Економіка освіти. Економічні механізми розвитку освіти.

Кризові явища в економіці та освіті України тісно взаємопов’язані. Недостатній рівень освіти й кваліфікації фахівців, зайнятих у господарстві, позначається на ефективності економіки.

В умовах реформування вітчизняної економіки слід визначити місце і роль освіти, що є основою людського капіталу й оновлення суспільства.

Розробники програм реформування економіки, як правило, не пов’язують її прогнозований розвиток із розвитком системи освіти й науки. Навіть якщо питання освіти і науки присутні в урядових програмах, вони залишаються автономними у загальному їх контексті. Так закладається розрив між економікою та освітою, що практично унеможливлює системні зміни в суспільстві. Цей недолік значною мірою нівелюється активною позицією реформаторів системи освіти, які хоч і не мають прямого впливу на підготовку економічних програм, проте добре усвідомлюють взаємозв’язок розвитку освіти й економіки.

Інша тенденція спостерігається в країнах із розвиненою економікою, де освіта є важливим елементом стратегії економічного зростання. Прогнозування такого зростання та всебічне сприяння йому ввійшли до практики державного регулювання. Могутнім стимулом розвитку цієї сфери стало визнання й поширення теорії людського капіталу, внаслідок чого освіта перестала сприйматися як один з видів невиробничого споживання й почала трактуватися (відповідно до об’єктивної зміни її місця в суспільному відтворенні) як інвестиції в людський капітал, що не лише приносять економічні й соціальні дивіденди, але й стимулюють економічне зростання країни.

Економіка освіти розглядається Світовим банком (СБ) як міждисциплінарна галузь, що досліджує всі рівні навчання дітей, молоді, дорослих у співвідношенні з іншими секторами (здоров’я, інфраструктура, розвиток приватного сектора тощо).

Економіка освіти – важлива галузь системи економічних наук. Ці науки займаються дослідженням сукупності виробничих відносин у взаємодії з виробничими силами. Вони з’ясовують, як рівні суспільства використовують обмежені ресурси для виробництво корисних продуктів і розподіляють їх поміж людьми.

Економіка освіти належить до числа наймолодших економічних наук. Її предмет можна визначити так: «Це наука про специфіку виробничих сил і виробничих відносин у галузі, що створює освітні послуги і задовольняє потреби особистості і суспільства в них при обмежених ресурсах, що виділяються на ці цілі. Вона досліджує і виявляє особливості дії економічних законів і категорій у сфері навчання і виховання підростаючого покоління, підготовки кваліфікованої робочої сили, підвищення освітнього і культурно-технічного рівня населення».

Як конкретна наука і навчальна дисципліна економіка освіти володіє своїм, тільки їй належним предметом, тобто об’єктом і суб’єктом вивчення. Таким об’єктом є своєрідні виробничі сили й економічні відносини, характерні для організацій і проведення процесу освітньої діяльності. Суб’єктом дослідження і вивчення в економіці освіти виступають люди, більша частина населення, яка різною мірою включається в освітню трудову діяльність. Це діти (дошкільнята, школярі, учні ПТУ, студенти) і їх батьки, усі, хто користується освітніми послугами: вихователі, викладачі, інші працівники сфери освіти.

Економічні категорії в галузі освіти проявляються по-особливому. Незвичайна тут праця і її компоненти, продукт праці – освітні послуги з їх особливою корисністю. Основним різновидом власності виступає інтелектуальна власність. Своєрідне вираження отримують і такі загальноекономічні категорії як товар, його ціна, заробітна плата, господарський механізм та інше. Не менш важливим є те, що в дефініції народна освіта розглядається як галузь, що створює послуги.

У галузі освіти чітко простежується обмеженість ринкового механізму регулювання. Якби ціни на освітні послуги встановлювались відповідно до закону вартості, тобто на рівні суспільно-необхідних витрат, то вони виявились би дуже високими. Однак, якщо змінити основне джерело фінансування освіти, не зважаючи на ріст прибутків населення, і при високих тарифах плати за навчання, обсяг наданих освітніх послуг помітно скоротиться і виявиться нижче потреб суспільства в забезпеченні соціально-економічного прогресу. Щоб цього не виникло, держава повинна брати на себе відповідальність за виробництво цих послуг: виключно вільні ринкові ціни на продукцію освіти не можуть забезпечити належний розвиток цієї галузі і суспільства; державне регулювання і фінансування багатьох навчальних закладів більш адекватне тому призначенню, яке виконує освіта.

Велика увага світових систем вищої освіти зосереджена на реструктуризації задля підвищення їх конкурентоспроможності на глобальному рівні. Так, зокрема Китай, Великобританія, і Німеччина мають намір створити елітні університети світового рівня для того, щоб залишатися попереду в глобальній економіці, що ґрунтується на знаннях. Китай вклав мільярди юанів для створення елітних університетів світового рівня в якості національної стратегії щодо вирішення проблем глобальної конкуренції.

Глобальна конкуренція призвела до появи ідеї про університети світового рівня. Хоча, насправді такі університети є своєрідною відповіддю на підвищення конкурентоспроможності та швидкого розвитку економіки знань. Визначення університету світового рівня сьогодні є досить розпливчастим. Однак, існує декілька університетів, таких як Гарвард і Стенфорд в США та Оксфорд і Кембридж у Великобританії, котрі знані як елітні університети світового рівня. Ці установи, маючи надзвичайно широкий профіль, відрізняються за декількома параметрами, включаючи навчальні програми, викладачів і студентів.

Дискусії щодо визначення поняття ідеального університету світового рівня тривають, однак міжнародна спільнота наділяє їх наступними характеристиками:

1) такі університети є державної форми власності та мають всеосяжний характер;

2) велике значення надається якості академічних досліджень, ніж простому навчанню;

3) більшість з них мають власні заводи, фабрики та інші заклади, які дають можливість практичного закріплення та застосування одержаних знань, а також для здійснення досліджень;

4) кількість студентів-початківців більша, ніж тих, хто закінчив даний заклад;

5) кількість адміністративного і технічного персоналу є достатньою для забезпечення досліджень і навчання;

6) ці установи мають достатні та постійні фінансові ресурси, які забезпечують їм безперебійне та успішне функціонування.

Широке коло науковців також вважають, що конкурентоспроможність вищої освіти проявляється у формування конкурентоспроможної економіки, а збільшення ступеня завершення навчання студентами в коледжах і університетах має вирішальне значення для довгострокового економічного зростання країни. Вища освіта повинна бути більш інноваційною, далекоглядною і відповідальною за результат, тобто вона повинна забезпечувати робочі місця висококваліфікованими спеціалістами, які б відповідали вимогам сучасного ринку праці та надавати суспільству вчених, котрі здатні здійснювати високоефективні дослідження в актуальних на даний період часу галузях науки та приносити ефективний результат.

Для забезпечення конкурентоспроможності вищої освіти України варто вивчити та запозичити досвід країн, що досягли успіху в цьому.

Вивчаючи досвід Великобританії, Н. І. Константюк відзначає, що її система вищої освіти є всесвітньо відомою. Ключовою перевагою цього служить якість провідних наукомістких університетів, які відіграють життєво важливу роль в економічній конкурентоспроможності країни. Студенти, роботодавці та національна економіка Великобританії отримують величезну вигоду від дослідницьких університетів. Вони забезпечують високу якість навчання студентів, в результаті чого провідні роботодавці отримують висококваліфікованих та працездатних випускників. Вони тренують дослідників і новаторів, які необхідні для майбутнього успіху британського бізнесу і промисловості. Новаторські дослідження, що проводяться провідними британськими університетами, лежать в основі інноваційного розвитку промисловості, підтримують вдосконалення державної соціальної політики та здійснюють свій внесок в охорону здоров'я та якість життя населення країни.

Конкурентоспроможність Британської економіки стає все більше залежною від лідерства у високотехнологічних і наукомістких галузях промисловості. Всесвітньовідомі дослідницькі університети країни відіграють критично важливу роль в її майбутньому економічному зростанні та процвітанні.

Вивчаючи досвід успішного функціонування світових освітніх систем Н. І. Константюк сформулював наступні засади підвищення конкурентоспроможності вищої освіти України:

1. Вища освіта має бути більш інноваційною, далекоглядною і відповідальною за результат, тобто має готувати освічених працівників, які в змозі виконувати складні завдання, швидко адаптуватися до зміни середовища й нових вимог економіки.

2. Якісна вища освіта й професійна підготовка повинні брати активну участь у створенні додаткової вартості, що є характерним для економік, які намагаються рухатися вперед, не обмежуючись звичайними виробничими процесами і продукцією.

3. ВНЗ країни належить готувати не тільки спеціалістів, але й виховувати науковців, тобто слід підвищити якість наукомістких університетів, які відіграють життєво важливу роль в економічній конкурентоспроможності країни. Тобто наука повинна давати реальні результати, котрі здатні покращувати життя суспільства, функціонування бізнесу та держави.

4. Державі слід проводити ефективну політику щодо розвитку освіти, науки та залучення інвестиції в дану галузь, оскільки в умовах формування глобальної економіки знання є рушійною силою економічного зростання.