Тенденції, проблеми та перспективи розвитку сучасної сім'ї

ТЕМА 9

СОЦІОЛОГІЯ ШЛЮБУ І СІМ’Ї

ПЛАН

1. Поняття шлюбу та сім’ї.

2. Соціальні функції сім’ї.

3. Тенденції, проблеми та тенденції розвитку сучасної сім’ї.

 

Поняття шлюбу та сім’ї

Сім'я являє собою об'єднання людей пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, що ґрунтується на шлюбі та кровній спорідненості. Сім'я є необхідним компонентом соціальної структури будь-якого суспільства, а також осередком організації побуту, найважливішою його виробничою та споживчою одиницею. Через сім'ю змінюються покоління людей, у ній народжується людина, відбуваються її соціалізація та виховання, через неї продовжується рід і, значною мірою, реалізується обов'язок турбуватися про старих і непрацездатних членів суспільства. Основу сім'ї становить шлюбний союз між чоловіком та жінкою у формах, санкціонованих суспільством. Усю сукупність найважливіших проблем, пов'язаних із сім'єю, вивчає така спеціальна соціологічна теорія, як соціологія сім'ї.

Відомий західний соціолог Н. Смелзер дає таке визначення: «Сім'я - основане на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільним побутом та взаємною відповідальністю за виховання дітей». На думку радянського вченого А.Г. Харчева: «Сім'я - історично конкретна система взаємовідносин між подружжям, мала соціальна група, члени якої пов'язані шлюбними родинними відносинами, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення». Професор В.П. Андрущенко та деякі інші соціологи визначають сім'ю як «соціальне об'єднання, члени якого пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою».

Соціологія сім'ї – спеціально-соціологічна теорія, що вивчає закономірності, виникнення, функціонування і розвитку шлюбно-родинних стосунків як соціального феномену у конкретних культурних і соціально-економічних умовах, що поєднують у собі риси соціального інституту і малої соціальної групи.

Об'єктомсоціології сім'ї виступає сім'я у двох іпостасях: як мала соціальна група, тобто певна форма взаємодії людей, з одного боку, і як соціальний інститут, що регулює відтворення людини, — з другого боку.

Предметом соціології сім'ї є закономірності та специфічні соціальні відносини, що виникають між сім'єю і суспільством, а також всередині сім'ї в процесі її становлення, функціонування і розвитку.

Сім'я в соціології вивчається як одна із форм соціальної спільності людей, як соціальна група, як елемент соціальної структури суспільства, як своєрідний соціальний інститут. Соціологія передбачає висвітлення таких основних проблем сім'ї:

Ø взаємозв'язок соціальних відносин та сім'ї: місце сім'ї як соціального інституту в системі інших соціальних інститутів суспільства;

Ø аналіз ролі та значення для особи та суспільства соціальних функцій сім'ї;

Ø аналіз особливостей сім'ї як соціального інституту;

Ø дослідження мотивації шлюбів та розлучень, факторів стабілізації сімейних відносин;

Ø виникнення та шляхи усунення внутрішньо сімейним конфліктів;

Ø основні тенденції розвитку сім'ї на сучасному етапі та її перспективи.

Сім'я - це історично конкретна система взаємовідносин між - чоловіком та дружиною, між батьками та дітьми; це мала соціальне група, члени якої зв'язані шлюбними або родинними стосунками,спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю.

Сім'я - це система відносин між подружжям, батьками і дітьми.

Виходячи із зазначеного можна виділити такі соціальні особливості сім'ї як форми людської життєдіяльності:

1) соціально-історична зумовленість сімейних стосунків і сімейної організації;

2) існування сім'ї та її специфічна функція є наслідком об'єктивної потреби, пов'язаної з однією із найважливіших соціальних форм — створенням і відтворенням безпосереднього суспільного життя, з одного боку, а також із створенням самої людини і продовженням її роду — з іншого;

3) наявність у сім'ї, поряд із загальними для усіх соціальних явищ, рис і якостей, ряду специфічних соціальних особливостей, насамперед, кількісного складу сімейної групи, ступеня спорідненості, спільності побуту, взаємної моральної відповідальності тощо.

Основою сім'ї є шлюб.

Будучи однією з форм регулювання статевих відносин (а воно здійснюється за допомогою або державного законодавства, або ж звичаєвого права), шлюб не обмежується лише правовою основою. Він концентрує у собі сукупність соціальних відносин, являючи досить складну діалектичну єдність біологічного і соціального, матеріального і духовного, громадського і особистого.

Необхідність соціально-морального регулювання шлюбних відносин випливає з того, що вони безпосередньо пов’язані з головними функціями сім’ї: відтворенням людського роду та вихованням дітей. Саме тут виникає суспільний інтерес, обов’язок у відношенні до колективу. Подружні відносини таким чином дістають правову (державну) санкцію, яка реалізується або через громадянську реєстрацію.

Шлюб – це історично змінна соціальна форма стосунків між чоловіком і жінкою, через які суспільство впорядковує і санкціонує їхнє статеве життя, визначає подружні та батьківські права й обов'язки.

Соціальна сутність шлюбу найбільш повно проявляється в таких його основних функціях:

1. духовно-психологічній (почуття кохання, спільні духовні інтереси та цінності, психологічна сумісність);

2. економічній (виробництво засобів до життя та їх розподіл і споживання);

3. моральній (дотримання чи порушення норм подружнього життя: вірність, честь, гідність, чистота взаємин);

4. культурній (участь в культурному житті, успадкування, відтворення, передача та формування нових культурних традицій).

Структура сім'ї визначається усією сукупністю стосунків між її членами, включаючи, крім стосунків родинності, системи господарських та духовно-моральних стосунків, у тому числі владних, авторитету тощо. Структура сім'ї та її внутрішня організація залежать від багатьох факторів.

 

Форма сім'ї	Біологічні зв'язки, шлюб і правові норми: Нуклеарна сім'я складається з дорослих (батьків) і дітей Розширена сім'я включає нуклеарну сім'ю і багатьох родичів
Форма шлюбу	1. Моногамія - шлюб між одним чоловіком та однією жінкою 2. Полігамія - шлюб між одним і декількома індивідуумами 3. Полігінія - шлюб між одним чоловіком і декількома жінками 4. Поліандрія - шлюб між однією жінкою та декількома чоловіками 5. Груповий шлюб - між декількома сім'ями
Тип владних структур	1. Патріархальний - влада чоловіків над іншими членами сім'ї (Таїланд, Японія, Німеччина) 2. Матріархальний - влада жінок над іншими членами сім'ї 3. Егалітарний - влада розподіляється між чоловіком та жінкою
Найкращий партнер	1. Екзогамія- правила, що регулюють шлюби поза визначеними групами 2. Ендогамія - правила, що приписують укладання шлюбу всередині однієї соціальної групи (Індія - кастова система)
Право вибору місця проживання	1. Неолокальне - місце проживання окремо від батьків 2. Патрілокальне - дружина живе в домі чоловіка 3. Матрілокальне - чоловік живе в домі дружини
Родовічна і спадкоємність майна	1. По чоловічій лінії 2. По жіночій лінії 3. Двостороння спадкоємність майна (загальноприйнято по 40%)

За формою шлюбу розрізняють моногамну і полігамну сім'ї.

1. Моногамна сім'я більш розповсюджена у сучасному світі, вона передбачає шлюб між однією жінкою і чоловіком. Тобто, вона складається з батька, матері та їх дітей.

2. Полігамна сім'я заснована на шлюбі одного з декількома іншими індивідами. Полігамія має два різновиди: полігінію або багатоженство (шлюб між одним чоловіком і кількома жінками) і поліандрію або багатомужжя (шлюб між однією жінкою і декількома чоловіками). Отже, полігамна сім'я може складатися з одного батька, декількох жінок-матерів та їх дітей або з однієї жінки-матері, декількох чоловіків-батьків та їх спільних дітей. В історичному плані вважають, що сім'я розвивалась від групової (коли група чоловіків одного роду мали за жінок групу жінок з іншого роду), парна (коли певні різностатеві пари мали спільних дітей, але не утворювали господарчої одиниці і не мали спільного майна), до моногамної, в якій подружжя (чоловік і жінка), крім спільних дітей, мають спільне господарство, майно і складають економічну одиницю суспільства.

З погляду вибору шлюбного партнера, шлюби поділяються на екзогамні (партнера обирають за межами своєї групи) й ендогамні (партнера обов'язково обирають у власній спільності). Відповідно до цього існують два види сімей: гомогенні (однорідні), коли, наприклад, чоловік і жінка є представниками одного етносу, і гетерогенні (різнорідні), коли чоловік і жінка належать до різних етносів. За деякими даними, поки що гомогенні сім'ї переважають над гетерогенними (відповідно 70 % і 30 %), але кількість останніх весь час збільшується. Гомогенність і гетерогенність можуть бути в межах різних культурних, соціальних груп, а також груп за освітою, професією тощо.

Відповідно до того, хто у сім'ї відіграє головну роль, розрізняють сім'ї егалітарні (рівноправні) й авторитарні, коли у сім'ї існує досить жорстке підкорення одному з подружжя. Егалітарну сім'ю ще називають демократичною, тому що в ній влада рівномірно розподіляється між жінкою і чоловіком. У розвинених країнах відмічається тенденція зростання кількості егалітарних сімей. Але ще є досить багато сімей авторитарних. Причому тут помічено певну закономірність: чим нижчий дохід сім'ї, тим частіше її очолює жінка. Так, наприклад, у США серед найбіднішого чорношкірого населення 40 % сімей головою мають саме жінку.

Типологію сім'ї можна продовжувати залежно від того, які ознаки будуть в основі цього поділу. Так, за місцем подружжя у соціальній системі суспільства можна виділити сім'ї робітників, селян, бізнесменів, інтелігентів, бомжів тощо.

За типом поселення можна виділити сільську сім'ю або сім'ю з міста, за національною ознакою - моноетнічну і поліетнічну. Хоча моноетнічні шлюби поки що переважають у світі, але поліетнічні мають тенденцію до збільшення.

За часом існування сім'ї поділять на: молодожонів (коли подружжя існує декілька місяців), молоді сім'ї (які існують до 3-х років), сім'ї середнього шлюбного віку (від 3 до 10 років), сім'ї старшого віку (10 - 20 pp.) та сім'ї похилого віку (більше 20 років).

За кількістю членів сім'ї їх поділяють на бездітні, однолітні, малодітні (в яких одна або дві дитини) та багатодітні (в яких троє і більше дітей). В Україні нараховують до 20 % бездітних сімей. Якщо брати до уваги, що лише 2 % з них не мають дітей з фізіологічних причин, а інші свідомо їх не бажають мати, то маємо досить складну соціальну проблему: чи треба вважати такі подружжя сім'єю? Однодітні сім'ї мають досить великий відсоток, але різний залежно від місця мешкання сім'ї. Так, у селі однодітні сім'ї становлять 30 - 40 % сімей, а у містах їх більше - 54 %.

Крім того, за кількістю членів сім'ї виділяють і різні їх форми. Сім'я, в якій з тих чи інших причин відсутній батько чи матір, вважається неповною. Такі сім'ї множаться у часи лихоліть, але на жаль їх кількість збільшується і в наш час завдяки росту розлучень і проміскуітетних статевих зв'язків. Нуклеарна або елементарна сім'я (ще її називають малою, простою) - це сім'я, яка складається з батьків і дітей, що живуть окремо від діда і баби. У розвинених країнах такі сім'ї становлять переважну більшість. Вони мають повну самостійність і організовують своє життя за своїм бажанням. У них найкращі умови для самовиразу, прояву здібностей, особистісних якостей кожного з подружжя. Але така сім'я має і певні вади, бо тут часто нема сил, які б могли стримувати самовпевненість, неохайність і, навіть, грубість подружжя.

Вказані негативні явища дещо стримуються у складній (розширеній) сім'ї. Така сім'я складається з представників декількох поколінь, тобто до неї входить нуклеарна сім'я, до якої додається хтось із родичів: тесть з тещею, або свекруха зі свекром, брат, сестра чоловіка чи дружини. Саме у таких сім'ях нині проживають молоді подружжя. Сімей середнього віку в таких умовах близько 20 - 25 %, але, як правило, вони проживають разом з одним із батьків, а разом з двома - лише 5-6 %. Це свідчить, перш за все, про існування в Україні економічних проблем і, в першу чергу, проблеми житла. Попри певних позитивних рис така сім'я, має і свої недоліки, в основному із-за можливого конфлікту між представниками двох поколінь або психологічної несумісності одного з подружжя із батьками іншого.

Існує ще так звана велика сім'я, яка складається з трьох чи більше подружніх пар, з декількох нуклеарних сімей. В Україні таких сімей сьогодні практично немає, але подекуди вони збереглись у Росії, Білорусії, Середній Азії. Для нашого часу такі сім'ї вважаються певним анахронізмом.

За умовами сімейного життя виділяють ряд типів сімей, таких, наприклад, як студентська, коли хоча б один з подружжя є студентом. Дистатна - юридично зафіксована, але одного з партнерів постійно нема вдома. Такою може бути сім'я моряка, геолога, відомого спортсмена тощо. Подібних сімей у нашому суспільстві не так вже й мало -5-6 %.

За якістю відношень у сім'ї можна виділити багато різних типів, які можна сприймати досить умовно, тому що чітких відмінностей між ними немає. Це можуть бути благополучні або щасливі сім'ї, соціально неблагополучна сталі, проблемні, конфліктні тощо.

Соціальні функції сім'ї

Під функціями слід розуміти способи вияву активності, життєдіяльності сім'ї та окремих її членів.

Сфера сімейної діяльності	Громадські функції	Індивідуальні функції
Репродуктивна	Біологічне відтворення суспільства	Задоволення потреб у дітях
Виховна	Соціалізація молодого покоління. Підтримка безперервності суспільства	Задоволення потреб у народжуваності, контактах з дітьми, вихованні їх, самореалізації в дітях
Господарсько-побутова	Підтримка соціального здоров'я членів суспільства, догляд за дітьми	Надання господарсько-побутових послуг одними членами сім'ї іншим
Виробничо-економічна	Розвиток дрібного виробництва та сфери послуг, отримання доходу за рахунок використання сімейної приватної власності, сімейних фірм, фермерства	Надання економічної незалежності одними членами іншим, використовуючи сімейні підприємства, фірми
Матеріального забезпечення	Матеріальна підтримка неповнолітніх та непрацездатних членів суспільства	Надання матеріальних коштів одними членами сім'ї іншим (у випадку непрацездатності або в обмін на послуги)
Первинного соціального контролю	Моральна регламентація поведінки членів сім'ї у різних сферах життєдіяльності суспільства, а також відповідальності та обов'язку у стосунках між батьками і дітьми, представниками старшого та середнього поколінь	Формування та підтримка правових і моральних санкцій за порушення норм взаємин між членами сім'ї
Духовного спілкування	Розвиток членів сім'ї як особистостей	Духовне взаємозбагачення членів сім'ї, зміцнення дружніх основ шлюбу
Соціально-статусна	Передача визначеного соціального статусу членам сім'ї в суспільстві, відтворення його соціальної структури	Задоволення потреб у соціальному просуванні
Дозвільна	Організація раціонального дозвілля членів суспільства, соціальний контроль у сфері дозвілля	Задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємозба-гачений інтерес, пов'язаний з дозвіллям
Емоційна	Емоційна стабілізація членів суспільства та їх психологічна терапія	Надання психологічного захисту й емоційної підтримки членам сім'ї, задоволення потреб в особистому щасті та любові
Сексуальна	Контроль сексуальної поведінки членів суспільства	Задоволення сексуальних потреб

 

Тенденції, проблеми та перспективи розвитку сучасної сім'ї

У західній соціології існує спеціальний напрям — історична соціологія, яка здійснює порівняльний аналіз еволюції сім’ї в історичній перспективі. Один з його представників, Дж.Ґолтроп, вважає, що сім’ю і родине життя слід розглядати в динаміці, а не в статиці. Він вирізняє декілька етапів розвитку сім’ї в англосаксонському середовищі:

1-й етап — сім'я у дохристиянському суспільстві (з домінацією парної сім'ї, пізніх шлюбів, великою кількістю самотніх людей);

2-й етап — сім'я в християнському суспільстві (з великим впливом церкви на сімейне життя і шлюб, забороною шлюбів між кровними родичами, з добровільним вступом до шлюбу, практичною неможливістю розлучень, забороною абортів тощо);

3-й етап — сім'я в індустріальному суспільстві (з початком промислового перевороту наприкінці XVIII ст. відбувається перша революція в сімейному житті: зниження віку вступу до шлюбу, збільшення народжуваності, значне поширення жіночої праці, дозвіл розлучень за судовим рішенням і т. ін.).

Останній етап, що триває і в наш час, привніс у розвиток сім'ї радикальні зміни, які дістали серед науковців визначення революційних. Соціологи, характеризуючи сучасний етап розвитку сім'ї, називають його черговою (другою) революцією в сімейному житті, яка не тільки внесла радикальні зміни у сімейні стосунки, місце та роль сім'ї у суспільстві, а й, на думку частини вчених, поставила під сумнів саме існування сім'ї. Серед соціальних умов, які дають підставу робити подібний висновок, називають такі:

по-перше, зростання економічної незалежності жінок та активне залучення їх до трудової діяльності (а це викликає прагнення жінок до більшої самостійності, перегляду традиційної структури сімейних відносин, до змін традиційних функцій сім'ї, рівноправності з чоловіками у прийнятті рішень, у контролі над видатками та майном сім'ї тощо);

по-друге, утворення двох центрів життя — місця праці і дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї сім'ї);

по-третє, еволюція поглядів на сексуальну мораль (або сексуальна революція з послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної поведінки, збереженням секретності позашлюбних зв'язків, діяльністю широкої мережі засобів масової інформації, які проголошують вільне статеве кохання мало не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних чоловіків і жінок, зміною загального ставлення суспільства до сексуальної поведінки з тенденцією пом'якшення традиційних уявлень про дозволене і недозволене тощо);

по-четверте, винахід надійних контрацептивних засобів і методів запобігання вагітності (вперше в історії людства за допомогою таких засобів вдалося відокремити секс від зачаття).

Аналіз впливу названих обставин показує їхню загальність, типовість для сучасного цивілізованого світу. Отже, можна зробити висновок про типовість та порівняну універсальність наслідків впливу всіх обставин на сім'ю, на визначення тенденцій її розвитку. До таких тенденцій відносять:

1. збільшення кількості розлучень (абсолютне і відносне);

2. збільшення кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;

3. зменшення середньої тривалості шлюбу;

4. відкладення часу вступу до шлюбу;

5. проживання подружніх пар без оформлення шлюбу;

6. зменшення розмірів сім'ї і народжуваності дітей з подальшим старінням населення та навіть його депопуляцією;

7. збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються;

8. зменшення кількості повторних шлюбів тощо.

Позитивною тенденцією розвитку сім'ї в українському суспільстві є те, що шлюб, ще лежить в основі сім'ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, корисливості, втручання чи тиску третіх осіб.

Однією з тенденцій сучасних шлюбно-сімейних відносин є прагнення (особливо молодих сімей) до створення індивідуальних сімей. Це означає, що «складні» сім'ї, де разом проживало декілька поколінь, потроху відходять в історію. Однак, подібна тенденція також суперечлива і неоднозначна. Якщо й позитивною стороною можна назвати самостійність і незалежність молодого подружжя, то негативним є втрата зв'язків між поколіннями, що призводить до конфліктів серед них, поступової втрати культурних, національних та релігійних звичаїв і традицій, соціально-духовної спадкоємності.

Однією з тенденцій в розвитку сучасної сім'ї є зростання кількості розлучень. Так, у 2010 році в Україні було зареєстровано 290,6 тис. шлюбів. У той же час кількість розлучень становила 119,4 тис.

Зростає також кількість неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом. Частка дітей, народжених жінками, які не перебували в зареєстрованому шлюбі, в Україні в 1990 р. становила 11,2%, в 1996 р. - 13,6%, в 2003 р. - 18%, в тому числі в сільській місцевості 17,5%. Кожна десята українська сім'я є неповною. У значній більшості неповних сімей дітей виховує мати. Частка таких сімей в Україні становить близько 90%.

Зменшується чисельність членів сім'ї і народжуваності в Україні. Середній розмір сім'ї в сільській місцевості скоротився з 3,3 до 2,89 осіб. Однодітна сім'я в Україні стає дедалі поширенішою: 62,4% українських сімей мають одну дитину, в сільській місцевості таких сімей 46,2%. Сімей з двома дітьми в Україні 31,3%, в тому числі в сільській місцевості таких сімей, 40,2%. Сімей з трьома і більше дітей в цілому по Україні 6,3%, в тому числі в сільській місцевості - 13,6%.

Понад 3/4 молодих одружуються до 30 років. Пік розлучень припадає на 1—4-й роки подружнього життя. Найміцніші шлюби на Закарпатті, найменш міцні — в Криму. Зростає питома вага повторних шлюбів (23—24 %). Щорічно 150—160 тис. дітей залишаються без одного з батьків. Збільшується кількість матерів-одиначок, дошлюбних дітей. Через підвищення рівня смертності та еміграції в Україні з 1991 р. відбувається природне скорочення населення.

Поступово зростає вік чоловіків і жінок, які вперше вступають в шлюб і відповідно відбувається відкладання часу вступу в шлюб. Ця тенденція також неоднозначна. З одного боку, це свідчить про складну соціально економічну ситуацію в Україні, стан соціальної невпевненості. З другого - це характеризує зростання певною мірою власної відповідальності за долю майбутньої сім'ї і реальні можливості забезпечення її успішного функціонування.

Останні два-три десятиліття як на Заході, так і у нас набуває дедалі більшого поширення, особливо серед молоді, так званий феномен співжиття (конкубінат). Співжиття - це коли двоє людей живуть разом, маючи між собою сексуальні стосунки, але не одружуються. В останні десятиліття XX століття кількість неодружених жінок та чоловіків, що бажали жити разом різко зростає. Співжиття стало широко практикуватись у студентському середовищі. Соціологи свідчать, що у нас більшість молодих людей ставляться до співжиття як до «пробного шлюбу». Більшість пар, що проживають разом, одружуються через певний час, або коли в них з'являються діти.

Негативною тенденцією розвитку сучасної сім'ї, в тому числі в Україні, є збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються. Необхідна гуманізація духовно-культурних основ життя суспільства, відродження позитивних українських традицій відношення до сім'ї (заручення, висока оцінка сім'ї з боку суспільства, підвищення соціально-статусної самооцінки членів сім'ї, сімейне життя як цінність і самоцінність), переорієнтація діяльності засобів масової інформації і масової культури на позитивну оцінку рані та значення сім'ї в житті кожної людини, які здатні призупинити і поступово переломити названу тенденцію.

У середовищі західних соціологів переважають думки щодо кризи і загибелі сім'ї. Багато з них вважає, що сім'я досягла стану глибокого розкладу і що цей процес є незворотнім. Однак Н. Смелзер зазначає, що серед західних дослідників є чимало таких, які, не закриваючи очі на певні негативні тенденції, висловлюють більш оптимістичні сподівання. Вони, як вказує Н. Смелзер, позитивно ставляться до розпаду нуклеарної сім'ї і очікують, що виникатимуть нові форми сім'ї і шлюбу, які сприятимуть створенню більш сприятливого соціального середовища і збільшенню можливостей самовияву і самовиразу всіх членів сім'ї. Інші соціологи вказують на вже існуючі нові форми сім'ї, які здаються незвичними і навіть шокуючими, але здобувають дедалі більшого розповсюдження у західному світі: шлюбні контракти на певний період часу, шлюб з трирічним випробувальним терміном (без народження дітей), «серійна моногамія» (тобто багаторазовий вступ до шлюбу), «консенсуальний шлюб» (тобто шлюб за згодою сторін, але без його реєстрації), «візитні союзи» (тобто роздільне проживання подружжя із зустрічами на короткий час - час нанесення візиту).

Демографія — одна із суспільних дисциплін, що вивчає населення та закономірності його розвитку.

Головне місце в ній посідають дослідження проблем відтворення населення, змін його кількісного складу, розміщення під впливом як звичайного руху (народжуваність, смертність), так і міграції населення. При цьому слід пам'ятати, що відтворення населення залежить не лише від природних факторів. Значною мірою воно спричиняється соціально-економічними умовами життєдіяльності суспільства.

Демографічна політика — це система соціальних, економічних та юридичних заходів, спрямованих на досягнення в перспективі бажаного рівня дитячої народжуваності.

Основні елементи демографічної політики: охорона материнства; поліпшення матеріального рівня багатодітних та малозабезпечених сімей; створення і розвиток широкої мережі медичних та дитячих закладів; надання безкоштовної медичної допомоги; надання допомоги при народженні дитини (виплати і пільги); надання оплачуваних відпусток у зв'язку з вагітністю та доглядом за дітьми, пільг молодим сім'ям і, передусім, забезпечення їх житлом.

За останній період розвитку українського суспільства демографічні проблеми суттєво загострилися. Чисельність населення є 45 795 911 осіб. Нині загальний приріст населення України характеризується від'ємною величиною через перевищення смертності над народжуваністю. У 2010 р. в Україні кількість народжених становила 456,9 тис., кількість померлих становила – 638,4 тис. Таким чином, природній приріст населення становив «-181,5» тис.

Утримувати і виховувати дітей в Україні стало важче. Для оцінки стану відтворення населення важливий сумарний коефіцієнт народжуваності середня чисельність дітей, народжених від однієї жінки за весь репродуктивний період. У 1988 р. в Україні на одну жінку припадало дві дитини, з 1998 р. цей показник знизився до 1,2 дитини. Для того, щоб у перспективі населення не зменшувалось, на кожну жінку має припадати в середньому по 2,15 дитини.

Як у всіх розвинутих країнах, в Україні відбувається процес старіння населення. Питома вага осіб 65 років і більше наближається до країн Західної Європи (від 12 до 15%). Нині питома вага осіб непрацездатного віку в Україні становить понад 20%.

Складовою погіршення демографічної ситуації в Україні є трудова міграція. Вона виступає своєрідним механізмом самоорганізації і самозбереження себе і своєї сім'ї в сучасних умовах розвитку українського суспільства. Так, за оцінками експертів від 2 до 7 млн. громадян України перебувають у тимчасовій трудовій міграції. У структурі сучасної трудової міграції частка сільського населення складає близько 30%). Проте в умовах різкого скорочення зайнятості в сільськогосподарському виробництві ця частка може суттєво зрости.

Кризові демографічні проблеми характерні як в цілому для України, так і зокрема для села. Масштаби демографічної кризи на селі підтверджують такі дані: нині 112 сільських районів державою віднесено до зони демографічної кризи. На них припадає чверть загальної кількості сільськогосподарських угідь.

Вихід України з демографічної кризи передбачає створення і реалізацію повномасштабної і системної демографічної політики, як одного з головних напрямів соціальної політики. Головною в ній і є організація підтримки сім'ї, підвищення її ролі в суспільному житті. На це потрібно скоординувати зусилля державних структур, соціальних інститутів, громадської думки, засобів масової інформації і комунікації.

Отже, основні сучасні тенденції розвитку сім'ї, що зумовлені станом українського суспільства, можуть бути зведені до таких:

по-перше, шлюб, що лежить в основі сім'ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, корисливості, втручання чи тиску третіх осіб;

по-друге, дотримується принцип егалітарності, не обмежуються права й не принижується гідність жінок і чоловіків, що забезпечує кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання;

по-третє, у сучасній сім'ї долається відчуження подружнього життя; системою прав та обов'язків створюються реальні передумови для усунення суперечності між любов'ю та обов'язком;

по-четверте, суспільство об'єктивно зацікавлене у зміцненні шлюбно-сімейних стосунків не шляхом зовнішнього тиску на сім'ю, правових та інших заборон, а за рахунок зростання її внутрішньої згуртованості, посилення подружньої і батьківської відповідальності.