ЗБ при розвантажувально-навантажувальних роботах

Вантажно-розвантажувальні роботи необхідно виконувати під керівництвом відповідальної особи, що призначається адміністрацією підприємства. Ця особа перевіряє справність вантажопідіймальних механізмів, такелажу, пристосувань та іншого інвентаря, інструктує робітників, пояснюючи їм їх обов' зки, послідовність виконання операцій та значення застосовуваних при цьому сигналів. Вантажно-розвантажувальні роботи слід виконувати із застосуванням засобів малої механізації (візки, лебідки, вагонетки) та за допомогою підіймально-транспортного обладнання. Проведенню цих робіт передує складання технологічних карт і проектів виконання робіт. На місці виконання робіт вивішуються знаки безпеки. Для штучних вантажів застосовуються піддони, контейнери, пакетоформувальні засоби, а для сипких – пневмотранспорт, що виключає забруднення повітря. При виникненні небезпечної ситуації особа, відповідальна за проведення робіт, повинна вжити запобіжних заходів або припинити їх.

Майданчики, де проводяться вантажно-розвантажувальні роботи, повинні мати рівне та тверде покриття або твердий грунт, мати ухил не більше 5°, а також природне і штучне освітлення.

До робіт з вантажопідіймальними пристроями допускаються особи не молодші 18 років, які пройшли медичний огляд і спеціальне навчання, склали іспит кваліфікаційній комісії і одержали посвідчення.

У випадку, коли вага вантажу перевищує 50 кг, а також при підійманні вантажів на висоту понад 3 м слід застосовувати засоби механізації.

Правила складування вантажів: висота штабеля не повинна перевищувати 6 м для нерозбірної тари і 4,5 м – для складаної тари; 3 м – для вантажів у ящиках при ручному навантаженні та 6 м – при механізованому; для барабанів з карбідом кальцію – не більше двох ярусів; для кошиків з бутлями агресивних речовин – в один ряд. Ширина головного проходу в закритих складах повинна бути не менше 3 м. Під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт з вантажами третьої та четвертої груп необхідно застосовувати засоби індивідуального захисту.

16. ЗБ при переїздах на автомобілях

При підготовці автомобіля до виїзду водій зобов'язаний перевірити:

- наявність посвідчення з талоном на право водіння автомобіля, подорожній лист;

- технічний стан автомобіля, справність гальмової системи, рульового управління, приладів освітлення і сигналізації, склоочисників, установку дзеркал, чистоту і видимість номерних знаків, а також відсутність підтікання палива, масла, води;

- тиск повітря в шинах;

- наявність інструмента та інвентарю;

- заправку автомобіля паливом, маслом, водою, гальмовою рідиною, антифризом і рівень електроліту в акумуляторній батареї;

- наявність запасного колеса, буксирного троса, аптечки першої допомоги, домкрата, вогнегасника.

Заправлення автомобіля паливом проводити при непрацюючому двигуні. Заправлення автомобілів етилованим бензином потрібно проводити з бензоколонки зі шлангом, забезпеченим роздавальним пістолетом. Забороняється заправляти автомобілі етилованим бензином за допомогою відер, лійок і т. п., а також відпускати етилований бензин в тару (каністри). Заправник і водій повинні знаходитися при заправленні з навітряного боку автомобіля.

На заправному пункті забороняється:

- палити і користуватися відкритим вогнем;

- проводити ремонтні та регулювальні роботи;

- заправляти автомобіль паливом при працюючому двигуні;

- допускати перелив і розлив палива;

- знаходження пасажирів в салоні.

Перед заправкою системи охолодження двигуна антифризом необхідно:

- перевірити, чи немає в системі охолодження (в з'єднувальних шлангах, радіаторі, сальниках водяного насоса) течі, а при наявності – необхідно її ліквідувати;

- промити систему охолодження чистою гарячою водою.

Виїзд автомобіля з несправностями, що загрожують безпеці руху, забороняється.

Перед запуском двигуна необхідно переконатися, що автомобіль загальмований стоянковим гальмом, а важіль перемикання передач поставлений у нейтральне положення.

Перед початком роботи водій зобов'язаний перевірити, щоб:

- вітрове та бокове скло не мало тріщин та затемнень, що утрудняють видимість;

- бокове скло плавно пересувалося від руки або склопідйомними механізмами;

- на сидінні та спинці сидіння не було провалів, рваних місць, виступаючих пружин та гострих кутів; сидіння і спинка повинні мати справне регулювання, що забезпечує зручну посадку водія;

- замки всіх дверей були справними, що виключає можливість їх самовільного відкривання під час руху;

- опалювальні пристрої салону в холодний час були справними;

- підлога салону автомобіля була заслана килимком, що не має отворів та інших пошкоджень.

 

17. Навчання та інструктажі на геологорозвідувальних підприємствах

Аналіз виробничого травматизму показує, що значна частина нещасних випадків відбувається в результаті незадовільного навчання робочих правилам безпечної роботи.У нафтогазовій промисловості, а саме на геологорозвідувальних підприємствах діє певна система інструктажу і навчання обслуговуючого персоналу, котра включає в себе: вступний, первинний інструктаж в цеху і на робочому місці, періодичний, позаплановий а також цільовий інструктаж.

Найперше працівник, який щойно поступає на роботу, проходить вступний інструктаж, котрий проводять працівники служби техніки безпеки, пожежної охорони і газорятівної служби підприємства. Основна метавступного інструктажу - ознайомлення поступаючого на роботу з основними небезпеками і шкідливостями на виробництві та в цехах, правилами безпечної поведінки на території підприємства, правилами протипожежної безпеки на даному виробництві, правилами внутрішнього розпорядку, вимогами особистої і промислової гігієни тощо.

Вступний інструктаж проводять:

- з усіма працівниками, яких приймають на постійну або тимчасову роботу, незалежно від освіти, стажу роботи та посади;

- з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

- з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;

- при екскурсії на підприємство;

- з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в середніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих закладах освіти при оформленні або зарахуванні до закладу освіти.

Потім робітника спрямовують в цех, де він проходить первинний інструктаж, котрий йому проводить начальник цеху або його заступник.

Первинний інструктаж проводять до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

- новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;

- який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;

- який буде виконувати нову для нього роботу;

- з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

Первинний інструктаж проводять з вихованцями, учнями та студентами середніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих закладів освіти на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії, де навчальний процес пов'язаний з небезпечними або шкідливими хімічними, фізичними та ін. факторами.

В подальшому, працівники, в залежності від характеру роботи, один раз в 6-12 місяців проходять періодичний (повторний) інструктаж.

При зміні технологічного процесу, включенні у виробництво нового обладнання, порушенні працівником правил і інструкцій з техніки безпеки і недостатньому знанні безпечних прийомів роботи, а також при разовому виконанні працівником виробничої операції, що не входить в коло його обов’язків, проводять позаплановий інструктаж.

Перевірка знань правил, норм і інструкцій з техніки безпеки керівних і інженерно-технічних працівників нафтогазової сфери проводиться не рідше одного разу в три роки.

18. Колективний договір на геологорозвідувальних підприємствах

Колективний договір (угода) на геологорозвідувальному підприємстві укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників, власників або уповноважених ними сторін. Вимогами законів України "Про охорону праці" і "Про колективні договори і угоди" передбачено, що здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, визначення обов'язків сторін, а також реалізація працівниками своїх прав і соціальних гарантій на охорону праці, забезпечуються насамперед за допомогою колективного договору (угоди). У колективному договорі (угоді) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Гарантії, пільги та компенсації, передбачені для працюючих чинним законодавством, повинні вважатись мінімальними, обов'язковими для виконання за будь-яких умов. За наявності на підприємстві економічних можливостей нормативні пільги і компенсації можуть перевищуватись і застосовуватись у більш значних розмірах на підставі додаткових зобов'язань згідно з колективним договором (угодою). Наприклад, відповідно до ст.7 Закону України "Про охорону праці" може бути передбачено: надання працівникам додаткової відпустки за несприятливі умови праці (понад розміри, визначені чинними нормативними).

19. Що таке державне соц. страхування від нещасного випадку?

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

20. Завдання страхування від нещасного випадку та сфера дії Закону про заг. обовязкове держ.соц.страхування.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

- проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

- відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Сфера дії: Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

 

21. Складові законодавства про страхування від нещасного випадку та осн.його принципи.

Законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про охорону праці" та інших нормативно-правових актів.

Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

- паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

- своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

- обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

- надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

- обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

- формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

- диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

- економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

- цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

22. Суб'єкти та об'єкти страхування від нещасного випадку, які підлягають страхуванню.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі - працівник).

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи.

Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків).

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

 

23. Яка процедура страхування працівників та реєстрації страхувальників страховиком.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, перелічені у статті 8 цього Закону, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

 

24. Що таке страховий ризик і страховий випадок?

Страховий ризик - обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком.

 

25. Що таке фонд соц. страхування від нещасних випадків та управління фондом?

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Фонд соціального страхування від нещасних випадків є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затверджується його правлінням.

Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.

 

26. Які соц.послуги і виплати,що здійснюються фондом соц.страх. від нещасних випадків?

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:

1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:

а) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

д) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

є) допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону;

2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;

3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

5) забезпечити потерпілому разом із відповідними службами охорони здоров'я за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка повинна включати:

а) обслуговування вузькопрофільними лікарями та лікарями загальної практики;

б) догляд медичних сестер удома, в лікарні або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

в) акушерський та інший догляд удома або в лікарні під час вагітності та пологів;

г) утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

д) забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів).

З метою найповнішого виконання функцій, передбачених пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, Фонд соціального страхування від нещасних випадків створює спеціалізовану медичну та патронажну службу соціального страхування;

6) вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

7) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприяти наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

8) відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (далі - ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю;

9) організовувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи з іншими заінтересованими суб'єктами підприємницької діяльності; компенсувати при цьому витрати виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;

10) у разі невідкладної потреби подавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок або за рішенням виконавчої дирекції Фонду та її регіональних управлінь - за рахунок Фонду;

12) організовувати залучення інвалідів до участі у громадському житті.

Усі види соціальних послуг та виплат, передбачені цією статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні.

 

27. Обов'язки роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві.

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

- впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

- забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

- здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці; - організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

- вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

28. Обов'язки та права працівників на охорону праці.

Працівник зобов'язаний:

- дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

- знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

- проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

 

29. Основні функції служби охорони праці на підприємстві.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

- видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці; - вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

- зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

- надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

30. Види відповідальності за порушення законодавства про охорону праці.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

31. Які є органи державного нагляду за дотриманням законів про охорону праці.

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

- центральний орган виконавчої влади з нагляду за оп;

- спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

- спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

- спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

32. Як охороняється праця неповнолітніх та жінок.

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких
перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

 

33. Як охороняється праця інвалідів?

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікаціюі працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх годою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

 

34. У яких випадках проводиться розслідування нещасних випадків на виробництві.

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві організовує роботодавець відповідно до Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 року №1094.

Розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві. До гострих професійних отруєнь належать випадки, що сталися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкідливих речовин.

35. Обов'язки безпосереднього керівника робіт у разі настання нещасного випадку.

У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт зобов'язаний:

- терміново організувати надання першої невідкладної допомоги потерпілому, забезпечити у разі потреби його доставку до лікувально-профілактичного закладу;

- негайно повідомити роботодавця про те, що сталося;

- зберегти до прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку обстановку на робочому місці та машини, механізми, обладнання, устаткування у такому стані, в якому вони були на момент настання нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров'ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків та порушення виробничих процесів), а також вжити заходів до недопущення подібних нещасних випадків.

36. Обов'язки роботодавця у разі настання нещасного випадку на виробництві.

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків із смертельним наслідком та групових, повинен:

- повідомити про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі - Фонд) за формою, що встановлюється цим Фондом, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства;

- це підприємство, у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, - відповідні органи державної пожежної охорони, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) – відповідні установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби;

- організувати його розслідування й утворити комісію з розслідування.

Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НТ протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, - протягом доби після одержання необхідних матеріалів.

37. Обов'язки комісії з розслідування нещасного випадку на виробництві.

Комісія з розслідування зобов'язана протягом трьох діб:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і причетних осіб, та отримати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

- визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

- з'ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити, пов'язаний чи не пов'язаний цей випадок з виробництвом;

- визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів про охорону праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

- скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 або акт за формою НТ про потерпілого у шести примірниках і передати його на затвердження роботодавцю;

- у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь) крім акта за формою Н-1 складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5;

38. Що таке акти розслідування Н-1, Н-5 і їх характеристика, їх реєстрація та затвердження.

На кожний нещасний випадок (н/в), внаслідок якого були втрачені працездатність на 1 день і більше, або виникла необхідність переведення постраждалого на іншу, більш легку роботу, терміном не менше 1 дня, складається акт форми Н-1. Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1 або НПВ, беруться на облік і реєструються роботодавцем у спеціальному журналі.

У разі ліквідації підприємства акти розслідування нещасних випадків, акти за формою Н-1 або НТ підлягають передачі правонаступникові, який бере на облік ці нещасні випадки, а у разі його відсутності або банкрутства - до державного архіву.

Акт за формою Н-1 або НТ на кожного потерпілого складають відповідно до акта спеціального розслідування у двох примірниках, підписує голова та члени комісії із спеціального розслідування і затверджує роботодавець протягом доби після одержання цих документів.

Акти за формою Н-5 і Н-1 підписуються головою і всіма членами спеціальної комісії протягом п'яти днів після оформлення матеріалів спеціального розслідування. У разі незгоди із змістом акта (актів) член спеціальної комісії підписує його (їх) з відміткою про наявність окремої думки, яку викладає письмово. Окрема думка додається до акта за формою Н-5 і є його невід'ємною частиною.

Враховуючи, що в акті за формою Н-5 зазначається висновок комісії щодо визнання (невизнання) нещасного випадку пов'язаним чи непов'язаним з виробництвом, то можна вважати, що він є пріоритетним над актом за формою Н-1.

У акті за формою Н-5 зазначаються: Відомості про потерпілого (потерпілих); Характеристика об'єкта, дільниці та місця, де стався (сталася) нещасний випадок (аварія); Обставини, за яких стався (сталася) нещасний випадок (аварія); Причини нещасного випадку (аварії); Заходи щодо усунення причин виникнення нещасного випадку (аварії); Висновок комісії; Перелік матеріалів, що додаються.

До першого примірника акта розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (далі - акт розслідування нещасного випадку) додаються: акт за формою Н-1 або НТ, пояснення свідків, потерпілого, витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини, апаратура тощо), у разі необхідності, також медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

39. Які нещасні випадки підлягають спеціальному розслідуванню.

Спеціальному розслідуванню підлягають:

- нещасні випадки із смертельним наслідком;

- групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я;

- випадки смерті на підприємстві;

- випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків.

Спеціальне розслідування нещасних випадків проводять протягом не більше 10 робочих днів. У разі необхідності встановлений термін може бути продовжений органом, який призначив розслідування.

40. Функції комісії зі спеціального розслідування НВ та її склад.

Комісія зобов'язана протягом трьох діб:

- обстежити місце нещасного випадку; якщо це можливо, одержати пояснення потерпілого; опитати свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб;

- визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці;

- з'ясувати обставини і причини нещасного випадку;

- визначити, чи пов'язаний цей випадок з виробництвом;

- установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

- скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (далі – акт форми Н-5) у трьох примірниках, а також акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 (далі – акт форми Н-1) у шести примірниках, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, або акт про нещасний випадок, не пов'язаний з виробництвом, за формою НПВ (далі – акт форми НПВ), якщо цей нещасний випадок визнано таким, що не пов'язаний з виробництвом, і передати їх на затвердження роботодавцю;

- у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов'язаного з виробництвом, крім акта форми Н-1 скласти також карту обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5 (далі – карта форми П-5) у чотирьох примірниках.

До складу комісії зі спеціального розслідування входять: посадова особа органу державного нагляду за охороною праці (голова комісії), представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду, представники органу, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі його відсутності - відповідної місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування, роботодавця, профспілкової організації, членом якої є потерпілий, вищестоящого _ профспілкового органу або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі розслідування випадків виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби.

41. Порядок розслідування та облік випадків професійних захворювань.

Всі уперше виявлені хронічні захворювання і отруєння підлягають розслідуванню. Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому надано таке право МОЗ.

Зв'язок профзахворювання з умовами роботи працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці хворого, визначених санепідемстанцією.

Така характеристика видається після запиту керівника лікувально-профілактичної установи, яка обслуговує дане підприємство. Для встановлення остаточного діагнозу і зв'язку профзахворювання з впливом виробничих чинників і трудового процесу фахівець з професійної патології направляє хворого до спеціалізованої лікувально-профілактичної установи відповідно до переліку МОЗ. Якщо встановлений факт профзахворювання, ця установа складає повідомлення. Протягом 3 днів це повідомлення направляє підприємству, в санітарно-епідеміологічну станцію і лікувально-профілактичній установі, яка обслуговує це підприємство.

Власник підприємства зобов'язаний організувати розслідування причин кожного випадку профзахворювання протягом 7 днів після отримання повідомлення.

Розслідування проводиться комісією, створеною наказом керівника санепідемстанції в складі:

1) співробітника санепідемстанції (голова);

2) представника профспілкової організації;

3) представника трудового колективу;

4) представника лікувально-профілактичної установи;

5) фахівця з професіональної патології;

6) представника місцевого органу охорони здоров'я.

Комісія складає акт розслідування за спеціальною формою в кількості 5 екземплярів протягом 3 діб після закінчення розслідування. Акти направляють:

1) хворому;

2) підприємству, де виявлено профзахворювання;

3) лікувально-профілактичній установі;

4) профспілковій організації;

5) 1 екземпляр залишається у санепідемстанції для аналізу і контролю.

42. Основні заходи підготовки до робіт з радіоактивними речовинами

Основні принципи захисту:

- використання принципів захисту, що застосовується при роботі з джерелами випромінювання у закритому вигляді;

- герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

- заходи планувального характеру;

- застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;

- використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

- дотримання правил особистої гігієни;

- очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельнихконструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту.

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захисту та шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, передбачених нормами радіаційної безпеки НРБУ-97. У випадку забруднення радіоактивними речовинами, особистий одяг і взуття повинні пройти дезактивацію під контролем служби радіаційної безпеки, а у випадку неможливості дезактивації їх слід захоронити як радіоактивні відходи.

Рентгенорадіологічні процедури належать до найбільш ефективних методів діагностики захворювань людини. Це визначає подальше зростання застосування рентгено- і радіологічних процедур або використання їх у ширших масштабах.У даний час з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення шляхом діагностики широко застосовують організаційні і технічні заходи:

- як виняток необґрунтовані (тобто без доведень) дослідження;

- зміна структури досліджень на користь тих, що дають менше дозове навантаження;

- впровадження нової апаратури, оснащеної сучасною електронною технікою посиленого візуального зображення;

- застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають дослідженню тощо.

43. Які є види іонізуючого випромінювання та їх характеристика.

До іонізуючих належать: корпускулярні (нейтронні) та електромагнітні (гамма-, рентгенівське) випромінювання, яке здатне при взаємодії з речовинами утворювати в ній заряджені атоми і молекули-іони.

Альфа-випромінювання являє собою потік ядер, що випускає

речовина при радіоактивному розпаді ядер або при ядерній реакції.

Бета-випромінювання – потік електронів або позитронів, що виникають при радіоактивному розпаді.

Нейтрони – потік, що утворює нейтронне випромінювання, перетворюють свою енергію в пружних та не пружних взаємодіях з ядрами атомів:

- при непружній взаємодії виникає вторинне випромінювання, яке може складатись як із заряджених частинок, так і із гамма-коштів (гамма-випромінювання)

- при пружній взаємодії можлива звичайна іонізація речовини.

Проникаюча здатність залежить від енергії та складу атомів речовини.

Гамма -випромінювання – електромагнітне (фотонне випромінювання), що виникає при ядерних перетвореннях або взаємодії частинок. Велика проникна здатність, низька іонізуюча дія

Рентгенівське випромінювання виникає у середовищі, що оточує бета-випромінювання, в рентгенівський трубках, у прискорювачах електронів тощо і являє сукупність тормозного та характеристичного випромінювання, енергія фотонів не більше 1 МеВ.

Гальмівне випромінювання – це фотонне випромінювання з неперервним спектром, що випускається при зміні кінематичної енергії заряджених частинок.

Характеристичне випромінювання – це фотонне випромінювання із дискретним спектром, що випускається при зміні енергетичного стану атома. Мала іонізуюча здатність, велика глибина проникності.

44. Що таке радіоактивність та дози радіоактивного випромінювання

Активність (А) радіоактивного розпаду – число спонтанних ядер перетворень dN у цій речовині за малий проміжок часу dt, ділене на цей проміжок.

А= dN / dt. (6.10)

Одиницею виміру активності є бекерель (Бк). 1 Бк рівний одному ядерному перетворенню в секунду. Кюрі (Кu) – спеціальна одиниця активності. 1Кu=3,7·1010 Бк.

Поглинута доза Д - середня енергія dE, передана випромінюванням речовині в деякому елементарному об’ємі, поділена на масу речовини в цьому об’ємі:

Д=dE/dm, (6.13)

Грей – одиниця поглинутої дози (Гр).

1 Гр=1Дж/кг=100 Рад. Рад – спеціальна одиниця поглинутої дози.

Якщо два препарати при рівних умовах вимірювання створюють одну і ту ж потужність експозиційної дози, то кажуть, що вони мають однаковий гамма-еквівалент.

45. Біологічний вплив іонізуючого випромінювання

Вплив іонізуючого випромінювання може проявлятися в гострій абохронічній формі променевої хвороби. Розрізняють опромінення зовнішнєі внутрішнє.

Зовнішнє опромінення відбувається джерелами, які є поза організмом (робота на рентгенівських апаратах). При роботі з радіоактивними речовинами ураження може бути хронічним та гострим.

Хронічне проявляється не зразу після початку роботи, а через деякий

час: сухість шкіри, незначні тріщинки на ній, виразки, ламкість нігтів, випадання волосся.

Гостре – опіки кисті рук, набряки, пухирі, омертвіння тканини, язви, призводить до ракових захворювань.

Внутрішнє опромінення відбувається при потраплянні радіоактивної величини всередину організму при вдиханні повітря забрудненого радіоактивними елементами через органи травлення (їжа, пиття, куріння) і через шкіру. Організм людини піддається постійному опроміненню до того часу, доки радіоактивна речовина не розпадеться або не буде виведена з організму в результаті фізіологічного обміну. Це опромінення дуже небезпечне.

Людина постійно зазнає опромінення природним фоном опромінення, що складається із космічного опромінення та випромінювання природного розподілу радіоактивних речовин.

Одноразові опромінення в дозах:

25-50 Бер призводить до незначних швидкоминучих змін у крові;

80-120 Бер – початкові ознаки променевої хвороби;

270-300 Бер – гостра променева хвороба (50 % зі смертельними наслідками);

550-700 Бер – смертельний наслідок.

46. Нормування іонізуючого випромінювання.

Допустимі дози іонізуючого випромінювання регламентуютьсяНормами радіаційноїбезпеки України (НРБУ-97). Згідно з цим нормативним документом визначені наступні категорії опромінюваних осіб:

- категорія А – особи, що постійно чи тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання;

- категорія Б – обмежена частина населення (особи, що не працюють безпосередньо з джерелами випромінювання, але за умовами проживання або розташування робочих місць можуть підлягати опроміненню);

- категорія В – інше населення області, країни.

За ступенем чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено три групи критичних органів (тканин) організму, опромінення яких спричинює найбільшу шкоду здоров’ю людини:

1 – усе тіло, червоний кістковий мозок;

2 – м’язи, щитовидна залоза, жирові тканини, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені і кристалик ока;

3 – шкіряний покрив, кісткова тканина, кістки, передпліччя, стопи.

47. Захист від іонізуючого випромінювання при підготовці до польових робіт.

Для безпеки робіт із джерелами радіоактивних випромінювань необхідний захист як від зовнішнього, так і від внутрішнього опромінювання.

Основна задача при забезпеченні радіаційної безпеки полягає в тому, щоб не допустити можливості випромінювання вище гранично-допустимого значення, її роз’язують застосуванням комплексу організаційних і технічних заходів із урахуванням захисту: часом, відстанню, екранами і варіюванням кількості джерел.

Для роботи з радіоактивними речовинами великої активності застосовують автоматизоване обладнання і системи дистаційного керування. Найефективнішим заходом захисту є екранування, яке дозволяє знижувати дозу опромінювання на робочому місці до гранично-допустимого рівня. Проектуючи захисні екрани, визначають товщину, матеріал екрану залежно від виду енергії випромінювання.

Захисні екрани від альфа-випромінювання, як правило, не застосовують, оскільки воно має малу проникність.

У процесі геолого-розвідувальних робіт можливе іонізуюче опромінення при гамма-зйомці, дослідженнях у свердловинах, роботі у лабораторіях і в зонах з підвищеною природною радіоактивністю.

До інженерно-технічнихзаходів відносять заходи щодозабезпеченнябезпечних умов праці з джерелами РР, а саме: кількістю,віддалю, часом, різнимекраном, засобами індивідуального захисту.

Від α-променів захищаються шляхом збільшеннявіддалі, маючи наувазі те, щоціпромені слабо проникають в глибину.

Від-променів – загороджуванням: тримаютьізотопи в камерахконтейнерів.

Від-променів – скороченням часу опромінювання і збільшеннявіддалі R, оперуючиричагамиабоманіпуляторами.

48 Заходи захисту при транспортуванні радіоактивних речовин

В процесі проведення геологорозвідувальних робіт можливе опромінення людини при застосуванні радіоактивних речовин у свердловинах, при гамма- зйомці, у пішохідних маршрутах, відібранні радіоактивних зразків порід розміщують у поліетиленових пакетах, які розміщують у металеву ємність, переносять її удвох за допомогою штанги довжиною не менше 1 м. допускається перенесення радіоактивних зразків у рюкзаках при цьому зразки кладуть у поліетиленові пакети і розміщують їх у рюкзаку.

Потужність випромінення дози на поверхні рюкзака повинна не перевищувати 1.4× зіверта/год.

49 Заходи захисту іонізуючого випромінювання у процесі досліджень у свердловинах

У процесі досліджень свердловин можуть використовуватись як розчини з радіоактивними речовинами, так і радіоізотопні джерела. Роботу з радіоактивними джерелами виконують у мінімальні терміни послідовно і в порядку визначеному інструкцією. Свердловинний прилад з джерелом установлюють безпосередньо перед його опусканням.

При дослідженні свердловин за допомогою генераторів нейтронів увімкнення його та подача електричної напруги дозволяється після опущення його в свердловину починаючи з глибини 10 м. якщо свердловина, де проводяться дослідження розташована ближче 100 м від населених пунктів чи відкритих водоймищ води яких використовують для водопостачання, то необхідно здійснювати обваловку свердловини для попередження розливу радіоактивної рідини.

50 Заходи захисту при аварійному забрудненні радіонуклідами ділянки навколо свердловини

При проведенні робіт у разі залишення нейтронів у свердловині із-за певних причин, то свердловину цементують при цьому обов я зково складають акт. При непередбачуваному аварійному забрудненні ділянки навколо свердловини радіоактивною рідиною, то необхідні такі заходи: терміново вивести людей із забрудненої території, встановити ступінь забруднення і повідомляють про аварію керівнику підприємства та організацію Держнагляду, обмежують аварійну зону знаками радіаційної небезпеки, узгоджують з органами санітарного нагляду ліквідаційні заходи аварійного забруднення.

51. Загальні вимоги захисту від іонізуючого випромінювання.

Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання наступних принципів:

— використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопа;

— скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання;

— віддалення робочого місця від джерела іонізуючого випромінювання;

— екранування джерела іонізуючого випромінювання.

Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення іонізуючого випромінювання. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх зберігання

Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета- або гамма-випромінювання.

З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним — з великою масою.

З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам).

Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких_матеріалів (свинець-поліетилен).

Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, роботизованих комплексів.

В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіратор „Лепесток"), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи.

52. Джерело і характеристика електромагнітного поля

Джерелами випромінювання електромагнітної енергії є різні установки, починаючи відпотужних телевізорів, радіомовних,високочастотних трансформаторів до вимірюваних контрольних і лабораторних приладів різного призначення. Крім цього, існують природні джерела: магнітне поле землі, випромінювання галактик, атмосферна електрика.

Загалом джерелами електромагнітної енергії можуть бути будь-які елементи, які увімкнені у високочастотну мережу. Діапазон випромінюваної електромагнітної енергії радіочастотвід 3 Гцдо 3·10 ГГц.

53. Вплив електромагнітного поля на організм людини

Ступінь і характер впливу ЕМП на організм людини залежать: від інтенсивності випромінювання; частоти коливань; площі поверхні тіла, що опромінюється; індивідуальних особливостей організму; режиму опромінення (безперервний чи переривчастий); тривалості впливу; комбінованої дії інших факторів виробничого середовища.

Вплив ЕМП на біологічний об'єкт оцінюється кількістю електромагнітної енергії 1Уогл (Вт), яка поглинеться цим об'єктом при перебуванні його в полі.

Унаслідок поглинання людиною енергії ЕМП відбувається нагрівання тканин організму тим більше, чим вищою є напруженість поля і довшим час впливу.

При загальному опроміненні підвищення температури тіла більше ніж на ГС неприпустиме. Може спостерігатися також локальне нагрівання тканин. Перегрівання особливо шкідливим є для тканин зі слаборозвиненою судинною системою (очі, мозок, нирки, шлунок, жовчний і сечовий міхури), тому що кровообіг відіграє роль водяного охолодження.

54. Нормування рівнів електромагнітного поля на робочих місцях.

Допустимі рівні ЕМП на робочих місцях при роботі з джерелами електромагнітних випромінювань (ЕМВ) установлюються відповідно до вимог ГОСТу 12.1.006-84 ССБТ "Электромагнитные поля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля на рабочих местах", що поширюється на діапазони частот 60 кГц - 300 ГГц.

У ближній зоні, яка має фізичне значення при частотах до 300 МГц, нормуються напруженості електричної і магнітної складових полів.

У дальній зоні в діапазоні частот 300 МГц - 300 ГГц, у якому, як правило, і перебуває персонал, що обслуговує джерела ЕМВ із довжиною хвилі менше метра, нормується густина потоку енергії та енергетичне навантаження.

У діапазоні частот 60 кГц — 300 МГц гранично допустима напруженість ЕМП на робочих місцях протягом робочого дня не може перевищувати наступних значень:

для електричних полів:

f, МГц 0,06-3 3-30 30-50 50-300

Е,В/м 50 20 10 5

для магнітних полів:

f,МГц 0,06-1,5 30-50

Н,А/м 5 0,3

У випадках, коли час впливу ЕМП на персонал не перевищує 50% тривалості робочого дня, допускаються рівні, вищі зазначених, але не більше ніж удвічі.

Гранично допустимі значення ГПЕ ЕМП у діапазоні частот 300 МГц - 300 ГГц на робочих місцях для персоналу слід визначати, виходячи з гранично допустимого енергетичного навантаження ЕНГДР на організм і часу впливу Т, за формулою:

На практиці трапляються ситуації, коли в приміщення чи в навколишнє середовище одночасно надходить випромінювання різних частотних діапазонів, для яких установлені різні санітарні нормативи.

У випадку одночасного впливу на персонал ЕМП діапазону частот 60 кГц - 300 ГГц з різними нормованими параметрами відповідність рівнів опромінення вимогам нормативів досягається за умови:

Найчастіше людині доводиться працювати з джерелами ЕМП промислової частоти 50 Гц. У цьому випадку обслуговуючий персонал перебуває у ближній зоні, а основним параметром, що характеризує біологічну дію ЕМВ, є електрична напруженість. На напруженість електричного поля промислової частоти і характер його розподілу впливає напруга електроустановок і високовольтних ліній. Спеціальні спостереження і дослідження, проведені у багатьох країнах, дали змогу з'ясувати, що помітні зміни в здоров'ї обслуговуючого персоналу виникають у випадку напруги понад 400 кВ.

55. Захист від електромагнітного поля

Найбільш ефективним є встановлення екранів. Екранують джерело випромінювання або робоче місце. Екрани розрізняють: відбиваючі та поглинаючі.

Відбиваючі екрани – мідь, латунь, алюміній, сталь, тобто метали, в яких при наведені на них електромагнітного поля створюються струми Фуко, які протидіють наведеному електромагнітному полю.

Поглинаючі екрани виготовляють з гуми, паралону, при чому екранують не лише джерела випромінювання, а й робоче місце.

Залежно від технологічного процессу високочастотні установки

Можуть розміщувати в окремих приміщеннях.

Для захисту від електричних полів промислової частоти необхідно збільшувати висоту підвісу фазних проводів ЛЕП, зменшувати віддаль між ними. У випадках, коли розглянуті методи захисту не дають ефекту, тоді використовують засоби індивідуального захисту (комбінезони, халати і зметалізованої тканини - роль екрану, окуляри).

56. Заходи безпеки при вдборі взірців порід із гірничих виробок

Роботу з відбору проб у гірничих виробках необхідно виконувати з дозволу особи технічного нагляду на ділянці, що випробовується, та з дотриманням всіх вимог безпеки праці.

Під час відбору та ручної обробки проб і руд середньої та високої міцності необхідно користуватись захисними окулярами.

На силових та освітлювальних кабелях, якіпроходять через виробку,в місцях безпосереднього відбору проб необхідно зняти напругу, а уразі необхідності вони демонтуються.

Відбір проб на висоті понад 2 м необхідно проводити з містків,обладнаних драбиною і поручнями, а на висоті понад 3 м, крім того, слід застосовувати запобіжний пояс. Відбір проб допускається також з нерухомих або підвісних полиць з поручнями (люльок). Вони повинні кріпитись до канату лебідки з гальмівним пристроєм. Канат,вантажопідйомність лебідки та вузли кріплення (заякорювання) лебідки повинні мати не менш, ніж 7,5-кратний запас вантажопідйомності і міцності кріплення до ваги підвісної полиці у разі її повного навантаження. У разі відбору проб на вибої, який має шпурові стакани, роботи необхідно вести після одержання дозволу особи технічного нагляду.

Заборонено відбирати проби на ділянках, що знаходяться під загрозою каменепаду, підскельними та сніговими карнизами, скельними розвалами, у вузьких ущелинах, з не досить стійкими стінками та знависаючими брилами.

57. Заходи безпеки при відборі керну із свердловин та при його складуванні.

58. Заходи безпеки при обробці взірців порід

За умов стаціонарного характеру робіт обробку проб необхідно

Проводити в спеціальних приміщеннях (будинках), обладнаних припливно-витяжною вентиляцією. У разі сезонного або тимчасового характеру робіт обробку проб можна проводити на спеціально обладнаних майданчиках, планування і облаштування яких, а також технологічний процес обробки проб повинні виконуватись відповідно до санітарно-гігієнічних умов і безпеки праці.

Сушити проби необхідно в окремих, обладнаних вентиляцією приміщеннях. Безпосередньо над джерелом пилоутворення необхідно встановлювати індивідуальні витяжні або пило поглинаючі пристрої.

Місця для скорочення відбору проб необхідно устаткувати місцевою боковою витяжкою пилу. В умовах робіт з пробами, в складі яких є токсичні речовини та обробки проб токсичними речовинами необхідно устаткувати прозорі, обладнані витяжною вентиляцією бокси.

Робоче приміщення для обробки проб необхідно регулярно прибирати

Проби, доскладу яких входять шкідливі речовини, необхідно зберігати поза приміщенням для обробки проб.

Проби вагою в декілька тонн великими кусками необхідно обробляти на огороджених захисними бортами майданчиках.

Заборонено дробити і розтирати проби ручним способом у відкритих ступах. Просіювати подрібнені проби ручним способом дозволяється в решетах, що закриваються щільними кришками.

59.Заходи безпеки перед розкриттям продуктивних нафтогазових горизонтів

1. для запобігання можливим газонафтоводопроявам установлю­ється і обв'язується з гирлом свердловини блок доливу, який забезпечує самодолив або примусовий долив за допомогою насоса. Підіймання труб проводиться з доливом і підтриманням рівня на гирлі.

2. За 50м до розкриття газоносних та напірних нафтоводонасиче­них горизонтів, а також до виходу з башмака проміжної колони, якщо вона спущена в ці горизонти, на буровому майданчику необхідно:

а) провести обстеження бурової установки (установки КРС) та скласти акт про готовність до розкриття газоносних та напірних нафто­водонасичених горизонтів комісією підприємства під керівництвом головного інженера;

б) забезпечити бурову установку необхідною кількістю розчину, обважнювача та хімічних реагентів згідно з вимогами;

в) провести інструктаж бурової бригади з практичних дій;

г) ознайомити працівників бурової бригади з умовами роботи під час розкриття газоносних та напірних нафтоводонасичених горизонтів та при подальших роботах в умовах розкритих газоносних та напірних нафтоводонасичених горизонтів;

ґ) провести навчальні тривоги "Викид" з кожною вахтою;

д) на буровому майданчику встановити плакати "Увага! На глибині... (указати глибину) розкритий напірний пласт", "До плашок верхнього превентора від стола ротора... (зазначити відстань)";

е) провести дефектоскопію та опресування бурильного інструменту;

є) мати на буровій три кульові крани. Один з них установити на квадраті, другий - на аварійній трубі, третій - у резерві;

ж) отримати дозвіл спеціалізованої аварійно-рятувальної служби на розкриття газоносних та напірних нафтоводонасичених горизонтів.

Прибурінні по газоносних та напірних нафтоводонасичених горизонтах необхідно забезпечити:

а) контроль параметрів розчину щодо: густини - через 10-15 хвилин; вмісту газу і температури - щогодини; статичної напруги зсуву, водовіддачі - через 4 години; рівня бурового розчину в приймальних ємностях - постійно.

При відхиленні параметрів від установленої норми заміри необхідно проводити частіше;

б) контроль механічної швидкості буріння: при збільшенні механіч­ної швидкості буріння удвічі протягом одного метра проходки необхідно припинити буріння, підняти долото над вибоєм на довжину квадрата, зупинити циркуляцію та визначитись з наявністю або відсутністю витоку розчину зі свердловини.

Уразі відсутності прямих ознак ГНВП відновити циркуляцію при посиленому контролі за можливим виникненням прямих ознак прояву пласта.

60.Заходи безпеки при проведенні вибухових робіт. Поняття про вибух та класифікація вибухових речовин

Основними причинами травматизму є: ураження оско