, китайських зошитах, працях грецьких, римських і персидських лікарів, у Біблії.

У 1564 році вперше описано презерватив, виготовлений з льону та кишок. Китайці використовували сухий гриб із шляпкою.

Усі засоби попередження вагітності поділяють на хірургічні та не хірургічні.

Хірургічні методи зумовлюють непрохідність для статевих клітин яйцепроводів у жінок або сім'явиносних протоків у чоловіків.

До не хірургічних методів належать:

місцеве використання контрацептивних речовин та засобів, які не викликають зміни в яєчниках, але можуть зумовити запалення та ерозії матки, її шийки, піхви, позначитись на прояві менструального циклу;

використання презервативів, проте систематичне їх використання позбавляє жінку чоловічих статевих гормонів, необхідних для її психофізичного комфорту, а також може порушувати стан слизової оболонки та секреторну функцію залоз піхви;

використання гормональних препаратів, що пригнічують секрецію естрогенів і овуляцію. Метод може викликати порушення жирового обміну, підвищити зсідання крові. Ці препарати використовують із лікувальною метою в період клімаксу для профілактики гіперплазії залоз матки, що запобігає кровотечам, зменшує психічні та соматичні травми;
метод природного планування сім’ї за фазами менструального циклу. Найбільш сприятливими для запліднення є з 9ї до 17ї доби (при 2829 добовому менструальному циклі). Додатково перевіряють зміну температури, конституцію шийки матки, характер слизу з піхви. Цей метод отримав назву Бірмінгемського, він дуже надійний і має дозвіл церкви.

Слід зазначити, що застосування оральних контрацептивів (препарат "Постінор") в 4 рази збільшують ризик розвитку серцево-судинних захворювань та смерті через них, особливо у жінок, які палять (у них в 7 разів ризик більший), тромбофлебіту. Є препарати, що застосовуються парентерально, наприклад, "Норплант". Вони мають довготривалу дію (до 3 місяців) і небезпечні у разі схильності до розвитку новоутворень.