Оформлення ілюстративого матеріалу до випускної роботи

Ілюструють роботу, виходячи із загального задуму дослідження, за ретельно продуманим тематичним планом. Зміст кожної ілюстрації має бути узгоджений з текстом, а зміст тексту — з ілюстрацією.

Ілюстрації (фотокартки, креслення, схеми, графіки, карти) необхідно розміщувати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації, розміщені на окремих сторінках курсової або дипломної роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Рисунок або креслення за розміром, більшим за формат А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими і після якого ставиться крапка. Приклад: Рис. 1.2. (другий рисунок першого розділу).

Якщо ілюстрації створені не автором роботи, то при їх поданні необхідно посилатися на джерело, з якого вони взяті.

Основними видами ілюстративного матеріалу в роботах є: схема, діаграма, графік, креслення, технічний рисунок, фотокартка.

Схема — це зображення, що передає за допомогою умовних позначень і без збереження масштабу. На схемах обов'язково витримують товщину ліній зображення основних і допоміжних, відкритих і закритих від спостереження деталей і товщину ліній їхнього зв'язку.

Діаграма — один із способів зображення залежності між величинами. У діаграмах наочно відбивають і аналізують масові дані. Відповідно до форми побудови розрізняють діаграми площинні, лінійні й об'ємні. Найбільшого поширення набули лінійні діаграми, а з площинних — стовпчикові (стрічкові) і секторні.

Для побудови лінійних діаграм, як правило, використовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі відкладається час або факторіальні ознаки (незалежні), на осі ординат — показники на певний момент чи період часу або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини ординат з'єднуються відрізками, в результаті чого отримують ламану лінію. На лінійні діаграми можна одночасно наносити кілька показників.

На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані зображуються у вигляді прямокутників (стовпчиків) однакової ширини, розміщених вертикально (тоді діаграма називається стовпчиковою) або горизонтально (називається стрічковою). Довжина (висота) прямокутників є пропорційною до зображених ними величин.

Секторна діаграма являє собою круг, поділений на сектори, розміри яких пропорційні величинам частин зображеного об'єкта чи явища.

Результати опрацьованих числових даних можна подати у вигляді графіків, тобто умовних зображень величин та їх співвідношень через геометричні фігури, точки і лінії. Графіки використовують як для аналізу, так і для більшої наочності ілюстративного матеріалу.

Крім геометричного зображення, графік містить низку допоміж­них елементів: загальний заголовок графіка; пояснення умовних знаків і значення окремих елементів зображення; осі координат, шкалу із масштабами і числові сітки; числові дані, що доповнюють або уточнюють величину вказаних на графіку показників.

Осі координат графіка викреслюють суцільними лініями. На кінцях координатних осей стрілок не ставлять. На координатних осях зазначають умовні позначення і розмірності відкладених величин у прийнятих скороченнях. На графіку слід писати лише умовні літерні позначення, наведені у тексті. Написи, що стосуються кривих і точок, залишають тільки у тих випадках, коли їх небагато і вони є короткими. Багатослівні підписи замінюють цифрами, а розшифрування наводять у підрисунковому підписі.

Якщо крива, зображена на графіку, займає невеликий простір, то для економії місця числові поділки на осях координат можна починати не з нуля, а обмежити тими значеннями, в яких розглядається дана функціональна залежність.

Фотокартка — найбільш переконливий і достовірний засіб наочної передачі дійсності. Фотокартка — це не тільки ілюстрація, а й науковий документ (зображення об'єктів спостереження і таке інше). Фотокартки розміром менші за формат А4 можна наклеювати на аркуші білого паперу зазначеного формату.

Посилання на ілюстрації у тексті курсової або дипломної роботи оформляють у вигляді круглих дужок, наприклад: (рис. 3.1) або як зворот типу: «...як це видно з рис. 3.1», чи «... як це показано на рис. 3.1».

Цифровий матеріал, коли його багато або є необхідність у зіставленні певних показників, як правило, оформляють у вигляді таблиці. Таблиці слід розташовувати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Таблиці, розміщені на окремих сторінках курсової або дипломної роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, розміри якої більші за формат А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або додатках.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера.

Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

За змістом таблиці поділяються на аналітичні і неаналітичні. Аналітичні таблиці є результатом опрацювання й аналізу цифрових показників. Як правило, після таких таблиць робиться узагальнення про нове (виведене) знання, яке вводиться до тексту словами: «Таблиця дає змогу зробити висновок, що...», «Із таблиці видно, що...» і таке інше. Часто такі таблиці сприяють виявленню і формулюванню певних закономірностей.

До неаналітичних таблиць вміщують здебільшого необроблені статистичні дані, необхідні лише для подання інформації або констатації певного стану речей.

Як правило, таблиця складається з таких елементів: порядкового номера і тематичного заголовка (назви), боковика, заголовків вертикальних граф (головки), горизонтальних рядків та вертикальних граф (основної частини — прографки). Приклад побудови таблиці:

Таблицю розміщують в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою.

Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступний аркуш. При цьому слово «Таблиця», її номер і назву вказують один раз над першою частиною таблиці, а над іншими (перенесеними) пишуть слова «Продовження табл.» і вказують її номер, наприклад: «Продовження табл. 5.3», і повторюють головку.

Коли якийсь із рядків не містить тексту, цифрових або інших даних, в ньому ставлять прочерк.

Формули та рівняння розміщують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки, відділяючи їх від тексту зверху і знизу, а також одне від одного інтервалом не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять в інший після знаків рівності (=), плюс (+), мінус (-), множення (х), ділення (:).

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Довгі і громіздкі формули розміщують на окремих рядках. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують безпосередньо в рядках тексту.

Розшифрування значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони у формулі зазначені. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки, потім зазначають символ, ставлять тире і записують пояснення з маленької літери. Пояснення кожного символа і числового коефіцієнта записують з нового рядка; кожний рядок завершують крапкою з комою, а останній — крапкою.

Формули в курсовій або дипломній роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери пишуть біля правого поля аркуша в одному рядку з відповідною формулою в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Нумерувати рекомендується лише ті формули, на які у подальшому є посилання у тексті.

Оформлення додатків

Додатки треба позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. Єдиний додаток позначається як додаток А.

Кожен додаток починають з нової сторінки. Додаток має заголовок, надрукований у верхній частині аркуша малими літерами з першої великої симетрично до тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток А» і велика літера, що позначає конкретний додаток.

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, пронумеровані у межах кожного додатка: пе­ред кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крап­ку, наприклад, «А.2» — другий розділ додатка А; В.3.1 — підрозділ 3.1 додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 — другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А.1) — перша формула до­датка А.