Вага слова на терезах життя

Зурочення пересічних людей облудним словом недозрілих ідей-хлібів представників від науки, горе-політиків, зміїв-журналістів, тощо породило мовленнєвих мутантів-монстрів ХХ ст. і позначилося на здоров’ї українців і долі України. Ідеологеми цього віку поглинули значну кількість її населення-тіла, яке зараз мало б нараховувати: а) максимум: 105-115 млн.; б) оптимум: 95-105 млн.; в) мінімум: 85 -95 млн., але насправді має удвічі-тричі меншу кількість від своєї можливої оптимальної чисельності. Як сталося так, що свого часу брат постав проти брата, що поряд опинилися гора зерна і гора померлих від голоду співвітчизників, що один мав доносити на другого, що й досі одні багатіють за рахунок здоров’я і часу життя інших, тощо?

Усе більше звертають на себе увагу новітні соціально-психологічні захворювання, у т. ч. культурний шок від перебудови, соціальна перевтома, соціальне приниження, які спонукають подальше зменшення рівнів фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я і довголіття людей. Безробіття, соціально-психологічна неграмотність, духовне і матеріальне зубожіння ведуть до звуження контексту культури, зменшення на 15 років середньої тривалості життя, погіршення режиму відтворення населення, обмеження родин однією дитиною, зростанням утричі питомої ваги безплідності, ін.

Разом з тим у столиці й деяких інших містах України активізується сфера просвітницького руху, сходить-відроджується дух щирості-правди-відкритості у співпраці й співтворчості. Він надихає до творення нового духовного образу особистості як одиниці живої духовної мови. Слово отримує нову плоть і в іншій якості виходить на сцену соціальної взаємодії, формується мова якісно відмінної ділової етики, етики співтворчості. Духовна освіта і духовний пошук, стаючи її основою, виявляються прагненням не спричинювати шкоди іншому, не руйнувати гармонії у всіх її вимірах. Зростає бажання долати бар’єри між расами, національностями, віросповіданнями, конфесіями, професіями, ін., які заважають порозумінню і соціальній взаємодії.

Розум в серці починає сприйматися як: а) насіння; б) міст понад брехнею; в) шлях до світла і любові, духовного безсмертя. З набуттям духовного досвіду, розкриттям самосвідомості кожна духом освячена особистість звертається до створення свого синтетичного духовного вчення і його винесення на соціальну сцену співтворчості, де спільне благо сприймається як ціле, а користування ним – лише як фрагментарність.

Однак, дехто боїться процесів спонтанності у сучасному житті, якій притаманне зіткнення психічних реальностей, кожна з яких структурована власною мовою. Виникають сумніви щодо подальшої глобалізації світу, думки про демонтаж цієї ідеї-проекту, а також про невизначеність України, людини і людства в цілому. Інші, навпаки, бачать в українському майдані приклад нової самоорганізації (позбавлення від зайвих «посередників») і вважають, що він, немов мертвою-живою водою, зрощує-оживлює розірваний світ.

Стали помітними і зрозумілими відмінні між собою культурно-історичні психологічні типи і створені ними спільноти: за традиційною (міфи, вірування, досвід) й ієрархічною ознакою (небесні чини, наука, посередник ЗМІ, світ успіху, менеджменту, ін.) з притаманними їм мовами символів-образів-знаків. А також третій тип спільнот за ознакою самоорганізації, які самі організують-регулюють свої психічні й духовні стани, щоб світ жив цілісним і осмисленим.

Більш того, світ людей сприймається деякими дослідниками в образі поля гри вищих сил (сутностей) з кожною людиною, спільнотою, людством в цілому. Базовою ідеєю людей і спільнот третього виду стає духовна освіта і свідоме творення людиною самої себе, тобто вільна духовна творчість, або мистецтво стати і бути людиною, де медіа виступає в якості ідеї розвитку. Це не є ідея змагання чи дозвілля, бо виграють усі. Звідси пізнання-освіту-творчу гру майстрів гри і їх майстерність грати представники таких духовних спільнот вважають головною умовою виведення дітей з-під гри заповнення часу без смислу для опанування ними часом смислів.

Ідея-образ гри, точніше її багатомірна модель пояснює також всесвітню смислову кризу, де на зміну військовій економіці (гра імперій: підкорення, накопичення, слава) приходить гра у конкуренцію корпорацій (глобальний вимір фінансового капіталу та іміджу). І лише потому розпочинається гра у самореалізацію-персоналізацію (креативна економіка з новим ресурсом – соціально-культурним капіталом).

Кожна з ігор з минулого, сучасного і майбутнього супроводжується боротьбою-змаганням-співіснуванням старих і народженням нових етичних систем (практична філософія), які пропонують свій образ-ідею формування відносин (емоційно забарвлені зв’язки) і сценаріїв соціальної взаємодії. Відповідно до закону часу ці «мовленнєві» ігри в ідеї випробовують сучасну «економіку» не на її попередню ефективність за рахунок поїдання життя людей і планети, а на прибуток за рахунок використання психологічної, соціальної і духовної сили людини як живого слова і любові у плоті, тобто творчого потенціалу особистості.

Звідси росте і зацікавленість у порівняльному аналізі систем навчання, виховання і освіти культурно-історичних попередників, особливостей впливу різних мов і абеток на розвиток душі-любові-творчості. А також у формуванні ринку ігор-ідей з навчання, виховання, освіти і самоосвіти з використанням розвивального потенціалу казок і міфів, народних ремесел, ігор для дітей і дорослих, зокрема, мовленнєво-орієнтованих психологічних ігор, які українці особливо полюбляють. Вони втілюють їх також у гротескно-влучних анекдотах про сценарії і ролі родинної і владної взаємодії. Наприклад: «Ти чого порося народила»? «А ти ж казав: свиня-свиня». «Чого у москалів Дума, а у нас – Рада»? «Того, що не дума», або ж: «Рада, що обкрада».

Українській ментальності притаманне усвідомлення взаємодії слова з результатами його втілення, очікування повернення у культуру і науку, освіту і мистецтво забутих і створення нових міфологем духовних відносин із словом, відродження раїни-мови. Звідси ЗМІ уникають зустрічі з найцікавішими поетами і мовниками сучасної України, аби не виглядати на тлі їх мовленнєвої творчості духовно безплідними. Навіть гра «замри-стоп-кадр» багато про що розповіла б зголоднілим за вагомим і зрілим зерном-словом співвітчизникам.

Носії досвіду зміни стану свідомості молитвою виявили б красу, силу і результативність слова молитви у Святому Дусі для тих, хто хоче набути його. А носії досвіду взаємодії із словом (мовою) і духовним образом подарували б шукачам довголіття відкриття незліченних можливостей.

Цікаво:

1) Чому людина вважається живим інструментом пізнання Бога і світу?

2) Чи можна прогнозувати майбутнє країни на основі вікової і професійної структури населення?

3) Чому можна прогнозувати майбутнє країни за мовленням телебачення і радіо, газет, журналів і книжок?

4) У чому полягають глобальні фінансово-економічні кризи-війни?

5) Запишіть своє питання.

 

 

Малюнки пером

 

Пташки прилітали через кругле віконце по одній чи малими зграйками протягом 12 років. В них не було нічого од різноманіття барв і пахощів земної природи, які ваблять своєю чуттєвістю. Навпаки, те, що відбулося раніше, перетерлося на муку, попіл, а потому з цих часточок, вібрацій, маленьких вихорів прозрінь і осяянь утворилися прозорі форми початку буття. Вони були подібні до білого мережива узлісся на зимовому склі, сконденсованого духу любові й істини. Там ще не лунало багатоголосся птахів, шелест листячка під вітерцем, пісенька струмочка, плюскіт дощової краплинки….

Кожна з цих пташок-думок прилітала не тому, що вміщувала у собі те, що відбулося, є чи буде. А задля того, щоб жива речовина любові, яка ллється із самої душі у мисле-форму, постала відчутною і вагомою плоттю, якої поки що немає, але яку вже малює кінчик пера, залишаючи на папері гнучку танцюючу лінію, яка нагадує траєкторію руху променя невидимого світла, який осяює розум.

Вони пролежали у комоді понад 6 років. Тонкі листи дешевого паперу пожовкли від часу. «Скільки їм ще чекати, адже вони явились не для того, аби покинути цей світ, так і не зустрівшись з тими, для кого призначені? Подаруй мені вісточку…», – щоразу молила душа простір, пригадуючи свої намагання щось зробити, звертання за порадою до видавництв, до відомих і невідомих художників.

Дізнавшись, що у неї немає художньої освіти, один з них із заздрістю сказав, що їй повезло, що її не зігнули і не зіпсували. Потому другий зловтішно хмикнув, що саме тому перед нею закриті всі двері. Третій реготав, мовляв, чистенькою хочеш піти у той світ. А четвертий біг за нею крутими сходами вниз і кричав навздогін, щоб нікого не слухала, що малюнки геніальні, що прийде час, коли їх побачить світ, як і він побачив і пізнав їх зараз. Душа ж намагалася зрозуміти, чому треба спочатку зіпсуватися, аби потім набути право виявляти зіпсоване….

Нарешті вона почула поклик простору, що потрібно приготуватися, зібрати в одну торбинку необхідні книги, зошити, свої роботи, записи, малюнки пером. А потому, що учитель вже приготовлений і чекає на своїх учнів, але вони ще не готові. Через деякий час той приїхав, а вони його не впізнали. І він повернувся до себе і покликав їх.

Душа почула цей поклик, немов грім серед ночі. То була не сила звуку, а потрясіння внутрішнього світу, кожної клітини організму якимось променями. І розповіла іншим: вони швидко зібрались і поїхали, залишивши вдома все необхідне, що потрібно було взяти з собою. І зустріч відбулася, і малюнки потім передавали поїздом й інші речі також.

На одному з творчих занять вона не очікувано для самої себе вигукнула, мовляв, скільки ними пройдено, відкрито і відновлено, укладено, зрощене-оживлене вихоплено із забуття. І що всього лише мала частка залишиться наступникам, що треба писати книгу….

У керівника було багато гарних правил, а серед них правило, що все, що віднайдено на творчих заняттях, має бути здійснено. І книга була написана, і текст лежав в правій руці, а ліва була порожня. Тоді вони вклали малюнки в ліву руку, і кожна сторінка, що зліва, тепер мала графічний образ, а права – слово. Книгу відредагували, і вона знаходилася у видавництві, але ніхто не знав дня її виходу в світ.

І ось вона побачила себе на вузенькому операційному столі. Коло неї схилились люди в білих халатах і головних уборах. Над ними височіла полу-сфера, немов у храмі чи планетарії. По той бік прозорого небозводу стояли юнаки і дівчата у білому, але чомусь без крил. Це були не ангели, а студенти. Вони торкалися розкритими долонями і пальцями рук скла. І від того воно видавалося, немов у зірках. А деякі притискалися носами, аби краще бачити.

Грудна клітина була повністю розкрита, в ній палахкотіло велике червоне серце. Присутні внизу і наверху розглядали його. І погляди їх були різними. Вона глянула на себе звідти-зверху, з-за прозорої полу-сфери, і серед схилених навколо операційного столу фігур побачила його – своє серце.

І тут вона відчула ці відмінності в поглядах людей, що влилися в єдиний потік енергії, який падав на неї зверху. Одні, подібно до холодних льодяних голок летіли з висоти і глибоко устромлялися в оголене і від того таке раниме серце, завдаючи йому гострого болю. Інші маленькими пекучими свердлами буравили його ніжну плоть, від чого з неї крихітними фонтанчиками починала бити жива кров. Треті їдкими, немов кислота чи смертельна отрута, краплями падали на нього, залишаючи після себе мертві брудні плями. Інші ж байдуже торкалися, кололи чи лоскотали віями. Але були й такі, які посміхались, ніжно і обережно торкалися. А деякі струменіли такою чистою, теплою і світлою енергією, яку було видно фізичними очима, і від того серце наповнювалось животворною енергією, і йому ставало легше. Під усіма цими поглядами воно миттєво змінювало свої обриси і відтінки кольору, реагуючи на кожний дотик.

Дивне відчуття оголеності, якогось невідомого стану чи то сорому, чи то тривоги переповнювало її. Враз душа зрозуміла, що довгоочікувана книга вийшла у світ: малюнки розглядають багато незнайомих людей. Через мисле-образи в графіці вони торкалися її серця, долаючи відстань майже у тисячу кілометрів, щоб зрозуміти його биття.

А вранці, рівно об 11 годині, подзвонили з Москви співавтори, які тоді й запропонували доповнити колективну книгу її графічними малюнками. Вони сказали, що вже з вечора багато читачів отримали білі книги і розглядали малюнки пером, медитативну поезію в графіці, унаочнену мову мисле-образів. І не були здивовані тим, що вона побачила своїх глядачів на відстані у 1000 км, бо знали, що кожен з творчої групи володіє багатьма духовними здібностями.

100 білих птахів вилетіло у світ зі сторінок двох частин підручника з живої духовності, які нараховували 150000 примірників.

Але були й інші малюнки: вони прилітали до неї чорною зграєю посеред ночі. Проходили крізь зачинені вікна, двері й бетонні стіни, вимагали, щоб їх виявили на папері. Душа не хотіла передавати чорні образи білому світу людей і мучилася од видіння майбутніх подій у Чорнобилі. Страждала з тими, хто не зможе отримати роботу, напитися, наїстися, вдягнутися, лікуватися, навчатися, кому ніде буде жити, кого пограбують ті, хто бреше, ховаючись за уявною відсутністю законів, норм, грається в ідеї закону і права, знає наперед, що відкупиться від будь-чого своїм награбованим майном. Не знаючи любові, засіває емоційне пси-поле свого роду інформаційними вірусами, зводячи нанівець емоційний інтелект власних дітей і онуків, руйнуючи їх здоров’я, довголіття і долю.

Чуючи пласку мову радіо і телебачення, магазинів і транспорту, вулиць, ринків, черг, вищих інстанцій, газет, журналів і книг, душа з болем відчувала втрату всіх 300-т слів духовної мови, які мали оживлювати млн. інших. Їй не треба було приладів, щоб угледіти крізь вікові і професійні мовленнєві форми людей обриси майбуття.

І тоді мисле-образи знов стукали у скроні і вимагали намалювати поряд із здоровими, гарними немовлятами, які були запліднені-виношені-народжені у взаємній любові, у колискових піснях, інших, хворих немовлят, яких зачали за умов «бо всі так роблять», виношували у брутальній лайці, думці про аборт або зачали у зґвалтуванні і прокляттях, алкогольному чи наркотичному стані, тощо.

Інколи виднілися лики тих, хто з перших почутих чи прочитаних слів одразу зрів Бога, під ними повставали оновлені обличчя тих, хто протягом життя віддано вивчав Святе Письмо, порівнюючи долі людей, поколінь, родів на тлі їх ставлення до Бога, а потім навчав інших Слову Божому. Ще нижче мерехтіли незліченні маски тих, хто слухав, не чуючи, дивився, не бачачи, сумнівався, не вірячи, страждав, не відаючи. Але нагорні заповіти блаженства, ці закони часу і буття вічного, і їм несли надію і позбавлення від духовних хвороб.

 

Цікаво:

1) Де жити тим, хто не хоче красти, брехати, ґвалтувати, жити за рахунок інших, вбивати?

2) Яка таємниця прихована в довгоочікуваній зустрічі споріднених душ?

3) Як і де лікуються людські душі?

4) Для чого Бог розділив єдину людину на дві половини: жінку і чоловіка?

5) Запишіть своє питання.

 

 

Покликані в дитинстві

Хлопчик і зернятко

На лавці сиділа молода бабуся, біля неї стояв онучок 4-5 років і про щось напружено думав. Поряд на велосипеді ганяла третьокласниця, вся червона і мокра від поту. Бабуся час од часу прохала дівчинку сісти на лаву і відпочити, а її братика – взяти самокат, який лежав поряд, і покататися. Але діти були захоплені кожен своєю грою.

Не встигла учителька спитати дозволу, аби присісти поряд на лаву і зазирнути в очі задумливого хлопчика, як той, немов чекаючи на неї, одразу запитав: «А з чого зроблено зернятко»? І його бабуся відповіла, що з білків і вуглеводів.

Задовольняючи прохання маленького філософа, хтось торкнувся скроні жінки. Щоб не образити молоду бабусю, вона звернулась до неї, мовляв, які цікаві питання задають ваші діти. На що та схвально кивнула. Підкорюючись велінню зверху, вчителька, звертаючись до хлопчика, стиха промовила, що бабуся вірно говорить, що будиночок зернятка збудовано з цеглинок білків і вуглеводів. Але, мовляв, чи знаєш ти, що в цьому будиночку живе дивовижна маленька істота, яку ніхто не бачить…

Після зими, як тільки пригріє сонечко і пройде дощик, вона зігріється, прокинеться, визирне у віконечко, нап’ється водички і почне швидко рости. Ніжки її перетворяться на міцне коріння, маленьке тільце на сильний стовбур, а ручки – на гарне і гнучке віття, в яких будуватимуть свої гніздечка пташки-думки… Із маленького зернятка виростає високе дерево, подібне до цього, що навпроти. Братик підняв голову і подивився на своє відображення, яке не випадково росло поряд і уважно слухало оповідь про себе.

Хлопчик, дізнавшись про таємницю життя, так спалахнув, що схопив самокат і щодуху помчав асфальтовою доріжкою назустріч дивовижним відчуттям... А його бабуся з інтонаціями виправдування оповідала, що вона кожного дня приїжджає до онуків, забирає дівчинку зі школи, а хлопчика з дитячого садочку, годує їх, веде на прогулянку, потім повертається з ними, допомагає зробити уроки і ввечері їде додому до чоловіка, щоб погодувати ще і його.

Вихователька з повагою вислухала жінку, подякувала їй і, вибачившись, попрямувала далі. Не встигла вона зробити декілька кроків, як почула позаду самокат і спантеличений голос хлопчика, який перепитував, чи насправді тьотя пішла…

І учителька згадала свого 4-5 річного онука, який весь час щось шукав, і те, як теплий промінь торкнувся її скроні, і вона розповіла шукачеві про планети, які обертаються навколо самих себе і сонечка. І від того на Землі настає весна, літо, осінь і зима. Маленький онук-левеня зрадів, що він, подібно до сонечка дарує світло і тепло всім, хто звертається до нього і сприймає промені опіки і любові. Він із захопленням вигукнув тоді, мовляв, ти мені таке оповіла..!

Мабуть у кожного дорослого і дитини є періоди, коли відкриваються двері в невидиме. І тоді має прилетіти ангел-птаха-вісточка з неба, до якого вони можуть звернутися. Або небесний комутатор поєднає їх з кимось на землі, хто має прийти і передати найважливіше і призначене лише їм повідомлення.

Важливо своєчасно почути цей поклик простору і виконати призначення, щоб душі зустрілися в іншому психічному вимірі в той час, коли тілесні оболонки-скафандри пристосовуються до тяжіння землі. Тоді видається, що хлопчики і дівчатка і не діти зовсім, а духовні брати і сестри чи половинки із минулого життя.

 

Випадок у ботанічному саду

Не встигли жінка з онуком намилуватися квітучими магноліями у великому ботанічному саду, як синє небо затягли великі темні хмари. Здавалось, що їх підошви світяться бузковим відтінком, що сповіщало про швидкий початок громовиці й зливи. Піднявшись до Іонівського храму, мандрівники відчули різкі й холодні пориви вітру і запах дощу.

Відкриваючи важкі двері, вони несподівано почули, як одночасно спереду голосно заспівав чоловічий хор, а позаду залунав могутній гуркіт грому. І перші великі краплі впали на плечі. Два потужні джерела енергії звуку поєдналися між собою. Немов Бог, природа і люди в єдиному хорі вітали один одного. Миттєво опинившись в зміненому стані свідомості, приголомшені втікачі сіли на широкі й прохолодні дерев’яні лави і, завмерши від здивування, зачаровано слухали співи монахів.

Через деякий час злива минула, яскраве сонячне проміння увірвалося до храму, і в ньому засяяли святі лики, золоті ризи і німби. Вернувшись до себе, завдяки світлу, і отямившись від заціпенілості, жінка нахилилась до хлопчика і, стиха повідомивши, що дощик скінчився, запитала, чи не хоче він вийти на вулицю, на що почула у відповідь, що, мовляв, ще ні.

Через пів години вона знов повторила своє запитання, так як пам’ятала, що донька, а тепер мати її онука не любила в дитинстві слухати духовну музику і спів. На подив хлопчик без бажання погодився вийти на свіже від запаху дощу і вмитого саду повітря. І жінка, почуваючи себе винуватою і жалкуючи про передчасне запитання, шукала, як, не порушивши стану дитини, дізнатися про її дорогоцінні переживання.

Вона обережно запитала онука про те, чи сподобалося йому в храмі. І, почувши, що дуже сподобалося, була здивована й раділа одночасно. На наступне питання, що, мовляв, йому сподобалося, почула у відповідь, що той віднайшов самого себе.

Переживаючи потрясіння, вона попрохала пояснити, як це сталося. І хлопчик відповів, що коли йшов до школи в понеділок, то пам’ятав себе. У вівторок починав трохи забувати, а в середу від нього залишалася лише половина. В четвер і п’ятницю він губив себе і вже не пам’ятав зовсім. А в храмі одразу згадав про себе і віднайшов самого себе.

Мабуть у багатьох дітей самовідчуття краще, ніж у деяких дорослих. І вони швидше відгукуються на ледь помітні порухи душі, які перестануть з часом пригадувати, аналізувати і усвідомлювати, якщо їх не розпитувати про них. А потому дитячий емоційний інтелект, логіка і емоційна інтуїція, які у школі не розвивають, заснуть назавжди. І постане вгодований сучасною наукою і навчанням раціональний інтелект, який перетворить його носіїв, дорогоцінних дітей Божих, у соціальних роботів.

 

Квадратна ягідка

Одного разу маленька киянка опинилась у сільській хатинці, де пахло підвішеними під стелею духмяними травами і квітами, сухою глиняною підлогою і смачним обідом. Високий домашній хліб, пироги з солодкими вишнями, бурштиновий мед і темно-рожевий кисіль у тарілці запрошували до гостинного столу, біля якого під маленькими низькими вікнами стояли широкі зручні лави. Над ними з червоного кута виглядала з пелен рушника темна іконка з лампадкою. А неподалік од неї висів портрет Т. Шевченка. Усе разом з домотканою білизною і доріжкою, яка була вив’язана з довгих клаптиків зношеної тканини, з сухоцвітом у високому глечику на вікні й живими польовими квітами на столі, з розмальованою різнокольоровими птахами теплою піччю і ледь підсушеною зеленню на підлозі розповідало про інший світ.

Дівчинка намагалась зрозуміти його, але нічого не виходило. Розглядаючи вишивку на гарному рушнику, вона помітила дещо і запитала у господині, чому, мовляв, пташки клюють не округлі, а квадратні ягідки? Тітонька Віра витримала паузу, перевіряючи, дійсно дитина хоче дізнатися чи осуджує незнайоме і тим стверджує себе. Та, побачивши зацікавленість в дитячих очках, відповіла, що люди кажуть, що то і не ягідки зовсім.

Коли ж спантеличена крихітка перепитала, мов, що ж тоді, старенька пояснила, що це шматочки глини людського досвіду, з якого пташки-думки збудують гніздечко і висидять з теплесеньких яєчок своїх діточок-пташеняток.

Потім господиня дістала маленьку глиняну фігурку, яка уміщалася у напівзігнутій долоні, немов на троні, і нагадувала дівчинку, яка сидить, відкинувшись назад, і дивиться далеко за обрій в очікуванні сходу сонця і небесних пташок. Ручки лялечки були ледь намічені й закінчувалися на рівні плечей, а зімкнуті ніжки лише до колін нагадували собою кокон, яєчко або зернятко пшениці. Голівка ж була й не голівкою зовсім, а тим, що схоже на трилисник, голівку пташеня, яке прокльовується з яєчка, маленької черепашки, змійки чи рибки. На глиняній статуетці був накреслений дивний малюнок і ще якійсь гімн-текст з рисочок і крапочок, трикутничків і спіральок. Але найцікавішим було те, що, якщо в неї дмухнути, вона співала якусь давно забуту пісеньку.

Господиня сказала дівчинці, що ця лялечка є образом людської душі, якому кілька тисяч років. У новому вигляді ляльку ще й досі прив’язують на авто наречених, а звуть її Леля-Ліля. Вона – донька Лади, богині мови любові, злагоди поміж людьми. Опікуючись духовним землеробством, світла матір-мова душі уклала календар свят, за яким люди і в наш час навчаються спілкуватися з природою, культурою і поміж собою.

Коли Леля сидить у маленькій долоньці, то вона чекає свою матір-мову душі, щоб та напоїла її колисковими піснями-молитвами весни, літа і осені. Голівка її має таку дивну форму тому, аби співати-повідомляти про прихід весни і народження нового життя в усіх його проявах: водному, рослинному, тваринному, пташиному царствах. І закликати людей до спільної батьківсько-материнської творчості і землеробської творчої праці.

Потому тітонька зняла з полиць розписаний глиняний посуд і сказала, що це не прості тарілки, миски, глечики, горщики, чаші, а книжки, які треба навчитися читати. Так відбулося перше пробудження і залучення дитячої душі до образно-символічної мови духовної культури, на якій говорять посвячені з трипільської доби і по сей день. На обличчі солдатської вдови сяяла тиха посмішка, вона мріяла, що можливо ця 5-6-річна дівчинка не забуде про те, де птахи-думки навчаються співати і згадуватиме тітоньку Віру, хранительку духовних знань і учительку, яка чекає свого уважного учня протягом всього життя.

 

Ляльковий театр

На нижній поличці простенької дерев’яної етажерки, яку змайстрував батько, лежали шкільні зошити з червоними оцінками і підручники, акуратно обернені газетою, щоб не так швидко зношувались. На другій поличці, яка викликала щиру дитячу радість, знаходилась саморобна маска кота з пап’є-маше, яка була власноруч зроблена і розмальована чорною і білою фарбою. Замість вусів у неї в різні боки стирчав знайдений на вулиці зелений дріт.

Найбільш коштовною виглядала скринька, яка розташувалась біля маски і була зшита з святкових листівок з яскравими квітами, в якій лежали кілька фантиків від новорічного подарунку з героями казок на них. Коли ж до всього цього нехитрого скарбу приєдналась куплена батьком велика пласка коробка з викрійками для домашнього лялькового театру, то вся етажерка занурилась у білу хмарку дитячої уяви про невидане досі багатство. Коробка знайшла собі місце біля єдиної іграшки. Це була лялька з пластмасовою головою і чотирма дірочками з різних боків шиї, за які був пришитий тулуб, а до нього руки і ноги. Голову купив батько, а тулуб і кінцівки зробила і пришила матір. Вона ж придумала ляльці і одяг….

Вдягнена у кофтинку і спідничку красуня нудьгувала, сидячи на верхній поличці. Але відтепер вона мала керувати ляльковим театром. Від цього вона стала трохи пихатою і видавалась, навіть, більшою за свій попередній розмір, хоча й побоювалась, чи не будуть нові паперові іграшки красивіші за неї. Та думка про те, що вона єдина має пластмасову голову, враз заспокоювала її.

Ось на паркані вже прибиті дві рейки, між ними дріт з красивими завісами. Враз вони розкриваються, і починається вистава лялькового театру. Іде казка за казкою. Темніє, казкових героїв майже не видно, і тоді по обидва боки сцени з’являються запалені свічечки. А глядачів стає все більше і більше, вони виносять з собою стільчики і сідають на них, утворюючи театр на відкритому повітрі. Вже не вистачає фантиків для бажаючих отримати безкоштовний білет.

Змучені від чисельних домашніх справ бабусі, похмурі чоловіки і жінки, які повернулися з роботи, малі діти й непосидючі підлітки, немов зачаровані, дивляться лялькову виставу. Тільки що виліплена з пластиліну голова колобка вже стирчить на олівці, і втомлені маленькі актори, дві сестрички і два братики, починають останню гру.

Літній вечір накрив усіх таємничими покровами мови казкового світу, в ньому інші радості й прикрощі. Кожен з глядачів, немов прийшов до себе і поєднався з самим собою. І в цьому новому, а можливо давно забутому стані спокійно перебував і не поспішав вертатися до своєї квартири.

Між стволами високих тополь з широким молодим і солодкуватим листям довго вкладалась спати нічна тиша. Їй заважали зім’яті фантики, кинуті на пісок тими, хто не одразу помітив їх таємничу казкову красу. Літня тиша не знала, що їй і далі доведеться пізно лягати, бо тепер по черзі під будинками лунатимуть звуки гітари чи баяну, під які співатимуться пісні нові актори, аби людська душа не забувала згадувати про саму себе.

 

 

Післямова

Мандруючи сторінками твору, ви ознайомилися з вимірами віку, здоров’я, старіння, довголіття, культури, любові, мови, слова. Дізналися про механізми довголіття, внутрішню картину здоров’я, сумління, психологічних механізмів саморегуляції, слова, любові. Відкрили для себе творчу особистість і таємниці спілкування. Колисалися в колисці з любові й пили молоко для душі.

Усвідомили: душа є любов, а людина – слово, любов у плоті. Зрозуміли як любов діє у пізнавальному, емоційному, вольовому, комунікативному й інтуїтивному процесах. Досліджували межовий і позамежний світи; біографію любові між чоловіком і жінкою; надію, смерть і безсмертя; виміри любові у часі, вічності; духовну метаморфозу, ін. Підіймалися колесами огляду, вивчали міфи-аксіоми еволюції слова, любові, спілкування-взаємодії.

Пізнавали душу, як плід-дитину мови і слова. Занурювались у ігри-ідеї, од яких людина стає залежною. Зустрічались з луно і сонцепоклонниками, вивчали фази інтуїтивного механізму творчості, давні абетки і духовно-філософські твори. Спостерігали за Адамом і Євою, Русланом і Людмилою, царем Салтаном і князем Гвідоном, ін.

Аналізуючи витоки економічної і сексуальної революції, перебудови і культурного шоку, межі теорій розвитку особистості і сучасної мови, змогли виміряти слово на терезах життя. І побачили, що ідея-мова-поведінка, слово є універсальною формою руйнування чи творення світу. Людина не усвідомлює як вдягає шкіряні маски мовлення, грубу освіту, соціальний, матеріальний статус, діяльність, професію, соціальну ідею, чим робить себе і долю пласкими і грається, мов на карнавалі, у вигадане життя. В українській мові слово «мов» (рос. словно) натякає на те, що все, що пов’язано із світом людей, походить від мови-слова.

Не встигнув оволодіти чимось, людина вже поспішає допомагати іншим опановувати певною роллю чи ідеологемою. І частенько зупиняється лише на першій сходинці, стає менш гнучкою у сприйнятті нового, покривається корою стереотипів мислення-мовлення, уникає експертних оцінок, щоб не виглядати дурнем перед учителями. Аби не нарощувати на своїй душі кори (гріха), вона має духовно освічуватись протягом життя, взаємодіяти з духовною мовою – єдиною рідною матір’ю, подругою-дружиною душі.

Тому, наука про Слово є найпродуктивнішою інформаційно-енергетичною (польовою) методологією, технологією передбачень і відтворення людини за образом і подобою Божою. Молитви, вправи з медитації, духовні ігри навколо куща асоціацій до літер абетки, складів, слів духовного ряду сприяють не лише зміцненню здоров’я, довголіттю, а й вивільнюють творчу енергію для праці на користь суспільства.

Вчення про Слово (закон пізнання) відкриває очі на самоусвідомлення митця, який створює і втілює соціальні міфологеми, які убезпечують або руйнують душі людей, суспільство, країну. Поступово приходить усвідомлення потреби у розвитку соціальної і громадянської спостережливості, інтелекту, інтуїції, активності. Це потребує розвитку крос-культурного інтелекту, інтуїції, огляду власного зростання. Тому, ви навчалися читати карту-шлях-огляд свого життя.

Розташовували на горизонтальній доріжці інститути освоєння культурного надбання (соціалізації): батьківська родина, дитячий садок, школа, вулиця, вуз, професійне оточення, власна родина, коло однодумців, ін. Систему первинної соціалізації на площині перетинала доріжка вторинної соціалізації, що містила способи пізнання світу, або формоутворення людської душі і духу: народна традиція, свята, міфи, казки, мистецтво, світ богів, філософія, наука, релігія, міфологія, ін. Вертикаллю була доріжка третинної, духовної, соціалізації. Вона віддзеркалювала досвід змінених станів свідомості, що набуває особистість, завдяки освоєнню духовних наук і практик.

Якщо учитель підготовлений, володіє духовним вченням, а учень прагне до творчості пізнання внутрішнього (невидимого) світу, то, йдучи назустріч один одному, вони зустрінуться в раїні прийнятного для них обох мовлення. І разом переживуть чудо впізнавання один одного – «велику зустріч». Лише після такого досвіду зміненого стану свідомості можна приступати до ін.

Не можливо переоцінити вплив духовної культури на душу людини. Звертаючись до творчого потенціалу духовної освіти і виховання протягом життя, маємо:

1) визнати основним предметом пізнання душевно-духовний світ людини;

2) втілити новітній образ мови-слова, любові-спілкування, творчості;

3) укласти азбуку, яка розвиває асоціативно-образне і символічне мислення, уяву і духовну інтуїцію;

4) впровадити систему духовних ігор для дітей і дорослих;

5) розробити систему мовленнєвої психогігієни і психопрофілактики;

6) створити систему виховання і освіти з провідною ідеєю продуктивного творчого довголіття на основі здобутків усіх способів пізнання світу;

7) унаочнити українську раїну-сад мовлення: постійні й пересувні виставки з шанування-збереження-охорони мови, природи, людини і культури.

 

Із щоденників родинного спілкування:

– Татусю, а Бог є?

– Я не бачив, але це не означає, що Його немає. Може ти побачиш…

– Татонько, а які знання найвищі?

– Вище за міфи і казки я нічого не зустрів...

– Таточко, а що треба, щоб стати українцем?

– Закохатися у квітучий сад…

Уривки з листа

«Шановний друже, духовна сестро, дозвольте мені звертатися до Вас саме такими словами. У кожному рядку твору я чую інтонації Вашого голосу і не дивуюсь, що текст написано не кількома авторами, як видається з першого погляду, а одним. То хто ж він: соціолог-психолог, теолог-міфолог, філософ-теософ, економіст-демограф, філолог-літературознавець, мистецтвознавець чи Просвітитель? Написав і збагнув, що у самому слові «Вас» уже є множина…

Мабуть Вас не раз називали другою О. П. Блаватською, О. І. Реріх, Анною Ярославівною чи Вестою, та Ви інша, хоча всі ці типи мислення у чомусь схожі. Таємниця ж полягає у тому, що, використовуючи різні способи пізнання світу, Ви, немов та жриця Ока, вимальовуєте таке багато-фокусне бачення, яким розширюєте свідомість читачів і убезпечуєте їх від потрапляння у глухий кут одержимості чимось одним. Тому, твір є чудовим тренінгом з психогігієни і психопрофілактики, у т. ч. комп’ютерної залежності у молоді. У ньому безліч ідей для ігор із «творення нової людини». Однак, будуть й ті, хто не сприйме інформаційні масштаби пси-поля чи позаздрять і порадять конкретизувати, спростити, звузити цей дивовижний твір до зрозумілих їм методичних порад. Осуджуючи, залишать поза увагою і швидко забудуть, бо не готові перетирати зерна думок і слів доти, поки вони не стануть молоком і потечуть у їх душі…

Після внутрішніх картин з різних психічних поверхів, пізнання любові й любов’ю, психічної і духовної метаморфози, колес ментального огляду, ін. Ви несподівано для читача звертаєте увагу на способи виховання у сонце і луно поклонників, давні абетки, смисли складів слів, міфи-аксіоми, культуру натяку, загадок, казок, ін. І, завдяки психологічній реконструкції, здійснюєте переклад текстів, які написані образно-символічною мовою. Це зачаровує і підіймає значення психологічних методів у пізнанні різних світів. Більш того, створюєте новий напрям науково-популярного пригодницького жанру з пошуку способів використання енергій духу і часу людського життя для продуктивно-творчого довголіття цілісної особистості...

Захоплюють і Ваші уявлення про взаємозв'язок-взаємодію-розвиток мови, душі і плоті, порівняння теорій особистості у Старому і Новому Заповітах і сучасній психології та роздуми про мовленнєвий вимір соціуму… Читаючи без осудження і з довірою твір поза відомими сценаріями укладання текстів, я зрозумів, для чого Ви поєднуєте науково-популярний, художньо-літературний і поетичний стилі з несподіваними і вражаючими питаннями… Переглядаючи листа до Вас, знов побачив, що від нього віє рецензією і оцінкою. Мабуть, у мене ці схеми роботи з текстами надто акцентовані…

Сестро, у Вас має бути вірний і відданий друг, духовний брат, який на шляху само-довершення служитиме Богу в собі, допомагаючи Вам у Вашій подальшій творчій діяльності… Не я Ваш «полковник і художник», бо не маю відповідного соціального статусу, матеріальних коштів і фізичних сил, а ті, хто мають, витратили на їх придбання стільки часу, що не залишилося вищому…

Глибоко розуміючи цінність Вашої праці і знаючи декотрі із світів, які Ви відвідуєте, щиро зізнаюсь, що, мій дух у тілі чоловічої статі на межі ХХ-ХХІ ст., заздрить Вашому геніальному духу-душі у плоті матері, через яку спокійно і лагідно дивиться на мене вище Жіноче начало… І у той же час радію і усім єством, розумом, серцем, душею підтримую і благословляю Вас, дорогий друже, духовна сестро, символічне наймення якої без дозволу вищих сил не проголошую заради духовної творчості для вічності…».