Типологія господарчих організацій

У соціологічних джерелах існують різні підходи до типології соціальних організацій, що можуть бути підґрунтям для типологізації господарчих організацій.

Одна із загальних типологій, що була запропонована А. Етціоні, передбачала виділення трьох основних видів організацій за способами підлеглості своїх членів і утвердження внутрішнього контролю:

- примусові (coercive);
- утилітаристські (utilitarian);
- символічні (symbolic, identitive).

Зазвичай кожна організація, поєднує в собі всі три види контролю, але в дуже відмінних пропорціях.¹⁰ Примусові організації опираються на пряме (фізичне, військове) насилля над людиною або загрозу застосування насилля (його відсутність стає тут формою винагороди). Яскравим прикладом слугують в'язниці і армійські підрозділи, які, крім іншого, перетворені в розгалужені господарчі підрозділи. Утилітаристські організації об'єднують своїх членів на базі матеріального інтересу. Сучасні господарські підприємства найбільш близькі саме до цього виду. Символічні організації апелюють до солідарності, що виникає із загального морального або ідеологічного коріння. До таких організацій належить церква і політичні партії (наприклад, чернеча община може виконувати функції господарчої організації, але матеріальні інтереси відіграють в ній підлеглу роль з точки зору механізмів її інтеграції).

У вітчизняній соціології досить поширена типологія організацій, що об'єднує п'ять основних типів: ділові організації, громадські спілки або масові організації, проміжні форми організації, асоціативні організації, поселення.¹¹

1. Ділові організації - фірми та установи, які або виникають самі для комерційних цілей, або створюються ширшими організаційними системами для вирішення окремих завдань. Цілі найманих працівників не завжди пов'язані з цілями власників або держави. Членство в них забезпечує працівників засобами до існування. Основа внутрішнього регулювання - адміністративний розпорядок, принципи єдиноначальності, призначення, комерційної діяльності.
2. Громадські спілки або масові організації, цілі яких виробляються "зсередини" і є узагальненням індивідуальних цілей учасників. Регулювання забезпечується спільно прийнятим статутом, принципом виборності, тобто залежністю керівництва від керованих. Членство в них задовольняє політичні, соціальні, економічні, аматорські (аматор) потреби та інші.
3. Проміжні форми організацій, наприклад, кооперативні (сільськогосподарські, риболовецькі колгоспи, артілі), які поєднують у собі основні ознаки спілок, але виконують підприємницькі функції, їх необхідно відрізняти від споживчих кооперативних організацій (споживспілки, житлокооперативи і т. ін.).
4. Асоціативні організації - сім'я, наукова школа, неформальна група. У них помітні деяка автономія від середовища, відносна стабільність складу, ієрархія (верховенство, лідерство), порівняно стійкий розподіл учасників (за ролями, престижем), прийняття спільних рішень. Регулятивні функції здійснюють спонтанно створені в них колективні норми і цінності. Однак ступінь їх формалізацій незначний.
5. Схожі організаційні ознаки має і такий тип спільноти, як поселення. Спочатку люди оселяються разом, щоб через сусідські зв'язки використовувати діяльнісні спроможності (здібності) один одного, підкоряючись при цьому певній доцільності цілого (дотримуючись планування вулиць, форм і розмірів житла, структури спеціалізації і т. ін.), яка кожному окремо не потрібна. У міру урбанізації фактор цілісності зростає, знеособлюється і виокремлюється ще більше.

Очевидно, що всі зазначені організаційні форми взаємопов'язані і перетинаються між собою. Порівнюючи обидві типології, можна виокремити утилітарні та ділові організації як такі, що вбирають в себе ознаки господарчої організації, коло яких досить широке.

За типологією М. Вебера до кола господарчих (економічно орієнтованих) організацій можна віднести:

- власне "економічні організації", що керуються матеріальним інтересом;
- неекономічні організації, що виконують економічні функції ("економічно активні"), наприклад, держава чи церква;
- економічні організації, регульовані неекономічними способами ("економічно регулятивні"), на зразок земельних громад, професійних цехів чи гільдій;
- організації, "стверджуючі формальний порядок", які здійснюють неекономічний контроль за умовами економічної діяльності (наприклад, правоохоронні органи)¹².

Подальшого розвитку і конкретизації ця типологія набула в сучасній соціології. Так, емпірична типологія ділових організацій виділяє серед них два типи¹³:

1) підприємства (зайняті у виробництві й розподілі матеріальних цінностей та послуг);
2) установи (зайняті у сфері розумової праці).

До першого типу належать організації виробничі, торговельні, обслуговувальні, до другого - освітні, лікувальні, культурні, управлінські, наукові та проектні.

Проблемна ж типологія визначає інші угруповання.

З погляду проблеми "особистість - суспільство" ділові організації можна поділити на дві групи:

1) зайняті задоволенням людських потреб (працюють на кожного);
2) зайняті у сфері суспільної інтеграції (працюють на загальне).

До першої групи потрапляють організації, які забезпечують свій прибуток виробництвом матеріальних предметів споживання (одяг, харчування, житло, предметний світ), умовами для рекреації (відпочинок, лікування), постачають предмети духовних потреб (ідеї, художні цінності, знання), до другої - організації, які здійснюють соціальний контроль (орган нагляду), соціальне управління (уряд, місцева адміністрація). Виділяється також проміжна група організацій, зайнятих соціалізацією (виховні, освітні, інформаційні заклади), що тією чи іншою мірою працюють на обидві функції (рис. 6.2).

Що стосується місця і участі ділових організацій у суспільних відносинах, то необхідно врахувати, що партнерами організацій можуть бути або інші організації, або масовий споживач, або, нарешті, якісь конкретні категорії населення. Скажімо, очевидними є принципові відмінності між такими парами організацій, як будівельна компанія і ЖЕК, оптова база і крамниця, хоча вони займаються спільною справою. В одному випадку контакт виникає між однорідними, організованими об'єктами, в іншому - організація виходить на дискретне, масове середовище, поведінці якого властиві незрівнянно більша стихійність і невизначеність. До того ж, якщо міжорганізаційні відносини в цьому аспекті стосуються проміжних результатів, наприклад, господарської діяльності, то організаційно-масові відносини виникають навколо кінцевого продукту цієї діяльності, до чого, зрештою, зводяться всі попередні зв'язки. Тому вздовж другого з названих типів відносин проходить одна з найважливіших ліній соціально-економічної взаємодії. Саме організації цього типу є факторами громадських (суспільних) настроїв, індикаторами задоволеності. Організаційно-масовий тип відносин поділяється на аудиторний (поза організацією), клієнтурний (всередині неї) різновиди. Значущість такого розрізнення пояснюється залежністю спеціальної відстані від просторової, внаслідок чого вказані відносини мають різний ступінь інтенсивності, неоднаковий зворотний вплив адресата-споживача.

Рис. 6.2. Типологія ділових організацій за суспільними функціями

Не можна не враховувати і такої відмінності в контактах: одні організації виникають індивідуалізованим чином (за аудиторними зв'язками, наприклад, таксомоторний парк, міліція, а за клієнтурними - магазин, лікарня), інші - спільно, сукупно (за тими ж групами: газета, громадський транспорт, кіно, театр, внз). На особливу увагу заслуговує клієнтурний індивідуалізований тип контакту з огляду на висловлені вище міркування (посилені порівняно з іншими варіабельність, інтенсивність). Така група ділових організацій може бути виділена як спеціальний об'єкт соціологічних досліджень масової свідомості, соціальної ефективності і суспільного виробництва, співвідношення структур кінцевого продукту і потреб. Крім того, як і в інших групах, ці організації мають схожі проблеми і потребують розробки для них типових методів навчання персоналу тактики впливу, сприйняття тощо.

Типологію, побудовану на виділенні ідеальних типів господарчих організацій, запропонував Я. І. Кузьмінов.¹⁴

Можна виділити три ідеальні типи господарчої організації: громаду, корпорацію й асоціацію.

Під громадою розуміється спільність, побудована на тісних внутрішніх зв'язках, найчастіше об'єднана за територіальною чи кровно-родовою ознаками. Для неї характерні:

- формальна рівність (кожен повноправний член має один вирішальний голос);
- загальна власність, що може використовуватися окремими членами, але при цьому їм не належить;
- нерозчленованість багатьох внутрішньогосподарчих функцій (більшість членів займаються тим самим);
- загальне підпорядкування неформальному традиційному порядку, що поширюється на велику частку праці і життя.

Історичним прикладом може бути традиційна селянська громада. Корпорація - відносно замкнута організація, побудована на менш тісних і більш професійних зв'язках. Вона володіє більш вузькою, ніж громада, функціональною спрямованістю, вираженою багатоступінчастою ієрархією і твердим поділом внутрішніх обов'язків, а також більшою мірою спирається на формальний адміністративний порядок. Корпоративні риси з легкістю виявляються в ладі середньовічного професійного цеху й в офісі ультрасучасного банку.

Асоціація, на відміну від перших двох типів, - це відносно вільне об'єднання індивідів і груп, що зберігають свої особисті права і приватну власність. Асоціація створюється під спеціальні завдання, і її діяльність, як правило, не виходить за їхні рамки, не зазіхає на волю і приватне життя індивіда. Непоганим прикладом асоціації можуть бути сучасні суспільства споживачів.

Зрозуміло, що специфічні характеристики господарчої організації, проявляються по-різному у кожному ідеальному типі, надаючи їм конкретного завдання. Так, наприклад, притаманні всім трьом типам монополістичні устремління проявляються у різних стратегіях: громада більше турбується про охорону власних ресурсів, корпорація і асоціація більш схильні до експансії.

Ще одну типологію господарчих організацій - за критерієм способів утвердження в ній авторитетів - розробив В. В. Радаєв. Його типологія включає чотири моделі стосунків між керівниками і підлеглими: бюрократизм, патерналізм, фратерналізм і партнерство.

Аналіз прояву того чи іншого стилю ієрархічних стосунків у господарчій організації дозволив пізніше виділити соціальні ролі керівника та соціальні механізми утвердження авторитету.

Так, у бюрократичних стосунках керівник бере на себе роль "начальника", у патерналістських - поводиться, скоріше, як "хазяїн", при реалізації фратерналісьских стратегій він претендує на роль "лідера", а у стосунках партнерства стає "координатором". Бюрократична система в ідеалі нагадує машину з добре налагодженими функціональними механізмами. Патерналізм протистоїть "механіцизму", переносячи в господарське середовище стосунки сімейного характеру, коли "хазяїн" стає майстром, а молодші члени родини виконують роль учнів. Фратерналізм виникає з артільних, общинних, товариських відносин, у яких "брати по класу" слідують за своїм "лідером", "старшим братом". Партнерство ж відрізняється формальним демократизмом - самостійні індивіди поєднуються для роботи з вільного контракту, а верховний "координатор" розподіляє підряди і контролює дотримання обговорених умов.

У спрощеному вигляді цю типологію можна подати як перетинання двох шкал, що вимірюють відносну строгість ієрархії і ступінь формальності стосунків (див. табл. 6.1). Шкали ці відносно самостійні. Так, підкреслена неформальність стосунків зовсім не означає ослаблення контролю. Навпаки, там, де стираються межі між службовим і особистісним, контроль часто стає щільнішим, централізація вищою.

Таблиця 6.1

Головні способи організації стосунків усередині фірми

Gеревага запропонованої типології, розробленої на основі ідеальних типів, полягає в універсальних методологічних можливостях, які легко реалізуються у відповідних соціальних технологіях. Так, перший крок полягає в розробці "ідеальних типів"; другий - у співвіднесенні "ідеальних типів" з емпіричними даними, визначенні їхньої "питомої ваги"; третій - в описі емпіричних типів дії, кожний з яких є складною комбінацією "ідеальних" орієнтацій, що вбирає їх як свої елементи; накінець, четвертий крок - у виявленні різних факторів, що стоять за вибором того чи іншого типу дії.

Щодо факторів вибору форм внутріфірмової організації, то до них, без сумніву, належать: розмір підприємства, технологія виробництва, сфера діяльності, форма власності, соціальний склад працівників і, нарешті, особисті переваги менеджерів. Що стосується розміру організацій, то ми вправі очікувати, що, скажімо, орієнтації на неформальні стосунки більшою мірою характерні для малих і середніх підприємств чи локальних ("тісних") співтовариств, і що великі сучасні фірми мають потребу в більш інтенсивному бюрократичному контролі. Але цей зв'язок не варто абсолютизувати. Важливим є і профіль роботи підприємства. Наприклад, сама ідея фратерналізму виросла з дослідження будівельних фірм, де трудові стосунки мають багато особливостей, що випливають із самої технології підрядних робіт. Відносна автономія кваліфікованих виконавців, що переходять з об'єкта на об'єкт, утрудненість контролю за поточною діяльністю, розкиданою по будівельних майданчиках, заохочує "артільний" тип стосунків. У сільському господарстві з його характерною "земельною залежністю", де підприємства найчастіше є прямим продовженням сімейного кола, більш укорінені патерналістські стосунки. За контрастом, банківські операції вимагають більшої бюрократичної твердості і персональної відповідальності. А в організації наукових колективів відносно частіше звертаються до партнерських стосунків. Тому "технологічні" розходження, безумовно, є, але і тут "залізних" залежностей не спостерігається.

Диференціація організаційних форм зумовлена також формою власності господарств. Державні організації за інших рівних умов виявляють більший формалізм і насаджують більше ієрархічних ступенів порівняно з приватними підприємствами, де ієрархія має менше ступенів і не настільки підкреслюється. Впливає соціальний склад наймачів і найманих робітників. Стосунки з представниками своєї статусної чи вікової групи мають менш формальний характер; з етнічними групами вони складаються по-різному, залежно від "демократичності" культури.

Специфічний вплив на форму організації мають особисті уподобання керівників, які не слід зводити до суто психологічних пристрастей чи інстинктів, мова йде насамперед про культурні орієнтації і традиції різних країн. При цьому уподобання керівників складаються в процесі вироблення цілеспрямованих стратегій і в слідуванні сформованим практикам господарчого життя. Формуючи сценарії своїх організаційних дій у першому випадку, або не задумуючись про них в іншому випадку, підприємці переносять у сферу трудових відносин ширший соціальний досвід, вибудовують своєрідне суспільство в мініатюрі.

Насамкінець зазначимо, що розглянутими типологіями не вичерпуються підходи до розробки нових сучасніших типологій. Та й самі наведені типології є відкритими до поповнення їх новими формами господарчих організацій.

РЕЗЮМЕ

1. Господарча організація як різновид соціальної перебирає на себе такі родові ознаки останньої: це об'єднання людей з метою досягнення певних соціально-економічних результатів на засадах позаособистісних стосунків, відповідно система соціально-економічних відносин, що орієнтується на досягнення відповідних цілей, має власні ресурси, внутрішню нормативну і статусну структури, в рамках якої члени організації за відповідну винагороду виконують відведені їм функції.
2. Господарчим організаціям притаманні також специфічні характеристики: тенденція до монополізму; прагнення до замкнутості; побудова позиційної ієрархії; підпорядкування індивідів колективним інтересам; перетворення винагород у привілеї; стратифікація індивідів і груп.
3. Господарча організація належить до надскладних соціальних систем, що вимагає відходу від складності в побудові організації. Механізмами такої побудови є: систематизація, декомпозиція, агрегування та соціальна формалізація.

У соціології склалось декілька підходів до типології, які можна застосовувати і до соціально-економічних організацій. Найпоширеніші: 1) за способом підкорення своїх членів (примусові, утилітаристські, символічні); 2) ділові, громадські (масові), проміжні, асоціативні, поселення.