Тема 1. Педагогіка вищої школи як галузь педагогіки

 

1. Готовність науково-педагогічного працівника до професійної педагогічної діяльності.

2. Педагогіка вищої школи як галузь педагогіки. Завдання педагогіки вищої школи на сучасному етапі.

3. Зв’язок педагогіки вищої школи з іншими науками.

4. Методи наукового педагогічного дослідження.

Не можна не погодитися з думкою професора А.Рідлера, який ще на початку століття, як один з творців інженерного проектування, зазначав, що завдання вищої технічної школи — готувати не лише хіміків, електриків, машинобудівників, тобто вузькоспеціалізованих фахівців, а надавати інженерові можливість розвиватися всебічно, бути освіченим у різних галузях науки і техніки.

На думку Л.Володарської-Золи, головний недолік сучасної технічної освіти у її дегуманізації, що виявляється у розриві між технічною і гуманітарною культурою та призводить до вузької спеціалізації на шкоду фундаментальній підготовці. Гуманітаризація освіти у цьому випадку виступає як засіб подолання кризи, оскільки вона передбачає реалізацію зустрічі природничо-технічної культури з гуманітарною.

Нині дегуманітаризація зачепила як інженерну освіту, так і інженерну діяльність. Зусилля, спрямовані на подолання кризи в обох сферах, мають сприяти формуванню якісно нової особистості інженера, невід'ємними рисами якої мають стати: суворий розрахунок, самоорганізованість, високий інтелект і глибокі знання, професіональна мобільність, відповідальність за наслідки, прагнення до саморозвитку, творча інтуіція, екологічна вихованість, почуття обов'язку перед своїм народом.

Одним із аспектів вирішення цієї проблеми є формуванняу майбутніх фахівців вищого технічного навчального закладу загальної компетентності — інтегрованої характеристики особистості, яка містить знання, вміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості. Використання означеного підходу сприяє подоланню традицій­них когнітивних орієнтацій професійної освіти, приводить до нового її змісту, методів і технологій.

Важливою складовою реалізації компетентнісного підходу у професійній підготовці фахівців вищого технічного навчального закладу є високий рівень педагогічної компетенції викладачів технічного ВНЗ. На сьогодні підготовка майбутніх науково-педагогічних працівників здійснюється в магістратурі. В процесі вивчення таких дисциплін, як «Педагогіка і психологія вищої школи», «Педагогіка вищої школи», «Методика викладання у вищій школі» у студентів формується педагогічна компетентність на рівні професійної. На думку В. Ортинського, бути професійно педагогічно компетентним означає мати багатокомпонентний склад інтеграційних професійних знань і вмінь, що забезпечує усвідомлення вольових рішень, виконання творчих дій з конструювання процесу навчання й моделювання комунікативних зв'язків.

Для реалізації положень компетентнісного підходу майбутнім викладачам технічного ВНЗ у професійній діяльності необхідно спиратися на такі принципи, як:

¾ гуманізації і гуманітаризації освіти (формування не лише професійних, а й особистісних якостей майбутнього фахівця, що стає можливим лише за умови пріоритету гуманістичних ідей у процесі професійної підготовки);

¾ оптимального поєднання спеціальних і загально-гуманітарних знань у змісті освіти, єдності загальної та професійної культури(гуманітарна складова професійної підготовки фахівця виступає повноцінним компонентом цілісної системи його професійної освіти);

¾ врахування особливостей опанування гуманітарних знань залежно від профільної спеціалізації(зміщення акценту гуманітарної підготовки у бік її професіоналізації, орієнтація на практичні потреби студентів, їх інтереси);

¾ міждисциплінарність у навчанні (основу якої складає міждисциплінарна природа сучасного знання) та інтегративний підхід у викладанні гуманітарних дисциплін (що передбачає узгодження та оновлення змісту освіти, а також відповідну організацію освітнього процесу, спрямовану на вироблення цілісної системи наукових знань як основи загальної та професійної культури сучасного фахівця).

Врахування цих принципів особливо важливе в процесі формування готовності магістрів вищого технічного навчального закладу до педагогічної діяльності. Адже завданням навчально-пізнавальної діяльності у технічному ВНЗ є не тільки формування фундаментальних знань і системи дій, які є основою розвитку технічного мислення, умінь досліджувати, моделювати технологічні і виробничі процеси, але й розвиток пізнавального інтересу, активності, рефлексивного ставлення до цілей, змісту, методів і результатів навчання; застосовувати теоретичні знання для формування системи дій; розвивати пізнавальні та конструкторські здібності, увагу, спостережливість, уяву залучати студентів до науково-дослідної роботи.

На думку М. Агапової та О.Мельниченко, у змісті дисциплін психолого-педагогічного циклу для магістрів має бути представлено блок питань із педагогіки вищої школи,які безпосередньо має використовувати інженер у своїй практичній педагогічній діяльності, а саме:алгоритми вирішення педагогічних завдань, аналіз типових навчально-виховних ситуацій,методика педагогічної діагностики тощо.

Однією з вимог до випускника технічного вищого навчального закладує розвинута здатність до творчих підходів у вирішенні професійних завдань, уміння орієнтуватися у нестандартних ситуаціях і умовах, аналізувати проблемні ситуації, умови, завдання; розробляти план дій; готовність до реалізації плану і відповідальність за його виконання.

Готовність науково-педагогічного працівника технічного ВНЗ до професійної педагогічної діяльності полягає у засвоєнні повного складу спеціальних знань (з навчальної дисципліни, курсу), психолого-педагогічних дій у вищому навчальному закладі та соціальних відносин, у сформованості й зрілості професійно значущих і особистих якостей сучасного фахівця, в умінні прогнозу­вати цілі та результат педагогічного впливу, будувати інформаційні моделі, ухвалювати самостійні рішення тощо.

Бути професійно педагогічно компетентним означає мати багатокомпонентний склад інтеграційних професійних знань і вмінь, що забезпечує усвідомлення вольових рішень, виконання творчих дій із конструювання процесу навчання й моделювання комунікативних зв'язків.

Отже, професійна готовність науково-педагогічного працівника до педагогічної діяльності передбачає його професійну компетенцію та певну сукупність особистісних якостей і властивостей.

Професійна компетенція науково-педагогічного працівника технічного ВНЗ містить такі складові: 1. Спеціально-предметна компетентність. 2. Психолого-педагогічна компетентність. 3. Комунікативна компетентність. 4. Соціокультурна компетентність.

 

 

1. Спеціально-предметна компетентність –глибокі та всебічні знання з навчальної дисципліни (курсу), яку викладає науково-педагогічний працівник, а також широка ерудиція в цій науково-предметній галузі.

2. Психолого-педагогічна компетентність науково-педагогічного працівника виявляє його глибокі теоретичні знання з психології і педагогіки, а також уміння втілити їх у практиці навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі.

Психолого-педагогічна компетентністьскладається з таких груп умінь:

а) психологічні (психодіагностичні, пізнавальні, мотиваційні, психокорекційні, емоційно-почуттєві, консультативні);

б) операційно-методичні;

в) конструктивно-проективні;

г) оцінювання й контролю;

д) експертно-аналітичні;

е) науково-дослідницькі;

є) методично-виховні.

Група психологічних умінь містить такі складові:

■ формування пізнавальних потреб студентів;

■ формування стилю діяльності, рефлексії;

■ створення умов, які стимулюють внутрішню пізнавальну активність студентів;

■ створення сприятливого психологічного клімату для здійснення освітнього процесу та інші вміння;

■ складання діагностичних програм у вигляді завдань-тестів, які разом із діагностичними функціями виконують роль навчальних засобів;

■ застосування діагностичних методик, що виявляють стан педагогічного процесу в таких характеристиках: комплементарність педагогічних і навчальних дій, своєчасність застосування конкретних технологій навчання, ефективність процесу навчання, корисність процесу навчання, адекватність процесу навчання психолого-педагогічним умовам, доступність процесу навчання, відповідність результативності процесу навчання поставленим цілям і завданням освіти, розвитку і виховання студентів;

■ застосування методик, спрямованих на виявлення стану навчального процесу та оцінку його результативності;

■ застосування спеціальних методів і прийомів для з'ясування рівня засвоєння студентами інформаційного змісту, наукових понять, їх зв'язків і відносин, наукових теорій, концепцій і прикладних знань;

■ застосування діагностичних методів для з'ясування рівня сформованості вмінь і навичок пізнавальної діяльності на основі логічних операцій та евристичним шляхом;

■ впровадження у практику навчання методів самоаналізу, самоконтролю;

■ використання класичних методик тестування інтелектуальних операцій, креативності та мотивації студентів.

Група операційно-методичних умінь містить такі складові:

■ визначення ефективності технологій навчання і розроблення адекватних методик відповідно до цілей та умов;

■ створення оптимальних методичних умов, що забезпечують найвищі показники у вирішенні поставлених завдань;

■ адаптація загальнодидактичних положень до конкретного предмета навчання;

■ інформаційне і процесуальне моделювання навчального процесу у зв'язку з цілями і конкретними завданнями навчання й розвитку, складом і структурою наукового знання, а також психолого-педагогічними умовами;

■ технологічне розроблення інформаційних структур у вигляді монологічного викладу й виконання завдань, складання і застосування логіко-структурних схем, різні перетворення навчальної інформації,аналіз навчальної інформації, узагальнення, розвиток понять, способи і засоби введення навчальної інформації в процес навчання тощо;

■ керівництво процесом вирішення навчальних завдань і застосування корекційних методів, а також методів допоміжних, додаткових і методів індивідуальної допомоги;

■ застосування прийомів, що стимулюють педагогічну дію;

■ планування навчального процесу на одному навчальному занятті та в системі інших умінь;

■ застосування комунікативних методів у процесі навчання, для яких характерні суб'єкт-суб'єктні відносини й суб'єктсуб'єктні зв'язки;

■ логічний аналіз навчального матеріалу, вміння інформаційно й логічно його структуризувати, проводити інтеграцію міжнародних зв'язків, визначати вербально-графічну структуру навчальної інформації, розвивати активність і самостійність навчальних дій студентів;

■ формулювання проблеми й переведення її в систему програмних завдань, ефективне синтезування інформації про стан усієї педагогічної системи, її минулого і сьогодення, об'єктивування результатів, простежування динаміки формування психічних новоутворень, проектування та управління розвитком потенційних здібностей студентів, їхніх когнітивної і операційної структур.

Група конструктивно-проективних умінь полягає у забезпеченні інтеграції соціальних та освітніх стратегій навчання.

Група умінь оцінювання і контролю. Контроль необхідний як спосіб, що визначає стан усієї системи педагогічного процесу. У процесі навчання контроль є діагностичним етапом педагогічного управління.

Група вмінь оцінювання й контролю містить такі складові:

■ здійснення різного виду контролю: поточного і підсумкового, письмового і усного, вибіркового і фронтального, репродуктивного і творчого та ін.; вміння залучати педагогічний контроль у навчальний процес, координувати зміст і способи контролю під час оволодіння новим навчальним матеріалом;

■ застосування операцій оцінювання у бальній та в інших системах, вербальне оцінювання у формі заохочення, схвалення, осуду, зауваження, покарання, стимулювання, порівняння, розгортання перспектив досягнень тощо;

■дослідження навчальних досягнень студентів: індивідуальних і загальних;

■складання індивідуальних карт навчальних просувань студентів за типом: засвоєння теоретичних знань, засвоєння прикладних знань, володіння пізнавальними діями, виокремлення суті явища, яке вивчається, логічна структура знання, перетворення навчальної інформації, володіння евристичними прийомами, володіння логічними прийомами пізнання, здійснення алгоритмічних пізнавальних дій, розвиток дій, рефлексій, контроль і самоконтроль, оцінювання, педагогічна корекція і самокорекція тощо.

Група експертно-аналітичних умінь містить такі складові :

■ застосування діагностичних методик, що виявляють корисність і ефективність різних систем навчання;

■ аналіз функціонального процесу навчання студентів;

■ дослідження динаміки розвитку конкретної системи навчання, виявлення її перспектив, оцінка якості, розроблення перспектив розвитку;

■ надання методичної допомоги, пов'язаної з оцінкою і корекцією педагогічного процесу;

■ аналіз нових оригінальних інформаційно-комунікативних структур у процесі навчання з урахуванням чинників середовища і особистісних чинників, що впливають на стиль спілкування і результат навчання студентів;

■ інтенсифікація процесу навчання за допомогою по­глиблення навчальної діяльності та пришвидшення темпу освоєння навчального матеріалу за програмою;

■ індивідуалізація процесу навчання, орієнтація інфо­рмаційних і проблемних технологій на індивідуальні особливості студентів;

■ розроблення додаткової системи методів навчання, спеціально орієнтованих на активізацію студентів у навчальному процесі, розвиток ініціативності, колективізму, бажання позмагатися та інших якостей особистості студента;

■ розроблення й застосування педагогічних прийомів, що концентрують процес навчання на розвивальному ефекті, застосування нестандартних інтелектуальних завдань, побудованих на принципах розвитку психічних функцій.

Група науково-дослідницьких умінь містить такі складові:

■ розроблення нових синтетичних технологій навчання, а також окремих наочних методик викладання;

■ організація нових інформаційно-комунікативних структур у процесі навчання;

■ інтенсифікація методів навчання;

■ складання нових навчальних програм для факультативних занять і спецкурсів;

■ аналіз основних тенденцій розвитку системи освіти;

■ виявлення пріоритетних напрямів у розвиту педагогічних технологій;

■ аналіз досвіду роботи колег, йогоузагальнення й затосування тощо.

■ засвоєння методів дослідження науки: теоретичний аналіз, контекстний аналіз, експериментальний метод, спостереження, вивчення документації та інших.

Група методично- виховних умінь містить такі складові:

■ формування у студентів національної свідомості та самосвідомості в процесі навчальних занять;

■ формування почуття національної гідності, патріотизму й відповідальності, громадянського обов'язку і честі;

■ розумне використання методів виховання;

■ створенння на заняттях необхідної моральної й ділової атмосфери;

■ використання прийомів і методів переконання під час навчальних занять;

■ формування у студентів моральних ціннісних установок;

■ розвиток національно і соціально значущих якостей;

■ підтримка свого високого морального і громадського іміджу;

■ втілення у студентське середовище норми і принципів загальнолюдської культури;

■ формування у студентів наукового світогляду;

■ формування у студентів таких рис, як співпереживання,співчуття, толерантність, вимогливість і доброзичливість;

■ здійснення індивідуально-виховного впливу на кожного студента, враховуючи особливості та спрямованість його особистості;

■ поєднання вимогливості до студентів з турботою про них і повагою до їх особистої гідності;

■ цілеспрямоване формування у студентів професіональних якостей;

■ опора на моральні ідеали;

■ активна громадська позиція;

■ виховування студентів як носіїв високої загальної, національної, правової, професійної, естетичної, економічної, соціально-психологічної, політичної і фізичної культури;

■ пропагування здорового способу життя, невживання студентами алкоголю і наркотичних речовин, негативне ставлення до куріння та інших шкідливих звичок;

■ виховування ціннісного ставлення до сім'ї, батьків, дружини (чоловіка) і дітей;

■ перевиховування студентів й стимулювати їх до самовиховання, саморозвитку і самовдосконалення;

■ спрямування студентів на набуттясоціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу тощо.

Тому в процесі підготовки науково-педагогічного працівника у технічному ВНЗ необхідно створити умови, які сприяють досягненню мети і, зокрема, формуванню у студентів технологічних умінь, що спрямовані на організацію навчальної діяльності. Для вирішення цієї проблеми необхідно постійно працювати над програмою безперервної професійно-педагогічної підготовки науково-педагогічних працівників, особливо, у вищих технічних навчальних закладах, починаючи із магістратури, де серед обов’язкових є дисципліна «Педагогіка і психологія вищої школи», і закінчуючи захистом дисертації зі спеціальності «Теорія і методика професійної освіти».

Педагогіка вищої школи як галузь педагогіки. Сучасна система педагогічних наукохоплює до двадцяти галузей, що сформувалися у процесі розвитку педагогічних знань. До них належать загальна педагогіка, історія педагогіки і школи, вікова педагогіка, корекційна педагогіка, соціальна педагогіка, професійні педагогіки, педагогіка вищої школи.

Серед галузей педагогіки, зосереджених на педагогіч­них проблемах дорослих, швидко розвивається педагогіка вищої школи, яка розкриває закономірності, принципи навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах, специфічні проблеми здобуття вищої освіти.

Потреба в розробленні наукових основ педагогіки вищої школи зумовлена специфікою навчально-виховної діяльності вищих навчальних закладів, яка полягає у підготовці фахівців певного профілю відповідно до нахилів студентів і потреб народного господарства. Змістом цієї підготовки є опанування студентами, які мають загальну середню освіту і певний соціальний досвід, спеціальних наук, оволодіння відповідними фаховими уміннями та навичками.

Педагогіка вищої школи — наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як фахівців відповідно до вимог держави.

Джерелом розвитку педагогіки вищої школи є:

· педагогічна спадщина минулого;

· сучасні педагогічні дослідження проблем педагогіки вищої школи (збагачують педагогічну думку новими ідеями з питань удосконалення навчально-виховного процесу у вищій школі);

· передовий вітчизняний педагогічний досвід (дає змогу визначити певні закономірності, які живлять нові теорії, концеп­ції, прогнози) та зарубіжний педагогічний досвід (критично осмислений, збагачує педагогічний процес інноваціями).

Використання означених джерел у розвитку педагогіки вищої школи дає змогу не лише враховувати нові освітньо-виховні проблеми, що постають перед суспільством, а й оптимально поєднувати традиції і новаторство у сфері вищої освіти.

Предметом педагогіки вищої школи є процес формування духовно багатого, свідомого, гідного громадянина,фахівця вищої кваліфікації різних галузей народного господарства, науки, техніки, культури, освіти тощо.

Основні категорії педагогіки вищої школи. Категорії як найбільш загальні поняття науки в різних галузях педагогіки не різняться за назвами (виховання, навчання, освіта). Однак вони мають свою специфіку залежно від того, який ступінь навчання розглядають. Різняться певною мірою методи виховного впливу на особистість, які застосовують у школі і вищому навчальному закладі. Саме спільність категорій уможливлює включення педагогіки вищої школи до системи педагогічних наук, а специфіка цих категорій є основою становлення педагогіки вищої школи як самостійної галузі досліджень і практики.

Таким чином, підготовка фахівця з вищою освітою передбачає професійну освіту, навчання, виховання, томуці поняття є основними категоріями педагогіки вищої школи.

Професійна освіта студентів передбачає володіння загальними і професійними знаннями, виробничими уміннями і навичками згідно з профілем.

Навчання студентів охоплює весь процес фахової підготовки фахівця з вищою освітою, знання якого завжди можуть бути застосовані на практиці.

Під вихованням студентської молоді розуміють формування впродовж навчання у вищому навчальному закладі морально-психологічної готовності самовіддано працювати за обраним фахом.

Завдання педагогіки вищої школи на сучасному етапі. Розвиваючись у єдності теоретичних і практичних аспектів, педагогіка вищої школи ставить перед собою такі основні завдання:

— вироблення методологічних, теоретичних, методичних засад професійної освіти у сучасній педагогіці;

— формування концепцій змісту освіти і процесу навчання для різних типів вищих навчальних закладів (з урахуванням тенденцій розвитку відповідних галузей науки, техніки, культури);

— визначення закономірностей становлення особис­тості в умовах вищого навчального закладу;

— вироблення концептуальних засад проектування освітніх систем інноваційного типу;

—вирішення проблем гуманізації та гуманітаризації вищої освіти на сучасному етапі;

— теоретичні обґрунтування моделі випускника в умовах багаторівневої вищої освіти;

— розроблення педагогічних основ професійного становлення викладача вищої школи;

— педагогічне забезпечення функціонування екстер­нату у вищому навчальному закладі;

— теоретичні та методичні засади розроблення державних стандартів вищої освіти;

— педагогічні технології у вищій школі: теоретичні основи і проектування;

— інтеграція навчальних курсів, поєднання індивідуальних, групових і колективних форм навчальної діяльності;

— розроблення теоретичних і методичних засад блочно-модульної організації навчання у вищому навчальному закладі;

— порівняльне вивчення розвитку вищої освіти в освітніх системах різних країн;

— диференційований підхід у навчанні як засіб професійного та особистісного розвитку студентів;

— організування самостійної роботи студентів вищого навчального закладу в умовах нової парадигми вищої освіти;

— розроблення дидактичних концепцій розвитку творчих здібностей студентів;

— демократизація навчального процесу;

— організування наукової діяльності майбутніх фахівців;

— формування пізнавальних інтересів студентів у процесі професійної підготовки;

— визначення шляхів навчально-виховної роботи з обдарованими студентами;

— формування педагогічної майстерності викладача вищого навчального закладу;

— педагогічна діагностика в системі вищої освіти;

— вироблення теоретичних засад відбору контингенту студентів вищих навчальних закладів і наукових засад підготовки фахівців вищої кваліфікації в аспірантурі та докторантурі.

Реалізація завдань педагогіки вищої школи відбувається у процесі її теоретичних пошуків, реальної педагогічної практики, постійної спрямованості на її удосконалення, на відповідність реаліям сьогодення.

Зв’язок педагогіки вищої школи з науками психолого-педагогічного циклу. Педагогіка вищої школи, що виникла на базі загальної (шкільної) педагогіки, розглядає вищі рівні навчання та виховання дорослої людини. Вона тісно пов'язана перед­усім з науками психолого-педагогічного циклу:

— історією педагогіки, яка вивчає педагогічні ідеї та системи освіти в їх розвитку;

— віковою педагогікою (дошкільною, шкільною, педагогікою дорослих (андрогогікою)), що досліджує закономірності навчання й виховання, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп;

— дефектологією, зосередженою на вивченні форм і методів навчання людей з фізичними та розумовими вадами (сурдопедагогіка (грец. — глухий), тифлопедагогіка(грец.сліпий— сліпий), олігофренопедагогіка (грец. — малий і — розум), логопедія (грец.— слово і — виховання, навчання));

— професійними педагогіками, що вивчають закономірності, здійснюють теоретичне обґрунтування, розробляють принципи, технології виховання і навчання людини, орієнтованої на конкретну професійну сферу діяльності;

— порівняльною педагогікою, що досліджує закономірності функціонування і розвитку освітніх і виховних систем у різних країнах шляхом зіставлення;

— соціальною педагогікою, що вивчає закономірності та механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення політичних, економічних та інших проблем суспільства;

— гендерною (від грец. — рід) педагогікою, що функціонує як сукупність підходів, спрямованих на формування статеворольової поведінки в суспільстві;

— частковими або предметними методиками, які досліджують закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у навчальних закладах усіх типів.