Практика застосування судами примусових заходів медичного характеру

 

Пленум Верховного Суду України у постанові від 3 червня 2005 року № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» вказує, що «примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів, а примусове лікування щодо осіб, які вчинили злочини та страждають на хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (ст. 96 КК), – висновку судово-медичної експертизи»[22].

Правосуддя в Україні - це окремий вид державної діяльності й основний засіб реалізації судової влади, що полягає в розгляді і вирішенні окремих кримінальних та інших справ.

У справах про суспільне небезпечні діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення ними злочину, провадження попереднього слідства є обов'язковим [23].

Захисник допускається до участі в таких справах з моменту встановлення факту душевного захворювання особи, причому участь захисника у справі з цього моменту є обов'язковою.

З цих осіб не може бути стягнута сума для оплати праці адвоката за здійснення захисту. Витрати по захисту відносяться на рахунок держави.

Попереднє слідство проводиться лише після порушення кримінальної справи. Слідчий зобов'язаний негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі.

Коли справа порушена слідчим і прийнята ним для свого провадження, то складається єдина постанова про порушення справи і прийняття її до свого провадження. В разі прийняття до свого провадження раніше порушеної справи слідчий виносить окрему постанову про прийняття справи до свого провадження.

По закінченні попереднього слідства, якщо на підставі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено, що особа під час вчинення суспільне небезпечного діяння була в неосудному стані або в подальшому захворіла душевною хворобою, яка позбавляє її можливості Усвідомлювати свої дії або керувати ними, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладеш всі докази, які підтверджують вчинення цією особою суспільне небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що вона захворіла на душевну хворобу.

Слід мати на увазі, що примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом також до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, у якої в процесі попереднього слідства чи розгляду справи в суді встановлено тимчасовий розлад душевної діяльності, що перешкоджає визначенню її психічного стану під час вчинення суспільно небезпечного діяння, коли за характером вчиненого діяння і своїм психічним станом ця особа являє небезпеку для суспільства і потребує лікування в примусовому порядку.

Зупинення слідства при тимчасовому психічному або іншому тяжкому захворюванні обвинуваченого може мати місце, якщо воно засвідчено довідкою лікаря, який працює в медичному закладі або висновком судово-психіатричної експертизи.

Після видужання особа може нести відповідальність і предстати перед судом.

Підсудність у справах по застосуванню примусових заходів медичного характеру вирішується на загальних підставах. Стадії віддання обвинуваченого до суду в цих справах немає.

Повинна бути обов'язкова участь прокурора і захисника в судовому засіданні у справі про застосування примусових заходів медичного характеру.

Розгляд справи по суті проводиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника. Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає її захворювання. В судове засідання викликається законний представник неосудного. Суд зобов'язаний забезпечити йому можливість знайомитись з матеріалами справи, брати участь у дослідженні доказів, подавати докази, заявляти відводи і клопотання і вправі допитати його як свідка.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються судами лише за наявності у справі обґрунтованого висновку судово-психіатричних експертів про неосудність особи і потреби її в цих заходах. Висновок судово-психіатричних експертів повинен бути обґрунтованим, конкретним, повним і мотивованим.

Коли експертиза неповна чи недостатньо зрозуміла або виникає необхідність поставити експерту додаткові питання, суд повинен викликати в судове засідання експерта-психіатра, а за умови якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.

При провадженні по застосуванню примусових заходів слід мати на увазі і такі ситуації:

1. Вчинене неосудним діяння, яке відповідно до кримінального закону можу бути визнано суспільне небезпечним лише за умови застосування до якого раніше за такі ж дії заходів адміністративного стягнення, не може бути визнано суспільно небезпечним, якщо при застосуванні таких заходів він також знаходився в стані неосудності, бо ці заходи щодо неосудних осіб застосовуватися не можуть, а помилково застосовані, юридичного значення мають. Така справа підлягає закриттю.

2. Якщо при розгляді кримінальної справи, що надійшла до суду в звичайному порядку, буде встановлено, що підсудний під час вчинення спільно небезпечного діяння був у стані неосудності або в подальшому захворів на психічну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати якої дії або керувати ними, суд повинен винести про це мотивовану ухвалу і продовжити розгляд справи для вирішення питання про застосуванні примусових заходів медичного характеру. Факт неосудності підсудного під час вчинення суспільне небезпечного діяння, а також захворювання підсудного душевною хворобою після вчинення злочину встановлюється судом чи суддею, який одноособове розглядає справу, на основі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів, досліджених в судовому засіданні, і констатується в ухвалі суду чи постанові судді.

3. У разі вчинення суспільно небезпечного діяння кількома особами суд суддя одноособово має в одному судовому засіданні розглянути питання про винність одних осіб і про винесення ухвали чи постанови про застосування примусових заходів медичного характеру щодо інших, які шили суспільне небезпечне діяння в стані неосудності або захворіли певною хворобою після вчинення злочину[23].

Отже, враховуючи всі ці ситуації, суддя повинен, керуючись законом, винести ухвалу або вирок.

ВИСНОВКИ

Дослідивши всі аспекти даної теми, можна зробити висновок, що Законодавство України по відношенню до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіли душевною хворобою після вчинення злочину, переслідує мету забезпечити безпеку суспільства і попередити вчинення такими особами повторного діяння та вилікувати хворого від його хвороби.

Основною ціллю досягнення такого результату є застосування примусових заходів медичного характеру. Такий захід державного примусу є виправданим, оскільки він є засобом попередження злочинності, яка в даний період розвитку суспільства є негативним соціальним явищем.

Примусові заходи медичного характеру – це заходи державного примусу, які застосовуються до осіб, що визнані вироком суду неосудними, вчинили суспільно-небезпечне діяння в стані неосудності. Або, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, в стані осудності, але захворіли до винесення вироку чи під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керуватися ними. Такий захід державного примусу є виправданим, оскільки він є засобом попередження злочинності, яка в даний період розвитку суспільства є негативним соціальним явищем.

Підставами призначення (застосування) примусових заходів медичного характеру, слід визнати сукупність достовірно встановлених даних, що свідчать про суспільну небезпечність психічно хворої особи, якою було вчинене суспільно небезпечне діяння або злочин в стані неосудності чи обмеженої осудності або особи, котра захворіла на психічну хворобу під час відбуття покарання або до постановлення їй вироку.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються судами лише за наявності у справі обґрунтованого висновку судово-психіатричних експертів про неосудність особи і потреби її в цих заходах. Висновок судово-психіатричних експертів про неосудність особи повинен бути науково обґрунтованим, конкретним, повним і мотивованим.

Щодо вправадження у справах призначення примусових заходів медичного характеру, то тут слід відмітити, що в таких справах проведення попереднього розслідування обов‘язкове. Це робиться для того, щоб повно дослідити всі обставини справи і передати їх в суд вже як об‘єктивно досліджені.

Законодавство нашої держави повинне переслідувати цілі, як забезпечити безпеку суспільства і передбачити скоєння такими особами повторного небезпечного діяння та вилікування хворого від його страждання, з тим, щоб він став корисним членом суспільства. Ця ціль досягається шляхом застосування заходів, які називають « примусові заходи медичного характеру ».

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Задача 1.

Ракова було засуджено до довічного позбавлення волі за вчинення умисного вбивства з обтяжуючими обставинами. В порядку помилування цю міру покарання йому було замінено позбавленням волі на строк 25 років.

Чи відповідає чинному законодавству обране Ракову покарання?

 

Відповідно ч. 2 ст. 115 КК довічне позбавлення волі передбачено як вид покарання за умисне вбивство за обставин, які обтяжують покарання.

Згідно з чинним законодавством помилування засуджених здійснюється

заміною довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менший за двадцять п'ять років (ч. 2 ст. 87 КК).Але згідно з п. 4 Указом Президента України від 16 вересня 2010 року N 902/2010 «Про Положення про порядок здійснення помилування», у випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

Тому обране Ракову покарання не відповідає чинному законодавстві.

 

Задача 2

В ухвалі суду в справі Тошина зазначено: «Вина Тошина у вчинені умисного вбивства способом, небезпечним для життя багатьох осіб, і хуліганства повністю підтверджена, але у зв’язку з тим, що він вчинив ці дії у стані неосудності, кримінальна справа відносно нього підлягає закриттю, а сам Тошин-госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом».

Дайте оцінку наведеному витягу з ухвали суду.

 

При винесенні рішення суд посилався на такі факти: особа вчинила злочин, засуджений становив небезпеку собі та оточуючим, під час вчинення суспільно небезпечного діяння знаходилась у стані неосудності.

Виходячи з того що Тошин вчинив вбивство до нього не може бути застосована госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом(ч.3 ст.94 КК) оскільки вона застосовується судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням па життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

Тому згідно з КК повинна застосовуватись ч.4 ст.94 КК госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом, тому що Тошин вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

У частині 2 ст. 19 дається законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, "не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки".

Справа потребує закриття оскільки Тошин перебуває в стані неосудності та не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за скоєне суспільно небезпечне діяння, оскільки він не є суб'єктом злочину. До такої особи, на підставі ч. 2 ст. 19, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені ст. 94.