Оцінка та інтерпретація результатів проби.

Накопичений матеріал по вивченню фізичної працездатності у спортсменів різних спеціалізацій вимагає подальшого осмислення, оскільки в оцінці отриманих результатів є різні судження у спортивних лікарів і тренерів. Багато тренерів, які особливо працюють зі спортсменами циклічних видів спорту з переважним розвитком якості витривалості, прагнуть усіма доступними способами підвищити фізичну працездатність своїх підопічних. Досить часто подібне прагнення приводить до збільшення показників фізичної працездатності, але не приносить успіху в змаганнях. Це пов'язане з тим, що у погоні за підвищенням якості витривалості губляться швидкісні якості спортсменів, які і визначають перемогу в престижних змаганнях.

Фізичну працездатність оцінюють, аналізуючи індивідуальну динаміку PWC₁₇₀ і порівнюючи цю величину з нормальними значеннями PWC₁₇₀ для тієї або іншої категорії людей. Очевидно, що чим більше PWC₁₇₀, тим більшу механічну роботу може виконати людина при оптимальному функціонуванні системи кровообігу. Отже, чим більше PWC₁₇₀, тим вища фізична працездатність.

Рівень фізичної працездатності по тесту PWC₁₇₀ визначається, насамперед, продуктивністю кардіореспіраторної системи. Чим ефективніша робота апарату кровообігу, тим більші функціональні можливості вегетативних систем організму, тим більша величина PWC₁₇₀.

Істотний вплив на цю величину мають особливості фізичного розвитку. Абсолютні значення PWC₁₇₀ знаходяться в прямій залежності від розмірів тіла. Тому для нівелювання індивідуальних розходжень у масі, визначають відносні величини PWC₁₇₀, розраховані на 1 кг маси тіла. Надалі інтерпретації, отриманих нами даних, будуть засновані на відносних величинах PWC₁₇₀, тобто PWC_170/кг.

Індивідуальні коливання величин PWC₁₇₀ також визначаються статю, віком, спадковістю, станом здоров'я, рівнем фізичної активності й т.д.

У здорових молодих чоловіків (середній вік 23,9±6,1 років), що не займаються спортом, величини PWC₁₇₀ у середньому складають 1001±136 кгм/хв, а PWC_170/кг – 14,4±2,7 кгм/хв/кг. У жінок (середній вік 24,1±2,6 років) – відповідно 640±105 кгм/хв і 10,2±1,6 кгм/хв/кг. Наводяться результати статистичної обробки фізичної працездатності осіб, що не займаються спортом (В.Л.Карпман із співавт., 1988) на рівні X±d.

Існує думка про те, що фізична працездатність по тесту PWC₁₇₀ у більшості спортсменів перевищує аналогічний показник осіб, що не займаються спортом. При цьому вказується, що є залежність величини фізичної працездатності від спрямованості тренувального процесу на розвиток тих або інших якостей, а саме: сили, швидкості, витривалості, чи їхніх сполучень, наприклад, швидкості й сили, або спритності й сили і т.інш. Але є дані, які свідчать, що у спортсменів високого рівня, що розвивають якості швидкості та сили, величина PWC_170/кг нижче, ніж в осіб, що не займаються спортом. Витривалість організму при тривалій роботі циклічного характеру безпосередньо визначається його аеробною працездатністю, яка забезпечується узгодженою роботою, головним чином, систем кровообігу і дихання. Тому в спортсменів, що спеціалізуються у видах спорту на швидкість і витрівалість, а також переважно на витривалість, особливо виражені зміни у функціонуванні кардіореспіраторної системи і у них зафіксовані найбільші величини PWC_170/кг.

Що стосується гендерних розбіжностей показників фізичної працездатності у спортсменів, то вони будуть коректні за наявності строго однорідних груп, що враховують вік, спортивну кваліфікацію і конкретний вид спорту. При цьому ступінь розбіжностей залежатиме від частки участі аеробних механізмів забезпечення м’язової роботи, тобто у спортсменів, що розвивають якості швидкості й витривалості, а також тільки витривалості, гендерні розбіжності будуть більші, ніж у спортсменів, що розвивають якості сили й швидкості.

При дослідженні спортсменів різних спеціалізацій, за даними В.Л.Карпмана із співавт.(1974), тільки у спортсменів, що розвивать якість витривалості різниця у величинах PWC₁₇₀ від 1 розряду до майстра спорту носить вірогідний характер. Іншими словами, оскільки у видах спорту, розвиваючих якість витривалості, фізична працездатність по тесту PWC₁₇₀ є ведучою, тому існує вірогідний зв’язок між PWC₁₇₀ і спортивною кваліфікацією. У видах же спорту, де на тлі середніх величин фізичної працездатності виявляється більше технічна сторона підготовки спортсмена, наприклад, кидок мяча по. воротах у гандболі, атакуючий удар у волейболі, прийом у боротьбі та інш., тобто його майстерність, залежність між фізичною працездатністю і кваліфікацією спортсмена носить невірогідний характер. І нарешті, у спортсменів швидкісно-силових видів (важкоатлети, метальники та інш.), які мало приділяють уваги розвитку загальної витривалості, простіше кажучи, вона їм “шкодить”, фізична працездатність не залежить від спортивної кваліфікації.

Найважливішою особливостю функціонального стану організму спортсмена, на відміну від осіб, які не займаються спортом, є закономірна її динаміка в річному тренувальному циклі підготовки. В той же час, не для всіх видів спорту властиві вірогідні зміни серед показників фізичної працездатності. Що стосується ігрових видів спорту то в цілому по окремим командам і спортсменах, спостерігається деяка закономірність, відповідно якої показники PWC_170/кг збільшуються від підготовчого періоду до змагального і потім знову знижуються до початку наступного підготовчого періоду. У одних спортсменів показники у змагальному періоді стосовно до підготовчого не змінюються, у інших же відзначаються статистично достовірні зміни. Ймовірно, це залежить від багатьох причин і насамперед, від спрямованості тренувального процесу на розвиток фізичних якостей, кваліфікації спортсмена, а в ігрових видах спорту і від амплуа (воротар, нападаючий, тощо).

Дослідження максимального споживання кисню (МСК) прямими методами, які ґрунтуються на аналізі видихуваного повітря за допомогою спеціальних приладів – газоаналізаторів, в умовах виконання максимальних фізичних навантажень. З метою визначення МСК величини споживання кисню, що зафіксовані на кожному рівні навантаження в тесті зі ступінчато-підвищуючою потужністю, відкладаються на графіку напроти відповідних їм значень потужності.

Під час виконання навантажувального тестування (НТ) споживання кисню швидко зростає і стабілізується після другої хвилини кожного етапу навантаження, до досягнення дихального порога. МСК (VO₂max) – найбільша кількість кисню, яку обстежуваний може спожити під час виконання динамічного навантаження із залученням великої частини м`язів. Цей показник розглядається як об`єктивний параметр стану серцево-судинної системи та толерантності до навантаження. Показник МСК відображає кількість кисню, який транспортується і використовується у клітинному метаболізмі.

На показник МСК впливають вік, стать, звичка до навантажень, спадковий фактор, стан серцево-судинної системи.

У віці від 15 до 30 років рівень МСК є найбільшим і з віком він поступово зменшується. У чоловіків у віці 60 років середній показник МСК становить приблизно дві тритини від показника у віці 20 років. Зниження МСК в середньому відбувається зі швидкістю 8-10% за кожні 10 років. У жінок рівень МСК нижче, ніж у чоловіків, що зумовлено меншою масою м’язів, нижчими рівнями гемоглобіну, об`ємом циркулюючої крові та серцевого викиду.

Показник МСК істотно залежить від звичайного рівня фізичної активності обстежуваного. У молодих чоловіків з помірним рівнем фізичної активності МСК становить приблизно 12 МЕТ. Один МЕТ (метаболічний еквівалент) – це одиниця споживання кисню у спокої, яка приблизно відповідає 3,5 мл кисню на 1 кг ваги тіла за хвилину. У спортсменів циклічних видів спорту, які виконують тривалі аеробні навантаження (біг на довгі дистанції, плавання, вело-шосе та.інш.) МСК може зростати до 18-24 МЕТ (63-84 мл/хв/кг). У таблиці наведено нормальні величини МСК у осіб різного віку та статі.

Таблиця 5.3.4