Нормативно-правове регулювання паліативної допомоги в Україні станом на 01.10.2016 р.

№ з\п	Нормативно-правовий акт	Положення нормативно-правового акту чи коментарі до нього
1.	Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (від 19.11.1992 року №2801-XII зі змінами і доповненнями)	Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров'я Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я; третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я; паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. {Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом N 3611-VI (3611-17) від 07.07.2011} Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров'я також за епідемічними показаннями та безоплатне проведення медико-соціальної експертизи. { Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом N 3611-VI (3611-17) від 07.07.2011 } У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством. Стаття 33. Забезпечення надання медичної допомоги Медична допомога надається професійно підготовленими медичними працівниками відповідно до медичних показань у закладах охорони здоров'я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах. Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну реабілітацію. Порядок надання медичної допомоги лікарями та іншими медичними працівниками і порядок направлення пацієнтів до закладу охорони здоров'я, що надає медичну допомогу відповідного виду, встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. { Стаття 33 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3370-IV (3370-15) від 19.01.2006; в редакції Закону N 3611-VI (3611-17) від 07.07.2011 } Стаття 35-4. Паліативна допомога На останніх стадіях перебігу невиліковних захворювань пацієнтам надається паліативна допомога, яка включає комплекс заходів, спрямованих на полегшення фізичних та емоційних страждань пацієнтів, а також надання психосоціальної і моральної підтримки членам їх сімей. Паліативна допомога надається безоплатно за направленням закладу охорони здоров'я, в якому пацієнтові надавалася вторинна (спеціалізована) чи третинна (високоспеціалізована) медична допомога, з яким укладено договір про медичне обслуговування населення. Порядок надання паліативної допомоги та перелік медичних показань для її надання визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
2.	Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року» (від 23 грудня 2009 року №1794-VI)	Шляхи та способи розв'язання проблеми: .... створити систему медичної, соціальної, психологічної та санаторно-курортної реабілітації хворих на злоякісні новоутворення шляхом перепрофілювання існуючих закладів охорони здоров'я; .... удосконалити систему психологічної підтримки онкологічних хворих та членів їх сімей, зокрема шляхом залучення волонтерів до такої роботи; продовжити роботу з утворення в регіонах хоспісів для паліативного лікування, в тому числі шляхом перепрофілювання закладів охорони здоров'я; розробити стандарти надання паліативної допомоги хворим в умовах хоспісів; утворити в амбулаторно-поліклінічних закладах кабінети протибольової терапії та виїзні бригади для надання допомоги онкологічним хворим відповідно в амбулаторних умовах та для їх лікування вдома;
3.	Наказ МОЗ України та НАМН України від 14.05.2010 № 409/36«Про виконання завдань та заходів Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року».	Затверджено заходи на виконання програми
4.	Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки» від 19 лютого 2009 року №1026-VI.	Заходами з догляду та підтримки є: організація паліативної допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД; надання соціальних послуг, а також забезпечення соціально-психологічної підтримки та немедичного догляду за ВІЛ-інфікованими і хворими на СНІД; надання правової допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД.
5.	КонцепціяЗагальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки, схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 травня 2013 року №356-р	забезпечення організації та доступу до паліативної та хоспісної допомоги людям, які живуть з ВІЛ, організація надання первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та підготовка відповідних кадрів для надання такої допомоги;
6.	Наказ МОЗ України від 03.07.2007 №368 «Про затвердження Клінічного протоколу надання паліативної допомоги, симптоматичної та патогенетичної терапії хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД».	Вступ Паліативна допомога – вид медичної допомоги, котрий спрямований на покращення якості життя пацієнтів і членів їх родин (сімей), які стикаються з проблемами невиліковної хвороби. У той час як специфічне (або етіотропне) лікування спрямоване на зміну перебігу хвороби, паліативна допомга повинна бути зосереджена на профілактиці і зменшенні страждань, які виникають на тлі прогресуючого захворювання. Раннє виявлення, визнання проблеми і ефективне лікування болю або інших фізичних, психосоціальних і духовних проблем – реквізити для забезпечення якісної паліативної допомоги. В ідеалі, паліативна допомога і етіотропне лікування повинні бути об'єднані в єдиний курс лікування хронічного захворювання, замість того, щоб ділитися на два окремі підходи до лікування. Баланс між паліативною і етіотропною терапією повинен в кожній конкретній ситуації залежати від етіології симптомів і проявів захворювання, можливості полегшення цих симптомів через специфічні (етіотропні) і/або паліативні втручання, і наявності відповідних ресурсів Виходячи з вищезазначеного: - паліативна допомога є складовою частиною всесторонньої допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД - доступ до паліативної допомоги не може бути штучно обмеженим через політичні, релігійні або соціальні обставини. Усі пацієнти, які потребують і виявляють бажання отримати такий вид допомоги, повинні отримати її - паліативна допомога надається відповідно до потреб пацієнта і стандартів даного протоколу - полегшення страждань і симптомів проводиться незалежно від стадіїї захворювання або інших чинників (наприклад, одночасне призначення протитуберкульозного лікування, ВААРТ або замісної підтримуючої терапії) - паліативна допомога надається на кожній стадії ВІЛ-інфекції, а не лише у термінальній стадії хвороби, коли пацієнт помирає. Основні принципи надання паліативної допомоги Провідними принципами паліативної допомоги є: - полегшення болю та інші симптомів захворювання для підвищення якості життя пацієнта; - поєднання медичних, психологічних і духовних аспектів догляду за пацієнтом; - якомога довша підтримка повноцінного активного життя пацієнтів - навчання членів родини пацієнта правилам полегшення страждань близької людини, та надання допомоги після смерті пацієнта, щоб справитися з горем, пов’язаним з втратою - використання досвіду та спілкування між пацієнтом та надавачем послуг (медична сестра, лікар, член сім'ї, ін) для забезпечення оптимальної комбінації втручань і медикаментів; - утвердження життя та розцінювання смерті як природного процесу; - неможливість прискорити або відстрочити смерть Підходи до надання паліативної допомоги. • Медичні послуги з ПД повинні бути доступні цілодобово. Хворий та члени його родини забезпечуються доступною та зрозумілою інформацією щодо паліативної допомоги, а послуги надаються в обсязі, прийнятному для пацієнта. • ПД може надаватися як консультативна послуга у лікувальних закладах будь-яких форм власності за допомогою різних організаційних форм медичного обслуговування у тому числі на денному стаціонарі, у спеціалізованих закладах (хоспісах) та вдома (на дому). • Потреби пацієнта та його родини (включаючи прояви захворювання) повинні розглядатися спеціалістами та іншими співробітниками за міждисциплінарним підходом обов’язково із залученням спеціалістів соціальних служб. • ПД надається з урахуванням потреб і згоди конкретного пацієнта. • ПД забезпечує право хворого бути інформованим про своє захворювання, можливі методи лікування, імовірні результати та існуючі можливості. та за його згодою повідомляти про це членам родини • ПД передбачає право хворого на вибір методів та місця надання допомоги. Компоненти паліативної допомоги. ПД є цілісним підходом, що складається з медичного, соціального, психологічного та духовного компонентів. Медична складова ПД полягає у контролі фізичного стану хворого, симптоматичному лікуванні патологічних проявів хвороби, в тому числі болю, наданні консультацій та навчанні близького оточення навичкам, корисними при догляді за хворим. Соціальний компонент має на меті забезпечити задовільні побутові умови, підтримати соціальне життя, і в той же час допомогти хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД та їх оточенню навчитися самостійно вирішувати соціальні проблеми. Психологічний компонент в рамках ПД вирішує завдання полегшення психологічних станів, пов’язаних з невиліковним захворюванням, подолання стресу, тривожності, депресії хворих, їх оточення, персоналу, залученого до надання ПД. Завданням психологічної підтримки в рамках ПД є нормалізація внутрішнього стану хворого, підтримка психологічної рівноваги між хворим і його оточенням на всіх етапах протікання захворювання, під час підготовки хворого до АРТ та супроводу лікування, обговорення та підготовка до смерті, допомога близькому оточенню хворого підчас і після важкої втрати. Духовна підтримка надається представником релігійної конфесії, за вибором хворого. Незалежно від організаційної форми медичного обслуговування важливим є забезпечення можливості здійснення при потребі релігійних обрядів. Мультидисциплінарна команда Мультидисциплінарна команда (МДК) є координуючим органом та основою надання ПД. МДК це невелика група незалежних експертів різних дисциплінарних сфер, які об’єднані: - спільною метою; - спільними цінностями; - спільним методами та підходами до виконання завдань; - комплементарністю навичок членів групи; - чітко визначеними ролями в середині групи; - взаємною відповідальністю та контролем; МДК утворюється з метою надання ПД хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД та координації цієї допомоги. До складу МДК входять: лікар, медична сестра, психолог, соціальний працівник, близьке оточення хворого, а за потреби інші спеціалісти та фахівці, у послугах яких є необхідність, в тому числі представники релігійних та громадських організацій. Роботу МДК координує лікар. Представники неурядових та релігійних організацій, а також особи з близького оточення хворого, які залучаються до процесу надання допомоги, проходять обов’язкову спеціальну підготовку з основ паліативного догляду. Прийняття рішень стосовно плану надання ПД повинно здійснюватись членами МДК за участю хворого та його близького оточення. Рішення про припинення реанімаційних заходів приймають на підставі співвідношення користі та шкоди для здоров’я пацієнта. Головною умовою прийняття будь-яких рішень є відвертість та взаєморозуміння між членами МДК і родиною пацієнта.
7.	Наказ МОЗ України від 11.06.2010 № 483 «Про затвердження Примірного положення про лікарню«Хоспіс»(відділення, палату паліативного лікування) для хворих на туберкульоз».	На виконання пункту 4 додатку "Завдання і заходи на 2007-2011 роки з подолання епідемії туберкульозу" до Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007 - 2011 роках, затвердженої Законом України в частині "Розроблення порядку надання паліативної допомоги хворим на туберкульоз Примірне положення про лікарню "Хоспіс" (відділення, палату паліативного лікування) для хворих на туберкульоз 1. Загальні положення 1.1. Лікарня "Хоспіс" (відділення, палата паліативного лікування) для хворих на туберкульоз (далі - Лікарня (Відділення, Палата) створюється для надання цілодобового кваліфікованого догляду, необхідної патогенетичної, симптоматичної та психологічної допомоги хворим на туберкульоз (хронічний, хіміорезистентний, поєднаний з ВІЛ-інфекцією тощо), незалежно від бактеріовиділення, які не можуть бути вилікувані сучасними і доступними методами та засобами, з тяжкими розладами життєдіяльності, у термінальній стадії захворювання (далі - Хворий), а також для психологічної та соціальної підтримки родичів Хворого на період хвороби та втрати ними рідного. 1.2. До Лікарні (Відділення, Палати) госпіталізуються Хворі за направленням обласних спеціалізованих лікарсько-консультаційних комісій, доставляються санітарним транспортом протитуберкульозних або інших лікувально-профілактичних закладів, де Хворий до цього часу проходив лікування. 1.3. Діяльність Лікарні (Відділення, Палати) здійснюється відповідно до чинного законодавства, нормативних документів МОЗ України, відповідних територіальних органів охорони здоров'я, нормативно-правових актів з питань надання медико-соціальної допомоги населенню та Статуту (Положення), розробленого відповідно до цього Положення.
8.	Наказ МОЗ України від 05.10.2011 № 646 «Про затвердження нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров'я України щодо реалізації Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», зареєстрований в Міністерстві юстиції 7 грудня 2011 р. за № 1414/20152.	Відповідно до Закону України "Про порядок проведення реформування системи охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві" та на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 16.08.2011 № 37565/1/-11 ПОРЯДОК ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ МЕРЕЖІ КОМУНАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я У ПІЛОТНИХ РЕГІОНАХ …. 3.3. Заклади із забезпечення надання ВМД. Багатопрофільна лікарня (клінічна лікарня) інтенсивного лікування (далі - ЛІЛ). Багатопрофільна дитяча лікарня (клінічна лікарня) інтенсивного лікування (далі - ДитЛІЛ). Лікарня відновного (реабілітаційного) лікування (далі - ЛВЛ). Лікарня (клінічна лікарня) планового лікування (далі - ЛПЛ). Хоспіс. Спеціалізований медичний центр (за напрямами) (далі - СМЦ). Центр з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичний центр) (далі - КДЦ). … 7. Порядок створення хоспісів 7.1. Хоспіси є закладами охорони здоров’я ВМД, що забезпечують надання цілодобового паліативного/симптоматичного лікування, медико-психологічної реабілітації, соціальної та духовної підтримки хворим у термінальній стадії прогресування захворювання. 7.2. Хоспіси є юридичними особами та створюються за рішенням обласної (у Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській областях) або міської (у місті Києві) ради шляхом реорганізації центральних районних, міських та інших лікарень ( після прийняття відповідного рішення органом, у підпорядкуванні якого вони перебувають), які не використані для реорганізації у ЛІЛ, ЛПЛ або ЛВЛ. 7.3. Перелік адміністративно-територіальних одиниць, населенню яких хоспіс забезпечує надання медичної допомоги, визначається органом управління охорони здоров’я, якому хоспіс підпорядковано, з урахуванням потреб населення у паліативній медичній допомозі. 7.4. Хоспіси розміщуються в існуючих будівлях, збудованих відповідно до типових або індивідуальних проектів будівель для закладів охорони здоров'я, або у пристосованих будівлях, що відповідають санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам та правилам, вимогам техніки безпеки та протипожежним вимогам. ПОРЯДОК МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ГРОМАДЯН ЦЕНТРАМИ ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ (МЕДИКО - САНІТАРНОЇ) ДОПОМОГИ ... 4. Надання пацієнтам медичної допомоги ЦПМСД передбачає: право вибору лікаря ЗП-СЛ, терапевта та педіатра дільничного; прикріплення до закладу на строк не менше одного року; здійснення прийому планових пацієнтів за чергою; визначення часу, відведеного на планове консультування пацієнта, відповідно до нормативів; надання медичної допомоги хворим під час прийому в амбулаторії, медичному пункті (далі ─ МП) та вдома; здійснення патронажу дітей, паліативної допомоги; забезпечення надання невідкладної допомоги при гострих станах і раптових погіршеннях стану здоров’я: високій температурі тіла (38º і вище), гострому і раптовому болю будь-якої локалізації, порушенні серцевого ритму, кровотечі, інших станах, захворюваннях, отруєннях і травмах, що потребують невідкладної допомоги. ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА НАПРАВЛЕННЯ ПАЦІЄНТІВ ДО ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я, ЩО НАДАЮТЬ ВТОРИННУ (СПЕЦІАЛІЗОВАНУ) ТА ТРЕТИННУ (ВИСОКОСПЕЦІАЛІЗОВАНУ) МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ 1.3. ВМД надається: у стаціонарних умовах ─ багатопрофільними лікарнями інтенсивного лікування (далі ─ ЛІЛ) першого та другого рівнів, багатопрофільними дитячими лікарнями (клінічними лікарнями) інтенсивного лікування (далі ─ ДитЛІЛ), лікарнями відновного лікування (далі ─ ЛВЛ), лікарнями планового лікування (далі ─ ЛПЛ), хоспісами, спеціалізованими медичними центрами (далі ─ СМЦ); в амбулаторних умовах – підрозділами амбулаторного сектору лікарень різного типу, центрами з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичними центрами) (далі ─ КДЦ). ІІ. Порядок направлення пацієнтів до закладів вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги 2.1. Направлення до закладу ВМД у плановому порядку можуть здійснювати: лікарі загальної практики-сімейні лікарі (далі ─ лікарі ЗП-СЛ), лікарі-терапевти дільничні та лікарі-педіатри дільничні центрів первинної медико-санітарної допомоги (далі ─ ЦПМСД); лікарі ЗП-СЛ, які провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи ─ підприємці, що перебувають з ЦПМСД у цивільно-правових відносинах; лікарі-спеціалісти закладів ВМД іншої спеціалізації та ТМД. 2.2. Направлення пацієнта до закладу ВМД чи ТМД в екстреному порядку можуть здійснювати: лікарі ЗП-СЛ, лікарі-терапевти дільничні та лікарі-педіатри дільничні ЦПМСД; лікарі ЗП-СЛ, які провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи ─ підприємці, що перебувають з ЦПМСД у цивільно-правових відносинах; лікарі-спеціалісти ЦПМСД; лікарі-спеціалісти закладів ВМД та ТМД; служба швидкої медичної допомоги. 2.3. Лікарі ЗП-СЛ, лікарі-терапевти дільничні та лікарі-педіатри дільничні ЦПМСД, лікарі загальної практики-сімейні лікарі, які провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи ─ підприємці, що перебувають з ЦПМСД у цивільно-правових відносинах, можуть направляти пацієнтів до закладів ВМД у таких випадках: до діагностичної служби закладу ВМД у разі необхідності проведення діагностичних обстежень (функціональних, інструментальних, лабораторних) в межах компетенції первинної медико-санітарної допомоги; до лікарів-спеціалістів для отримання необхідних консультацій; до профільного відділення ЛІЛ для стаціонарного лікування у разі наявності гострих захворювань та станів, травм чи отруєнь або хронічних захворювань за необхідності у цілодобовому інтенсивному лікуванні і догляді або цілодобової спеціалізованої медичної допомоги окремим категоріям пацієнтів (вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим, дітям тощо). до консультативно-діагностичного центру ЛІЛ - для амбулаторного лікування хворих із захворюваннями та станами, що потребують інтенсивного лікування в амбулаторних умовах; до профільного відділення ЛПЛ у разі наявності загострення хронічних захворювань за необхідності в цілодобовому лікуванні чи догляді (за винятком потреби в інтенсивному лікуванні) для проведення протирецидивного курсу лікування або стаціонарного обстеження, якщо це неможливо забезпечити в амбулаторних умовах; до консультативно-діагностичного центру ЛПЛ - для амбулаторного лікування хворих із захворюваннями та станами, що не потребують інтенсивного лікування, але виходять за межі компетенції лікарів первинної медико-санітарної допомоги; до профільного відділення ЛВЛ для проведення медичної реабілітації; до хоспісу для отримання паліативної допомоги. 2.4. Лікарі-спеціалісти закладів ТМД можуть направляти пацієнтів до закладів ВМД у таких випадках: 2.4.1. До профільних відділень ЛІЛ для проведення планових оперативних втручань (катаракта, аденома передміхурової залози, грижа, жовчнокам’яна хвороба тощо), які не потребують надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. 2.4.2. До профільних відділень ЛПЛ: у разі наявності загострень хронічних захворювань за необхідності в цілодобовому лікуванні чи догляді (за винятком потреби в інтенсивному лікуванні); для проведення доліковування (після лікування в закладах ТМД). 2.4.3. До профільних відділень ЛВЛ для проведення реабілітації пацієнтів. 2.4.4. До хоспісів у разі необхідності в паліативній допомозі. 4.6. Основні показання для планової госпіталізації до закладів ВМД: загострення хронічних захворювань, що потребують цілодобового догляду, лікування; ускладнений перебіг вагітності; необхідність проведення медичної реабілітації за неможливості її здійснення в амбулаторних умовах; відсутність ефекту від проведеного амбулаторного лікування; необхідність проведення різних видів експертиз або стаціонарного обстеження за неможливості провести їх в амбулаторних умовах, у тому числі антенатальний лікувально-профілактичний скринінг вагітних, лікарсько-трудова експертиза, обстеження за направленням військкомату, суду тощо; необхідність у стаціонарній медико-соціальній допомозі, паліативній медичній допомозі.
9.	Наказ МОЗ № 41 від 07.02.2013 «Про організацію паліативної допомоги в Україні»	Затвердити: 1.1. Порядок надання паліативної допомоги, що додається. 1.2. Перелік медичних показань для надання паліативної допомоги, що додається. 2. Міністру охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь (головних управлінь) охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити виконання цього наказу. 3. Директору Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги М. Хобзею забезпечити подання цього наказу у встановленому порядку на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України. 4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Толстанова О.К. 5. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
10.	Наказ МОЗ України від 25.04.2012 №311 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації паліативної медичної допомоги при хронічному больовому синдромі»	Уніфікований клінічний протокол паліативної медичної допомоги при хронічному больовому синдромі, розроблений на основі адаптованої клінічної настанови "Контроль болю", як джерела доказової інформації про найкращу медичну практику Межі і цільова аудиторія В настанові буде розглянуто питання лікування хронічних болів у фізіологічно зрілих підлітків (від 16 до 18 років) і дорослих. Настанова не може бути застосована до педіатричної популяції обумовлених випадків. Вона не призначена для лікування мігрені, болю при раку, болю при місцево розповсюдженому раку або в контексті паліативної допомоги чи лікуванні хворих в термінальній стадії. 1.2.2 ЦІЛЬОВА ГРУПА КОРИСТУВАЧІВ НАСТАНОВИ Ця настанова буде цікава для будь-якого медичного фахівця, який може мати справу з пацієнтом з болем при раку будь-якого ступеня тяжкості, у тому числі для фахівців з паліативного догляду, лікарів, хірургів, анестезіологів, фізіотерапевтів, фахівців з трудотерапії, інтервенційних радіологів, онкологів, медичних сестер, фармацевтів, клінічних психологів, лікарів загальної практики, надавачів духовних і релігійних послуг. Вона також буде цікава для пацієнтів з болем при раку та осіб, які за ними доглядають
11.	Наказ МОЗ України від 23.02.2000 № 33 “Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я”	Тимчасові штатні нормативи медичного, управлінсько-допоміжного персоналу міських лікарень “Хоспіс” (Додаток 50)
12.	Закон України “Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки”	Розв’язання проблеми можливе шляхом виконання протягом 2012-2016 років таких завдань: реформування системи надання протитуберкульозної допомоги, зокрема максимальне наближення медичних послуг до хворого, інтеграція надання медичної допомоги, що забезпечить доступ населення до послуг з діагностики, лікування туберкульозу та догляду за хворими; утворення відділень для паліативної та хоспісної медицини, лікування хіміорезистентного туберкульозу, розвитку системи амбулаторної допомоги;
13.	Наказ МОЗ № 317/353 від 23.05. 2014 Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів при наданні соціальної послуги паліативного догляду вдома невиліковно хворим	Цей Порядок визначає механізм взаємодії суб’єктів, що надають соціальну послугу паліативного догляду невиліковно хворим особам похилого віку, інвалідам, які досягли 18-річного віку (далі - особа), а також центральних та місцевих органів виконавчої влади під час організації надання соціальної послуги паліативного догляду вдома невиліковно хворим. 2. Дія цього Порядку поширюється на: Міністерство соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій (далі - структурний підрозділ з питань соціального захисту населення); місцеві органи виконавчої влади; територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (далі - територіальні центри); Міністерство охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій (далі - органи охорони здоров’я); заклади охорони здоров’я державної і комунальної форми власності.
14.	Постанова КМУ від 13 травня 2013 р. № 333 “Про затвердження Порядку придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я”	Цей Порядок визначає механізм провадження закладами охорони здоров’я незалежно від їх підпорядкування та форми власності (далі - заклади охорони здоров’я) діяльності, пов’язаної з виготовленням, зберіганням, перевезенням, придбанням, реалізацією (відпуском), ввезенням на територію України, вивезенням з території України, транзитом через територію України, використанням, знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин, включених до таблиць II і III переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770 (Офіційний вісник України, 2000 р., № 19, ст. 789) (далі - перелік), і прекурсорів, включених до таблиці IV переліку, зареєстрованих в установленому порядку як лікарський засіб (далі - препарати наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів), а також особливості діяльності лікувально-профілактичних закладів під час провадження зазначеної діяльності.
15.	Наказ МОЗ України від 29.07.16 р. № 801 «Про затвердження Положення про центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та положень про його підрозділи»	1. Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги (далі - ЦПМСД) є закладом охорони здоров'я (далі - ЗОЗ), що створюється з метою забезпечення потреб населення у первинній медичній допомозі (далі - ПМД). 2. ЦПМСД створюється за рішенням органу/органів місцевого самоврядування, у тому числі об'єднаної територіальної громади (далі - Засновник). 3. ЦПМСД є юридичною особою та підпорядковується Засновнику. 4. ЦПМСД проходить державну реєстрацію, акредитацію та отримує відповідні ліцензії на провадження господарської діяльності у сфері охорони здоров'я в установленому порядку.(І загальні положення) II Завдання та основні напрями діяльності 1. Основними завданнями ЦПМСД є: 1) організація надання прикріпленому населенню ПМД; 2) забезпечення належної доступності та якості ПМД для прикріпленого населення; 3) організація взаємодії із ЗОЗ, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу (далі - ВМД), третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу (далі - ТМД), екстрену медичну допомогу (далі - ЕМД), паліативну медичну допомогу, медичну реабілітацію; 4) організація та надання невідкладної медичної допомоги населенню; 5) планування розвитку ПМД; 6) проведення організаційно-методичної роботи за напрямом ПМД; 7) здійснення фінансового та матеріально-технічного забезпечення ПМД; 8) забезпечення кадрового укомплектування; 9) забезпечення взаємодії між підрозділами ЦПМСД в інтересах удосконалення надання медичної допомоги, збереження та зміцнення здоров'я населення; 10) сприяння доступності для населення сільської місцевості стоматологічної та екстреної допомоги, забезпечення лікарськими засобами. VII. Джерела фінансування 1. Основним джерелом фінансування ЦПМСД є кошти медичної субвенції та місцевого/місцевих бюджету/бюджетів. 2. Іншими джерелами фінансування ЦПМСД можуть бути джерела, що не заборонені чинним законодавством.
16.	Закон України Про Державний бюджет України на 2016 рік (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 5, ст.54)	СТАТТЯ 89 3) охорону здоров'я: а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, спеціалізовані медико-санітарні частини, пологові будинки, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки, а також дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги); {Підпункт "а" пункту 3 частини першої статті 89 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 3612-VI від 07.07.2011 - зміна діє до 31 грудня 2014 року; із змінами, внесеними згідно із Законами № 5081-VI від 05.07.2012, № 79-VIII від 28.12.2014; в редакції Законів № 176-VIII від 10.02.2015, № 212-VIII від 02.03.2015} б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи з санітарної освіти); в) інші державні програми медичної та санітарної допомоги (територіальні медичні об’єднання, центри медичної статистики, автопідприємства санітарного транспорту, інші програми і заходи); {Пункт 3 частини першої статті 89 доповнено підпунктом "в" згідно із Законом № 212-VIII від 02.03.2015} СТАТТЯ 90 3) охорону здоров'я: а) консультативну амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення), центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станції екстреної (швидкої) медичної допомоги; {Підпункт "а" пункту 3 частини першої статті 90 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 5081-VI від 05.07.2012} б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для ветеранів війни, будинки дитини, станції переливання крові); {Підпункт "б" пункту 3 частини першої статті 90 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 79-VIII від 28.12.2014} в) санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації); г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, територіальні медичні об’єднання, автопідприємства санітарного транспорту, бази спецмедпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, регіональні заходи з реалізації державних програм, інші програми і заходи); {Підпункт "г" пункту 3 частини першої статті 90 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 212-VIII від 02.03.2015} Стаття 103-⁴. Медична субвенція 1. Медична субвенція спрямовується на видатки місцевих бюджетів, передбачені у пункті 3частини першої статті 89 та пункті 3 частини першої статті 90 цього Кодексу, і використовується закладами охорони здоров’я на оплату поточних видатків. У разі забезпечення у повному обсязі потреби у поточних видатках на бюджетний період за рахунок зазначеної субвенції та за умови відсутності простроченої бюджетної заборгованості за захищеними видатками закладів охорони здоров’я ця субвенція може спрямовуватися на їх капітальні видатки. Зазначена субвенція може спрямовуватися на здійснення заходів з оптимізації мережі закладів охорони здоров’я. {Частина перша статті 103 -⁴ в редакції Закону № 914-VIII від 24.12.2015} 2. У законі про Державний бюджет України затверджуються обсяги медичної субвенції окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів і районних бюджетів, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджетів та бюджетів об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. 3. Медична субвенція розподіляється між відповідними бюджетами на основі формули, яка розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та затверджується Кабінетом Міністрів України і має враховувати, зокрема, такі параметри: 1) кількість населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці; 2) коригуючі коефіцієнти, що враховують відмінності у вартості надання медичної допомоги; 3) особливості надання медичної допомоги у гірських населених пунктах. При цьому у складі зазначеної субвенції передбачається резерв коштів, обсяг якого не може перевищувати 1 відсотка загального обсягу субвенції, для здійснення видатків, що не могли бути враховані при застосуванні формули. 4. Залишки коштів за медичною субвенцією на кінець бюджетного періоду зберігаються на рахунках відповідних місцевих бюджетів і можуть використовуватися у наступному бюджетному періоді з урахуванням цільового призначення субвенції, у тому числі на оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я. {Кодекс доповнено статтею 103 -⁴ згідно із Законом № 79-VIII від 28.12.2014} {Статтю 103 -⁵ виключено на підставі Закону № 914-VIII від 24.12.2015}