Українська преса та видавництва

Зокрема:

у Галичині:

• понад 980 сіл (із 6240) не мали шкіл;

• середніх шкіл у Галичині було 9, із них з українською мовою навчання лише 4;

на Буковині:

• основна маса населення була неписьменною;

• діяла лише одна українська гімназія на Закарпатті:

• шкільне навчання велось лише угорською мовою.

7. 1911 р. у Львівському університеті студенти-українці становили 21%, у Чернівецькому — 17,6%, у Львівському політехнічному інституті — лише 4,4%.

Висновки

1. Політика правлячих кіл обох імперій була спрямована на гальмування прагнення мас до освіти, боячись зростання загальнополітичної і Національної самосвідомості українського народу.

2. Освіта всіх рівнів була доступна лише заможним верствам, а основна маса населення залишалася неписьменною або малописьменною.

Наука. Видатні вчені

Економічні потреби значно прискорили розвиток вітчизняної науки й техніки.

Розвиток техніки

М. Курако (1872-1920) — розробив і впровадив у життя проект доменної печі, що відповідала кращим європейським зразкам

Л. Лутугін (1864-1915) — склав карту геологічної будови Донбасу, яку 1911р. на Всесвітній виставці відзначено золотою медаллю; За професією Л. Лутугін — гірничий інженер і багато працював для промислового розвитку Донбасу.

Історична наука

М. Грушевський (1866-1934) — його праці початку XX ст. об’єктивно висвітлювали основні події минулого України.

- Праці «Очерк історії українського народу» (1904 р.) та ілюстрована історія України (1911р.);

- багатотомна «Історії України — Руси» - перший фундаментальний виклад української історії від стародавніх часів до середини XVII ст.

- очолював Наукове товариство імені Шевченка, в Києві. Завдяки невтомній праці Михайла Грушевського, Івана Франка Наукове товариство до 1914 р. випустило близько 3 тис. різноманітних видань. З 1898 р. Товариство почало видавати Літературно-науковий вісник, на сторінках якого друкувалися твори молодих літераторів і публіцистів. Воно друкувало також наукові праці українською мовою, зазнаючи цензурних переслідувань і заборон.

О. Єфименко (1848-1918) — перша жінка-історик, доктор історії. Написала працю «Історія українського народу».

І. Лучицький (1845-1918) — досліджував розвиток аграрних відносин багатьох країн. У 1912 р. написав працю «Стан землеробських класів у Франції напередодні революції і аграрна реформа 1789-1793 pp.». Багато працював у закордонних архівах.

Д. Багалій (1857-1932) — автор багатьох праць з історії Харкова, Харківського університету, з історії культури Слобідської України.

О. Левицький (1848-1922) - глибоко вивчав народний побут, звичаї та обряди населення України в далекому минулому. Праці: «Нариси народного життя у Малоросії XVII ст.», «Волинські оповідання» тощо.

М. Довнар-Запольський (1867-1934) - досліджував період Великого князівства Литовського, становище руських земель періоду феодалізму, а також почав вивчати історію декабристів. Праці: «Таємне товариство декабристів», «Ідеали декабристів».

М. Аркас (1852-1909) — написав узагальнювальну книгу «Історія України — Руси», видану українською мовою 1908 р. Видано досить великим тиражем для того часу — 7 тис. примірників — і її дуже швидко розкупили. На власні кошти М. Аркас відкрив народну школу з українською мовою навчання, але влада її заборонила.

Мовознавство

Б. Грінченко ( 1863-1910) - зробив значний внесок у розвиток української лінгвістики. У 1907-1909 рр. вийшов його чотиритомний «Словник української мови».

Медицина

Д. Заболотний (1866-1929) — перший у світовій науці дослідив шляхи поширення чуми і запропонував ефективні засоби боротьби з цією страшною хворобою.

І. Мечников (1845-1916) — тривалий час працював в Одеському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію та став лауреатом Нобелівської премії (1908 р.) за досягнення в новій галузі біології та медицини — імунології (вчення про захисні властивості організму від інфекційних захворювань). Створив теорію походження багатоклітинних організмів.

Ботаніка

С. Навашин (1857-1930), В. Липський (1863-1937) — одні з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу, Алжиру, Середньої Азії.

Антропологія

Ф. Вовк (1847-1918) — зібрав великий антропологічний матеріал, який покладено в основу близько 200 його праць. У своїх роботах дійшов висновку, що українці за антропологічними ознаками близькі до південних слов’ян і відмінні від східнослов’янських народів.

Розвиток авіації

1908 р. В Одесі було відкрито перший аероклуб. Вихованці цього клубу М. Єфімов (1881-1920) і С. Уточкін (1876-1916) брали участь у вітчизняних і міжнародних авіаційних змаганнях, досягаючи значних успіхів.

1913-1914 pp. Військовий льотчик П. Нестеров (1887-1914) під час служби в Україні продемонстрував кілька способів найвищого пілотажу, зокрема й «мертву петлю», що стала відома як «петля Нестерова».

У Києві діяло Товариство повітроплавання, у якому працювали:

Д. Григорович (1883-1938) — конструктор першого у світі гідролітака (1912 р.).

І. Сікорський (1889-1972) — авіаконструктор, один із піонерів авіації, конструктор перших у світі багатомоторних літаків, його також вважають «батьком вертольотобудування». У 1911 р. на літаку власної конструкції встановив світовий рекорд швидкості з екіпажем. У 1918 р. емігрував до Франції, а потім до США, де працював над конструюванням літаків. До 1939 р. збудував близько 15 типів літаків. Помер у США.

Українська преса та видавництва

Масове видання газет і журналів українською мовою розпочалося з кінця 1905 р. Під могутнім революційним натиском царизм Законом від 21 листопада 1905 р. дозволив видавати літературу національними мовами, друкувати газети й журнали. В цілому у 1906 р. їх налічувалося 18, а протягом 1905-1907 pp. виходило 25.

Першою щоденною українською газетою стала «Громадська думка» (пізніше «Рада»).

- «Рада» виходила з 15 вересня 1906 р. по 2 серпня 1914 р.

- Загальну лінію газети визначали діячі Товариства українських поступовців, яке було створене у 1908 р.

- Із газетою співпрацювали провідні діячі української культури, зокрема М. Грушевський, І. Франко, О. Олесь, В. Винниченко та інші.

- Щоденні газети «Громадська думка», «Рада», «Нова громада» утримував меценат Є. Чикаленко.

Література

Михайло Коцюбинський (1863-1913) — талановитий український письменник. Найвищим досягненням української прози вважається повість «Фата моргана», в якій зображено трагічні сторінки із життя села в роки революції 1905-1907 pp.

Олександр Олесь (Кандиба) (1878-1944) — видатний український поет, романтик, уся творчість якого пройнята демократичними ідеалами. У своїх поетичних творах закликав до боротьби проти самодержавства, за волю, справедливість, оспівував рідну українську природу. Свою творчість він присвятив розбудові української держави.

Микола Чернявський (1868-1946) — великою популярністю і користувалися його поетичні твори, в яких він звертається до козацького минулого України. Його називали «поетом моря й степу». Він перший в українській літературі засудив війну як засіб розв’язання міжнародних конфліктів.

Володимир Винниченко (1880-1951) — видатний громадський і революційний діяч, написав багато оповідань, повістей, романів. У своїх творах показує важке життя бідняків, процес пролетаризації українського села («Контрасти», «Хто ворог», «Голота» тощо). В його оповіданнях та повістях є цікаві образи з побуту пролетаріату, відгомін революційних настроїв та переживань, описи життя тюрми тощо. Після поразки революції 1905-1907 pp. у, своїх романах «Чесність з собою», «Рівновага», «Заповіти батьків» та інших змальовує образи інтелігенції, яка зневірилася в ідеалах соціалізму.