Способи виробництва меблів, як фактор формування споживних властивостей і асортименту меблів

Виробництво меблів складається з проектування і технологічні процесів виконання проекту.

Проектування меблів – складний творчий процес, що включає вивчення вимог споживачів, аналіз меблевих виробів, що поступають в торгову мережу, для встановлення оптимальних розмірів меблів і її складових частин, відповідність їх приміщенням, інтер'єру і тілу людини, вибір матеріалів виготовлення, можливі зміни профілю і перетину окремих деталей і ін., створення проекту у вигляді ескізу, макету або дослідного зразка. Підготовлені матеріали і зразок-еталон погоджують з торговими представниками і після цього приступають до виробництва.

Процес виготовлення меблів включає ряд послідовних операцій, петельне виконання яких забезпечує високу якість виробів. При порушенні технологічних режимів, використанні зношеного або погано налагодженого устаткування, низької кваліфікації і недбалості виконавця можуть виникнути дефекти, що знижують якість виробів.

Основними етапами виробництва меблів є: підготовка початкових матеріалів і обробка деталей; облицювання поверхні окремих деталей; з'єднання деталей і елементів, лицьова обробка, збірка меблів.

Підготовка сировинних матеріалів включає: сушку деревини в спеціальних камерах до залишкової вологості 8±2 %, розкрій деревних матеріалів – отримання чорнових заготовок певних розмірів, механічну обробку чорнових заготовок (стругання, торцювання, нарізання шипів і проушин, фрезерування). При обробці деталі доводять до встановлених розмірів і профілів. Після обробки на поверхні деталей можуть бути дефекти, що негативно впливають на якість меблів – хвилястість, задири, задирки і ін. Ці дефекти усувають циклюванням (вискоблювання з поверхні шорсткостей і нерівностей циклею або ножем) і шліфуванням (зачистка поверхні після циклювання шліфувальною шкіркою).

Облицювання поверхонь окремих деталей полягає в наклеюванні на деталі і вузли синтетичного або струганого шпону дуба, ясена, буку, горіха, червоного дерева, карагача і ін. порід. Облицювання проводять з метою облагороджування поверхні,; підвищення міцності меблів. При порушенні технології облицювання можливі дефекти: міхури під облицюванням, відшаровування облицювального матеріалу, плями клею та ін.

Обробка меблів здійснюється для захисту виробів від пилу, вологи, світла, додання їм товарних естетичних властивостей і полягає в нанесенні на поверхню лакофарбних матеріалів або синтетичних плівок. Обробка буває прозора, непрозора і імітаційна (відтворюється малюнок цінних порід деревини). До прозорої обробки. відносяться лакування (глянсове або матове), панелірування (нанесення сухої полімерної плівки) і ламінування.

Непрозорі покриття наносять емалевими фарбами.

Для імітаційної обробки використовують моріння (поверхневе або глибоке фарбування деревини), друкування, текстурований папір, плівки або тканини.

При порушенні технологічного процесу обробки виникають дефекти: зморщування (шагрень), тріщини, напливи, міхури, підтечи.

З'єднання (сполучення) окремих деталей і елементів проводиться після облицювання і обробки. Сполучають деталі за допомогою столярних з'єднань, а також гвинтами, болтами, стягуваннями або тими і іншими разом. З'єднання деталей меблів можуть бути роз'ємними і нероз'ємними. Роз'ємні з'єднання бувають жорсткі (на стягуваннях і на шкантах) і шарнірні (на знімних і стаціонарних петлях). Нероз'ємні з'єднання (столярні) бувають на клею і на цвяхах. Ділять столярні з'єднання на кутові (кінцеві, серединні і ящичні), які підрозділяють на крізні, некрізні, плоскі і напівпотайні. Застосовують з'єднання в паз і гребінь, в чверть, на рейку, на круглих шпильках, на шпильку «ластівчин хвіст» і ін.

При недбалому з'єднанні можливі зазори, перекоси і заїдання висувних деталей і вузлів, нестійкість виробів і ін.