Шляхи взаємодії особистості з суспільством.

Дослідження основних механізмів взаємодії особистості і суспільства — одне з найскладніших завдань соціологічної науки. Основною проблемою, навколо якої розгортаються дискусії з часів виникнення соціології, є проб­лема історичного протистояння особистості і суспільства. У ході протисто­яння визначилися дві групи механізмів, протилежних за змістом і водночас близьких за взаємозалежністю і взаємопотребою. До першої групи відносять механізми соціалізації особистості (со­ціальна адаптація, індивідуалізація, соціальний контроль). Другу групу утворюють механізми саморозвитку, зміни соціальної системи (індивіду­альна цілеспрямованість, міжособистісне спілкування, різноманітні спо­соби зв'язку індивідів із суспільством).

Логіку розвитку зазначених механізмів диктує соціально-історичний підхід, аналіз їх практичного втілення на різних етапах суспільного роз­витку. Соціально-історична типологія особистості впро­довж цього періоду представлена трьома головними типами: 1)особис­тістю, "розчиненою" у суспільстві; 2)особистістю, відчуженою від сус­пільства; 3)"перехідним" типом особистості.

Що ж являє собою перший тип, або особистість, "розчинена " у сус­пільстві? Цей тип глибоко проаналізовано у працях західних соціологів. У їхніх різноманітних концепціях він має різні назви: "авторитарна осо­ба", "одномірна людина", "ззовні орієнтована особа", "людина-маса". Усі ці назви так чи інакше об'єднуються навко­ло поняття "соціальний конформізм". Характеризуючи перший тип осо­бистості, деякі вчені виходять з його класової суті, але таке трактування дещо обмежене. Швидше це психологічний тип, для якого характерні духовна обмеженість та інстинктивний потяг до стадності.

Другий тип — особистість, відчужена від суспільства, — виник у період, який згодом дістав назву застою. Саме у цей період відбувався процес відокремлення особистості від держави, приватизації інтересів та відчуження їх від інтересів тоталітарної системи. Це був період роз­двоєння особистості, коли, скажімо, людина вступала до комуністичної партії, не вірячи у проголошувані нею ідеали. У такого типу особистості існує дві системи цінностей — для зовнішнього вжитку і для внутріш­нього. Отже, зазначений тип можна охарактеризувати як особистість з глибоким внутрішнім протистоянням стосовно суспільства, відчуженням від нього.

Третій, або "перехідний" тип особистості ха­рактерний для сьогодення. Йому притаманна виразна амбівалентність ставлення до перспективи подальшого демократичного перетворення су­спільства (амбівалентність у цьому випадку — полярне ставлення до того самого суб'єкта). Особистості цього періоду, за плечима якої руйнівний для будь-якої свідомості тоталітарний досвід, властиві такі риси: недові­ра до будь-якої влади; потяг до релігії і містики; роздвоєння свідомості; відмова від політичного життя в усіх його проявах, окрім стихійного про­тесту; суперечливе поєднання демократичної і тоталітарної свідомості; недостатнє розуміння основних принципів демократії; паралельна орієн­тація на взаємовиключні цінності.

Таким чином, проаналізувавши взаємодію особистості і суспільства на різних етапах історичного розвитку, можна сформулювати основ­ні завдання для особистості і суспільства з метою досягнення між ними необхідної гармонії. До таких завдань слід віднести:

1.Подолання будь-яких залишків несвободи (як зовні, так і всереди­ні). Лише з вільною від нашарувань тоталітарного минулого свідомістю особистість зможе по-справжньому визначитись у своєму ставленні до суспільства.

2.Розвиток освіти, компетентність на всіх рівнях. Чи не найважли­вішим у вирішенні цього завдання є створення системи інтелектуалізму, яка б сприяла перетворенню знань на соціальну і, особливо, виробничу силу.

3.Пріоритет духовного над матеріальним. Надмірне захоплення матеріальним – одна з найхарактерніших рис нашого нинішнього буття. І вважати її виправданою труднощами перехідного періоду можна лише до певної міри: багатство не приносить радості, а гонитва за насолодою робить людину нещасною і самотньою.

4.Формування громадської думки. Доки не запрацює по-справжньому громадська думка, го­ворити про гармонізацію суспільно-особистісних відносин передчасно,

5.Розвиток громадської самодіяльності, суверенітет особистості. Подолати статичність у свідомості, бути господарем на своїй землі, до­сягти справжньої гармонії особистості у стосунках із суспільством лю­дина зможе лише тоді, коли вона стане вільною економічно. Економіч­на ж свобода досягається лише через розвиток громадської самодіяль­ності, через самоврядування.

Отже, соціологія особистості вивчає реально функціонуючі соціаль­ні механізми взаємовпливу і взаємозалежності особистості і суспільства, допомагає виявляти нові суспільні процеси, створювати нові соціальні технології, що сприятимуть поєднанню об'єктивних і суб'єктивних, спіль­них (колективних) та індивідуальних чинників розвитку особистості. Од­нак не слід забувати, що соціологія може лише впливати, а не підміняти собою соціальну політику, основна мета якої — практична узгодженість і координація дій членів суспільства з урахуванням їхніх потреб та інтере­сів. Значення такого впливу соціології на соціальну політику і соціальну практику з кожним днем зростає. Світовий досвід свідчить: там, де на серйозний рівень поставлено соціологічні дослідження особистості, вда­ється уникнути серйозних проблем, на які ще багате сьогодення в Україні.

Список рекомендованої літератури:

1. Жоль К.К. Соціологія – К., 2005
2. Піча В.М. Соціологія – К, 2008
3. Соціологія. за ред. Юрій М.Ф.-. К.,- Кондор- 2007-с.8-38,43-66
4. Основи загальної та галузевої соціології. Лукашевич М.И. К, МАУП--2007-с.9-26
5. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка. – К., Академія - 2005. – С. 9-99.
6. Соціологія під редакціею П.Городяненка.К.1999,с. 5-27