Значення ефективного управління витратами

Управління витратами підприємства

7.1. Значення ефективного управління витратами

7.2. Аналіз структури витрат підприємства

7.3. Аналіз беззбитковості

7.4. Операційний важіль

7.5. Маржинальний аналіз

7.6. Напрями підвищення ефективності управління витратами

Значення ефективного управління витратами

 

Залежно від характеру впливу факторів на витрати методи управління витратами поділяють на такі дві групи:

– методи технологічного впливу на витрати;

– методи економіко-інформаційного впливу (рис.7.1).

Технологічний напрямє традиційним та передбачає визначення найбільш оптимальних технологічних рішень щодо виробництва готової продукції з урахуванням широкого кола факторів, а саме:

– виду продукції або послуги;

– наявності та обсягів ресурсів, які потенційно можуть бути використані у виробництві;

– технологічних можливостей галузі (переваг) у боротьбі з конкурентами на ринку;

– наукових розробок та технологічних нововведень, які потенційно зменшать витрачання ресурсів тощо.

Технологічне оновлення є головним напрямом зменшення витрат в перспективі, однак не є виключним.

Економічно-інформаційний напрям передбачає вибір методів, які дозволяють не лише забезпечити прийняття ефективних рішень щодо величини витрат, їх структури, але й визначити місце витрат як можливого фактора конкурентоспроможності у визначений часовий проміжок у стратегії та тактиці підприємства.

Однією з тенденцій сучасних методів управління витратами є комплексний вплив на величину і структуру до початку понесення витрат

 

Рис. 7.1. Схема управління витратами підприємства залежно від характеру впливу факторів на витрати

 

 

Система управління витратами повинна забезпечувати облік, контроль, планування, аналіз і регулювання витрат з метою зниження продуктивних витрат. Предметна область системи управління витратами являє собою сукупність функціональних областей: постачання, збут, виробництво, персонал.

Управління витратами - це:

¨ знання того, де, коли й у яких обсягах витрачаються ресурси підприємства;

¨ прогноз того, де, для чого й у яких обсягах необхідні додаткові фінансові ресурси;

¨ уміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.

Управління витратами - це вміння заощаджувати ресурси й максимізувати віддачу від них.

Модель системи управління витратами ієрархічна і має три рівні: рівень підприємства в цілому, рівень підрозділів (центрів витрат), рівень виробів. Цілі різних рівнів ієрархії можуть не співпадати.

1. На рівні підприємства найчастіше використовується цільова функція мінімізації витрат, що має аналог - максимізацію маржинального прибутку.

2. На рівні підрозділів спостерігається великий розкид цілей. Виробничі підрозділи орієнтуються на оптимальне завантаження виробничих потужностей, оптимальне використання ресурсів, мінімальну долю накладних витрат. Допоміжні підрозділи збільшують власну рентабельність, знижуючи долю накладних витрат. Адміністративні підрозділи, являючись джерелом накладних витрат, можуть мати найрізноманітніші цілі - від соціальних до організаційних.

3. На рівні виробів використовується цільова функція максимізації рентабельності, показники витрати-якість та ін.

Перерахуємо переваги ефективного управління витратами:

¨ виробництво конкурентоспроможної продукції за рахунок більш низьких витрат а, отже, цін;

¨ наявність якісної й реальної інформації про собівартість окремих видів продукції і їх позицій на ринку в порівнянні із продукцією інших виробників;

¨ можливість використання гнучкого ціноутворення;

¨ надання об'єктивних даних для складання бюджету підприємства;

¨ можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

¨ прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

 

Однакового збільшення прибутку в абсолютному вимірі можна досягти як за рахунок збільшення обсягу продажів, так і за рахунок зниження витрат усього (див. рис. 7.2).

Для збільшення обсягу продажів найчастіше необхідне додаткове фінансування виробництва, що в ряді випадків є проблематичним або пов'язане з додатковими витратами (наприклад, використанням кредитів банків).

Продаж додаткової кількості виробленої продукції може викликати труднощі через обмеженість попиту, а також привести до додаткових витрат на реалізацію.

Зниження витрат на випуск одиниці продукції надає важливу перевагу перед конкурентами – можливість застосування більше низьких або гнучких цін.

 

 

Рис. 7.2 Динаміка прибутку в залежності від змін витрат і обсягів продажів

 

Система управління витратами передбачає:

- нормування витрат ресурсів;

- планування витрат за їх видами;

- контроль за рівнем витрат;

- облік та аналіз витрат, визначення їх впливу на результати діяльності підприємства;

- пошук та виявлення чинників, що впливають на економію ресурсів підприємства;

- формування дієвої системи мотивації працівників до контролю та зменшення витрат:

- матеріальне стимулювання економії ресурсів та зниження витрат.

 

 

Аналіз структури витрат

 

Чи істотна стаття? Не можна одержати істотну економію за статтею витрат, що становить 1 % всіх витрат підприємства.

Для отримання 80 % ефекту досить проаналізувати 20 % видів витрат - це відоме правило 80/20.

Характеристики статей витрат у гривнях і у відсотках приведені в табл. 7.1.

Чи контрольована стаття? Значна, але неконтрольована стаття не завжди дає практичну можливість для економії (наприклад, соціальні об'єкти).

Одночасно з урахуванням вагомих витрат керівництву варто зосередити увагу на тих з них, які можна поступово знизити, а також на тих, які інтенсивно ростуть і можуть досягти високих значень найближчим часом.

Таблиця 7.1 – Характеристика статей

 

Стаття витрат	Тис. грн.	%
Матеріали Заробітна плата Силова електроенергія Накладні витрати Соціальна інфраструктура	1,354 289,0 108,0 1,324 48,0 153,0	41,31 8,8 3,3 40,41 1,5 4,7
Разом	3,276

 

 

Таблиця 7.2 – Істотні і контрольовані статті

 

Істотні статті	Контрольовані статті
Матеріали х Заробітна плата х Силова електроенергія Накладні витрати х Комерційні витрати Соціальна інфраструктура х	х х х х

 

Алгоритм процесу аналізу структури витрат підприємства показаний на рис. 7.4.

Рис.7.4. Опис процесу аналізу структури витрат

 

Аналіз структури витрат передбачає:

- аналіз постійних і змінних витрат;

- аналіз витрат на виробництво за економічними елементами;

- аналіз витрат згрупованих за їх функціональною роллю у виробничому процесі (за статтями калькуляції);

- - аналіз прямих і непрямих витрат.

Метою аналізу постійних і змінних витрат є визначення рівня беззбитковості і оптимізація структури виробництва продукції.

Аналіз структури витрат за економічними елементами надає можливість визначити характер виробництва (матеріаломістке, фондомістке, трудомістке), а отже і найважливіші напрями пошук резервів зниження витрат

Групування витрат за призначенням,тобто за статтями калькуляції показує, де саме, на які цілі та в якому обсязі використано ресурси.

 

 

Аналіз беззбитковості

 

Аналіз співвідношення «витрати - обсяг виробництва - прибуток», який по-іншому називається аналізом беззбитковості, необхідний для вирішення багатьох аналітичних завдань і прийняття управлінських рішень. Результати аналізу дозволяють встановити, яким чином впливає на прибуток зміна найважливіших економічних параметрів, у тому числі змінних і постійних витрат, ціни, обсягу виробництва й структури продажів.

Обґрунтування оптимального обсягу продукції, що випускається підприємством, пов'язане з розрахунком ключових значень даного параметра, що істотно змінюють величину основних економічних характеристик підприємства. Найважливішою з них і результуючою є прибуток.

Серед ключових числових значень обсягу виробництва підприємства можна виділити:

1) «точку беззбитковості» – обсяг виробництва, що забезпечує «нульове» значення прибутку;

2) обсяг, що визначає цільовий прибуток – обсяг, що гарантує підприємству необхідну суму прибутку;

3) «зону безпеки» підприємства – інтервал обсягів виробництва, у межах якого забезпечується рентабельність роботи підприємства (зона фінансової стійкості);

4) потужність підприємства – економічно рекомендований обсяг виробництва; як правило, обсяг, що забезпечує найбільш ефективний режим роботи підприємства, тобто той, при якому досягається максимально можливий обсяг виробництва й реалізації продукції при мінімально досяжних питомих (середніх) витратах.

Точка беззбитковості (поріг рентабельності) – фінансовий рубіж, на якому підприємство покриває свої видатки, але прибутку ще не одержує.

Так як при визначенні точки беззбитковості витрати прирівнюються до доходів, такий аналіз звичайно називають рівноважним.

 

Рис. 7.5. Визначення точки беззбитковості

 

Оцінка обсягу беззбитковості, як правило, належить до прийняття рішень на короткостроковий період часу, тобто припускає незмінну величину постійних витрат і ціни.

Величина обсягу випуску продукції, що забезпечує беззбиткове виробництво (умовно: «обсяг беззбитковості»), може бути визначена у двох формах: натуральній й вартісній.

Натуральна форма обсягу беззбитковості (Q_б.н) може бути визначена із припущення, що прибуток, розрахований як різниця між виторгом () і сумою витрат, дорівнює 0 (відповідно до вихідної умови):

 

. (7.1)

Зробивши необхідні перетворення, маємо:

 

або (7.2)

де В_пост – загальна величина постійних витрат, грн.;

Ц_оп. – ціна одиниці продукції, грн./шт.;

В_зм.пит. – питомі змінні витрати або змінні витрати на

одиницю продукції, грн./шт;

Р_чд – рівень чистого операційного доходу до обсягу реалізації, %;

Р_{и пер} – рівень змінних витрат до обсягу реалізації, %;

Р_мп – рівень маржинального прибутку до обсягу реалізації, %.

Вартісна форма обсягу беззбитковості операційної діяльності підприємства (Q_б^с), може бути отримана, якщо натуральне значення даного показника (5.2) помножити на ціну одиниці продукції:

 

або (7.3)

 

Якщо ставиться завдання визначити обсяг виробництва продукції, що забезпечує досягнення запланованої (цільової) суми валового операційного прибутку, тоді формула 7.2 матиме вигляд:

 

, (7.4)

 

де Q_n – натуральний обсяг виробництва, що забезпечує формування

планової суми валового операційного прибутку підприємства;

П - запланована сума валового операційного прибутку, грн.

Зона безпеки (альтернативні назви: запас фінансової стійкості, запас міцності) визначає можливі границі маневру підприємства як у ціновій політиці, так і в зниженні натурального обсягу виробництва й реалізації продукції у процесі здійснення операційної діяльності при несприятливих ринкових умовах (зниження попиту, посилення конкуренції й т.п.).

З наведених графіків випливає, що зона безпеки підприємства характеризує той обсяг виробництва, що перебуває в межах між фактично досягнутим рівнем виробництва (Q_ф) і обсягом беззбитковості (Q_б). У вартісному вираженні зону (межу) безпеки розраховують за формулою 7.5.

 

, (7.5)

де ОР - обсяг реалізації, грн.

При необхідності зона безпеки може бути виражена в натуральній формі:

 

(7.6)

Межа безпеки може бути виражена не тільки абсолютною, але й відносною величиною - її рівнем (або коефіцієнтом безпеки):

 

(7.7)

 

де КБ - коефіцієнт безпеки, %

 

Рис. 7.6. Графічна схема формування запасу стійкості

Приклад

Виробнича потужність підприємства – 2200 шт. Ціна виробу – 25 грн. Все, що виробляється, збувається, залишків незавершеного виробництва немає. Отже, обсяг виробництва дорівнює виручці від продажів. Постійні витрати 15000 грн. Питомі змінні витрати – 10 грн.

Точка беззбитковості в натуральному вираженні

шт.

Це означає, що випуск 1000 шт. продукції забезпечить покриття витрат підприємства, і тільки 1001-ша штука почне приносити прибуток.

Точка беззбитковості у вартісному вираженні

Q_б.г = 1000 · 25 = 25000 грн.

Обсяг виробництва, що забезпечить одержання цільового прибутку в розмірі 12000 грн, становить

шт.

Зона безпеки становить

.

Якщо підприємство повністю використовує свою виробничу потужність, випускає і реалізує 2200 виробів, то зона безпеки (запас фінансової міцності) становить 55%.

 

Наведені графіки й розрахунки показують, що беззбитковий обсяг виробництва й запас міцності залежать від суми постійних і змінних витрат, а також від рівня цін на продукцію. При підвищенні цін необхідно менше реалізувати продукції, щоб одержати потрібну суму виторгу для компенсації витрат підприємства, і навпаки, при зниженні рівня цін обсяг беззбитковості зростає. Збільшення ж питомих змінних і постійних витрат підвищує поріг рентабельності й зменшує зону безпеки.

Найбільш суттєвими недоліками аналізу беззбитковості на основі прогнозованих значень постійних і змінних витрат є:

- нелінійна залежність між доходами і обсягом продажів;

- ступінчатий характер змін постійних витрат;

- широка номенклатура вироблених товарів.

На практиці залежність доходів і обсягів продажів не є лінійною. Існує тенденція до зниження виручки від продажів на одиницю продукції у міру збільшення обсягів реалізації, оскільки для того, щоб продати більше одиниць продукції або надати більше послуг, доводиться знижувати ціни реалізації або нести додаткові витрати з реалізації.

Способом подолання даного недоліку є складання розрахунків на відносно короткі періоди часу (квартал, півроку, максимально – рік). Чим менше тривалість періоду розрахунку, тим слабший вплив даного фактору.

Як відомо, більшість постійних витрат не є чітко постійними і звичайно змінюється стрибкоподібно на різних рівнях активності організації (для кожного виду витрат ці рівні свої).

Даний недолік можна подолати, якщо передбачити корегувальний загальний коефіцієнт для всіх постійних витрат чи спеціальні коефіцієнти для конкретних видів постійних витрат. Суми поточних постійних витрат перемножуються на цей коефіцієнт, і таким чином отримуємо прогнозовану суму постійних витрат на майбутній період.

Широка номенклатура товарів, що виробляються організацією зумовлює необхідність розподілу постійних витрат на кожен вид продукції (послуг), а також розрахунку впливу зміни обсягу на витрати і прибуток за кожним продуктом (послузі) окремо.

Даний недолік ліквідується шляхом об’єднання видів продукції (послуг), за якими відбувається розрахунок, у категорії.

Після того, як визначені обсяг беззбитковості й зона безпеки, підприємство може переходити до розрахунку обсягу виробництва, що забезпечить одержання максимального прибутку.

 

 

Операційний важіль

 

Поділ усієї сукупності операційних витрат підприємства на постійні й змінні їх види дозволяє використовувати механізм управління операційним прибутком, відомий як "операційний важіль". Дія цього механізму заснована на тому, що наявність у складі операційних витрат будь-якої суми постійних їх видів приводить до того, що при зміні обсягу реалізації продукції, сума операційного прибутку завжди змінюється ще більш високими темпами. Однак ступінь такої чутливості операційного прибутку до зміни обсягу реалізації продукції неоднакова на підприємствах, що мають різне співвідношення постійних і змінних операційних витрат.

Співвідношення постійних і змінних операційних витрат підприємства, що дозволяє "включати" механізм операційного важеля з різною інтенсивністю впливу на операційний прибутокпідприємства, характеризується "коефіцієнтом операційного важеля", що розраховується за такою формулою:

, (7.8)

де К_ов — коефіцієнт операційного важеля;

В_пост – сума постійних операційних витрат;

В₀ — загальна сума операційних витрат.

Чим вище значення коефіцієнта операційного важеля на підприємстві, тим більшою мірою воно здатне прискорювати темпи приросту операційного прибутку відносно темпів приросту обсягу реалізації продукції. Іншими словами, при однакових темпах приросту обсягу реалізації продукції підприємство, що має більший коефіцієнт операційного важеля, за інших рівних умов завжди буде більшою мірою прирощувати суму своєї операційного прибутку в порівнянні з підприємством з меншим значенням цього коефіцієнта.

Конкретне співвідношення приросту суми операційного прибутку й суми обсягу реалізації, що досягається при певному коефіцієнтіопераційного важеля, характеризується показником "ефект операційного важеля". Принципова формула розрахунку цього показника має вигляд:

(7.9)

де Е_ов — ефект операційного важеля, що досягається при конкретному значенні його коефіцієнта на підприємстві;

∆ВОП – темп приросту валовий операційної прибутку, в %;

∆ОР – темп приросту обсягу реалізації продукції, в %.

Наведена вище принципова формула розрахунку ефекту операційного важеля має ряд модифікацій.

Так, з метою управління маржинальним прибутком підприємства ефект операційного важеля може бути виражений такими формулами:

 

; (7.10)

де Е_ов – ефект операційного важеля;

∆МП – темп приросту маржинальной операційного прибутку, в %;

∆ВОП – темп приросту валового операційного прибутку, в %;

∆ОР – темп приросту обсягу реалізації продукції, в %.

З метою виключення впливу податкових платежів, що включаються в ціну продукції й, що сплачуються за рахунок валового доходу, розрахунок ефекту операційного важеля може бути проведений за такою формулою:

 

(7.11)

де Е_ов – ефект операційного важеля;

∆ВОП – темп приросту валового операційного прибутку, в %;

∆ЧОД – темп приросту чистого операційного доходу.

Ця формула найчастіше застосовується для розрахунку операційного важеля на підприємствах торгівлі.

З метою вивчення впливу на операційний прибуток окремо приросту обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні та зміни рівня цін на неї для визначення ефекту операційного важеля використовується така формула:

 

, (7.12)

де Е_ол – ефект операційного важеля;

∆ВОП – темп приросту валового операційного прибутку, в %;

ΔОР_Н – темп приросту обсягу реалізації продукції в натуральному

вираженні (кількість одиниць продукції), в %;

ΔЦ_о – темп зміни рівня середньої ціни за одиницю продукції,

у %.

Ця формула дозволяє комплексно врахувати вплив на зміну суми операційного прибутку як коефіцієнта операційного важеля, так і зміни цінової політики.

Є й інші більш складні модифікації формули розрахунку ефекту операційного важеля. Однак, незважаючи на розходження алгоритмів визначення ефекту операційного важеля, зміст механізму управління операційним прибутком шляхом впливу на співвідношення постійних і змінних витрат підприємства залишається незмінним.

У конкретних ситуаціях операційної діяльності підприємства прояв механізму операційного важеля має ряд особливостей, які необхідно враховувати в процесі його використання для управління прибутком. Сформулюємо основні з цих особливостей.

1. Позитивний вплив операційного важеля починає проявлятися лише після того, як підприємство досягло точки беззбитковості своєї операційної діяльності.

2. Після подолання точки беззбитковості, чим вище коефіцієнт операційного важеля, тим більшою силою впливу на приріст прибутку буде володіти підприємство, нарощуючи обсяг реалізації продукції.

3. Найбільший позитивний вплив операційного важеля досягається у полі, максимально наближеному до точки беззбитковості (після її подолання).

4. Механізм операційного важеля має і зворотну спрямованість — при будь-якому зниженні обсягу реалізації продукції у ще більшій мірі буде зменшуватися розмір валового операційного прибутку

5. Ефект операційного важеля проявляється тільки в короткостроковому періоді.

Розуміння механізму прояву операційного важеля дозволяє цілеспрямовано управляти співвідношенням постійних і змінних витрат з метою підвищення ефективності операційної діяльності. Це управління зводиться до зміни значення коефіцієнта операційного важеля при різних тенденціях кон'юнктури товарного ринку та стадіях життєвого циклу підприємства.

Управління операційним важелем може здійснюватися шляхом впливу як на постійні, так і на змінні операційні витрати.

При управлінні постійними витратами варто мати на увазі, що високий їх рівень значною мірою визначається галузевими особливостями здійснення операційної діяльності, що визначають різний рівень фондоємності виробленої продукції, диференціацію рівня механізації й автоматизації праці. Крім того слід зазначити, що постійні витрати в меншій мірі піддаються швидкій зміні, тому підприємства, що мають високий коефіцієнт операційного важеля, втрачають гнучкість в управлінні своїми витратами.

Однак, незважаючи на ці об'єктивні обмеження, на кожному підприємстві є досить можливостей зниження при необхідності суми й питомої ваги постійних операційних витрат.

При управлінні змінними витратами основним орієнтиром має бути забезпечення постійної їх економії, тому що між сумою цих витрат і обсягом виробництва і реалізації продукції існує пряма залежність. Забезпечення цієї економії до подолання підприємством точки беззбитковості веде до зростання суми маржинального прибутку, що дозволяє швидше перебороти цю точку. Після подолання точки беззбитковості сума економії змінних витрат буде забезпечувати прямий приріст валового операційного прибутку.

Цілеспрямоване управління постійними й змінними витратами, оперативна зміна їх співвідношення при мінливих умовах господарювання дозволяє збільшити потенціал формування операційного прибутку підприємства.

 

Маржинальний аналіз

 

Маржинальний аналіз використовується у розрахунках, що проводяться на короткострокову перспективу (звичайно не більше, ніж на один рік). У цьому аналізі враховуються лише ті витрати, які змінюються у зв’язку з прийняттям рішення, а саме змінні витрати.

Маржинальний аналіз виходить з того, що для багатьох рішень, що не ведуть до суттєвих змін існуючого порядку і розраховані на короткий (до року) період часу, постійні витрати є нерелевантними. Інакше, маржинальний аналіз базується на незмінності постійних витрат в короткостроковому періоді.

Найчастіше маржинальний аналіз використовується у таких ситуаціях:

1) при прийнятті спеціального замовлення чи відмови від нього;

2) для оптимального використання дефіцитних ресурсів;

3) при прийнятті рішень типу «виробляти самостійно чи купувати»;

4) при прийнятті рішень про припинення чи продовження певного виду діяльності організації чи її структурних підрозділів.

Прийняття спеціального замовлення чи відмова від нього. З точки зору управлінського обліку замовлення потрібно прийняти, якщо маржинальні витрати на його виконання будуть менші, ніж доходи від замовлення. До уваги беруться лише релевантні витрати (вагомі витрати, що змінюються у результаті прийняття певного рішення, пов’язаного з вибором одного з декількох варіантів).

Оптимальне використання дефіцитних ресурсів. Обсяг збуту організації обмежується двома основними факторами: 1) ємністю ринку (зовнішній фактор); 2) можливостями виробництва (внутрішній фактор). Внутрішніми обмежуючими факторами, насамперед, являються виробничі потужності обладнання, наявність необхідних трудових ресурсів, наявність сировини і матеріалів. Один з перерахованих факторів завжди буде найдефіцитнішим. Який саме фактор – залежить від конкретної ситуації. Оптимізація прибутковості підприємства досягається у разі досягнення максимального маржинального доходу на одиницю найдефіцитнішого фактору.

Рішення типу «виробляти самостійно чи купувати». Маржинальний аналіз є корисним у разі вибору одного з таких варіантів: виробляти самостійно той чи інший продукт (послугу); купувати цей продукт (послугу) у третьої особи.

Під час прийняття рішень типу «виробляти самостійно чи купувати» необхідно враховувати і такі фактори:

- проблеми втрати контролю, а саме втрата контролю якості, потенційна ненадійність поставок;

- збільшення постійних витрат унаслідок розширення виробничої номенклатури. Хоча великі підприємства можуть виробляти широкий асортимент продукції, розширення номенклатури завжди приводить до зростання постійних витрат на виробництво, адміністрування і логістику. Це зростання в довгостроковій перспективі може перевищити економію за даними короткострокового маржинального аналізу.

Маржинальний аналіз застосовується і у випадках прийняття рішення про припинення чи продовженні певного виду діяльності організації чи її структурних підрозділів.