Теоретическая часть (каждый правильный ответ 30 баллов)

1.Основные этапы развития экономической теории XVI-XIX вв. Представители.

1. Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії

Економіка (від гр. оікопотіке, буквально — мистецтво ведення домашнього господарства) в сучасних умовах існує в трьох значеннях:

- народне господарство певної країни, групи країн або всього світу;

- сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, які утворюють певну економічну систему;

- економічна наука, яка представлена багатьма економічними дисциплінами.

Серед економічних дисциплін виділяють основні дисципліни:

- галузеві економічні дисципліни, які досліджують специфіку функціонування окремих галузей (економіка промисловості, економіка сільського господарства тощо);

- прикладні або функціональні економічні науки, які вивчають окремі сторони господарської діяльності (фінанси та кредит, бухгалтерський облік, менеджмент, маркетинг та інші);

- міжгалузеві економічні дисципліни, які вивчають вплив на економіку природного, соціального, психологічного та інших факторів (економічна географія, економічна соціологія, економічна психологія тощо).

Основою усіх економічних дисциплін є економічна теорія (схема 1.1).

Економічна теорія досліджує закономірності господарського розвитку суспільства. Тому вона відіграє роль теоретичного фундаменту, виконує методологічну функцію по відношенню до всіх інших економічних дисциплін. (Методологія - це вчення про принципи, форми та засоби наукового пізнання).

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Коллумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI- XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.

Становлення економічної теорії' як науки відбувається під назвою "політична економіка". Цей термін був уперше застосований представником французького меркантилізму Антуаном Монкретьєном у праці "Трактат політичної економії" (1615 р.) (термін походить від грецьких слів "роїіасоз" (державний, суспільний) і "оісопотіа" (управління господарством) і означає мистецтво державного управління господарством). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія.

2. Жизненный цикл товара. Натуральное и товарное хозяйство.

Взаємодія людини з природою в процесі праці відбувається з моменту виникнення людства, в усіх суспільно-економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших — збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Серед них виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередньо суспільне виробництво (іноді ІЇ називають планомірною формою). Відповідно розрізняють натуральне, товарне та безпосередньо суспільне (планомірне) виробництво.

Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, ддя споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапіталістичних формаціях господарство в основному було натуральним. В натуральному господарстві існував замкнений кругообіг продукту, який, як правило, не виходив за його межі. Кожна господарська одиниця була майже повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні. Суспільний поділ праці розвинутий слабо. Всередині господарства має місце природний розподіл праці - праця поділена між окремими дюдьми та групами людей по віку та статі.

Натуральне господарство історично засновувалось на земельній власності. У той же час відсутність приватної власності на землю, зрощення власності з владою приводили де виникнення відносин між людьми безпосередньо, а не черег відношення до продуктів праці. Звичайно, і при натуральном) господарстві деякі продукти праці обмінювались. Але такий обдііг відігравав другорядну роль. Натуральне господарствс малоефективне і забезпечує дуже повільний розвитої продуктивних сил. Воно грунтується на позаекономічному примусі, на відносинах особистої залежності (схема 4.1) Історичний досвід натурального господарства свідчить про велик; кількість її моделей: первісна община, азіатська община слов'янська задруга, сучасна форма — автаркія.

Матеріальною основою виникнення товарного виробництв; є суспільний поділ праці. Він означає спеціалізацію виробників н виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничії діяльності. Суспільний поділ праці зумовлюється дією закон економії робочого часу і веде до підвищення продуктивност праці. На основі суспільного поділу праці виникають економічг відносини між людьми не лише у сфері виробництва, а й у сфер обміну. Суспільний поділ праці і обмін продуктами - дв взаємозумовлених процеси (схема 4.2).

Першим великим суспільним поділом праці було виділенн пастуших племен з маси первісних. Це зробило можливи регулярний обмін між общинами. Другий поділ праці - ремесл відокремлюється від землеробства. Це означає виникненн товарного виробництва, тобто виробництва, спеціальн розрахованого для обміну. Розвитку обміну сприяє поява металевих грошей, виділення класу купців, торговельного капіталу. Це був третій великий поділ праці, який визначив дальший розвиток товарного виробництва.

Другою важливою причиною виникнення товарного виробництва є соціально-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приватної власності на засоби виробництва. Вона виявляється передусім у тому, що виробники самі привласнюють результати своєї праці. Характер відокремленості залежить від панівного типу власності. Це проявляється у прагненні привласнити результати своєї праці (в умовах простого товарного виробництва) і чужої праці (в умовах капіталізму). З точки зору продуктивних сил відокремленість зумовлюється насамперед неоднорідністю праці.

Суспільний поділ праці виступає у трьох основних формах: загальній, частковій і одиничній. Загальна форма — це поділ суспільного виробництва на окремі сфери, роди: промисловість, сільське господарство, сфера матеріального і нематеріального виробництва. Часткова форма - це розпад сфер і родів на окремі галузі, види виробництва (важка, легка, харчова промисловість та інші). Одинична форма - це поділ праці всередині окремого підприємництва на професії, види зайнятості (токар, пекар, ін.).

Безпосередньо матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий поділ праці. Вони створили великі матеріально відокремлені одна від одної сфери виробництва, злиття яких у сукупний суспільний вілтворювальний організм при соціально-економічному відокремленні виробників здійснюється шляхом обміну продуктів праці як товарів.

Безпосередньо суспільне виробництво - найбільш розвинута форма, яка поступово приходить на зміну товарному виробництву, підриває його. Воно розвивається на основі одиничного розподілу праці як в межах окремих компаній, національних держав, так і в міжнародному масштабі. Всередині великих фірм, які мають свої філії в багатьох країнах світу, продукт кожної такої філії перестає бути товаром у повному значенні цього слова, діє єдиний технологічний план. За своєю сутністю безпосередньо суспільне виробництво - це безтоварне планомірне, високоорганізоване виробництво продуктів і послуг, _яке виникає на постіндустріальній стадії розвитку суспільства.

Слід зауважити, що жодна форма суспільного виробництва не існує у чистому вигляді. Вони взаємодіють між собою, при цьому одна з форм виконує роль ведучої сили.

Товарне виробництво є такою організацією суспільного господарства, коли окремі продукти виробляються окремими виробниками, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Звідси випливає, що основними рисами товарного виробництва є:

- суспільний поділ праці;

- приватна власність на засоби виробництва;

-повна соціально-економічна відокремленість товаровиробників;

-економічні зв'язки між відокремленими товаровиробник- ками здійснюються шляхом обміну;

- стихійний та анархічний характер розвитку (схема 4.3).

Розрізняють нерозвинуте (просте) та розвинуте

(капіталістичне) товарне виробництво. Перше характеризується єдністю працівників із засобами виробництва, друге — їх антагонізмом. Просте товарне виробництво грунтується на власній праці, а капіталістичне - на експлуатації чужої праці. Продукт праці при простому виробництві належить самому товаровиробнику, у капіталістичному — власнику засобів виробництва, тобто капіталісту. Перше є дрібним, розрізненим, у ньому немає одиничного поділу праці, а кінцева мета - задоволення особистих потреб товаровиробника. Друге передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета - одержання прибутку капіталістом. Просте товарне виробництво має обмежений характер (одна частина вироблених продуктів йде безпосередньо на особисте споживання, друга - на ринок), а капіталістичне — загальний.

При розвинутому товарному виробництві товарами стають не тільки продукти праці, але й фактори виробництва, у тому числі робоча сила. Виникає товарний фетишизм. Його сутність у тому, що речі-товари панують над людьми. Речі, які стають товарами, як би отримують "живу душу" та можуть керувати людьми.

Товарне виробництво приймає розвинуту форму в умовах капіталістичного засобу виробництва, коли проходить первісне накопичення капіталу. Перша сторона цього процесу — відділення виробників від засобів виробництва, перетворення маси виробників в людей, особисто незалежних, що призводить до появи вільної робочої сили. Друга сторона — це накопичення грошових засобів та поява капіталістів. Основними джерелами первісного накопичення великих грошових засобів стали колоніальна система, система державних займів, податкова система, система протекціонізму.

У межах сучасного товарного виробництва діють дві протилежні тенденції: до дальшого розширення його та до підриву. Перша зумовлена насамперед триваючою спеціалізацією суспільної праці, збільшенням кількості економічно відокремлених виробництв, перетворенням науки у безпосередньо продуктивну силу. При цьому матеріалізовані результати наукових досліджень у вигляді патентів, ліцензій, ноу-хау стають товаром. Підвищення значимості нематеріальної сфери у відтворенні робочої сили приводить до того, що послуги, які надають ці галузі, перетворюються на товар. Крім того, на розширення товарного виробництва діє і закон зростання потреб.

Підрив товарного виробництва зумовлений теж багатьма причинами. Насамперед він пов'язаний з дальшим розвитком одиничного поділу праці, в основі якого лежить подетальна та поопераційна спеціалізація всередині окремих виробничих одиниць. Матеріальною основою цих процесів є концентрація виробництва, що посилює розвиток великих об'єднань. Ця тенденція зумовлена і розширенням масштабу організованості та планомірності у межах окремих компаній. Розвиваються контрактні відносини, при цьому кожна з сторін бере на себе зобов'язання щодо виконання умов контракту. їх порушення призводить до судових санкцій. Тому виробництво планується, складаються плани виробництва, фінансові плани, плани наукових досліджень та інші. При цьому продукти праці підтверджують своє значення безпосередньо, минаючи ринковий обмін. Сьогодні не тільки підприємства планують свою діяльність, дде й держава виконує регулюючу функцію. Укладаються державні контракти на національному та міжнародних рівнях. Певною мірою товарне виробництво підривається і при виконанні компаніями державних замовлень. В усіх цих випадках філії великих компаній або не виготовляють товар, або його виробництво набуває планомірного й організованого характеру і здійснюється на заздалегідь відомий ринок, при цьому ціни узгоджуються заздалегідь. Саме ці процеси і свідчать про наявність елементів безпосередньо суспільного виробництва. Але вони ще не є переважними відносно товарних відносин. Тенденція до розширення масштабів товарного виробництва ще переважає.