Загальна характеристика та види професійної таємниці

Професійна таємниця – це матеріали, документи, інші відомості, якими користується особа у процесі та у зв’язку з виконанням своїх професійних обов’язків, які забороняється розголошувати у будь-якій формі.

Попри на те, що окремі види інформації, яка становить професійну таємницю, врегульовані правовими нормами різних галузей законодавства, існують певні загальні критерії віднесення інформації до професійної таємниці:

vінформація довірена або стала відомою особі виключно у зв'язку з виконанням нею своїх професійних обов'язків;

vособа, якій довірено інформацію, не перебуває на державній або муніципальній службі (в іншому випадку інформація вважається службовою таємницею);

vзаборону на розповсюдження довіреної або такої, що стала відомою. інформації, яка може зашкодити правам або законним інтересам довірителя, встановлено законом;

vінформація не належить до відомостей, що становлять державну або комерційну таємницю.

За такими критеріями розрізняю лікарську, адвокатську, нотаріальну, страхову, банківську та деякі інші види таємниці.

Особливі права і обов'язки у суб'єктів певних видів професійної діяльності виникають не просто так. Усі види професійної діяльності виконують важливу суспільну функцію в громадянському суспільстві. Через це більшість перелічених видів професійної діяльності безпосередньо згадується в нормах Конституції України.

Найбільш яскравим і давнім прикладом професійної таємниці можна вважати лікарську таємницю.

В Україні на законодавчому рівні лікарську таємницю закріплено в "Основах законодавства України про охорону здоров’я". Ст. 40 цього Закону визначає, що "медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Встановлена законодавством адвокатська таємниця, яку адвокат зобов'язаний зберігати, є однією із гарантій сумлінного виконання адвокатом своїх професійних обов'язків та забезпечення прав і законних інтересів його клієнта.

ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

Стаття 22. Адвокатська таємниця

1. Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт звертався до адвоката, адвокатського бюро, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.

2. Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта.

3. Обов’язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання зобов’язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення.

5. Особи, винні в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом.

ЗУ «Про нотаріат»

Нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо.

Нотаріус та особи, а також помічник нотаріуса зобов'язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.

Обов'язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для вчинення нотаріальних дій у якості свідків, та на інших осіб, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці.

Особи, винні в порушенні нотаріальної таємниці, несуть відповідальність у порядку, встановленому законом.

Службова таємниця

Поняття "конфіденційна інформація, що знаходиться у власності держави", охоплює широке коло відомостей, що збираються, обробляються, зберігаються в процесі діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших державних установ і організацій. Для визначення цього виду інформації використовують також терміни «службова таємниця» та, відповідно до грифу обмеження доступу, що надається її матеріальним носіям, - "інформація для службового користування " (ДСК).

Термін "службова таємниця" використовується у зв’язку з тим, що найбільше вид інформації використовують органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, і доступ до її використання безпосередньо пов'язані з виконанням посадовими особами своїх службових обов'язків. В науковій літературі досить поширеним є таке визначення: "Службова таємниця - це конфіденційна інформація, що захищається законом і стала відома в державних органах та органах місцевого самоврядування тільки на законних підставах і у зв'язку виконанням їх представниками службових обов'язків, а також службова інформація про діяльність державних органів, доступ до якої обмежений законом".

Основні ознаки цього виду конфіденційної інформації такі:

1) вона є власністю держави.

2) її використання, поширення і зберігання здійснюють, як правило. посадові особи, які є державними або муніципальними службовцями у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків відповідно до закону;

3) режим цієї інформації, який визначає: порядок її віднесення до службової таємниці та розсекречування, порядок захисту, зберігання, передачі та доступу до неї, встановлюється спеціальними нормативно-правовими актами.

Ч. 4 ст. 30 Закот України "Про інформацію” дає перелік відомостей, які не можутьбути віднесені до конфіденційної інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності. Цей перелік містить відомості про:

- стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

- аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

- стан здоров'я населення, його життєвий рівень, зокрема, харчування. одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

- стан справ із правами і свободами людини та громадянина, а також факти їх порушень;

- незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

Загальні вимоги до захисту службової таємниці визначено Законом України "Про державну службу". Ст. 10 цього Закону серед обов'язків державного службовця, визначає зокрема, "збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню”.

Положення Закону України "Про державну службу” розкриваються також у Загальних правилах поведінки державного службовця, (п. 20): "Державному службовцю забороняється розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену Законами України "Про інформацію” та "Про державну таємницю”, у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій".

Аналогічну вимогу до "збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню містять і норми Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", якою встановлено основні обов’язки посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює питання службової таємниці, є затверджена Постановою Кабінету Міністрів України "Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави".

Відповідно до цієї інструкції органи державної влади розробляють і затверджують відомчі інструкції з питань обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави; та розробляють і вводять вдію переліки конфіденційної інформації, що є власністю держави.

За цією Інструкцією переліки відомостей, що містять конфіденційну інформацію і є власністю держави і яким надається гриф обмеження доступу "Для службового користування”, розробляють експертні комісії і затверджують міністерства інші центральні органи виконавчої влади, облдержадміністрації.