Тема 4. Студент к суб’єкт процесу навчання у вищій школі

1.Суперечливості та кризи студентського віку.

2.Адаптація студента до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності.

3.Типологічні особливості сучасних студентів.

4. Професійна «Я-концепція» сучасного студента.

 

1. Психологічна характеристика студентства Термін «студент» (від лат. — такий, що старанно працює; той, що займається) означає того, хто наполегливо працює, робить справу, тобто опановує знання, вивчає (студіює) науку.

Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент (слухач) — особа, яка в установленому по­рядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання, щоб здобути певний освітній рівень.

Cтудентство, порівняно з іншими групами молоді цього віку, відрізняють такі риси, як високий освітній рівень, велике прагнення до знань, висока соціальна активність, досить гармонійне поєднання інтелектуальної і соціальної зрілості. Студентський період життя людини припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості, який характеризується: оволодінням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини, отриманням права життєвого вибору, набуттям повної юридичної та економічної відповідальності, можливості включення в усі види соціальної активності (аж до державного рівня), здобуттям вищої освіти та опануванням професією.

Студентство —це молодь, що проходить стадію персоналізації на основі цілеспрямованого засвоєння навчальних, професійних і соціаль­них функцій шляхом свідомого оволодівання професійними знаннями, уміннями й навичками, набуття професійних якостей під час навчання у вищих навчальних закладах. Студентство дає висококваліфіковані кадри для науки, навчальних закладів і керівних посад на підприємствах.

Головними сферами життєдіяльності студентів (Л.Подоляк та В.Юрченко), є професійне навчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення.

Фізичний розвиток стосується різноманітних аспектів фізіологічних, сенсорних і рухових функцій організму. Він розпочинається з найпершої миті життя людини й досягає свого розквіту у віці від 20 до 30 років і характеризується найвищим рівнем таких показників, як м'язова сила, швидкість реакції, моторна спритність і фізична витривалість та ін.

Психофізіологічний розвиток. Серед нейрофізіологічних особливостей, які пов'язані з розвитком центральної нервової системи студента, найважливіші є такі:

— найменший латентний (прихований) період реакцій на будь-який вплив зовнішнього і внутрішнього подразника (у т. ч. і словесний сигнал), тобто найшвидше реагування на нього;

— оптимум абсолютної та розпізнавальної чутливості всіх аналізаторів; найбільша пластичність кори головного мозку та висока гнучкість в утворенні складних психомоторних та інших навичок; найбільший обсяг оперативної (короткочасної) пам'яті зорової і слухової модальності (існує залежність динаміки розвитку мнемічних функцій від характеру діяльності людини: активна розумова діяльність сприяє вищим показникам пам'яті);

— високі показники уваги (рівень обсягу, переключення і вибірковості уваги поступово підвищується від 18 до 33 років);

— оптимум розвитку інтелектуальних функцій припадає на 18-20 років (наприклад, якщо взяти, за Дж. Равеном, логічну здатність двадцяти­річної людини за еталон, то в 30 років вона дорівнюватиме 96%, у 40 років — 87%, у 50 років — 80%, а в 60 років — 75% від еталону);

— найвища швидкість розв'язання вербально-логічних завдань (комплексний характер мисленнєвих операцій при високому рівні інтеграції різних видів мислення, гнучкого переходу від образного до логічного та навпаки);

— інтенсивний розвиток усіх видів почуттів, підвищена емоційна чутливість (подразливість) до різних обставин навколишнього життя.

Усі ці високі показники розвитку нервової системи та нейрофізіологічні особливості роблять юнацький період життя максимально сприятливим для навчання і професійної підготовки молодої людини.

Когнітивний розвиток. Важливим аспектом психічного розвитку людини в юнацькому періоді є інтенсивне інтелектуальне дозрівання. Для розумового розвитку в юнацькому віці характерне ускладнення розумових операцій (перехід до формальних операцій), що викликає схильність до теоретизування і рефлексії, які дають можливість усвідомити життя загалом, створити картину або концепцію власного життя. Проте юнацьке мислення є своєрідним, егоцентричним, яке спрямовується здебільшого категорією можливого, а не дійсного.

Показниками інтелектуальної зрілості є широта розумового кругозору,гнучкість і багатоваріативність оцінок того, що відбувається, готовність приймати суперечливу інформацію (протилежне догматизму),уміння усвідомлювати інформацію в термінах минулого (причини) і майбутнього (наслідки), а не в термінах тут-і-зараз, орієнтація на виявлення суттєвих, об'єктивно значущих аспектів того, що відбувається; здатність бачити явище в контексті його цілісних зв'язків з іншими явищами (неоднолінійний погляд), вміння мислити в категоріях ймовірного (якби..., то...).

За результатами лонгітюдного дослідження (проведеного під керів­ництвом Б.Ананьєва впродовж 60-70 рр., в якому брали участь понад 1800 осіб віком від 18 до 35 років) було встановлено, що студентський вік є «золотою порою людини» - сенситивний період для розвитку основних соціогенних потенцій індивіда як особистості: 1) формування професійних, світоглядних і громадянських якостей майбутнього фахівця; 2)розвиток професійних здібностей і сходження до вершин творчості як передумова подальшої самостійної професійної творчості; 3) централь­ний період становлення інтелекту і стабілізації рис характеру; 4) перетворення мотивації та всієї системи ціннісних орієнтацій; 5) інтенсивне формування соціальних цінностей у зв'язку з професіоналізацією. Це доленосний період у житті людини, бо приймається велика кількість відповідальних рішень, які студенти повинні прийняти порівняно швидко, але вони значною мірою визначають подальшу їхню долю. У цей час відбувається активне формування індивідуального стилю діяльності.

Для особистості студента характерним є активний розвиток моральних і естетичних почуттів, підвищення рівня цілеспрямованості, рішучості й наполегливості, самостійності та ініціативності, вміння володіти собою. Зростає інтерес до моральних проблем (цілі та сенс життя, обов'язок і відповідальність, любов і дружба та ін.).

2. Суперечливості та кризи студентського віку. Вікова криза характеризується різкими й суттєвими психологічни­ми зрушеннями та змінами особистості, розвиток якої набуває бурхливого стрімкого характеру.

На думку Л.Г. Подоляк та В.І. Юрченко, ознаками кризиє:

1) сильна фрустрація, інтенсивне хвилювання через незадоволення потреби;

2) загострення рольових конфліктів «студент — викладач», «студент — студент»;

3) цін­нісно-смислова невизначеність, неструктурованість особистості (на­приклад, дехто вперше дізнається про можливість самоуправління, саморегуляції та самовиховання);

4) інфантильність (студент поводить себе як безвідповідальна людина або вдається до пияцтва, сексуальної розпусти, вживання наркотиків тощо).

Кожен психологічний вік вирішує своє протиріччя.

Найбільш кризовими ситуаціями студентського віку є такі, як:

1.Криза професійного вибору. Ця криза зумовлена тим, що вибір професії часто відбувається вже після вступу до ВНЗ. Через це часто виникає дисонанс між несвідомо обраною професією та необхідністю отримання вищої освіти, нехай навіть з іншої спеціальності.

2. Криза залежності від батьківської родини. З одного боку, молоді люди можуть жити окремо від своєї родини в студентському гуртожитку, мати виражену тенденцію до самостійності, проявляти особистісну зрі­лість, а з іншого — емоційно-особистісна й побутова (особливо матеріаль­на) залежність від батьків.

3. Криза інтимно-сексуальних стосунків. На студентський вік при­падає період посилення сексуального потягу. Зростає потреба в інтимно-особистісних стосунках із психологічно-духовно близькою людиною (друг, коханий). Водночас створення власної сім'ї блоковане матеріальною залежністю від батьків, житловою невлаштованістю (у студентів це гостріше виражено, ніж у їхніх однолітків, які працюють на виробництві), а позашлюбні стосунки загалом є соціально несхвальними та можуть супроводжуватися внутрішньоособистісною конфліктністю (напруженістю). У деяких студентів інтимні стосунки можуть затьмарювати собою все інше.

4. Кризові ситуації в навчально-професійній діяльності. Чинниками, що провокують кризові ситуації у студентів, є деякі психологічно несприятливі особливості організації навчального процесу у вищій школі. Часто вивчення та успішне «складання» якої-небудь навчальної дисципліни стає самоціллю, а не засобом досягнення мети — оволодіти профе­сійними знаннями та навичками, необхідними для майбутньої роботи.

Криза може виникнути і на старших курсах. Головна проблема — побудова планів на майбутнє, проте розмірковування над цим відбуваєть­ся з максималістських позицій: усе має бути найкращим, унікальним, неповторним (усе або нічого!).

Часто кризовою є також ситуація працевлаштування після закінчен­ня вищого навчального закладу. Ця серйозна проблема ще більше посилюється в умовах економічної скрути, відсутності стабільного ринку праці, падіння соціального престижу праці педагога через невисоку заробітну плату.

Водночас кожна криза має позитивні сторони. Криза — це загострення протиріч, а саме протиріччя — рушійна сила розвитку.