Наука «журналістика» - це вчення про функції і принципи періодичної преси, радіо і телебачення.

ПОНЯТТЯ „ЖУРНАЛІСТИКА”.

Поняття «журналістика» - це синтез ряду термінів, зокрема, «за­соби масової інформації», «засоби масової комунікації», «засоби часового спілкування» (мас-медіа) та ін. При цьому центральне місце у структурі системи основних категорій науки про журналістику посідає поняття «масова інформація». У системі категорій існують постійні зв'язки і відбуваються взаємопереходи, а між категоріями науки про журналістику існують прямі й опосередковані взаємовідносини.

Яке ж визначення поняття власне «журналістика»?

ЖУРНАЛІСТИКА - вид громадської діяльності щодо періодич­ного поширення соціальної інформації через канали масової кому­нікації (пресу, радіо, телебачення, кіно та ін.).

Якщо коротко, то журналістика - це інформування, виробницт­во і поширення інформації. Думка ця загальноприйнята. А тепер ширше поглянемо на масово-інформаційний процес, що взаємодіє із соціальною дійсністю. Журналістика знаходиться на перехресті інформування Й громадської діяльності.

Спробуємо зобразити це графічно:

Простіше кажучи, журналістика - це те, що входить до малень­кого кола.

Перехрестя - це спектр діяльності журналістики. При цьому спектр чималий: від комерційної мови і реклами до художньо-пуб­ліцистичного й аналітичного мислення. Ефективність тут залежить від загальної культури журналіста, навичок, професійної підготов­ки, досвіду тощо.

В еру інформації, суспільства інформаційного споживання, новіт­ніх комунікаційних технологій деякі дослідники, зокрема у країнах старого світу, на перше місце ставлять журналістський маркетинг. Але, скажімо, в США у журналістських школах маркетинг взагалі не ви­кладають, А натомість починають з реклами, яку вважають чистою журналістикою, важливою складового частиною масової комунікації. У консервативній Великобританії, наприклад, не вивчають навіть ре­кламу, а в решті країн Заходу, а також у країнах Центральної і Східної Європи, зокрема в Чехії (Карлов університет), у журналістських за­кладах маркетинг і рекламу вносять до навчальних планів.

А з новітніх предметів дедалі більше впроваджується паблік рилейшнз - зв'язок з громадськістю. Яке ж місце посідає нині паблік рилейшнз у комунікаційних системах?

Річ у тім, що багато людей, які зайняті у цій сфері, не завжди знайомі зі специфікою журналістської праці і, безперечно, було б добре, якби вони були ознайомлені хоча б з основами творчого про­цесу у мас медіа.

З чого складається, скажімо, комерційна мова?

Наведемо таку схему:

Комерційна мова

 

Маркетинг Реклама Паблік рилейшнз

 

Зауважимо ще раз: на думку багатьох дослідників, зокрема про­фесора Б. Вінстона (Кардіффський університет, Уельс), маркетинг-зовсім не журналістика.

Новини, що базують­ся на текстах (текстові новини)

Зображальні новини (аудіовізуальні)

Комунікація уяви. Художньо-публіцис­тичне письмо

А що ж тоді власне сучасна журналістика, журналізм? Чому і як навчати журналіста у вищій школі і як готувати інформаційну елі­ту? Які напрями і зміст навчального процесу? Які знання одержує працівник ЗМІ після закінчення вузу?

 

Журналізм -à

 

Тим часом, журналістика, особливо сучасна, - це складний тво­рчо-виробничий механізм, у який не так просто вписатися не лише початківцям, але й людям, які мають значний журналістський до­свід.

 

ЖУРНАЛІСТИКА ЯК НАУКА.

Наука «журналістика» - це вчення про функції і принципи періодичної преси, радіо і телебачення.

У сучасних умовах прогресивна, демократична преса дотримується тих принципів, які притаманні ЗМІ в процесі становлення громадянського суспільства і національного відродження.

Наука «журналістика» щоденно збагачується творчим досвідом газет, радіо, телебачення, у діяльності яких все виразніше проступають, розвиваються і поглиблюються такі тенденції, як гласність, об'єктивність, плюралізм, чесність, інформаційна насиченість, сенсаційність.

Гласність. Для незалежної газети - це одне з найголовніших завдань. Читачі повинні знати все, що їх цікавить. Не може бути заборонених тем, крім тих, що можуть суперечити існуючим законам. Редакція має право вимагати від будь-яких інстанцій інформацію, яка цікавить читачів.

Об'єктивність. Оскільки преса стала незалежною від політичних партій і структур влади, вона має відбивати життя таким, яким його бачать журналісти. Звичайно, кожна творча людина - індивідуальність, і побачене вона пропускає через своє серце і свій розум -у такому розумінні суб'єктивізм можливий. Але в цілому журналісти покликані писати правдиво про те, що бачать, не боячись, сподобається це комусь чи ні.

Плюралізм. У десятках тисяч анкет, які заповнюють читачі, вони висловлюються за те, щоб надавати слово в газеті всім існуючим політичним партіям і організаціям. Обов'язок преси - показати всю політичну палітру, яка є в реальності. Можна з будь-яких позицій висловлювати і відстоювати власну думку, але не нав'язувати її будь-кому силою.

Чесність. Без цього неможлива повага читачів, якою треба дорожити. Не фальшивити, а відстоювати істину, старатися бути відвертими і відкритими.

Інформаційна насиченість. Газета виходить для масового читача. Тому бажано Інформаційно наситити Ті так, щоб вона щодня була своєрідною енциклопедією життя. Не пропускати важливі події, не відставати від них, тримати руку на пульсі життя.

Сенсаційність. Це поняття, яке у нас чомусь вживали з негативним відтінком, за яке нерідко картали. Сенсаційність - усе те, що незвичайне і незвичне. Адже це цікавить читачів. Сенсаційність у гострій формі привертає увагу до якоїсь пекучої проблеми.

Кожна наука має свій предмет і методи роботи.

Предметом теорії і практики журналістики є засоби масової інформації як форми матеріалізації єдиного процесу, поширення ідей, суспільна значущої інформації і виховання соціальних почуттів, звичок, традицій, спонукань, намірів тощо.

Отже, предметом курсу «Теорія журналістики» є вчення про пресу, органи інформації, радіомовлення і телебачення, про їх роль у розбудові демократичного суспільства, національному відродженні; вивчення принципів організації, змісту і форм роботи преси в період становлення громадянського суспільства; дослідження засобів підвищення активного впливу преси на інформування і виховання мас.

ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ.

Усі громадяни України, державні органи й організації, громадські об'єднання мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання та поширення відомостей, необхідних для реалізації ними своїх, прав, свобод і законних інтересів, здійснення своїх завдань та функцій.

Кожному громадянину забезпечується доступ до інформації, яка стосується його особисто.

Одержання, використання і поширення офіційної документованої інформації громадянами, юридичними особами і державою не повинно порушувати громадянські, політичні, економічні, соціальні, духовні (культурні), екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтересі юридичних осіб.

Право на інформацію забезпечується: обов'язком органів державної влади та громадських об'єднань інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що повинні забезпечити в установленому порядку доступ до інформації; вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до архівних фондів та фондів публічних бібліотек; створенням механізму здійснення права на інформацію (встановлення форми запиту на одержання від державних органів, громадських об'єднань тієї чи іншої інформації строків його виконання, передбачення можливих випадків мотивованої відмови у наданні інформації і порядку оскарження відмови, випадків одержання інформації безплатно або за певну плату випадків переважного права на одержання інформації, коли подібна інформація необхідна суб'єкту інформаційних відносин безпосередньо для виконання професійних обов'язків тощо); здійснення державного контролю за додержанням законодавства про інформацію.

У демократичних країнах доступ громадян до офіційної інформації забезпечується, здебільшого, двома шляхами: забороною цензури і детальним визначенням питання про державну таємницю, а також можливістю приватних осіб знайомитися з різними офіційними документами. Такі країни, як Австрія, Нідерланди та Швеція, забезпечують конституційне право доступу до інформації, належить уряду. Швеція й Австрія чинять за принципом, що документи мають суспільний характер, якщо закон явно не відносить їх до таємних. В Австрії цей принцип розроблений у федеральному і земельному законодавчих актах про свободу інформації. Навіть коли запит стосується інформації, яка потрапляє до розряду секретної, представники влади мають, однак, зважити відношення між зацікавленістю суспільства в отриманні інформації і необхідністю збереження секретності. Шведська влада зобов'язана розглянути запит протягом одного дня чи навести причину затримки в його розгляді. Згідно з голландським законодавством влада може відхилити запит на інформацію без урахування балансу інтересів, якщо її розголошення може створити небезпеку єдності Корони, державної безпеки чи захисту інтересів приватних осіб.

Право на доступ до інформації — гарантоване статтею 34 Конституції України, а саме:

право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань;

право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом:

в інтересах національної безпеки,

в інтересах територіальної цілісності

в інтересах громадського порядку

з метою запобігання заворушенням чи злочинам,

для охорони здоров'я населення,

для захисту репутації або прав інших людей,

для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно,

для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Закріплене Конституцією України право на інформацію передбачено законами України

«Про звернення громадян»,

«Про інформацію»,

«Про доступ до публічної інформації» та іншими нормативно-правовими актами.