Утворення та розвиток малої групи.

1) відносно регулярно і тривало контактують «віч – на – віч», на мінімальній дистанції, без посередників;

2) мають спільну мету або цілі, реалізація яких дає змогу задовольнити значущі індивідуальні потреби та стійкі інтереси;

3) беруть участь у загальній системі розподілу функцій і ролей в спільній життєдіяльності, що передбачає різною мірою виражену кооперативну взаємозалежність учасників, яка виявляється у кінцевому продукті спільної активності, так і в самому процесі виробництва;

4) поділяє спільні норми і правила всередині групи та між групами, що сприяє консолідації внутрішньо групової активності і координації дій відносно середовища;

5) розцінює переваги від об’єднання як такі, що переважають втрати, і більші, ніж вони могли б одержати в інших доступних групах, а тому відчувають почуття солідарності один з одним і визнання у групі;

6) мають чіткі диференційовані (індивідуалізовані) уявлення один про одного;

7) пов’язані досить стабільними емоційними стосунками;

8) уявляють себе як членів однієї групи і аналогічно сприймаються з боку членів інших груп.

Ми розглядали багато класифікацій малих соціальних груп, нагадаємо собі ці класифікації:

1. Лабораторно-природні (натуральні). Маються на увазі групи, які спеціально створюються для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах, та групи, що існують у реальних життєвих ситуаціях, мають певну історію, сформовану структуру, рівень розвитку.

2. Формально-неформальні, або організовані та спонтанні. У цьому разі йдеться про спосіб утворення груп. Перші з них завжди є осередком більш широкої соціальної спільноти і їхнє виникнення зумовлене суспільною потребою досягнення конкретних соціальних цілей, що задає групі певну структуру й визначає координацію дій, спосіб керівництва.