Поняття заходів процесуального примусу

Цивільне процесуальне законодавство містить низку норм, які мають забезпечувальний характер і встановлюють певні санкції.

Питання цивільно-процесуальних санкцій, не зважаючи важливе практичне значення, не отримало свого однозначного вирішення в науковій і навчальній літературі. Традиційно вважалось, що санкції -це встановлені в нормах цивільного процесуального права наслідки, які настають за їх недодержання та порушення¹. Вони поділялись на заходи захисту і заходи відповідальності². Таке розуміння цивільно-процесуальних санкцій було широким, оскільки під нього підпадали всі негативні для учасників процесу заходи, які міг застосувати суд. Виходячи з цього, до санкцій цивільного процесу відносили явища, що мають різну правову природу: процесуальні штрафи, попередження, видалення із зали судового засідання, залишення позовної заяви без руху, відмову від прийняття позовної заяви, примусовий привід, стягнення судових витрат тощо³.

У ЦПК України 2004 р. законодавець відійшов від концепції наявності цивільної процесуальної відповідальності як особливого виду юридичної відповідальності, що була реалізована в попередньому ЦПК України 1963 р. Чинний ЦПК України закріплює в своїх нормах лише заходи процесуального примусу, які не встановлюють додаткових обов'язків осіб. Заходи ж відповідальності, що передбачають покладення на правопорушника нового обов'язку (наприклад, відшкодувати збитки, сплатити штраф, відбути адміністративний арешт), повністю винесені за межі норм цивільного' процесуального законодавства. Вони встановлюються цивільним, адміністративним, кримінальним законодавством, а також нормативними актами про статус окремих суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, що передбачають їх дисциплінарну відповідальність (Закони України «Про статус суддів», «Про прокуратуру», «Про адвокатуру» тощо). Так, якщо в діях чи бездіяльності особи, яка не виконує процесуальні обов'язки, присутні ознаки адміністративного правопорушення (наприклад, непідкорення розпорядженню головуючого), суд одночасно із застосуванням заходів процесуального примусу вирішує питання про притягнення такої особи до адміністративної відповідальності. Наявність в діяннях порушника ознак злочину зобов'язує суд повідомити про цей злочин відповідні правоохоронні органи або порушити кримінальну справу. Про невиконання процесуальних обов'язків особами, для яких участь у процесі є службовою (посадовою) або професійною діяльністю, якщо таке невиконання пов'язане з порушенням відповідної професійної етики, суд може повідомити орган, уповноважений притягати таких осіб до дисциплінарної відповідальності.

Метою застосування цивільно-процесуальних заходів примусу є припинення порушень процесуальних норм та забезпечення виконання окремими учасниками цивільного процесу своїх процесуальних обов'язків.

На відміну від ЦПК України 1963 р., в якому норми щодо заходів процесуального примусу містились в різних розділах, а, отже, відносились до різних правових інститутів, в ЦПК України 2004 р. такі норми зібрані в одній главі (гл. 9 розділу І). Таким чином, можна вести мову про існування окремого інституту цивільного процесуального права - інституту заходів процесуального примусу.

Відповідно до ст. 90 ЦПК України заходами процесуального примусу є встановлені ЦПК України процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.

До заходів процесуального примусу законодавець відносить (ч. 1 ст. 91 ЦПК України):

1) попередження;

2) видалення із залу судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4) привід свідка.

Оскільки примусові заходи, що можуть бути застосовані до учасників процесу, повинні бути чітко прописаними в законі, вказаний їх перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Однак законодавець може його розширити, внісши у встановленому порядку відповідні зміни до ЦПК України.

Залежно від спрямованості заходи процесуального примусу можна поділити на дві групи:

1) ті, які застосовуються до порушників порядку в залі судового засідання (попередження і видалення із залу судового засідання);

2) ті, що забезпечують процес доказування (тимчасове вилучення доказів для дослідження судом і привід свідка).

Заходи процесуального примусу є реакцією суду на порушення, які допустили учасники процесу і які заважають подальшому розгляду справи. Суд застосовує такі заходи негайно після вчинення особою порушення шляхом постановления відповідної ухвали. Ухвала про застосування заходів процесуального примусу не впливає на рух справи, а тому не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Важливою гарантією недопущення суддівського свавілля є ч. 2 ст. 91 ЦПК України, в якій вказується, що до однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме правопорушення. Дана норма деталізує конституційне положення про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України).