Функції сім’ї у збереженні та зміцненні здоров’я

Завдання із зміцнення здоров'я вирішуються у процесі фізичного виховання на основі вдосконалення властивих кожній людині фізичних якостей, особливо тих, розвиток яких призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей організму. Але це не означає, що завдання зі зміцнення здоров'я і вдосконалення рухових здібностей у фізичному вихованні повністю співпадають, а їх реалізація не має своїх особливостей. Зокрема, завдання із загартування та виховання навичок дотримуватись здорового способу життя мають самостійне оздоровче значення, і його реалізація передбачає спеціальну систему фізкультурно-гігієнічних заходів.

Здоройий спосіб життя неможливо поєднувати зі шкідливими звичками. Вживання алкоголю, тютюну, наркотичних речовин-підвищує рівень ризику багатьох захворювань, які справляють негативний вплив на здоров'я старшокласників. Проведене анонімне анкетування учнів 10 – 11-х класів дало змогу виявити, що всі вони не один раз вживали алкоголь, а З0 % з них майже регулярно вживають його у вихідні. Регулярно палять 55 %,.10 %відсотків по одному разу приймали наркотичні речовини, з них 2 % відсотки – внутрішньовенно. У цьому віці юнаки ще не задумуються про наслідки шкідливих звичок, тому завдання вчителів – допомогти їм не стати на згубний шлях [12].

Наукові дані свідчать про те, що вживання алкоголю шкідливо впливає насамперед на нервову систему: з'являється стан сп'яніння, викликаний порушенням функцій головного мозку в результаті його отруєння. Людина стає самовпевненою, втрачає почуття відповідальності за свої 1 вчинки, переоцінює свої можливості, у неї порушується координація рухів, знижується реакція на різні подразники. Порівняно з дорослими юнак п'яніє швидко і від менших доз алкоголю. Для нього випиті 0,4 – 0,5л горілки можуть стати смертельними. Алкоголь поступово руйнує всі системи людського організму. Спосіб життя, пов'язаний з вживанням алкоголю, призводить до втрати соціальної активності, замкнення в колі своїх егоїстичних інтересів. При цьому знижується якість життя юнака в цілому, його головні життєві орієнтири спотворюються та не збігаються із загальноприйнятими; робота, яка вимагає вольових та інтелектуальних зусиль, викликає труднощі, виникає конфлікт із суспільством.

Однією із шкідливих звичок є паління. Приваблива його сила для юнаків у тому, що вони отримують задоволення від усвідомлення своєї «повноцінності», самоствердження, вбачають у палінні спосіб зняття емоційного напруження, підвищення працездатності. Так поступово паління перетворюється у ритуал.

Дуже впливає на нервову систему нікотин. У результаті його дії настає короткочасне збудження, потім – загальне пригнічення, нервової діяльності: знижується пам'ять, загальна працездатність, розумова та рухова реакції. Курці у 10 разів частіше хворіють на рак легенів. Паління призводить до хвороб серця, порушення діяльності ендокринних залоз. Особливо сильних змін зазнає організм юнака, який розвивається. Тому тільки повна відмова від паління може відновити повноцінну життєдіяльність та здоров'я організму.

Останнім часом серед шкільної молоді стала поширюватися наркоманія. Головна властивість наркотичних речовин – здатність викликати стан ейфорії (невиправданий реальною дійсністю піднесений, радісний настрій). Причини вживання наркотиків різні. На початковому етапі – бажання відчути ще незнайоме «гостре» відчуття, наслідувати тих, хто вже вживає ці речовини, бажання хоча б на деякий час відійти від складних життєвих ситуацій; відчути стан «невагомості». Коли вживання наркотичних речовин стає систематичним, то поступово знижуються захисні реакції організму, розвивається психічна та фізична залежність від препарату.

Наркотики руйнують організм юнаків: вони викликають передракові процеси у легенях, імпотенцію, атрофію мозку, психопатичні явища, призводять до епілептичних нападів, руйнують кров. Наркомани є носіями різних хвороб, у тому числі і СНІДу. Загальна ж деградація особистості настає у 15 разів швидше, ніж від алкоголю. Лікувати від наркоманії надзвичайно важко, найкращий варіант – не пробувати наркотики.

Перешкодою виникнення потягу до шкідливих звичок є утворення внутрішнього культурного стрижня особистості, її моральних цінностей, потреби у трудовій діяльності, організації навчання та відпочинку, зайняття фізичною культурою та спортом.

Паління, алкоголізм, наркоманія – найнебезпечніші хвороби, адже вживання речовин, навіть у незначних дозах, які призводять до них, руйнують фізичне і моральне здоров'я людини, спричинюють повну деградацію особистості.

Причин поширення наркогенних речовин серед учнівської молоді багато, проте на першому плані – домашні умови виховання.

Нами шляхом анкетування було вивчено 176 сімей, Відповіді на запитання анкети «Які з наркогенних речовин (тютюн, алкоголь, наркотики) вживаєте самі (чоловік або дружина)?» засвідчили: в сім'ях, де виховуються хлопці, хтось із подружжя палить (54,8%) або вживає алкоголь (77,4%); дівчата – відповідно 37,9% і 65,5%. Порівнюючи результати анкетного опитування, ми виявили цікаву закономірність. У 80% сімей, де батьки не вживають алкоголю, юнаки і дівчата також до нього байдужі. Там же, де вживають, діти не мають цієї негативної звички тільки у 21,6% сімей.

З-поміж опитаних юнаків і дівчат 44,0% засуджують випадки вживання наркогенних речовин батьками, 1,4% – схвалюють і 54,6% – виявляють байдужість [6].

Насторожує те, ідо частина старшокласників, хоча й незначна, схвально ставляться до вживання батьками наркогенних речовин, а ще більше – що понад половина з них взагалі до таких фактів байдужі. І перші, і другі навряд чи стануть непримиренними борцями з цим соціальним лихом у майбутньому.

У процесі дослідження нас цікавило питання, наскільки батьки обізнані з фактом вживання їхніми дітьми наркогенних речовин. На запитання анкети вони дали ствердну відповідь про 38,7% своїх синів і про 31,0% – дочок. Витикає занепокоєння, що 30,3% опитаних батьків навіть не знають про це.

Ми поцікавилися, які саме наркогенні речовини вживають діти. Батьки в анкетах повідомили, що серед хлопців, про яких ішлося вище, 64,7% палять і 100% вживають спиртне; серед дівчат ' відповідно 11,1% і 100%. Вражає, що спиртним «балуються» всі старшокласники, які вживають наркотичні речовини. Рідко палять 64,7% хлопців, решта – систематично. Серед дівчат таких, хто б палив систематично, немає; окремі з них палять рідко. Алкоголь 94,1% хлопців вживають рідко, 5,9% – систематично. Дівчат, які вживали б його систематично, не виявлено.

Батьки зізнаються, що їхні сини і дочки не завжди приховують від них свої негативні звички. Так, 9,7% юнаків у присутності рідних палять (3,4% дівчат), а 51,9% вживають спиртне (41,4% дівчат).Тата й мами самі дозволяють їм це робити «з добрими намірами»: краще нехай палить чи випиває вдома під нашим наглядом, аніж десь на вулиці в компанії «дружків».

Частина батьків «офіційно» дозволяють вживати дітям наркогенні речовини. Такий дозвіл на паління отримали 6,5% хлопців і 3,4% дівчат; на вживання спиртного – 7,3% юнаків і 9,2% дівчат.

Нас цікавило, де молоді люди беруть гроші на наркогенні речовини. 6,5% хлопців отримують їх від батьків на тютюн, а 16,1% – ще й на алкогольні напої. Дочкам на тютюн дають гроші 3,4% батьків і на спиртне – 17,2%.

Цікавим виявилося питання, звідки старшокласники беруть кошти на придбання, наркогенних речовин, якщо вони не виділяються із сімейного бюджету. Деякі батьки вважають, що їхніх дітей можуть пригощати друзі, –16, 6%, що вони витрачають кишенькові гроші – 3,3%, заробляють самостійно – 1,7%, використовують домашній бар –1,7%, Решта відповіли, що не знають, звідки.

А який вплив справляє на молодь оточення? Ми запропонували батькам відповісти на запитання «Які наркогенні речовини вживають друзі Вашої дитини?». На їхню думку, серед друзів хлопців 67,7% палять і 43,4% – вживають спиртне; серед друзів дівчат відповідно 58,6% і 51,7%.

Антинаркогенному вихованню дітей у сім'ї великою мірою сприяє розумна організація їхнього дозвілля. Відповіді на запитання анкети «Як проводять дозвілля Ваші діти?» засвідчили, що 38,6% їх віддають перевагу телевізору, 42,1% займаються спортом, 25,0% читають, стільки ж відвідують дискотеки, 17,1% займаються музикою, 6,4% захоплюються комп'ютером, 7,1% зайняті творчою роботою, 2,8% часто бувають у театрі, 0,7% ходять до церкви.

Спорт основним в організації дозвілля синів і дочок назвали 52,8% опитаних батьків, на друге місце його ставлять 27,8%, решта 20,0% не вважають його здатним вирішити дану проблему.

Серед методів, які батьки намагаються використати для попередження в дітей потягу до вживання наркогенних речовин, – бесіди (86,4%), заборона (5,0%), власний приклад (5,0%), спеціальна література (3,6%), релігія (2,1%), покарання (0,7%). Не застосовують ніяких засобів 2,8% опитаних. З метою подолання уже набутих дітьми негативних звичок у сім'ях практикують переконання (4,3%), власний приклад (2,1%), бесіди про шкідливість наркогенних речовин (22,8%), спеціальну літературу (42,8%), заборону (42,8%), покарання (21,4%) та ін.

Звичайно, без кваліфікованого педагогічного керівництва проводити в сім'ї повноцінну виховну роботу складно. Чи всі батьки це усвідомлюють? Відповідаючи на запитання анкети, 29,3% їх зазначили, що контактують з учителями часто, 24,3% – рідко, 56,4% не контактують зовсім, 7,1% вважають, що такої потреби немає, 4,3% переконані, що впораються самі [6].

Результати анкетування спонукають до роздумів. Щонайперше – батьки повинні усвідомити: лише здорова, активна сім'я справлятиме позитивний вплив на розвиток молодого покоління. Родинна атмосфера – це та школа, яка виховує ніби сама по собі. З сім’ї починається людина, в батьківському домі засвоюються перші звички, норми поведінки, формуються риси характеру.

Розбудова, саме існування незалежної, багатої і процвітаючої України можливі за умови, що будівничими будуть морально і фізично здорові, тверезі люди. Фундамент такої людини закладається сім'єю.

Змінюючи самі нормативні системи, змінюється ставлення до них. Відхилення від норми настільки ж природні, як і дотримання її. Цілковите прийняття норми виражається у конформізмі, відхилення від норми – у різних видах девіації, девіантної поведінки.

Все, що порушує стабільність, призводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв'язків, руйнування колективної свідомості (криза, змішування соціальних груп, міграція та ін.), породжує порушення громадського порядку, дезорганізує людей, і як результат – з'являються різні види девіацій.

Е. Дюркгейм вважає девіацію настільки ж природною, як і конформізм. Більш того, відхилення від норм несе не лише негативне, а й позитивне начало. Девіація підтверджує роль норм, цінностей, дає більш повне уявлення про різноманітність норм. Реакція суспільства, соціальних груп на девіантну поведінку уточнює межі соціальних норм, зміцнює та забезпечує соціальну єдність. І, нарешті, девіація сприяє соціальній зміні, розкриває альтернативу існуючому, веде до вдосконалення соціальних норм.

Теорія аномії одержує подальший розвиток у Р. Мертона. Головною причиною девіації він вважає розрив між цілями суспільства та соціально схвалюваними засобами їх здійснення. Відповідно до цього він виділяє типи поведінки, які, на його думку, є, разом з тим, типами пристосування до суспільства. Мертон показує це на прикладі ставлення американців до такої мети, як досягнення багатства.

Перший тип поведінки – конформність, передбачає відповідність і культурним цілям, і засобам.

Другий тип девіантної поведінки – інновація, передбачає згоду з цілями та заперечення соціально схвалюваних засобів їх досягнення. Розуміючи, наприклад, мету досягнення багатства, представники нижчого класу не можуть користуватися такими засобами її досягнення, як заняття престижною діяльністю, освіта, економічний успіх. Звідси схильність до незаконних способів досягнення цієї мети: рекету, спекуляції, шантажу, торгівлі наркотиками.

Третій тип – ритуалізм, передбачає, навпаки, заперечення цілей, але прийняття традиційних, схвалюваних суспільством засобів їхнього досягнення. Звичайно він виражається у зниженні рівня домагань і часто зустрічається, на думку Мертона, у представників нижчої верстви середнього класу. Це може служити джерелом девіантної поведінки, наприклад, бюрократа, абсолютизую-чого формальні процедури.

Четвертий тип – ретретизм, передбачає заперечення і цілі, і засобів. Найбільше ретретизм характерний для осіб, що опинилися за межами суспільства: волоцюг, наркоманів, п'яниць та ін., які відмовляються від пошуків безпеки, престижу, претензій на гідність.

П'ятий тип –бунт, передбачає відчуженість від панівних цілей і стандартів і формування нових цілей і засобів [12].

Всі ці різновиди ставлення до цілей суспільства і засобів їхнього забезпечення є основою девіантної поведінки.

Поряд з такими джерелами девіантної поведінки, як соціальна дезорганізації суспільства, руйнація цінностей у сучасному суспільстві, ряд соціологів звертає увагу на значення впливу в суспільстві різни;; субкультур, у тому числі субкультури кримінальної поведінки. Спілкування з представниками кримінального світу (членами вуличних банд, торговцями наркотиками, рекетирами та ін.) призводить до прийняття їхніх норм, цінностей, що відповідно веде до девіантної поведінки.

Розглядаючи девіацію як негативне явище, прибічники теорії конфлікту, у тому числі й марксисти, пояснюють її внутрішньою суперечливістю суспільства, конфліктами між соціальними групами. Правлячі класи використовують норми, особливо правові, проти тих, хто позбавлений влади. У цьому зв'язку девіантом може бути названий той, хто виступає не проти загальновизнаних норм, а норм, що захищають інтереси небагатьох. Згідно цієї теорії, джерелом девіації є соціально несправедливий устрій суспільства, а її подолання пов'язане з подоланням соціальної несправедливості.

До даного напрямку примикає теорія так званого навішування ярликів, згідно якої панівні соціальні групи нав'язують суспільству своє уявлення про девіацію. Чіпляння ярлика девіанта призводить до того, що людина почасти і поводить себе як девіант.

Безумовно, що цінні моменти відносно характеру і причин девіантної поведінки мають місце в різних теоріях. Цілком очевидно, що сучасні західні концепції віддають перевагу аналізові соціальних витоків девіації.

У країнах СНД набула розвитку загальна теорія соціальних відхилень і конкретні правові та соціологічні дослідження поведінки відхилення.

Дослідниками уточнюються поняття соціальних відхилень як таких порушень соціальних норм, які характеризуються масовістю, стабільністю і розповсюдженістю. Спеціально аналізуються види негативних соціальних відхилень (злочини, алкоголізм, вживання наркотиків, суїцид), їхня динаміка, причини. Появу і розповсюдження девіації більшість дослідників пов'язує з протиріччями соціального розвитку. Девіантна поведінка є результатом дії широкого кола соціальних, економічних, культурних, історичних і політичних факторів.

При соціологічному вивченні причин девіантної поведінки особлива увага приділяється аналізу механізмів взаємодії різних факторів. Зокрема, аналізується вплив ціннісних орієнтацій особистості, її установок, особливостей формування особистості, соціального осередку, стану суспільних відносин, інституціональних форм суспільства.

Як правило, соціальні відхилення пов'язані зі стійкими спотвореннями ціннісних орієнтацій, типових для суспільства, соціальних груп. Так, потяг до наживи, діставання, презирство до праці, нерозбірливість у засобах діяльності живить майнові злочини. Егоцентрична орієнтація, зневага до інтересів інших, жорстокість призводять до агресивних дій і т. ін.

Спотворення в системі ціннісних орієнтацій можуть виражатися в їхній суперечливості і несталості. Коли, наприклад, високо оцінюються моральні норми поважного ставлення до людини, але немає установки на їхню реалізацію, немає готовності відстоювати цю норму, захищати гідність іншої людини, це робить поведінку нестійкою, непослідовною. Коли спотворюються уявлення про висхідне, про соціальну справедливість, і вона трактується однобоко або суперечливо, наприклад, розглядається лише як формально рівний розподіл, то це може породити пасивність та утриманство. Якщо все зводиться до власної вигоди, то це може бути джерелом корисливих дій.

Вкрай негативно відбиваються на поведінці протиріччя між ціннісною орієнтацією і діяльністю, між цінностями, що декларуються, і такими, що реально функціонують, між словом і ділом, між цілями і можливістю їхнього досягнення.

На формування девіантної поведінки сильно впливає стан інституціональних форм суспільства, їхня суперечливість. Наприклад, погана робота системи торгівлі сприяє розповсюдженню спекуляції. Бюрократизм, який сам є відхиленням від норми, сприяє появі різних відхилень, у тому числі господарських злочинів, викликає соціальну напругу і т. ін.

Суттєвий вплив на формування девіантної поведінки справляють такі соціально-психологічні особливості людей, як національна нетерпимість, грубість і неврівноваженість, самовпевненість, марнославство, кар'єризм, низький самоконтроль. У нашій країні вони значною мірою є породженням адміністративно-командної системи управління.

Впливає на поведінку суперечливість, несталість норми, недоліки її фактичного застосування.

Необхідно враховувати вплив на поведінку стану реальних суспільних відносин. Стан соціальної напруги, конфронтації, кризи посилює розвиток негативних явищ – злочинності, алкоголізму, наркоманії і т.ін [12].

Дослідники сучасних процесів звертають увагу на те, що аномія закономірно виникає у суспільствах, які переживають трансформацію. Більш того, в умовах загальної кризи суспільства вона може набувати тотального характеру, що породжує хворобливі соціально-психологічні стани. На тлі посилення кризових явищ зростає невдоволеність своїм становищем. За даними загальнонаціональних опитувань в Україні 1992 р., близько половини населення у тій чи іншій мірі були невдоволені своїм становищем, одна третина вагалася у визначенні свого положення. Масове почуття соціальної невдоволеності, почуття зайвості, коли не можна реалізувати власні можливості призводить до відчуження від суспільства, до наростання тривожності. Одним з наслідків соціальної невдоволеності в умовах тоталітарної аномії є зростання песимістичних настроїв і навіть деморалізованість населення (занепад духу, розгубленість).

За даними Є.І. Головахи та Н.В. Паніної, той чи інший ступінь деморалізованості був характерний для 85% населення. Типовою реакцією на аномію стають байдужість до засобів досягнення мети, цинізм, екстремізм.

Механізм девіантної поведінки розкривається через аналіз взаємодії нормативного регулювання, особливостей особистості, її ставлення до норми та реальної життєвої конфліктної ситуації. На поведінку впливають гострота і тривалість конфліктної ситуації, особливості адаптації до неї особистості та інші моменти.

Різні види девіантної поведінки тісно пов'язані між собою, стимулюють одна одну. Стосовно підлітків, дослідження показали, що у 83% випадків небезпечним насильницьким злочинам передували порушення різних правових норм, а в 100% – моральних вимог. Дослідники вважають, зокрема, що наркоманія і злочинність молоді, як правило, є наслідком зловживання спиртними напоями.

Дослідження 80 – 90-х років показують, що наркоманія є перш за все молодіжною проблемою. Вік більшості наркоманів не перевищує 35 років.

На першому місці серед факторів, які впливають на девіантну поведінку молоді, – оточення (сімейне і так зване "дворове середовище"). Порівняльні дослідження правопорушень підлітків у містах України показали, що спотворення уявлення про норми моралі у них в основному складалися під впливом сім'ї і закріплювалися потім у неформальних групах з найближчого оточення.

Алкоголізм пов'язаний з усіма видами негативного відхилення. Заданими початку 80-х років, під впливом алкоголізму здійснюються 2/3 тяжких злочинів проти особистості, 9/10 хуліганських проявів, 3/4 пограбувань і розбоїв та ін. За даними ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я), в середньому від 2,8% до 8% алкоголіків закінчують життя самогубством, до 21% з них вдаються до спроб суїциду. Серед наркоманів висока питома вага злочинів проти громадського порядку, хуліганства. Наркоманія, алкоголізм прискорюють деградацію особистості, є джерелом різних видів девіантної поведінки.

У сучасну епоху гострих соціальних потрясінь негативні відхилення, в тому числі злочини, все більше поширюються. За даними VII Конгресу ООН (1985), злочинність у розвинутих країнах у 80-ті роки, порівняно с 70-ми, суттєво зросла: насильницькі злочини зросли в два рази, корисливі – у три рази. Алкоголізм охопив до 10% працюючих. З'явилися або дістали поширення нові, особливо небезпечні форми злочинності, у тому числі в бізнесі на внутрідержавному та міжнародних рівнях (злочинність транснаціональних монополій), корупція службовців, крадіжки творів мистецтва, злочинність пов'язана з наркотиками, міжнародний тероризм, злочини проти споживача (фальсифікація продуктів), екологічні злочини, економічний шантаж тощо.

Змінилися і форми злочинів, і типи негативних відхилень у нашій країні. Розвиток приватного підприємництва, кооперації викликав до життя таку форму посягань, як рекет. Набули розвитку організована злочинність, дитяча злочинність, проституція.

Якісне оновлення суспільства, розвиток демократії активізували боротьбу з бюрократизмом. Момент новизни при цьому полягає в тому, що ця боротьба ведеться в умовах становлення нових політичних структур і утвердження нової бюрократії як соціально -класового утворення. Прояви бюрократизму різноманітні: від захисту інтересів відомства, побоювання нового – до організованої злочинності. Для сучасного бюрократа характерні прагнення перебільшити свою роль, нетерпимість до ініціативи, самоуправління, "командний" стиль, марнославство, амбіція, низька культура. Бюрократизм тісно пов'язаний з іншими негативними відхиленнями, з аморальною поведінкою. Він створює грунт для розкрадання, хабарництва, переслідувань за критику і т. ін. Бюрократизм пов'язаний, як правило, з некомпетентністю, безініціативністю. Його подолання вимагає вдосконалення політичних інститутів, розвитку демократії, соціального контролю за діяльністю чиновництва. Вкрай необхідні спеціальні правові норми боротьби з бюрократизмом. Чи будуть вони ефективними? Це залежить від багатьох обставин, в тому числі й від ставлення до цих норм самої бюрократії і широких верств населення.