Концепції періодизації історії.

ТЕМА 6. Періодизація історії.

 

ПЛАН:

1. Проблематика періодизації історії.

2. Розвиток загальної хронології історичного процесу.

3. Проблеми періодизації Давньої історії.

4. Періодизація Стародавнього Світу: Стародавній Схід, Греція і Рим.

5. Періодизація історії України.

Проблематика періодизації історії.

Ряд проблем, з якими стикається дослідник історії, криється не стільки в неоднорідності фактичного матеріалу, скільки в принципах взаємного співвідношення тих або інших явищ. Традиційна періодизація історичного процесу, що несе риси простої причинності, зручна і доступна завдяки переважному положенню від причини до наслідку. Періодизація призводить частіше за все до того, що оригінальність факту покривається уніфікуючою плівкою епохи або століття, а його інтерпретації визначаються не стільки внутрішніми характеристиками, скільки співвідношенням факту з часом його появи.

· Періодизація як розділення процесів на періоди у відповідності з визначеними ознаками або принципами за визначенням залежить від останніх .

· Отримані в результаті періоди повинні мислитися як проміжки часу, що охоплюють закінчений процес.

З іншого боку – у відповідності з історичною достовірністю – ні один процес не може бути однозначно датований за початком або завершенням, що компрометує правочинність фіксованого часового інтервалу, виділення якого претендує на високу ступінь об’єктивності, а не на статус оціночного судження. Межі, якщо навіть вони і існують об’єктивно, стають розмитими і заперечуються «з обох сторін». При подібному положенні речей ортодоксальна періодизація має право на існування, скоріше, для зручності запам’ятовування історичного матеріалу, а ніж для аналізу досить протяжних в часі і просторі історичних процесів.

Канонічний розподіл «Давній світ – Середні віки – Новий час» як надзвичайно обмежену і позбавлену сенсу схему критикував у свій час О. Шпенглер, відмічаючи, перш за все, спроби встановлювати зовнішні початок і кінець там, де розмова про подібні поняття недоречна.

Концепція К. Ясперса навпаки ввела поняття «вістового часу» – відрізку що був певним чином виділений з загального потоку історичного розвитку і був призначений відіграти роль унікальної крапки відліку абу центру координат.

Пристрасть до хронологічної точності народила широке використання понять століття і тисячоліття, кордони яких ставали ледве не відчутними, хоч в основі цих розмірностей лежить не історична реальність, а, скоріше, принцип десятинної системи рахування.

Перехід до акцентування змістовного характеру звичних історичних мір розчистило дорогу використанню не настільки детальній хронології, що відбиває дійсну діалектику історичного процесу, що особливо необхідно при розгляді мета історичних закономірностей.

 

Розвиток загальної хронології історичного процесу.

 

Вчені поділяють історію людського суспільства на великі проміжки часу – періоди або епохи, ознаками яких с визначні суспільні події або явища загальносвітового значення.

Періодизація

· допомагає осмисленню історичного процесу,

· полегшує виявлення його внутрішніх закономірностей

· дає можливість наукового узагальнення.

Об'єктом періодизації може бути

· як весь історичний процес у цілому,

· так й історія окремого народу

· або певних галузей - економіки, культури, міжнародних відносин чи явищ (війн, революцій) тощо.

 

В історичній науці використовуються різні критерії і підходи до періодизації історичного процесу. Тому будь-яка періодизація є умовною.

 

Концепції періодизації історії.

v Так, у часи домінування християнської церкви періодизація історії людства співпадала з біблійним баченням світу:

I період - до гріхопадіння Адама і Єви;

II період - часи до Всесвітнього потопу;

III період - до народження Ісуса Христа;

IV період - від появи Ісуса Христа і до очікуваного Страшного суду.

Існувала й створена на основі святого Письма політична пері­одизація світової історії. Згідно з творами середньовічних авторів у світі послідовно панували:

Вавилонське царство,

Перська держава,

держава Олександра Македонського,

Римська імперія.

Остання не загинула в результаті натиску «варварів», а продовжувала існувати. До неї прив'язували свою історію й Візантія (Імперія Ромеїв), і Свя­щенна Римська імперія германської нації.

v У XVIII - XIX ст. вчені поділяли історію людства на три великі періоди:

ü дикунство,

ü варварство,

ü цивілізація.

Межами між дикунством і варварством вважалась поява гончарного виробництва.

А рубежем між варварством і цивілізацією стала поява писемності.

v Проте найбільш поширеним був поділ людської історії, який почав утверджуватись у Європі з часів Відродження, – т. зв. гуманістична трихотомія –

ü на Давню (Стародавню),

ü Середньовічну

ü і Нову історії.

ü Давня історія є розділом історичної науки, що вивчає найдавніший період у

ü житті людства. Термін «давня історія», разом із кон­цепцією поділу історії на давню, середньовічну та нову, введено до наукового вжитку наприкінці XVII ст.

Нижня межа давньої історії суттєво змінювалась завдяки досягненням археології і антропології. Останні відкриття решток прадавніх людей в Африці продовжили історію людства приблизно до З млн. років.

Рубежем між давньою історією і середньовічною правила

§ дата падіння Західної Римської імперії – 476 р. н. е.

§ У сучасній історичній науці цим рубежем нерідко вважають Велике переселення народів.