Основні форми організації навчально-виховного процесу у ВНЗ, їх класифікація та характеристика

Навчальна робота у ВНЗ організовується й реалізується у формі навчальних занять, основними видами яких є: лекція, семінар, практичне заняття, лабораторна робота, індивідуальні заняття, самостійна робота студента, консультації.

Головною формою навчального процесу у вищій школі є лекція – логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, теми чи розділу навчального предмета, ілюстрований за необхідності наочністю та демонструванням дослідів.

Термін «лекція» походить від латинського lektio – читання. Як форма навчання, лекція з’явилася ще в античному світі, набула розвитку в середні віки і нині не втратила свого значення.

У сучасних умовах лекція виконує такі функції:

· інформаційну;

· мотиваційну (розвиває інтерес до науки, пізнавальні потреби, переконує в практичній значимості того, що вивчається);

· організаційно-орієнтаційну (орієнтує в джерелах, літературі, містить поради по організації роботи);

· професійно-виховну (виховує професійне покликання, професійну етику, розвиває спеціальні здібності);

· методологічну (демонструє зразки наукових методів пояснення, аналізу, інтерпретації, прогнозу);

· розвивальну (сприяє формуванню мислительних умінь, почуттів, ставлень, оцінок).

Цінність лекції полягає в тому, що у її процесі студент має змогу засвоїти значно більше інформації, ніж за той самий час самостійної роботи. Під час лекції формуються погляди й переконання студентів, уміння критично оцінювати здобуту інформацію. Лекція сприяє також встановленню прямого контакту між викладачем і студентами, своєчасному інформуванню студентів про новітні наукові досягнення тощо.

На лекції розглядаються найгостріші проблемні і вузлові питання, висвітлюються шляхи розв’язання проблем сучасною наукою і практикою, розглядаються важкі для самостійного опрацювання студентами питання навчальної програми. Студент у процесі лекції може отримати відповідь на будь-яке запитання, що дасть йому змогу повноцінно включитися в навчально-пізнавальну діяльність.

Лекція тісно пов’язана з усіма іншими формами організації навчально-виховної роботи – семінарськими, практичними і лабораторними заняттями. У цьому розумінні кажуть про лекційно-семінарську систему навчання.

Семінарське (лат. seminarium – розсадник) заняття – вид навчальних практичних занять студентів вищих навчальних закладів, який передбачає самостійне вивчення студентами за завданням викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наочним оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді, повідомлення тощо.

Семінарські заняття тісно пов’язані з лекціями та іншими формами навчальної роботи у вищому навчальному закладі і зорієнтовані на формування у студентів умінь і навичок самостійно здобувати знання. Вони сприяють розвитку пізнавальної активності й самодіяльності студентів більшою мірою, аніж будь-які інші форми організації навчання; розвивають логічне мислення, спонтанне мовлення, уміння висловлювати й аргументувати власні думки, критично аналізувати аргументи опонентів, а також допомагають глибокому засвоєнню фундаментальних знань, формуванню переконань, виробленню активної життєвої позиції.

Якість проведення семінарських занять залежить від рівня підготовки студентів і викладачів.

Усі форми підготовки студентів до семінарських занять дають змогу виявити не лише знання студентів і їх підготовленість до самостійної роботи, а й їхнє ставлення до навчання.

Підготовка до семінару здійснюється в кілька етапів: прослуховування лекції з теми семінару, підбір літератури, вивчення і конспектування її, складання тексту виступу (план, тези, доповідь), безпосередня участь у проведенні семінару.

На лекції студент має уважно вислухати оголошені викладачем питання, які розглядатимуться на семінарі. Опрацьовувати рекомендовану літературу слід заздалегідь. При цьому необхідно законспектувати весь матеріал, що дасть змогу правильно зорієнтуватися в інформації.

Відбираючи матеріал для виступу, потрібно враховувати його цінність, інформативність. Необхідно уникати перерахування фактів, оскільки нагромадження деталей перешкоджає переконливо вибудувати доведення, розкрити внутрішні зв’язки між явищами. Форма викладу матеріалу теж має бути чіткою, літературно грамотною, але без дослівних книжних висловлювань.

При підготовці до виступу неприпустимо вдаватися до механічного переписування матеріалу з одного або кількох джерел, чужих конспектів. Критичне осмислення матеріалу, різних джерел, відстеження розвитку думки авторів, побудови доведень і аргументації сприяє формуванню в студентів власного погляду на проблеми, самостійного творчого мислення.

Щоб оволодіти необхідними знаннями, студент має готуватися до усіх питань плану семінарського заняття. Виступ має містити такі елементи: вступ, глибоке і добре аргументоване висвітлення питання, узагальнення, висновки. Після виступу студент повинен бути готовим відповісти на запитання викладача або товаришів, що передбачає оволодіння матеріалом з кожного питання семінару.

Виступ студента на семінарі, уважне вислуховування виступів інших студентів є своєрідним повторенням і закріпленням вивченої теми.

Однією із найпоширеніших форм організації навчального процесу у вищій школі є практичні заняття або практикуми (від грец. prakticos – діяльний).

Практичне заняття – форма навчального заняття, за якої викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування через індивідуальне виконання відповідно до сформульованих завдань.

Практичні заняття значною мірою забезпечують відпрацювання умінь і навичок прийняття практичних рішень в реальних умовах виробництва, що ґрунтуються на теоретичній основі, розвивають логічне мислення, вміння аналізувати явища, узагальнювати факти, сприяють регу лярній і планомірній самостійній роботі у процесі вивчення певного курсу.

Практичне заняття спрямоване передусім на поглиблення і розширення знань, здобутих на лекціях, або з першоджерел чи різних видів посібників, а також на оволодіння методикою роботи з науковим матеріалом і найтиповішими для певної дисципліни практичними навичками, що вимагає чіткого, продуманого планування.

На практичних заняттях студентам слід дотримуватися принципу максимальної самостійності. Однак, при виникненні суттєвих труднощів у процесі роботи студенти можуть консультуватися у викладача.

Оцінки, отримані за окремі практичні заняття, викладач враховує при виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни. Оцінювання роботи студентів у процесі заняття сприяє контролю та активізації навчально-пізнавальної діяльності.

Індивідуальне заняття проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей.

Такі заняття організовуються за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однієї чи декількох навчальних дисциплін, а в окремих випадках – повний обсяг навчальних занять для конкретного освітнього або кваліфікаційного рівня.

Види індивідуальних навчальних занять, їх обсяг, форми та методи проведення, форми та методи поточного та підсумкового контролю (крім державної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом студента.

Консультація – форма навчального заняття, за якої студент отримує від викладача відповіді на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування, йому незрозумілих.

Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів, залежно від того, консультує викладач студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни. Обсяг часу, відведений викладачеві для проведення консультації з конкретної дисципліни, визначається навчальним планом.

Особливості форм організації контролю й оцінки знань та умінь студентів

Навчання у ВНЗ передбачає такі види контролю: міжсесійний контроль (попередня, поточна і тематична перевірка) і підсумковий (залік, іспит).

Міжсесійний контроль. Попередня перевірка здійснюється з метою визначення ступеня готовності студентів до навчання залежно від етапу навчання і місця проведення контролю. Наприклад, на початку навчального року з метою встановлення рівня знань студентів; перед вивченням нового розділу для визначення питань, що потребують повторення; ступеня готовності студентів до сприйняття нової інформації за новою навчальною програмою, яку належить вивчити, у процесі підготовки студентів до практичних чи лабораторних робіт, до роботи з першоджерелами тощо. На базі отриманої інформації проводиться необхідне коригування навчальної діяльності студента, що особливо важливо для стимулювання його самостійної роботи.

Поточна перевірка є органічною частиною навчального процесу і проводиться на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних роботах. Найчастіше вона здійснюється у таких формах:

· усна співбесіда за матеріалами розглянутої теми на початку наступної лекції, з оцінкою відповідей студентів (10-15 хв);

· письмове фронтальне опитування студентів на початку чи в кінці лекції (10-15 хв); відповіді перевіряються і оцінюються викладачем у позалекційний час; бажано, щоб контрольні запитання були заздалегідь підготовлені на окремих аркушах, на яких студенти напишуть відповіді;

· письмова перевірка у вигляді диктантів, творів з гуманітарних дисциплін і контрольних робіт із природничо-математичних дисциплін;

· домашні завдання;

· практична перевірка знань на практичних заняттях;

· тестова перевірка знань студентів.

Досвід показує, що розумно й чітко проведена поточна перевірка є ефективною стимулюючою силою за умови, коли вона не перетворюється на дріб'язкову опіку, а спрямовує пошукові старання студента в русло самостійної роботи.

Тематична перевірка знань студентів здійснюється на семінарських заняттях, колоквіумах, консультаціях. Основне завдання тематичної перевірки – дати можливість студентам осмислити тему в цілому, в усіх її взаємозв'язках.

Тематичний і поточний контроль взаємопов'язані і входять до системи міжсесійного контролю. Наприклад, оцінка знань на семінарських заняттях – форма поточної перевірки знань студентів, їхньої самостійної роботи. Водночас семінарські заняття виступають зовнішньою формою організації тематичної перевірки. Цьому сприяє передусім те, що семінарські заняття присвячуються найважливішим темам дисципліни, що вивчається. Сказане стосується також лабораторних і практичних занять. Семінарські, практичні і лабораторні заняття сприяють не тільки перевірці знань і способів діяльності, а й виступають важливою формою тематичної перевірки й оцінки знань.

Колоквіуми – важлива форма тематичної перевірки й оцінки знань студентів. Головне завдання колоквіуму – мобілізація студентів на поглиблене вивчення найважливіших тем чи розділів курсу. Мета колоквіуму – допомогти студентам глибше розібратися в теорії питання, стимулювати їхню дослідницьку роботу.

Міжсесійний контроль сприяє забезпеченню ритмічної роботи студентів, виробленню в них уміння чітко організувати свою працю, допомагає викладачеві своєчасно виявити відстаючих, організувати індивідуальні творчі заняття для найменш підготовлених студентів. Дані міжсесійного контролю використовуються для внесення відповідних змін до матеріалу, що вивчається на лекціях, до змісту консультацій, індивідуальної роботи зі студентами, контрольних робіт, колоквіумів.

Підсумкова перевірка. Заліки, екзамени, курсові, дипломні та магістерські роботи, виробнича і педагогічна практика традиційно вважаються основними формами підсумкового контролю навчальної роботи студентів.

Кількість іспитів, зазвичай, не повинна перевищувати п'яти, а кількість заліків за семестр – шести, у тому числі не більше двох диференційованих.

Заліки – це підсумкова форма перевірки результатів виконання студентами практичних і лабораторних робіт, засвоєння ними матеріалу семінарських занять, результатів практики.

Заліки, зазвичай, проводяться без білетів у вигляді бесіди викладача зі студентами або за тестами, які містять різні рівні складності. Співбесіди можуть проходити індивідуально. Під час заліку викладач констатує факт виконання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семестру, викладач може поставити йому залік «автоматично».

Іспити, зазвичай, складаються за білетами, затвердженими кафедрою або за різнорівневими тестами. На консультаціях перед іспитом викладач знайомить студентів з екзаменаційними білетами.

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності студентів характеризуються кількісними та якісними показниками, що виражаються і фіксуються в оцінці. Під оцінкою успішності студентів розуміють систему певних показників, які виражають їх об'єктивні знання, уміння та навички.

Оцінювання знань – визначення та вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях викладача знань, умінь та навичок студентів відповідно до вимог навчальних програм.

У вищих навчальних закладах активно впроваджується кредитно-модульна система організації навчального процесу та оцінювання навчальних успіхів студентів у системі ЕSТС, в основі якої лежить накопичення оцінок за певний період навчання (модуль, семестр, рік, весь термін навчання) і за різнобічну навчально-пізнавальну діяльність. Сума цих оцінок виступає в ролі кількісного показника якості навчально-пізнавальної діяльності студента у порівнянні з успіхами його однокурсників.

Дана система оцінювання знань, умінь і навичок студентів будується за такими принципами:

· кожна навчальна дисципліна і робота студента з її опанування оцінюється у залікових одиницях, сума яких не перевищує 100 балів;

· обов'язково ведеться облік поточної роботи студента, який потім відображається у підсумковій оцінці (у залікових одиницях);

· наявність різних видів контролю (вихідний, поточний, проміжний, підсумковий).

Для втілення системи оцінювання знань студентів за шкалою ЕSТС існують певні умови: готовність викладачів і студентів до її сприйняття; належне організаційно методичне забезпечення, зокрема обов'язкове запровадження самостійної роботи студентів, запровадження модульного навчання, налагодження обліку роботи у формі спеціальних таблиць, застосування письмової перевірки знань.

Дана система оцінювання знань передусім активізує самостійну роботу студента, робить її ритмічною і систематичною протягом семестру; краще мотивується навчально-пізнавальна діяльність, підвищується роль стимулювання самостійності, ініціативи, відповідальності, творчості у навчально-пізнавальній діяльності студента; підвищується об'єктивність оцінки знань, майже повна незалежність від вдалої чи невдалої відповіді на заліку чи іспиті; значно зменшується психологічне навантаження під час іспиту.

Норми оцінювання.

«Відмінно» – 90–100 балів (А).

«Добре» – 70-79 (С); 80-89 балів (В).

«Задовільно» – 50-598 балів (Е); 60-69 бали (D).

Оцінка «Незадовільно» – 35-49 балів (FX); 1-34 бали (F).