Семінар – «мозковий штурм».

Для проведення такого семінарського заняття студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребують розв’язання; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розв’язання зазначених проблеми. Усі пропозиції записують, систематизують і визначають найбільш доцільні. Проблемні завдання повинні мати конкретну наукову, виробничу, соціальну спрямованість. Така робота проводиться, зазвичай, на старших курсах за умови достатньої теоретичної підготовки студентів. Цей вид семінару особливо ефективно впливає на інтелектуальний розвиток студентів, сприяє їх соціальному становленню як учасників професійної діяльності в різних сферах народного господарства.

Ідея «мозкового штурму», запропонована в 1953 р. американським психологом А. Осборном, широко використовувалась у другій половині XX ст. відомими вченими, конструкторами складних технічних систем. Ефективним є застосування «мозкового штурму» в процесі проведення медичних і педагогічних консиліумів.

Його мета – зініціювати максимум ідей для розв’язання проблеми. Викладач формулює проблему в формі запитання. Обговорення починається з виступу студента, який за кілька хвилин має запропонувати власний спосіб розв’язання проблеми. Запропоновані студентом ідеї в обмежений час обмірковують усі учасники семінару. Відтак виступає інший студент і пропонує іншу ідею або розвиває попередню. Кожен учасник семінару може висловлювати власні думки.

Успіх такого семінару залежить від дотримання певних умов: недопущення критики суджень, пропозицій, тез у момент генерування ідей; стимулювання генерування великої кількості ідей за короткий проміжок часу («ланцюгова реакція»); чітка, зрозуміла всім постановка завдання.

Час проведення «мозкового штурму» не повинен перевищувати двох годин; відповіді, рішення під час заняття пропонують без аргументування. Після генерації ідей проводять їх об’єктивізацію: фіксацію всіх рішень, пропозицій, висловлювань, групування всіх ідей за змістом і призначенням, «звільнення» висловлювань від особистісних ознак шляхом стандартного записування ідей. Критика запропонованих ідей починається на етапі селекції, тобто виділення за певною ознакою, і полягає у визначенні реальності пропозицій, значущості ідей за критеріями їх безпосередньої реалізації, виокремлення тих рішень, що потребують конструктивного розроблення.

Проблемний семінар.

За змістовим наповненням подібний до семінару–«мозкового штурму». Під час роботи на такому семінарі виокремлюють такі види діяльності викладачів і студентів:

Викладач Студент

Перевіряє ступінь готовності групи до семінару, у разі невиконання домашнього завдання окремими студентами дає їм певний час для його виконання, група виконує додаткове завдання, спрямоване па повторення та поглиблення матеріалу Пред’являє викладачеві домашнє завдання (конспект, письмову роботу, реферат та ін.), готується до виступу

У разі недостатньої готовності студентів стисло повторює матеріал теми, наголошує на його ключових питаннях Відповідає на запитання викладача щодо основних тверджень теми

Пропонує студентам визначити проблеми з цієї теми (економічні, політичні, соціальні, педагогічні, технічні, технологічні, психологічні й ін.) Виконує самостійну письмову роботу щодо пошуку відповідних проблем або відповідає на усні запитання викладача

Читає записи (слухає відповіді), оцінюючи їх, пропонує студентам обрати одну з актуальних проблем для обговорення та розв’язання Обирає спільно з іншими студентами ту проблему, яка найбільше цікавить групу

Організовує обговорення обраної теми, з'ясовує її ключові проблеми, на яких прагне зосередити увагу та кмітливість студентів Бере активну участь в обговоренні та розв'язанні окремих ключових проблем, виступає з аргументами щодо їх логічного розв'язання

Підсумовує, в разі неспроможності групи впоратись зі складною проблемою розкриває сутність підходу до її розв'язання, робить висновки на основі одержаних результатів, оцінює активність та кмітливість студентів у балах Закінчує розв'язання проблеми, узгоджує своє рішення з думкою інших студентів, викладача, у разі розбіжностей власних думок з міркуваннями групи шукає нові засоби їх доказу або погоджується з іншими