Національні олімпійські комітети (НОК) та їх роль у зміцненні міжнародного олімпійського руху.

Визнання МОК отримали більше 200 НОК у всьому світі, по одному від країни. Сьогодні згідно Олімпійської хартії МОК допускає в Олімпійську систему тільки незалежні країни. Визнані міжнародним співтовариством, тобто ООН 1.

Якщо критерії незалежності збережені, то створити НОК не складно. Для його організації вимагається як мінімум п’ять національних федерацій, три з яких представляють види спорту, що входять до програми ОІ. Будь-який член МОК обов’язково повинен входити до виконавчого комітету НОК своєї країни.

Повертаючись до історичної довідки, варто згадати, що перші національні олімпійські комітети (НОК) були визнані МОК ще у кінці XIX ст. – в період підготовки до Ігор I Олімпіади, у тому числі НОК Греції і НОК Франції – в 1894 р., НОК Австралії, НОК Австрії, НОК Угорщини, НОК США – в 1895 р., НОК Чилі – в 1896 р. і так далі.

Усі п’ять континентів уперше були представлені на Іграх V Олімпіади 1912 р. в Стокгольмі (зокрема, першою азіатською країною на Олімпійських іграх стала Японія). Російський олімпійський комітет був визнаний МОК в 1911 р., а припинив свою діяльність в 1917 р. У період між Першою і Другою світовими війнами (1918-1939 гт.) МОК були визнані національні олімпійські комітети низки країн Латинської Америки (Аргентини, Бразилії, Уругваю, Еквадору, Панами, Мексики, Колумбії, Болівії, Коста-Ріки та ін.), НОК таких європейських країн, як Іспанія, Польща і Мальта, НОК такої азіатської країни, як Філіппіни, і т. д.

Олімпійський комітет СРСР був визнаний МОК в 1951 р. і функціонував до розпаду Союзу, що стався в грудні 1991 р. Після Другої світової війни на території Німеччини утворилися (1949 р.) дві держави ФРН і НДР. Національний олімпійський комітет ФРН був визнаний МОК в 1950 р., а Національний олімпійський комітет НДР – в 1955 р. тимчасово (за умови, що спортсмени НДР будуть брати участь в Олімпійських іграх у складі Об’єднаної німецької команди разом із спортсменами ФРН, що і відбувалося па Іграх в 1956, 1960 і 1964 рр.). У 1968 р. НОК НДР був визнаний МОК остаточно.

У ХХІ ст. лише декілька територій не входять до Олімпійської системи і можуть потенційно стати її частиною, наприклад Косово 2.

В Олімпійській хартії визначено, що керівництво країни або інша влада не можуть призначати членів НОК. Проте НОК може, на свою думку, прийняти рішення про обрання як своїх членів представників цієї влади. Що стосується процедури визнання, то МОК може визнавати в якості НОК національні спортивні організації,діяльність яких пов’язана з місією і роллю МОК. МОК може також може визнавати асоціації НОК, утворені на континентальному або світовому рівні. Всі НОКи і асоціації НОК повинні мати статус юридичної особи і керуватися Олімпійською хартією. Їх статути повинні представлятися на затвердження МОК. Національна спортивна організація, що є кандидатом на визнання в якості НОК, повинна подати в МОК заявку, що демонструє відповідність усім необхідним умовам Олімпійської хартії організації-кандидата.

Національні олімпійські комітети володіють винятковим повноваженням представляти свої країни на Олімпійських іграх і на регіональних, континентальних і світових комплексних змаганнях, що проводяться під патронатом МОК (параграф 3 правила 27 Олімпійської хартії).Окрім того, відповідно до того ж параграфу правила 28, кожен НОК зобов’язаний брати участь в Іграх Олімпіади, посилаючи туди спортсменів своєї країни. Виключення в цьому відношенні останніми роками були дуже рідкісними, по суті поодинокими: в Іграх XXVIII Олімпіади 2004 р. у Афінах не брав участь НОК Джібуті (держави в Африці), а на Іграх XXIX Олімпіади 2008 р. в Пекіні серед їх учасників не було делегації НОК Брунея (держави в Азії).

Національні олімпійські комітети, згідно параграфу 4 правила 28 Олімпійської хартії, мають виняткове повноваження у виборі і призначенні міста у відповідній країні, котре може виставити свою кандидатуру для організації Олімпійських ігор. Відповідно до параграфа 5 правила 28, НОК в цілях виконання своїх завдань можуть співпрацювати з урядовими або неурядовими органами, з якими НОК повинні розвивати гармонійні стосунки. Проте НОК не повинні брати участь в будь-якій діяльності, що суперечить Олімпійській хартії. У параграфі 6 правила 28 сказано, що НОК повинні зберігати свою автономію і протидіяти якому-небудь тиску, включаючи політичне, юридичне, релігійне, економічне та ін., яке могло б перешкодити їм виконувати Олімпійську хартію. У параграфі 7 правила 28 перераховані права, які мають НОК:

· зазначати, ідентифікувати себе і називати національними олімпійськими комітетами;

· відправляти спортсменів, офіційних осіб і інших осіб команди своєї країни на Олімпійські ігри відповідно до Олімпійської хартії;

· використовувати допомогу «Олімпійської солідарності»;

· користуватися деякою олімпійською власністю – під контролем МОК;

· брати участь в діяльності, яка регулюється або знаходиться під патронатом МОК, включаючи регіональні Ігри;

· входити в асоціації НОК, визнані МОК;

· формувати пропозиції, адресовані в МОК – відносно Олімпійської хартії і олімпійського руху, включаючи організацію Олімпійських ігор;

· висловлювати свою думку з приводу кандидатур на організацію Олімпійських ігор;

· брати участь, по пропозиції МОК в діяльності комісій МОК;

· співпрацювати в підготовці олімпійських конгресів;

· користуватися іншими правами, які НОК надають Олімпійська хартія і МОК.

У офіційному роз’ясненні 2 до правил 27 та 28 Олімпійської хартії перераховані завдання, що виконують НОК. Вони складають, організовують і керують своїми делегаціями на Олімпійських іграх і на регіональних, континентальних і світових комплексних спортивних змаганнях, що проводяться під патронатом МОК, приймають рішення про подачу заявок на спортсменів, представлених відповідними національними спортивними федераціями, причому цей відбір ґрунтується не лише на спортивних досягненнях спортсмена, але також і на його здатності служити прикладом для молодих спортсменів його країни. Національні олімпійські комітети забезпечують екіпіровку, транспортування і розміщення членів їх делегацій, укладають відповідні страхові контракти на випадок смерті, отримання інвалідності, хвороби, медичних і фармацептичних витрат. НОК несуть відповідальність за поведінку членів своїх делегацій. Національні олімпійські комітети володіють правом і повноваженнями на визначення одягу, уніформи і екіпіровки, використовуваних членами їх делегації на Олімпійських іграх і на усіх пов’язаних з ними змаганнях і церемоніях. Ці виняткові повноваження не поширюються на спеціальну екіпіровку, що використовують спортсмени їх делегації під час спортивних змагань.

Найменування НОК повинно відповідати територіальним межам і традиціям його країни і повинно бути затверджено МОК. МОК не вимагає уніфікації назв НОК. Вони в різних країнах називаються по-різному: наприклад, Національний олімпійський комітет України, Олімпійський комітет Росії, у Великобританії – Британська олімпійська асоціація, в Німеччині – Німецький олімпійський спортивний союз і т. д.

Членами НОК є національні спортивні федерації, що займаються специфічною спортивною діяльністю у своїй країні і на міжнародному рівні, зокрема, організовують і беруть участь в змаганнях і здійснюють тренувальні програми для спортсменів. НОК не повинен визнавати більш ніж одну національну спортивну федерацію (НСФ) для кожного виду спорту, що керується відповідною міжнародною спортивною федерацією (МСФ).

Всесвітня асоціація національних олімпійських комітетів (АНОК) була офіційно створена 1979 р. внаслідок небажання МОК мати справу з існуючими до того об’єднаннями НОК. Штаб-кватира АНОК розташовується в Парижі. Місія АНОК – представляти інтереси НОК і пояснювати їх точку зору з усіх питань, що пов’язані з Олімпійським рухом, особливо з ОІ. Головна функція АНОК – збирати усі НОК на генеральних асамблеях, що проводяться один раз на два роки. Кожен НОК має один голос на цих асамблеях згідно принципу «Одна країна – один голос». Незмінний президент АНОК Маріо Васкес Ранья (Мексика) ніколи не протиставляв цю організацію МОК і в 1991 р. став його членом.

В АНОК входять п’ять континентальних асоціацій, до того ж деякі з них існують довше аніж сама АНОК. Сьогодні кожна асоціація проводить власні спортивні змагання на тих же принципах і умовах, які лежать в основі організації МОК ОІ: Азіатські ігри проводяться з 1951 р., Панамериканські – з 1951 р., Тихоокеанські – з 1963 р., Африканські – з 1965 р., Європейський юнацький олімпійський фестиваль – з 1991 р. Останній призначений для юнаків у віці до 18 років і має як зимову так і літню версії (так само й Азіатські ігри).

Хоча НОК об’єднує спільна місія, вони значно відрізняються у залежності від того. яку саме країну представляють. Їх можна згрупувати наступним чином:

a. політично незалежні НОК, які мають значні власні ресурси в доповнення до наданих організацією «олімпійська солідарність або державою (Австралія, Бельгія, Італія, Канада, США і Японія);

b. політично незалежні НОК, які не мають власних значних фінансових ресурсів (НОК Великобританії, Австрії, Бразилії, Нової Зеландії, Португалії, Франції, Швейцарії);

c. НОК, які контролюються національною владою як за допомогою фінансових механізмів, так і політичними засобами (колишні країни СРСР, більшість азіатських. Африканських та латиноамериканських країн);

d. «примарні» НОК, що з’являються один раз в кожні чотири роки з розрахунком на символічну участь в Іграх (НОК Джібуті, Ефіопії та деякі ін.).

Міжнародний олімпійський комітет допомагає НОК виконувати їх місію, використовуючи свої особисті підрозділи і «Олімпійську солідарність». МОК рекомендує національним олімпійським комітетам регулярно (по можливості щорічно) організовувати у своїх країнах Олімпійський день або Олімпійський тиждень з метою популяризації олімпійського руху, включати у свою діяльність пропаганду культури і мистецтва в області спорту і олімпізму, брати участь в програмах «Олімпійській солідарності», знаходити джерело фінансування – тими способами, які сумісні з фундаментальними принципами олімпізму.

У разі порушення Олімпійської хартії, Всесвітнього антидопінгового кодексу і будь-якого іншого нормативного акту, сесією МОК або виконкомом МОК стосовно НОК можуть бути застосовані такі заходи і санкції, як тимчасове усунення (вирішує виконком МОК), тимчасове позбавлення визнання (вирішує виконком МОК), остаточне позбавлення визнання (вирішує сесія МОК), відміна права організовувати сесію МОК або Олімпійський конгрес (вирішує сесія МОК).

Окрім заходів і санкцій, передбачених у разі порушення Олімпійської хартії, МОК може прийняти усі необхідні заходи для захисту олімпійського руху в країні того або іншого НОК (а саме – припинення або позбавлення визнання такого національного олімпійського комітету), якщо діючі в цій країні конституція, законодавство або інші нормативні акти або будь-який акт урядового органу або любої іншої організації заважають діяльності НОК або формуванню і вираженню його волі.

Цікаво знати:

1 Умова МОК про визнання країни-кандидата ООН обумовлена тим, що в свій час Хуану Антоніо Самаранчу довелося вирішувати питання стосовно Гібралтару і Каталонії, які створили місцеві НОК, що стало болючою темою для президента – іспанця. Проте, з будь-якого правила є виключення. МОК дозволив Палестині приймати участь в Іграх 1996 р., хоча її територія формально не є незалежною державою. Свій НОК зберіг Гонконг, після того як в 1997 р. колишня британська колонія з’єдналася з Китаєм, а от Макао не було дозволено мати власний НОК.

2 Кількість НОК на різник континентах Частина світу Азія Америка Африка Європа Океанія

Кількість НОК 44 42 53 49 17

Проблеми олімпійської освіти – поширення знань про олімпізм, історію Олімпійських ігор Стародавньої Греції і сучасності, принципи та ідеї сучасного спорту, місце олімпійського спорту в системі виховання і освіти, його зв’язки з іншими явищами громадського життя, теорія і практика підготовки і змагальної діяльності спортсменів й інші питання – постійно знаходяться у сфері особливої уваги Міжнародного олімпійського комітету. Питання олімпійської освіти уперше були порушені на 3-ій сесії МОК (1897 р.) в Гаврі і неодноразово обговорювались на його наступних сесіях.