Вікові межі допуску дітей та підлітків до занять спортом

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

КАФЕДРА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТИВНОЇ МЕДИЦИНИ

 

 

“Затверджую” Голова ПМК з гуманітарних дисциплі Проректор з науково-педагогічної роботи д.б.н., проф. Магльований А.В._______ Протокол № 1 від “21” січня 2014 р. Затверджено на методичних зборах кафедри ФВ і СМ Зав.кафедрою д.б.н., проф. А.В.Магльований________ Протокол № 11 від “14” січня 2014 р.

 

 

МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

для студентів 4 курсу медичного факультету

(спеціальності 7.110101 «Лікувальна справа», 7.110104 «Педіатрія», 7.110105 «Медико-профілактична справа»)

для самостійної роботи з підготовки до практичного заняття

Модуль: ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ТА СПОРТИВНА МЕДИЦИНИ

 

Змістовний модуль 1. Спортивна медицина

 

Тема 3 “Кількісна оцінка рівня фізичного здоров’я. Лікарський висновок. Допуск до занять фізичною культурою та спортом, вибір індивідуального рухового режиму”

 

 

ЛЬВІВ – 2014

Методичні вказівки виконані у відповідності до вимог навчальної програми з дисципліни «Фізична реабілітація та спортивна медицина», складені для напрямку підготовки 1101 «Медицина», для спеціальностей 7.110101 «Лікувальна справа», 7.110104 «Педіатрія», 7.110105 «Медико-профілактична справа», згідно з освітньо-кваліфікаційними характеристиками (ОКХ) та освітньо-професійними програмами (ОПП) підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» у вищих медичних закладах освіти України IV рівня акредитації, затверджених наказами МОН України від 16.04.03 № 239 і від 28.07.03

№ 504, а також відповідно до нового навчального плану МОЗ України, який розроблено на принципах Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS) та затверджено наказами МОЗ України від 07.12.2009 р. № 929 та від 08.07.2010 р. № 541.

Згідно з навчальним планом, вивчення фізичної реабілітації та спортивної медицини на медичному факультеті здійснюється на 4-му році навчання. Програма розрахована на 60 годин, з яких 40 аудиторних годин (практичні заняття), 10 годин – лекції і 10 годин самостійної роботи студентів (СРС).

 

 

Методичні вказівки підготували колектив авторів кафедри фізичного виховання і спортивної медицини:

 

Леонт’єва З.Р. – асистент кафедри

Магльована Г.М. – асистент кафедри

 

За загальною редакцією завідувача кафедри фізичного виховання і спортивної медицини д.біол.н., професора Магльованого А.В.

Рецензенти:

Дутка Р.Я., доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького

Гриновець В.С., кандидат медичних наук, доцент кафедри терапевтичної стоматології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького

 

Методичні рекомендації обговорені та схвалені профільною методичною комісією з гуманітарних дисциплін

протокол № 1 від 21.01.2014 р

 

 

@ Відповідальний за випуск: перший проректор з науково-педагогічної роботи, член.-кор. НАМН України, д. мед. н., професор, Гжегоцький М.Р.

 

 

1. Актуальність теми: Україна являється спортивною державою. В кожній області не менше 15 тисяч дітей і підлітків поглиблено займаються спортом в районних та міських ДЮСШ, де посад спортивного лікаря та фахового спортивного лікарського обстеження не передбачено. Ці обв’язки виконують педіатри або сімейні лікарі. Вони ж виявляють протипоказання до занять фізкультурою в загальноосвітніх школах.

Тому сімейний лікар, виконуючи обов’язки спортивного лікаря за короткий проміжок часу, який відводиться на обстеження, повинен реально оцінити стан здоров’я фізкультурника чи спортсмена, диференціювати можливості кожного з них, при наявності хвороб виявляти їх та запобігати ускладненням. Найбільш поглибленим повинно бути первинне дослідження, де не кваліфікована оцінка стану здоров’я, стерті або приховані форми хвороб, можуть спричинити непоправні наслідки для пацієнта та юридичну відповідальність для лікаря. Якщо спортивний успіх більше залежить від тренера то спортивне довголіття та здоров’я спортсмена від правильного висновку лікаря.

 

2. Тривалість заняття (або теми): 4 (год.)

 

3. Навчальна мета (конкретні цілі):

Знати:

v перелік хвороб та станів при яких фізкультура і спорт є протипоказані.

v вікові межі допуску дітей до занять спортом.

v орієнтовані терміни відновлення занять фізичною культурою та спортом після захворювань.

Вміти:

v робити аналіз результатів комплексного лікарського обстеження.

v розподіляти особи, що займаються фізичною культурою у відповідні медичні групи.

Засвоїти практичні навички:

v навчитись збирати спортивний анамнез.

v на основі оцінки фізичного розвитку, даних загального огляду та додаткових методів обстеження робити лікарський висновок про медичну групу спортсменів і початківців.

 

 

4. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція) (табл..4.1):

Таблиця 4.1

 

№ з/п	Назви попередніх дисциплін	Отримані навики
1.	Біохімія	Вміти трактувати показники якості лабораторних досліджень: специфічність, чутливість, клінічна ефективність. Володіти константами нормальних біохімічних показників
2.	Анатомія	Знати будову тіла людини, конституційні типи тілобудови
3.	Нормальна фізіологія	Вміти порівнювати фізіологічні особливості спортсменів. Володіти функціональними пробами. (орто- і кліностатичною, пробами Штанге і Генчі і ін). Розрахувати показник: ЖЄЛ.
4.	Медична біофізика	Зробити оцінку фізичного розвитку методом антропометричних стандартів із кресленням на їх основі антропометричного профілю, метод кореляції, метод антропометричних індексів та метод перцентиліїв.
5.	Рентгенологія та радіологія	Володіти методами візуалізації та вміти оцінювати результати досліджень.
6.	Пропедевтика дитячих хвороб	Вміти розраховувати фізіологічну масу тіла та зріст дітей та підлітків. Вміти описати віковий розвиток дитини чи підлітка. Робити оцінку вагово-зростового показника Індексу пропорційності розвитку грудної клітки Силовий показник: Вміти оцінити патологічні постави, форму ніг, стан склепіння стопи, плантограму
7.	Предевтика внутрішніх хвороб	Вміти збирати анамнез, оцінити загальний стан, проводити перкусію, пальпацію, аускультацію, дати оцінку фізичного розвитку. Поводити функціональні проби, Вимірювати артеріальний тиск. давати характеристику пульсу. Робити проби з фізичним навантаженням

5. Поради студенту.

5.1. Теоретичні питання до заняття:

1. Сучасні методи діагностики, що використовуються в лікарському контролі.

2. Методи збирання та аналізу скарг спортсменів. Особливості збирання та аналіз спортивного анамнезу.

3. Медичні групи.

4. Вікові межі допуску дітей та підлітків до занять спортом.

5. Сучасні вимоги до системи контролю якості досліджень у лікарському контролі, перелік спеціалістів в спортивній медицині.

6. Показання та протипоказання до занять фізичною культурою і спортом.

7. Особливості організації обстеження спортсменів залежно від видів спорту та амплуа спортсменів.

8. Методи реєстрації та оцінки ефективності контролю за станом здоров’я спортсменів, що відображає лікарський висновок.

9. Перелік захворювань при яких заняття спортом протипоказані.

10. Перелік захворювань при яких призначається тільки лікувальна фізкультура.

11. Терміни відновлення занять спортом при різних захворюваннях відповідно до регламенту МОЗ України.

12. Терміни тимчасових звільнень від фізкультури при захворюваннях у відповідності до регламенту МОЗ України.

 

 

5.2. Практичні роботи (завдання), які використовуються на занятті:

1. Аналіз лікарського обстеження осіб, що займаються фізичною культурою або спортом;

2. Виявлення протипоказань до занять фізичними вправами;

3. Складання лікарського висновку про стан здоров’я обстеженого з урахуванням даних фізичного розвитку та функціональних можливостей;

4. Надання рекомендацій щодо вибору виду занять фізичними вправами та оптимального рухового режиму;

5. У разі виявлення протипоказань до занять фізичними вправами при різних захворюваннях надання довідки про рекомендацію тимчасового звільнення від занять фізичною культурою або спортом.

 

5.3. Зміст теми:

У спортивній медицині розрізняють такі основні методи оцінки рівня фізичного здоров’я:

Ø метод стандартів;

Ø метод антропометричного профілю;

Ø метод індексів;

Ø метод кореляції;

Ø метод перцентилей.

Метод стандартів (середніх величин) дозволяє порівняти кожен виміряний показник фізичного розвитку із середніми величинами цих показників, одержаними під час обстеження тих груп населення, до яких належить обстежувана особа (за статтю, віком, соціальним статусом, професією) і які прийняті за еталон (стандарт) в даному регіоні (або країні). При цьому беруться стандарти за ростовими групами, враховуючи, що ряд показників – маса тіла, окружність грудної клітки, спірометрія та ін. залежать від росту.

Для оцінки фізичного розвитку методом стандартів необхідно, в першу чергу, визначити вік досліджуваної особи в роках, а після цього знайти різницю
між індивідуальними величинами росту, маси, окружності грудної клітки, ЖЄЛ, сили правої кисті та їх середніми показниками для даної віково-статевої групи. Далі потрібно знайти частку від ділення отриманої вище різниці на величину середньо-квадратичного відхилення -(сигма) кожного показника. Якщо отримана величина складає ±, то дана ознака фізичного розвитку вважається середньою (норма); якщо складає від 1 до 2, показник оцінюється вище або нижче середнього, якщо перевищує ±2, ознака оцінюється як висока або низька.
Після оцінки окремих показників необхідно дати загальну оцінку фізичному розвитку. При цьому оцінку довжини тіла дають окремо. Загальна оцінка фізичного розвитку дається за більшістю ознак, які дістали однакову оцінку. У тих випадках, коли маса або ріст досліджуваного високі, а функціональні ознаки низькі або нижчі середніх, то до загальної оцінки фізичного розвитку потрібно додавати слово дисгармонійний.
Метод антропометричного профілю дозволяє отримати графічне зображення гармонійності фізичного розвитку та його відхилень за даними антропометричних стандартів.

Метод індексів рекомендований для швидкої, орієнтованої оцінки фізичного розвитку і є спрощеним варіантом визначення корелятивних зв’язків між його ознаками. Застосовують такі індекси:

1. Масо-зростовий показник (індекс Кетле):

Індекс Кетле = маса тіла (г) / зріст в (см)

Середній показник 350-400 г/см для чоловіків і 325-375 г/см для жінок.

2. Зросто-масовий показник:

Зріст стоячи (см) – 100 = маса тіла (кг) (оптимальне значення) – для осіб, зріст яких 155-165 см. Якщо зріст становить 166-175 см, то треба віднімати 105 од., якщо зріст в межах 176-185 см – 110 од.

3. Індекс маси тіла (ІМТ):

ІМТ = маса тіла (кг) / зріст² (м²).

4. Життєвий показник (ЖП):

ЖП = ЖЄЛ (мл) / масу тіла (кг)

Середній показник становить 65-70 мл / кг у чоловіків і 55-60 мл / кг у жінок.

5. Індекс пропорційності розвитку грудної клітки (індекс Ерісмана):

Оружність грудної клітки в паузі (см) = зріст (см) /2 + 5,8 см для чоловіків і 3,8 см для жінок.

6. Силовий показник (СП):

СП = сила кисті (кг) / масу тіла (кг) × 100 %

Середній показник становить 65-70 % для чоловіків і 48-50 % для жінок.

7. Показник міцності тілобудови (індекс Піньє):

J = P – (M + O),

де J – величина показника;

P – зріст (см);

М – маса тіла (кг);

О – окружність грудної клітки в стані видиху (см).

Чим менша величина показника, тим кращий індекс. Різниця до 10 вказує на міцну тіло будову, від 10 до 20 – добру, від 21 до 25 – середню, від 26 до 35 – слабку, понад 36 – дуже слабку міцність тіло будови.

Метод кореляції, тобто взаємозв’язку, співвідношення, дає можливість оцінити в об’єктивних кількісних показниках певні сторони організації людини. Чим більше взаємозв’язані між собою показники фізичного розвитку в процесі розвитку організму, тим досконаліша його біологічна організація.

Метод перцентилей дозволяє за допомогою перцентильної шкали виділити осіб із середніми, високими і низькими показниками.

Під час проведення підсумків дослідження та оцінки фізичного розвитку слід звернути увагу на те, що лікар повинен враховувати особливості фізичного розвитку, рекомендуючи заняття тим чи іншим видом фізичних вправ. Два основних принципи визначають такі рекомендації:

Ø по-перше, використання природних переваг у фізичному розвитку, які підвищують результативність занять за певним видом спорту;

Ø по-друге, застосування таких занять фізичними вправами, які гармонізують фізичний розвиток, усуваючи небезпеку надмірної спеціалізації або коригують порушення у фізичному розвитку.

Лікарський висновок. Після обстеження згідно з лікарсько-контрольною карткою фізкуль­турника і спортсмена у висновку відображають: фізичний розвиток, стан здоров'я (функціональний стан), медичну групу, допуск до занять та змагань, необхідність направлення до фахівця в тій чи іншій галузі ме­дицини, термін повторної явки, а також рекомендації, що даються. Лікар повинен приймати безпосередню участь в плануванні тренувальних занять, щоб попередити перетренування і забезпечити адекватне відновлення.

Медичні групи. Для фізичного виховання в навчальних закладах і занять фізичною культурою осіб середнього та похилого віку виділяють 3 медичні групи:

Основна. Особи без відхилень у стані здоров'я, а також особи, які мають незначні відхилення за умови достатнього фізичного розвитку, їм дозволяють заняття за програмою в повному обсязі, у секціях та участь у змаганнях. До цієї групи також зараховують осіб середнього і похилого віку без відхилень у стані здоров'я за умови достатньої фізич­ної підготовленості. Вони займаються в групах загальної фізичної під­готовки «Здоров'я», можуть змагатися і здавати норми з урахуванням віку.

Підготовча. Особи з недостатнім фізичним розвитком і мало фізично підготовлені без відхилень та з незначними відхиленнями в стані здо­ров'я. Вони займаються за програмою, відвідують додаткові заняття, здають нормативи у більш пізні терміни. До групи також зараховують осіб середнього і похилого віку з незначними відхиленнями в стані здо­ров'я на тлі вікових змін, але без істотних функціональних розладів. Заняття в групах загальної фізичної підготовки «Здоров'я» проводять за спеціальними програмами для різних вікових груп.

Спеціальна. Особи, що мають відхилення в стані здоров'я постійного або тимчасового характеру (в тому числі функціональні розлади на тлі вікових змін у осіб середнього та похилого віку без достатньої фізичної підготовленості), які потребують значного обмеження фізичних наванта­жень. Вони займаються за спеціальними програмами фізичного вихован­ня, звільняються від складання деяких нормативів. У середньому та по­хилому віці займаються лікувальною фізкультурою.

Вікові межі допуску дітей та підлітків до занять спортом

Окремо вирішується питання щодо занять спортом дітей та підлітків. Зважаючи на великі навантаження, притаманні спортивним заняттям, дозвіл на такі заняття лікар дає лише тим, хто віднесений до основної медичної групи, не має жодних відхилень у стані здоров'я і досяг певно­го віку.

Як видно із даних таблиці 5.3.1, спортивна спеціалізація і участь дітей у спортивних змаганнях допускаються лише після 2—3 років початкової підготовки. Принцип помірності повинен витримуватись стосовно як тре­нувань, так і участі у змаганнях.

 

Таблиця 5.3.1

Вік, роки	Вид спорту
Групи спеціалізації	Початкові групи
10-11	8-9	Акробатика
12-14	10-12	Баскетбол
14-15	12-14	Бокс
12-14	10-12	Боротьба
12-14	10-12	Волейбол
10-11	8-9	Гімнастика спортивна
9-10	7-8	Гімнастика художня
10-11	8-9	Гірськолижний
12-16	10-11	Гребля академічна
12-13	10-11	Лижний
13-14	10-12	Легка атлетика
8-10	7-8	Плавання
9-10	7-8	Стрибки у воду
9-10	7-8	Фігурне катання
12-13	10-11	Хокей із шайбою

 

Після перенесених захворювань навіть звичайні групові заняття фі­зичним вихованням відновлюються після ретельного і всебічного додат­кового обстеження, через певний термін за умови доброго самопочуття і відсутності скарг, пов'язаних з перенесеною хворобою.